Правове регулювання територіальних податкових пільг

Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків, то цілком обґрунтованим уявляється виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим.

1) нижчий рівень - території, що характеризуються звільнен­нями при використанні місцевих податків і зборів. Так, у відповідності зі ст. 15 Закону України “Про систему оподат­кування” місцеві органи самоврядування за своїм розсудом можуть установлювати частину місцевих податків і зборів і за рахунок цього формувати більш пільговий податковий режим на відповідних територіях;

2) вищий рівень - території спеціальних зон, що характе­ризуються специфічним пільговим оподаткуванням, що регулюється спеціальним законодавством. При цьому такі території поділяються на два підвиди:

а) території, що надають пільговий режим оподаткування для податкових резидентів України й розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони);

б) території, розташовані в Україні та надають пільговий

податковий режим для податкових резидентів і нерези­дентів України (вільні економічні зони).

Податкове законодавство України не має чіткого поняття “офшор- ної зони”, і найчастіше термін “офшор” застосовується щодо компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку або взагалі його відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.

Певне законодавче забезпечення система офшорних зон одержала в 2000 році. Президент України розпорядженням №90/2000/РП від 21 лютого 2000 року доручив Кабінету Міністрів України визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування.

Таким чином, 1 березня 2000 р. Кабінет Міністрів України затвердив їх перелік, до якого увійшли: Бри танські осі рівні регіони: Гібралтар, Олдерні, острови Гернсі, Джерсі, Мін; Близький Схід: Бахрейн, Дамаск; Центральна й Південна Америка: Беліз, Коста- Ріка, Панама; Європа: Андорра, Ірландія, Кампіопе, Кіпр, Ліхтен­штейн, Мадейра, Мальта, Монако, Чорногорія; Карибські регіони: Аигіпья, Антигуа, Антильські острови, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Вірпнські острови, Гранд Кайман, Гренада, Бермудські острови, Невіс, острови Гюркс і Кайкорс, острови Теркс і Кайкос; Африка: Ліберія, Маврикій, Сейшельські острови; Тихоокеанський регіон: Вануату, Гонконг, Західне Самоа, Лабуан, Маршаллові острови, Haypy, Hiyc, острови Кука, Сінгапур.

У цілому всі вільні економічні зони поділяються на дві категорії:

1) транспортно-транзитні - зони, розташовані по периметру

кордонів, що забезпечують залучення товарів на територію держави й потік транзитних товарів через територію. Створю­ються вони з метою спрощення процедури переміщення цих товарів;

2) промислові - зони, розташовані на території держави, закріплені законодавством, у які здійснюється інвестування й на які встановлюється пільговий режим оподаткування. Подібний пільговий режим стосується переважно пільг по ввізному ПДВ, миту, податку на прибуток тощо.

Контрольні питання:

1. Поняття податкової пільги.

2. Система податкових пільг.

3. Види податкових пільг.

4. Форми податкових пільг.

5. Територіальні податкові пільги й основа їх класифікації.