Права людини та їх історія з європейської точки зору’

Мартен Кьєрум

Дякую вам за надану мені можливість виступити сьогодні на тему прав людини та їх історії з європейської точки зору, а також на тему відповідальності Європейського Сою­зу за захист прав людини.

У своєму сьогоднішньому виступі я зупинюся на трьох ключових моментах. По-пер­ше, я почну з розгляду історії прав людини в Європі та останніх подій. По-друге, я звернуся до деяких поточних проблем прав людини в Європейському Союзі. І, по-третє, я представ­лю огляд зусиль ЄС щодо захисту і заохочення прав людини.

ІСТОРІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ЄВРОПІ

Права людини в Європі мають довгу історію. Низка різних напрямків цієї історії сфор­мували права людини в їх нинішньому вигляді. Перший напрямок, що сформував наше су­часне розуміння прав людини — це розвиток демократії. Англійська революція («Грома­дянська війна») 1640 року під керівництвом Олівера Кромвеля, Декларація незалежності Сполучених Штатів 1776 року, яка також мала значний вплив на Європу, а також Фран­цузька революція 1789 року і революції 1848 року по всій Європі — все це сприяло активі­зації політичної і громадянської участі. Ці події допомогли створити простір для свободи вираження думок, свободи зібрань, свободи асоціацій та права голосу.

Другим напрямом історичного розвитку, що сформував сучасне бачення прав лю­дини, є розвиток правової держави, або того, що німці називають Rechtsstaat. Цей шлях, можна сказати, розпочався з англійської Великої хартії вольностей 1215 року, яка вперше передбачила право виступати проти незаконного позбавлення волі. Кілька століть пото-

¹ Цей розділ заснований на промові Мартена Кьєрума на конференції 2008 року «Прова, які роблять нас людь­ми» і була переглянута для публікації. Переклад з видання: Human Rights in History. Challenge for Education, p. 19-24. му теорія Монтеск'є про політичний розподіл влади заклала підвалини для права на спра­ведливий судовий розгляд, заборони тортур, скасування рабства, і сучасної ідеї, що кожна людина повинна розглядатися як юридична особа в його власному праві.

Третьою важливою подією стала активізація захисту меншин. Першим поворотним моментом в цьому процесі став Вестфальський мир 1648 року, який надав релігійну сво­боду і поклав край трьом десятиліттям релігійних воєн і конфліктів, пов’язаних з менши­нами. Права меншин також включають заборону на дискримінацію за ознакою раси та ет­нічної приналежності, в тому числі право на притулок від переслідувань, що випливають з расових забобонів та етнічних конфліктів.

Досягнення в галузі соціальної та економічної справедливості є четвертою важливою подією. В Данії наприкінці 1800-х років, наприклад, середня тривалість життя становила 55 років. У Копенгагені вона дорівнювала 35 рокам через жахливі житлові та санітарні умови. Соціальні та економічні права включають право на житло, охорону здоров’я та ос­віту. З кінця 1700-х років усі ці події поступово почали серйозно впливати на нові консти­туції європейських країн.

Перебуваючи тут, у Нюрнберзі, я міг би відкрити цю промову описом сучасної історії прав людини, яка починається з трагедії злочинної Другої світової війни. Огидні звірства та злочини, вчинені до і під час Другої світової війни, спонукали міжнародне співтова­риство зробити декілька важливих кроків.

Загальна декларація прав людини була і залишається основою для захисту прав лю­дини в усьому світі. Але яку силу має цей політичний документ? До 1948 року багато країн, особливо в Європі, обмовляли права людини в своїх національних конституціях. Чому ж Загальна декларація стала таким значним кроком вперед? Я бачу дві основні причини.

По-перше, Декларація мала не тільки політичний характер. Її контекст, зміст і вплив були дуже потужними і унікальними. Після прийняття Декларації права людини пе­рейшли зі сфери національних інтересів і національного законодавства на міжнародний рівень, і стали предметом міжнародного права. Загальна декларація — набагато більше, ніж просто політична декларація, і більшість її положень поступово стали частиною зви­чайного міжнародного права.

