Лекція 1 Предмет, система і завдання криміналістики

План

1. Предмет і завдання криміналістики.

2. Система криміналістики.

3. Місце криміналістики у системі наукових знань.

4. Історія розвитку криміналістики.

Література

1.

2. Белкин Р. С. Криминалистика. Общетеоретические проблемы / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. - М. : Юрид. лит., 1973. - 264 с.

3. Белкин Р. С. История советской криминалистики. Этап возникновения и становления науки (1917-1930) / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. - М., 1982. - 75 с.

4. Белкин Р. С. История советской криминалистики. Формирование частных криминалистических теорий (1940-1950) / Р. С. Белкин, А. И. Винберг. - М., 1983. - 78 с.

5. Васильев А. Н. Предмет, система и теоретические основы криминалистики / А. Н. Васильев, Н. П. Яблоков. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. -144 с.

6. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Гросс Г. - [Новое изд., перепеч. с изд. 1908 г.]. - М. : ЛексЭст, 2002. - 1088 с.

7. Криміналістика : підручник для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / кол. авторів : [Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. ] ; за ред. В. Ю. Шепітька. - К. : Видавничій Дім «Ін Юре», 2001. - 684 с.

8. СалтевськийМ. В. Криміналістика (у сучасному вигляді) : підруч. / М. В. Салтевський. - К. : Кондор, 2005. - 588 с.

9. Торвальд Ю. Век криминалистики: Пер. с нем. / под ред. и со вступ. ст. Ф.М. Решетникова. - 3-е изд. - М. : Прогресс, 1991. - 323 с. ^[1]

виявлення, вилучення і дослідження слідів та інших речових доказів, описав побут і жаргон злочинців, найбільш поширені в практиці способи вчинення та приховування злочинів і сформулював основи методики розкриття і розслідування ряду небезпечних злочинів.

В юридичній літературі існують різноманітні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування та розкриття злочинів, науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій; науки про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві тощо. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та досліджувані нею закономірності.

Як вважає І.М. Якимов, криміналістика «має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів і прийомів пристосування природничих, медичних і технічних наук для розслідування злочинів і вивчення фізичної та моральної особистості злочинця, а за свою мету ставить допомогу правосуддю у розкритті матеріальної істини у кримінальній справі»^{[2] [3] [4]. Схожої думки дотримується і С.М. Потапов, зазначаючи, що «криміналістика є системою наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системою, яка охоплює разом з тим методику розслідування окремих видів злочинів, так звану приватну методику... Криміналістика є наукою про судові докази, наукою доказового права» . На думку С.М. Строговича, «криміналістика - це неправова дисципліна, що вивчає науково- технічні прийоми збирання та дослідження доказів, підсобний технічний засіб»[5].}

Запропоноване С.П. Митричевим визначення предмета криміналістики як «юридичної спеціальної дисципліни і науки про технічні засоби, тактичні прийоми і методи, які використовуються для виконання передбачених кримінально- процесуальним законом дій судових і слідчих органів з виявлення і збирання, фіксації та дослідження доказів з метою розслідування злочинів»^[6] визначалось й такими вченими-криміналістами, як О.М. Васильєв, І.Ф. Крилов, І.Ф. Пантелєєв, М.О. Селіванов та багатьма іншими. Відтак, у криміналістиці виникали дискусії, спрямовані на вдосконалення існуючих поглядів на її предмет.

Сучасне визначення предмета криміналістики, запропоноване Р.С. Бєлкіним, трактується таким чином: «Криміналістика є наукою про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів та

засновані на пізнанні цих закономірностей спеціальні методи і засоби судового дослідження і запобігання злочинам»¹.

У результаті було сформовано нову концепцію, яка ґрунтувалась на розумінні предмета криміналістики не як методів, прийомів та засобів роботи з доказами, а як закономірностей виникнення, виявлення, дослідження, оцінки та використання судових доказів, вивчаючи які криміналістика розробляє методи та технічні засоби збирання доказів.

У той же час можемо констатувати, що злочин є об’єктом пізнання багатьох юридичних наук, кожна з яких досліджує ті закономірності, які складають її предмет. Наприклад, закономірності формування злочинного наміру є предметом кримінології; закономірності поведінки злочинця досліджуються психологією, місце та роль злочинності у суспільстві та його окремих структурних елементах - соціологією тощо.

Насамперед, злочин привертає увагу криміналістів не як соціальне явище, а як акт протиправної людської поведінки, як система діянь, що відображається у вигляді матеріальних та ідеальних слідів. Кожний злочин вчинюється в умовах реальної дійсності та пов’язаний з навколишнім середовищем, обов’язково відображаючись у ньому. Злочин завжди являє собою складну систему вчинків та дій винуватця до злочинної події, під час події та після неї. Як наслідок, злочинець у результаті вчинення злочину залишає численні сліди, які містять в собі інформацію щодо події, яка відбулася, та її учасників.

Процес відображення підпорядкований певним закономірностям, узагальнення й аналіз яких дозволяє дійти висновку, що до предмета криміналістики належать три групи закономірностей.

Перша група містить три види ознак:

1) повторюваність - за наявності одних і тих самих причин настають однакові наслідки;

2) зв’язок між дією та результатом - наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності;

3) закономірне зникнення слідів-відображень - сліди злочину після їх утворення «старішають», кількість відображеної інформації зменшується, а відтак її доказове значення поступово знижується.

