ВСТУП

Гуманітарними наслідками незаконної анексії Криму в березні 2014 року і збройного конфлікту, що почався в квітні 2014 року у східній Україні, стали великі страждання цивільних осіб, включаючи масове переміщення як всере­дині країни, так і за її межами.

ВПО в Україні стикаються із значними особливими проблемами, пов’язаними з їхньою незахищеністю та потребою в допомозі. Нещодавно переміщені осо­би терміново потребують безпеки, тимчасового житла, одягу, ковдр, їжі, води і

часто також доступу до медичного обслугову­вання, зокрема психосоціальних послуг, а та­кож потребують підтримки щодо возз’єднання родини і відновлення загублених документів, що посвідчують особу.

Відповідно до міжнародного права захист, допомога і знаходження рішень для ВПО є, насамперед, відповідальністю уряду. Як було підкреслено Комі­саром Ради Європи з прав людини, «українські органи влади мають взяти на себе ініціативу в цьому процесі і продемонструвати, як вони забезпечили те, щоб ВПО одержали весь спектр захисту, правом на який вони наділені від­повідно до міжнародного права». ^[5] Уряд України визнає свою відповідаль­ність щодо ВПО і все частіше виконує свої зобов’язання багатьма способа­ми. У той же час необхідно визнати той факт, що місцеві неурядові організа­ції і волонтерські ініціативи першими стали надавати гуманітарну допомогу

та були в центрі цього процесу.

Забезпечення національної законодавчої бази, що захищає права ВПО і від­повідає на їхні особливі потреби, вважається одним з ключових показників національної відповідальності щодо реагування на внутрішнє переміщення.^[6] ВПО, як й інші громадяни або особи, які мають звичне місце проживання в країні, мають права відповідно до міжнародного права прав людини; а в си­туації збройного конфлікту до них також застосовується міжнародне гума­нітарне право, що надає додаткові гарантії для цивільних осіб. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй у своєму звіті у лютому 2016 року, викладаючи плани щодо більш ефективного реагування на гуманітарні про­блеми в усьому світі, підкреслив важливість національної політики і законо­давчого регулювання питань внутрішнього переміщення «для гарантування існування нормативно-правової системи, яка відповідає на потреби перемі­щених осіб», і наголосив, що такі інструменти і програми мають бути роз­роблені і застосовані в країнах, що зазнають переміщення.^[7] Дійсно, протя­гом багатьох років резолюції і рекомендації Ради Європи й ООН спонукали країни, що зазнають внутрішнього переміщення, приймати і запроваджува-

ти національне законодавство і програми, що охоплюють усі фази внутріш­нього переміщення, і схвалювали ініціативи багатьох урядів, які зробили це.^[8]

В Україні низка голосів, зокрема ВПО, місцеві неурядові організації, Упо­вноважений Верховної Ради з прав людини, багато парламентаріїв і міжна­родних діячів, підкреслили потребу у зміцненні національної нормативно- правової бази для посилення захисту, допомоги і підтримки тривалих рішень для ВПО. Вже в червні 2014 року, у перші місяці кризи переміщення, Ко­місар Ради Європи з прав людини підкреслив важливість «прийняття зако­нодавчих норм, що регулюють ситуацію з ВПО і забезпечують їхній захист відповідно до європейських і міжнародних стандартів», спонукаючи уряд України працювати в тісному співробітництві з міжнародними організаці­ями в цьому відношенні.^[9] Спеціальний доповідач ООН з питань прав вну­трішньо переміщених осіб так само звернувся до уряду з проханням «пере­конатися, що він цілком відповідає своїм зобов’язанням за міжнародними стандартами, зокрема Керівними принципами з питання переміщення осіб все­редині країни, по відношенню до всіх ВПО у межах своїх територій, і гаран­тує всі їхні права людини без дискримінації».^[10]

Прийняття Парламентом у жовтні 2014 року Закону України «Про забезпе­чення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» набуло широкого схвален­ня, зокрема з боку Генерального секретаря Ради Європи.

результатом стало внесення змін до цього Закону, які були прийняті 24 груд­ня 2015 року і набрали чинності 13 січня 2016 року.^[13] Проте, подальші зміни є необхідними для того, щоб привести Закон про ВПО у відповідність із між­народними стандартами, а також потрібна подальша гармонізація і розроб­ка додаткових положень і інструкцій, щоб привести існуючу практику у від­повідність із змінами. Крім того, досвід у всьому світі показав, що у той час як прийняття спеціального законодавства про ВПО є важливим у багатьох контекстах, також необхідно переглянути інше загальне законодавство, що не спеціалізується на ВПО, і оцінити, наскільки воно відповідає особливим потребам ВПО і дозволяє їм реалізовувати свої права на засадах повної рів­ності.^[14] У цьому відношенні у 2016 році Рада Європи підкреслила:

Як частина основної відповідальності держави щодо захисту і допо­моги ВПО, українські органи влади несуть відповідальність стосовно уживання всебічних заходів, включаючи впровадження законодавства, адаптацію й оптимізацію необхідних адміністративних процедур і роз­виток координації й механізмів реагування.^[15]

Уряд України визнав свій обов'язок щодо вжиття таких заходів. Закон про ВПО указує, що Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців зі всту­пу Закону в силу буде вживати необхідні законодавчі та регуляторні заходи, зокрема приведе всі нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України у відповідність до цього Закону, а також «забезпечить перегляд та приведен­ня відповідними центральними органами державної виконавчої влади сво­їх нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону».^[16] Крім того, уряд, у своєму Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав люди­ни, що був схвалений Кабінетом Міністрів України 23 листопада 2015 року доручає «розроблення і затвердження методичних рекомендацій щодо проведення експертизи проектів нормативно-правових актів, що зачіпа­ють права внутрішньо переміщених осіб, на відповідність Керівним принци­пам ООН з питань переміщення всередині країни, для то, щоб забезпечити, як встановлено в очікуваному результаті Національної стратегії, що «міжна-

родно-правові механізми використовуються для захисту прав і свобод вну- 17 трішньо переміщених осіб».^[17] Продовження впровадження цих зобов’язань залишається важливим.

Це дослідження було ініційовано Радою Європи для того, щоб проінфор­мувати і підтримати такі ініціативи з боку уряду України. Це дослідження містить загальний аналіз ситуації, який буде використано при імплементації проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо перемі­щених осіб в Україні», що реалізується в межах Плану дій Ради Європи для України на 2015-2017 роки у співробітництві з урядом України й іншими ключовими зацікавленими сторонами в Україні. Заснований як відповідь на запит української влади щодо викликів, які постали перед країною у зв’язку із задоволенням потреб тих осіб, які постраждали внаслідок внутрішнього переміщення, проект охоплює чотири структурні компоненти: вдоскона­лення законодавства та регуляторних процедур у сфері захисту прав людини ВПО, імплементації цієї нормативно-правової бази, підвищення обізнаності населення про права ВПО та підтримка соціальної, економічної і політичної інтеграції. Усі чотири стовпи діяльності проекту будуть враховувати резуль­тати і рекомендації цього дослідження.