По-друге, після того, як Загальна декларація прав людини стала основоположним принципом для всіх, незважаючи на громадянство, права людини нарешті перестали за­лежати від домовленості між державою і громадянами. Знаменита стаття 1 говорить: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені ро­зумом і совістю і повинні діяти у відношенні один одного в дусі братерства»^[20]. Люди народ­жуються вільними і мають право на основні права спочатку, незалежно від держави або закону. Права людини є загальними.

Цікаво розглянути контекст, в якому створювалася Декларація в 1948 році.

Паралельно з правовою сферою, права людини використовувалися як інструмент у холодній війні. Захід використовував їх, аби підкреслити порушення політичних прав в інших країнах. З 1950-х по 1980-і роки, діяльність у царині прав людини, урядова і не­урядова, зводилася, головним чином, до виявлення і засудження порушень прав людини, які відбувалися в Китаї і Чилі, Південній Африці та Радянському Союзі, а також в інших країнах за залізною завісою. Протягом десятиліть права людини були частиною нашої зовнішньої політики в Західній Європі. У той же час права людини майже ніколи не згаду­валися або ставилися під сумнів в контексті нашої власної внутрішньої ситуації.

Цей зовнішньополітичний підхід почав змінюватися на початку 1990-х, коли права людини все частіше стали посідати своє законне місце, як невід’ємна частина демократії в усьому світі. Вони також почали бути основою внутрішніх політичних дискусій і пра­вового розвитку в західних країнах. Знаковою подією цього впровадження прав людини у внутрішню політику стала Всесвітня конференція з прав людини у Відні 1993 року.

Незабаром після конференції у Відні, в Південній Африці відбулися перші демокра­тичні вибори, які стали ще однією важливою віхою в розвитку прав людини. Організація, в якій я раніше працював, співпрацювала з данською поліцейською академією у підготов­ці поліцейських у Південній Африці. Одного разу увечері, під час вечері, данський полі­цейський раптом задав очевидне питання, чому ми навчаємо поліцейських прав людини в поліції в Південній Африці, але не у себе вдома, в Данії. Незабаром після цього права лю­дини стали частиною програми навчання поліцейських і в нашій країні.

Впровадження прав людини у внутрішню політику та підвищення обізнаності про цю проблему також сприяли створенню незалежних національних інститутів, що працюють у сфері прав людини. Виникнення і розвиток цих інститутів ілюструють актуальність та­кого впровадження у внутрішню політику. У 1990 році у всьому світі було всього п’ять національних інститутів, що займаються правами людини. На сьогоднішній день їх вже більше 100. Таке зростання всього за 18 років — це величезний прогрес. Ці незалежні органи контролюють стан прав людини всередині країни і дають рекомендації урядам та іншим державним інститутам. Вони інформують громадськість про норми в області прав людини і забезпечують просвітництво в цій галузі на всіх рівнях навчання. В деяких країнах вони також мають повноваження розглядати індивідуальні скарги на порушення прав людини.

Іншим ключовим показником впровадження прав людини у внутрішню політику є те, що важливою частиною корпоративного сектора в даний час стала інтеграція прав люди­ни в бізнес-стратегії. Всього 10 років тому це було б майже немислимим. В Європі прий­няття нових демократій до Ради Європи та їх подальший вступ до Європейського Союзу є ще одним ключовим стимулом для впровадження прав людини у внутрішню політику.

Те, що ми спостерігаємо в Європі у зв'язку з інтеграцією прав людини, представляє собою логічний крок розвитку демократії. Демократія без прав людини не може бути справжньою демократією. Демократія без свободи слова, без участі, без права на освіту і без заборони дискримінації, це, в кращому випадку, дефектна демократія. Права людини стали невід'ємними аспектами демократії.

ПРОБЛЕМИ ПРАВ ЛЮДИНИ В ЄВРОПІ

Права людини посідають центральне місце в політичних дебатах в ЄС і у внутріш­ній політиці держав-членів ЄС, що є досить позитивним знаком для наших демократій. Ми звикли думати про ЄС як про економічний гігант, але як про карлика з точки зору прав людини. Наразі ситуація змінилася: вісім років тому ЄС проголосив власну Хартію основ­них прав. ЄС успішно почав приймати і реалізовувати антидискримінаційне законодав­ство. У березні 2007 року він створив власний орган для моніторингу ситуації в царині прав людини та консультування з питань прав людини — Агентство Європейського Сою­зу з основних прав (FRA). Це агентство сьогодні не має аналогів у світі.

Майже весь спектр проблем в царині прав людини має велике значення для сучасної Європи. Агентство ЄС з основних прав займається різноманітними актуальними пробле­мами прав людини. Найбільш актуальні проблеми прав людини в Європі в даний час це: расизм, ксенофобія, ісламофобія і антисемітизм. Ці проблеми існують у всіх частинах Єв­ропи, і неважко передбачити, що «полювання на відьом» активізується у зв'язку з фінан­совою кризою. Те, як європейські держави і суспільства ставляться до осіб, які шукають притулок, та іммігрантів, викликає серйозні питання, пов'язані з правами людини. Одним із прикладів є тривале утримання під вартою осіб, що шукають притулок, які не скоїли ніяких злочинів.

Інші особливо вразливі групи — це меншини, наприклад, цигани, які стикаються з серйозними проблемами у сфері житла, охорони здоров'я, освіти та зайнятості. Існують також численні свідчення гомофобії та нерівного ставлення до інвалідів. Багато що ще належить зробити для ліквідації гендерної нерівності, що найбільш гостро проявляється в сфері побутового насильства та оплати праці. Інші питання, якими до цього часу нехту­вали, включають права психічно хворих і права дітей. Додаткові питання стосуються за­хисту конфіденційної особистої інформації у зв'язку з боротьбою з тероризмом, доступу до правосуддя та права на справедливий судовий розгляд.

Важливість цих питань здається очевидною, але занадто часто невігластво і самов­доволення перешкоджають прогресу у їх вирішенні. Крім того, опозиція з боку основних груп у суспільстві робить меншини більш уразливими. У багатьох країнах расистські полі­тичні тенденції більше не є виключною прерогативою екстремістських політичних груп, але вже просочилися і в основне політичне середовище. Ці явища повинні стосуватися всіх нас. Вони можуть призвести до легітимізації і тривіалізації расистських настроїв, що, зрештою, допоможе виправдати дискримінацію, переслідування і навіть насильницькі напади на представників меншин.

Проте працювати в області прав людини не завжди просто, особливо якщо ця діяль­ність вимагає балансування між полярно протилежними точками зору. Я хочу згадати два недавніх приклади: карикатури на Мухаммеда в Данії і боротьбу з тероризмом після 11 вересня.

Карикатури на Мухаммеда обговорювалися в усьому світі, в першу чергу, з точки зору конфлікту між свободою слова і свободою віросповідання. Я вважаю, що багато з цих спорів були зосереджені на неправильних питаннях. Потрібно було обговорювати не протисто­яння між свободою слова і свободою віросповідання, які є основними правами людини. Ре­альні обговорення повинні були бути зосереджені на тому, чи можна вважати карикатури на Мухаммеда проявом ненависті або, більш широко, чи потрібно забороняти ненависть. Звичайно, на ці питання важко відповісти, але наші демократичні суспільства повинні пос­тійно їх обговорювати. Всі демократичні країни вирішили ввести обмеження на свободу вираження поглядів з метою захисту інших основних прав людини, наприклад, для захисту людей від навмисних актів ненависті, які підбурюють до насильства чи ненависті. Але як можна досягти належної рівноваги між захистом людей від расистських проявів та забезпе­ченням свободи вираження думок, яка залишається наріжним каменем нашої демократії?

