<<
>>

§ 3. Врахування вимог Європейської конвенції з прав людини

При характеристиці адміністративно-правового статусу фізичних осіб слід врахувати, що його зміст формується також під впливом вимог Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яку скорочено прийнято називати Європейською конвенцією з прав людини.

Нагадаємо, що з метою поліпшення соціально-культурного та політичного життя Європи, створення єдиної європейської спільноти, що базується на демократії, свободі, визнанні прав людини та верховенства закону, в 1949 р. була створена міжнародна організація — Рада Європи, яка в своїй діяльності спирається, крім іншого, на такий міжнародно-правовий документ, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Європейська конвенція). Ця Конвенція була прийнята в 1950 р. (а набула чинності в 1953 p.), і їй передувала Загальна декларація прав людини, якій відведено чільне місце в преамбулі Європейської конвенції.

Як юридично обов'язковий договір для сторін, Європейська конвенція стала першим міжнародним правозахисним документом, який спрямований на захист широкого спектра громадянських та політичних прав фізичних осіб, і запровадила систему контролю за імплементацією прав на внутрішньодержавному рівні. Держави, що ратифікували Конвенцію, погодилися на контроль з боку Європейського суду з прав людини у випадках, коли ініціатором процесу виступає окрема особа, а не держава, і фізична особа має право на індивідуальну заяву до Європейського суду з прав людини1.

Верховна Рада України 17.07.1997 р. ратифікувала Європейську конвенцію (яка була підписана 09.11.1995 p.), створивши нову правову ситуацію в системі захисту прав людини в Україні та відкривши новий етап у розвитку вітчизняної юриспруденції у питаннях правового захисту фізичних осіб. З метою розширення прав, які не були включені до Конвенції, додатково прийняті Протоколи 1, 4, 6, 7, 11, які доповнюють Європейську конвенцію. Ці Протоколи визначають: № 1 — право на освіту, право на вільні вибори, право на вільне володіння своїм майном тощо; № 4 — свободу і особисту недоторканність та ін.; № 6 — право на життя та інше; № 7 — право на справедливий судовий розгляд, на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції тощо.

Згідно з положеннями частини першої ст. 9 Конституції України Європейська конвенція має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України. її положення є нормами прямої дії, і вони мають пріоритет щодо тих норм національного законодавства, котрі суперечать положенням Європейської конвенції. Слід також зазначити, що значна частина положень Конвенції дістала відображення в другому розділі Конституції України, який присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина.

Необхідною умовою дійової реалізації вимог Європейської конвенції є адаптація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування до вимог законодавства Європейського Союзу (ЄС), перегляд навчальних програм правової освіти з метою адаптації їх до стандартів ЄС, вивчення та дослідження правових процесів у державах-учасницях та кандидатах у члени ЄС, вивчення правових засад функціонування установ та структур ЄС.

Законом України від 21.11.2002 р. схвалено Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Особливим пріоритетом загальнодержавної програми, як зазначено в розділі IV Концепції, є всебічний захист прав і свобод людини1. Права і свободи, які гарантуються Європейською конвенцією, забезпечуються насамперед органами влади держав-учасників Конвенції, а діяльність Європейського суду (як контрольного механізму) має винятково субсидіарний характер.

З огляду на це головним завданням вітчизняного адміністративного судочинства має бути захист прав і свобод громадян України від порушень з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні функції відповідно до чинного законодавства.

З метою забезпечення застосування Конвенції, врахування її вимог — чи то шляхом її інкорпорування до законодавства України, чи то шляхом запровадження окремих правових актів — необхідно послідовно і всебічно аналізувати практику Європейського суду. Вона має досліджуватися не лише законодавцями, суддями і науковцями, а й службовцями органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, студентами юридичних закладів освіти.

<< | >>
Источник: Авер'янов B.Б.. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Рсд. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К,2004.- 584 с.. 2004

Еще по теме § 3. Врахування вимог Європейської конвенції з прав людини:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. § 3. Врахування вимог Європейської конвенції з прав людини
  3. Стаття 3. Визначення понять
  4. Стаття 14. Обов'язковість судових рішень
  5. ЗМІСТ
  6. Як правильно в рішеннях суду посилатися на норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і на рішення Європейського суду з прав людини? Як визначається їх автентичність? Приведіть конкретний приклад.
  7. 2.2. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
  8. § 5. Місце і роль засобів масової інформації у виборчому процесі
  9. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини
  10. Міжнародний договір як джерело національного права. Світовий досвід застосування міжнародних договорів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -