Принцип свободи національного розсуду.

Національ­не право держав - учасниць ЄСХ(п) впливає на те, як Комітет інтерпретує ті чи інші положення цього документа під час роз­гляду конкретних ситуацій чи справ. Зокрема, у рішенні про прийнятність скарги № 26/2004 у справі Syndicat des Agreges de l 'Enseignement Superieur v.

Означений принцип веде свій початок із теорії подвійної юрисдикції, згідно з якою певні правові питання підвідомчі двом системам права: національній і міжнародній. Суть цього принципу зводиться до здійснення контролю за доцільністю та якістю застосування національними органами влади норм між­народного законодавства і відповідністю застосовуваних ними положень загальновизнаним міжнародним стандартам. Так, Ко­мітет у рішенні по суті у справі Centrale generale des services publics (“C.G.S.P.”) v. Belgium від 9 травня 2005 за скаргою № 25/2004 (пар. 41), в якій заявник скаржився на те, що під час підготовки та прийняття законодавчих актів уряд і парламент Бельгії не врахували належним чином зауваження професійних спілок, зазначив, що «стаття 6(1) ЄСХ(п) не може розумітися як така, що уможливлює втручання у діяльність законодавчих органів держави в межах конституційних положень. Це є пре­рогативою суверенних Держав» [149].

Комітет у своїй діяльності (як, до речі, і Суд) використо­вує концепцію межі оцінювання, яка у сучасних дослідженнях визначається як тлумачення приписів міжнародного договору у справах певного типу з урахуванням наявної у судових органів та посадових осіб держав - учасниць делегованої їм положен­ням такого договору певної свободи розсуду щодо розуміння та застосування ними договірних норм з метою забезпечення на­лежних умов реалізації та захисту прав і свобод людини, а та­кож досягнення балансу між ними (правами та свободами осо­би) і національним інтересами.

Так, у рішенні по суті у справі Confederation of Swedish Enterprise v. Sweden за скаргою № 12/2002 (пар. 42) Комітет, зазначивши, що він «не може перевірити, до якої міри розмір оплати праці є пропорційним виконуваній роботі і які перева­ги надає процедура моніторингу оплати праці», встановив, що «національні суди мають вирішувати справи у світлі принципів, вироблених Комітетом з певного питання, або ж законодавець може уповноважити суди використовувати Хартію при ухва­ленні рішень». А в окремій думці деяких членів Комітету у цій справі зауважується, що «беручи до уваги природу соціальних і політичних чинників, які впливають на досягнення правильного балансу між конкурентними інтересами ринку праці та, зокре­ма, визнання співрозмірності втручання держави в колективні угоди з метою обмеження права професійних спілок, а також зважаючи на різноманітність національних систем із повагою до колективної автономії, якою наділені соціальні партнери, ми [члени Комітету. - С.5.] вважаємо, що держава має бути наді­лена широкою межею оцінювання у виборі засобів таких об­межень» [154].

Розглянуті принципи не тільки взаємодіють, вони взаємо- зумовлюють, доповнюють один одного, що дає підстави вважа­ти їх системою. Вони впливають і на застосовувані Комітетом способи тлумачення (особливо на систематичний, цільовий, еволюційний), а також на «обсяг» тлумачення.

⅛⅜ А

Як у самій Конвенції, присвяченій насамперед громадян­ським (фізичним та особистісним) і політичним правам, так і в практиці її застосування Судом дістав, так чи інакше, відо­браження принцип універсальності, єдності, взаємозумовле­ності та рівнозначності усіх прав і свобод, включаючи права соціально-економічні. Судова практика Суду, яка має дина­мічний і конкретно-історичний характер, відображає цінності європейського співтовариства, зокрема, необхідність певних позитивних зобов’язань держави, однакового судового захис­ту усіх груп прав людини. Підхід Суду до захисту соціально- економічних прав доводить тенденцію до розширення каталогу прав людини.

