Принцип автономності.

ЄСХ(п), як і будь-який інший міжнародно-правовий договір, містить достатньо велику кіль­кість юридичних термінів, які потребують максимальної точ­ності формулювання та розумінні.

Необхідність такого тлумачення постає тоді, коли держава, виходячи з положень національного законодавства, надає «сво­го» смислу тексту застосовуваної Комітетом правової норми.

Так, у рішенні про прийнятність скарги № 26/2004 у справі Syndicat des Agreges de TEnseignement Superieur v. France від 7 грудня 2004 року (пар. 7), Комітет (у відповідь на заперечення уряду щодо повноважень представника заявника, зокрема щодо підписання та безпосереднього подання скарги) зазначив, що «в межах процедури колективних скарг представництво є авто­номною концепцією, не обов’язково ідентичною національним визначенням представництва» [180].

Пункт 1 статті 31 ЄСХ(п) (стаття ратифікована Україною) зобов’язує державу сприяти доступові до житла належного рівня. Комітет під поняттям «житло належного рівня» розуміє конструктивно безпечне помешкання, безпечне з точки зору санітарно-епідемічних норм та охорони здоров’я, не перенасе­лене, із статусом, визначеним чинним законодавством. Також Комітет наводить критерії належного рівня житла, а саме:

• відповідність санітарно-епідемічним нормам і нормам у галузі охорони здоров’я встановлюється, якщо помешкання за­безпечене водою, опаленням, засобами прибирання сміття, са­нітарними вигодами, електроенергією, а також за умови контр­олю за такими загрозами, як вміст свинцю та азбесту;

• перенаселення приміщення встановлюється шляхом ви­значення співвідношення площі помешкання до кількості лю­дей, які там проживають, беручи до уваги конструктивні осо­бливості приміщення;

• юридична захищеність - захист законом від примусового виселення (у тому числі заборона виселення без існування на­лежних доказів того, куди переселяється особа, заборона висе­лень у холодну пору року та ін.) [285, с. 40].

Ще одним прикладом застосування принципу автономності Комітетом є тлумачення положень статті 5 ЄСХ(п) (стаття ра­тифікована Україною), а саме права на створення організацій. Так, у рішенні по суті у справі European Council of Police Trade Unions v. Portugal від 21 травня 2002 року за скаргою № 11/2000 (пар. 27-25) Комітет зазначив, що право на створення організа­цій включає в себе: а) право на створення організації (створен­ня, вступ до них, приєднання до інших організацій, незалежне функціонування та визначення внутрішніх правил і процедур); б) наділення таких організацій основними «прерогативами профспілок» (право на висловлення зауважень щодо умов та оплати праці, право доступу до робочого місця, право на збори та виступ); в) захист представників таких організацій від дис­кримінації у зв'язку із виконуваними функціями [155].

Однак проблемою, яка виникає при застосуванні принципу автономності у процесі інтерпретації, є перманентна небезпе­ка підміни правозастосування правотворчістю. Тому, мабуть не випадково, з огляду на надзвичайну обмеженість термінології ЄСХ(п), з метою уникнення «підміни» функцій Комітету обго­ворюється питання про внесення змін і доповнень до певних її положень, аби розширити потенціал цього документа у сфері захисту прав людини [144, с. 40].