Мій другий приклад стосується боротьби з тероризмом. 11 вересня відкрило нову главу в боротьбі з тероризмом і мало серйозні наслідки для нашої сьогоднішньої концеп­ції прав людини. Багато країн ввели закони, пов'язані з безпекою, або внесли поправки до цих законів, які ніколи не були б прийняті парламентами, ЗМІ та громадською думкою до 2001 року. Тонкий баланс між виправданими завданнями безпеки і захистом фунда­ментальних свобод посідає помітне місце в парламентських дебатах, наукових дискусіях і доповідях з прав людини. Як показує історія розвитку прав людини, права людини — це вкрай важливі принципи, які повинні залишатися основними в нашому демократичному суспільстві, однак, оскільки права людини формуються минулим досвідом, вони не мо­жуть існувати окремо від проблем громадської безпеки. Тому заходи безпеки обов'язково повинні спиратися на права людини і реалізовуватися в рамках цих прав.

У міжнародному законодавстві в сфері прав людини має бути ретельно дотримано ба­лансу між індивідуальними свободами і безпекою в рамках існуючих конвенцій з правами людини. Крім того, законодавство в галузі прав людини саме по собі передає накопиче­ний досвід новим поколінням. Наприклад, внаслідок війни в Алжирі, Франція дізналася про те, що було відомо і раніше: порушення прав людини в ході конфлікту лише посилю­ють конфлікт. В Абу-Грейб і Гуантанамо нам ще раз був учинений цей урок. Права люди­ни є загальними. Їх мають і наші вороги, і навіть самі жорстокі злочинці. Ці два прикла­ди, пов'язані зі свободою слова і боротьбою з тероризмом, показують, що немає простих рішень і немає швидких рішень. Необхідність подальшого обговорення прав людини за­лишається актуальною. Права людини продовжують розвиватися, і ми повинні відкрито обговорювати виникаючі складності.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Як може ЄС захищати і заохочувати права людини? Права людини пройшли дов­гий шлях розвитку, але, як і раніше, потребують прийняття додаткового законодавства та вдосконалення його застосування. Європа може похвалитися багатьма досягненнями в області прав людини. Європейський Суд з прав людини є зразком юридичного прогресу прав людини для всього світу. Директиви ЄС по боротьбі з дискримінацією мали величез­ний вплив на розвиток національного законодавства та механізми забезпечення рівності. Безсумнівно, ЄС може поділитися з рештою світу кращими моделями передової практики. Крім того, Хартія основних прав ЄС сприятиме розвитку захисту прав людини.

Загалом, населення ЄС має високий рівень захисту, і тут є чудові основи прав людини. Але є і серйозні недоліки. Наразі у багатьох державах-членах законодавство нерівномірно захищає різні групи. Наприклад, ми можемо позиватися до суду на роботодавця за дис­кримінацію за ознакою етнічного походження або статі, але не за ознакою віку, інвалід­ності або сексуальної орієнтації. Інваліди захищені від дискримінації у сфері зайнятості, але далеко не в такій же мірі в сфері освіти. Цей перелік можна продовжити. Права людини повинні бути загальними, і всі люди повинні мати рівні права на рівне ставлення, за ви­нятком випадків, коли існують дуже вагомі підстави для диференціації. У липні 2008 року Європейська Комісія запропонувала нове, більш всеосяжне антидискримінаційне законо­давство, яке допомогло б усунути існуючі недоліки.

Тим не менш, навіть найкращі закони марні, якщо вони належним чином не викону­ються. Щоб сприяти належному виконанню таких законів, люди повинні знати свої ос­новні права. Відповідно до недавнього дослідження «Eurobarometer», тільки одна трети­на громадян ЄС знатиме свої права, якщо стануть жертвами дискримінації. Дослідження свідчить, що попереду у нас багато роботи. У кожному аеропорту розвішені плакати, які роз’яснюють людям їхні права як пасажирів. Право на рівність має бути так само візу- алізовано — в меріях, на підприємствах, в школах, навіть у місцевих поштових відділен­нях. Права людини повинні пояснюватися за допомогою урядових кампаній, у шкільних програмах та в засобах масової інформації. Політики, юристи та судді, поліцейські, вчи­телі і постачальники послуг також повинні бути інформовані про права людини, оскіль­ки вони відіграють важливу роль у справі заохочення та захисту прав людини. Медсестра в лікарні для душевнохворих також є потенційним правозахисником.

Як тільки ми гарантуємо достатній юридичний захист прав людини, і люди усвідом­люють свої права, нам знадобляться кошти для ліквідації дискримінації. Таким чином, наступною нагальною необхідністю є створення компетентних органів для надання до­помоги жертвам порушень прав людини. Законодавство ЄС зобов’язує держави-члени розвивати органи з контролю над дискримінацією, і ООН настійно закликає держави за­снувати національні правозахисні інститути. Проте, до кінця 2007 року в трьох державах- членах органи по боротьбі з дискримінацією навіть не були створені. У багатьох держа­вах-членах такі органи та правозахисні інститути, хоч і існують, але є дещо пасивними у вирішенні ключових питань. Нам потрібні національні інститути і механізми захисту та заохочення прав людини. Вони повинні бути незалежними, адекватно фінансуватися і мати достатні повноваження, щоб ефективно виконувати свої обов’язки.

До цього часу НУО активно підтримували жертв порушень прав людини. Така актив­на громадянська участь і активне громадянське суспільство мають вирішальне значення для прав людини. Мовчання завжди підтримує пригнічення. Громадянське суспільство — це очі, вуха і голос для захисту і заохочення прав людини. Таким чином, важливість не­урядових організацій не може бути переоцінена. Громадянське суспільство та неурядові організації відіграють ключову роль у забезпеченні підзвітності європейських урядів, дер­жавних установ і підприємств. Вони проводять дослідження і лобіюють, працюють над підвищенням обізнаності громадськості та дають людям можливість висловлювати свої погляди. Вони часто генерують корисні пропозиції. Організаціям громадянського суспіль­ства простіше оцінювати ситуацію з реалізацією основних прав на місцях, в першу чергу тому, що вони знаходяться ближче до жертв порушень.

Офіційна функція Агентства з основних прав полягає в тому, щоб підтримувати пос­тійний діалог з організаціями громадянського суспільства. FRA створила певну структу­ру для полегшення цього діалогу — платформу Основних Прав. Ця платформа є мережею Агентства зі співпраці та обміну інформацією з громадянським суспільством. Це — перша велика європейська платформа, яка дозволяє різним групам проводити спільну роботу, пов'язану з широким спектром фундаментальних проблем в царині прав людини. У функ­ції Агентства ЄС з основних прав входить підтримка всіх цих елементів — створення за­конів, їх виконання, підвищення обізнаності, створення компетентних органів та діалогу з громадянським суспільством.

Такий комплексний підхід дає можливість спільно просувати основні права нова­торськими та ефективними методами. Завдяки нашим аналітичним і консультативним функціям ми можемо допомогти просуванню прав людини. Важливою передумовою для просування прав людини є наша мережа експертів з прав людини та організацій грома­дянського суспільства в країнах ЄС, а також наші відносини з тими, хто відповідає за за­хист прав людини в Європі — інститутами ЄС, урядами держав-членів та органами місце­вого самоврядування. Значна кількість нагальних проблем прав людини залишається на порядку денному ЄС. Вони включають в себе ставлення до меншин, права таких вразли­вих груп населення, як діти чи інваліди, а також питання прав людини, які можуть впли­вати на всіх людей, наприклад, дискримінація за віком та захист персональних даних. Ми повинні забезпечити, щоб порушенням прав людини і дискримінації не було місця в на­ших демократіях. Також необхідно удосконалювати законодавство, підвищувати рівень обізнаності та створювати компетентні органи для захисту жертв порушень прав люди­ни. Проголошення Хартії основних прав і створення Агентства з фундаментальних прав підкреслює важливість прав людини для ЄС.

Я хотів би завершити свою промову висловом «матері» Загальної Декларації прав лю­дини Елеонори Рузвельт. Елеонора Рузвельт сказала: «Права людини існують в тій мірі, в якій їх поважають люди у відносинах один з одним, і уряди у відносинах з громадяна­ми»^[21]. Це було сказано в 1948 році. Ми повинні продовжувати виступати єдиним фронтом, аби повною мірою виконати обіцянку, дану на початку мого виступу, і забезпечити, щоб діти не були предметом торгівлі.