Використання прецедентів Суду сприяє підвищенню рівня національної та міжнародної юридичної забезпеченості таких прав, у тому числі шляхом можливості звернення до міжнарод­них судових органів. Більш розгорнута регламентація та кон­кретизація соціально-економічних прав сприятиме їх повнішій реалізації особою.

Головною метою запровадженого ЄСХ(п) правопоряд­ку щодо соціально-економічних прав є створення державами РЄ умов, за яких можуть ефективно здійснюватися викладені у ЄСХ(п) права та принципи, через провадження відповідної політики усіма національними та міжнародними засобами. З метою досягнення цілей ЄСХ(п) діє контрольний механізм, у межах якого Комітет виконує юридичну оцінку відповідності національного законодавства та практики держави-учасниці ви­могам, встановленим ЄСХ(п). Зокрема, Комітет функціонує в межах процедури моніторингу національних доповідей (ухва­лює висновки) та в процесі розгляду колективних скарг (ухва­лює рішення). Напрацьований Комітетом масив його право- застосовної прецедентної практики, яка динамічно змінюється та активно використовується, уможливлює юридичний захист прав за ЄСХ(п).

Акти Комітету не підлягають оскарженню та мають озна­ки прецеденту. Правові позиції, викладені як у висновках, так і в рішеннях Комітету, поширюються на усі держави-учасниці, причому імплементацію цих позицій активно здійснює Комітет у процесі процедури моніторингу національних доповідей, яка поширюється, серед іншого, й на судову практику держав. Хоча рішення та висновки Комітету не мають обов’язкової юридич­ної сили у класичному (нормативістському) значенні, однак механізм контролю за їх виконанням, а також елементи приму­су (зокрема політичного) роблять їх невиконання вкрай неба­жаним. Тим більше, що Комітет заохочує та широко практикує підхід поступового досягнення державою у галузі певного пра­ва того становища, яке відповідає ЄСХ(п).

У своїй діяльності Комітет тлумачить (з’ясовує та роз’яснює) норми ЄСХ(п), спираючись на принципи фундаментальної єд­ності усіх груп прав; ефективності; пропорційності; автоном­ності, свободи національного розсуду.

У майбутньому ЄСХ(п) безумовно буде широко застосову­ватися на національному рівні як носіями відповідних прав у процесі їх реалізації, так і судами як джерела права. Необхідно ще раз наголосити на важливості прецедентного права Коміте­ту як невід’ємної частини механізму ЄСХ(п), важливої для усіх суб'єктів правозастосування. Україні також слід вести підготов­ку до приєднання до процедури колективного оскарження.

Незважаючи на те, що початково ЄС створювався як ви­ключно економічний союз, на сьогодні принцип поваги до прав людини є одним із основоположних принципів права ЄС. Він знайшов відображення у статутних документах ЄС, а також у Хартії основних прав ЄС, змістова частина якої має субсидіар- ний характер стосовно механізмів РЄ, що підтверджується при­єднанням ЄС до Конвенції та рецепцією правозастосовної прак­тики Суду. ЄСХ(п) визнано джерелом Хартії у галузі соціально- економічних прав. Однак ЄСХ(п) юридично не інкорпорована у право ЄС, так само як прецедентне право Комітету не реципо- ване у право РЄ. Проте, зважаючи на підхід РЄ до Конвенції та ЄСХ(п) як до єдиного загальноєвропейського механізму захисту усіх груп прав людини, можна дійти висновку про визначальну роль ЄСХ(п) у змістовому наповненні соціально-економічних прав, закріплених у Хартії ЄС. Зважаючи на принцип ЄС щодо уникнення дублювання положень обох правових європейських систем, можна дійти висновку про те, що тлумачення та розви­ток економічних і соціальних прав людини, закріплених Харті­єю ЄС, повинні відбуватися через «рецепцію» практики засто­сування ЄСХ(п) Комітетом. Водночас, і практика Комітету не уникла впливу законодавства ЄС та прецедентного права Суду ЄС. Тому актуальним є подальше вивчення конвергентних тен­денцій у правових систем ЄС та РЄ в галузі захисту соціально- економічних (та й інших) прав людини.

3.