Друга група містить три види зв’язків:

1) зв’язок між способом дії і слідами злочину - полягає у тому, що однакові взаємодії за рівних інших умов призводять до однакових наслідків;

2) зв’язок способу вчинення злочину з особою злочинця. Хоча спосіб вчинення злочину образно називають «почерком злочинця», однак цей зв’язок має вірогідний характер і реально виявляється лише у разі масового повторення явищ. Водночас спосіб вчинення злочину лежить в основі побудови криміналістичних обліків, автоматизованих баз даних тощо;

3) залежність способу від конкретних обставин. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, проте не може щоразу повторюватися в усіх деталях, оскільки кожен злочин вчиняється за нових об’єктивних умов обстановки та часу. Тому спосіб дії залежить від ситуації, що склалась на місці вчинення злочину. Такий зв’язок має різний ступінь кореляції - усе залежить від конкретних обставин та їх значущості для вчинення злочину.

Третя група складається з:

1) прихованості підготовки та вибору засобів вчинення злочину;

2) рекогносцировки місця вчинення злочину - підготовчої діяльності злочинця, яка, звісно, ведеться потай;

3) раптового виїзду, зміни місця проживання, роботи та ін., що нерідко є наслідком вчинення злочину. Такі факти слід виявляти і встановлювати причину їх виникнення. Вчинивши злочин, злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання;

4) появи нестандартної поведінки - сторожкості, дратівливості, потайливості та ін.

Звісно, названі закономірності можуть виявлятися лише при спостереженні

великої кількості фактів і мають орієнтуюче значення.

Оскільки будь-який злочин обов’язково відбивається у навколишньому середовищі, а процес виникнення інформації про злочин та його учасників має необхідний, повторюваний і стійкий характер, робота з цією інформацією також становить собою процеси, керовані певними закономірностями.

Доказування в інформаційному плані є рухом інформації, підкорюється певним закономірностям теорії криміналістики та включає:

- збирання доказів - перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій: виявлення доказів - їхній пошук, виділення доказової інформації з навколишнього середовища; фіксація доказів - їхнє закріплення у встановленому законом порядку, що надає виявленій інформації доказової сили (при цьому вказуються засоби і методи фіксації), служить засобом зберігання доказів для їхнього подальшого дослідження, оцінки і використання; вилучення доказів - дії, що забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до матеріалів кримінального провадження, а також їхнє дослідження; зберігання доказів - вжиття необхідних заходів щодо цілісності і незмінності доказів та їхніх джерел, що має на меті забезпечити можливість їхнього подальшого використання з боку слідчого та суду;

- дослідження доказів - це пізнання слідчим, експертом, прокурором і судом змісту цих доказів, перевірка вірогідності існування тих фактичних даних, що складають зміст доказів, встановлення узгодженості конкретного доказу з усіма іншими доказами у провадженні. Досліджені докази підлягають оцінці з боку слідчого, прокурора та суду;

- оцінку доказів - це складний логіко-психологічний процес встановлення достовірності, допустимості, достатності та відношення доказів до провадження, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів задля встановлення всіх обставин події. Докази досліджуються й оцінюються в міру їхнього збирання;

- використання доказів - це оперування ними у процесі доказування, тобто можливості суб’єкта знайомитися із джерелом інформації, оцінювати фактичні дані, що містяться у ньому, перевіряти законність та обґрунтованість вилучення, фіксації, спосіб вилучення інформації і форму процесуального закріплення^[7].

Розглянуті закономірності складають невід’ємні елементи предмета криміналістичної науки.

Навряд чи можна точніше визначити соціальне значення криміналістики, адже пізнання названих закономірностей об’єктивної дійсності є необхідним криміналістиці для виконання її службової функції - сприяння боротьбі зі злочинністю через озброєння працівників правоохоронних органів засобами і методами судового дослідження і запобігання злочинам. Для цього вчені- криміналісти аналізують і узагальнюють: судово-слідчу практику, виявляючи усе загальне і типове у вчиненні злочинів, їх розкритті та розслідуванні; технологію використання техніко-криміналістичних засобів для виявлення, фіксації та дослідження джерел доказової інформації, на підставі чого вдосконалюють техніко-криміналістичні засоби, тактичні прийоми і методичні рекомендації щодо роботи з доказами; в інтересах досудового слідства та запобігання злочинам використовують сучасні досягнення природничих і технічних наук тощо.

Однак сучасний стан боротьби зі злочинністю та криміногенна ситуація в державі свідчить про неналежний рівень використання правоохоронцями можливостей криміналістики.

Загальним завданням криміналістики є сприяння правоохоронній діяльності своїми специфічними засобами і методами у боротьбі зі злочинністю.

Загальне завдання служить основою формування спеціальних завдань для кожної юридичної науки, в тому числі й криміналістики. До спеціальних завдань, що є притаманними лише криміналістичній науці й відображають її специфіку, належать:

- подальше вивчення закономірностей, що становлять предмет криміналістики;

- розробка нових і удосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження й використання доказової інформації;

- удосконалення організаційних, тактичних і методичних основ досудового та судового слідства, основ криміналістичної експертизи;

- удосконалення криміналістичних засобів і методів запобігання злочинам;

- вивчення й узагальнення слідчої і судової практики та розроблення автоматизованих інформаційних баз даних для забезпечення прийняття рішень під час розслідування та запобігання злочинам^[8].

Спеціальні завдання криміналістики є динамічними й у разі зміни соціально- економічних умов можуть трансформуватися, забезпечуючи нагальні потреби практики у протидії злочинності, сприяючи зміцненню законності та правопорядку.

2.