Посвідчення шлюбних договорів

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. При цьому зауважуємо, що відповідно до частини третьої статті 21 Сімейного кодексу України, релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо підвищення шлюбного віку» від 15 березня 2012 року, шлюбний вік в Україні для чоловіків і жінок встановлений у вісімнадцять років. При цьому, особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, і тільки за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Раніше діючим сімейним законодавством України майнові відносини регулювалися виключно імперативними нормами, які встановлювали спільну сумісну власність подружжя на майно, нажите під час шлюбу.

Можливість укладення шлюбного контракту особам, які вступають в шлюб, було передбачено ще Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 23 червня 1992 року, яким до зазначеного кодексу включена стаття 27-1. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок укладання шлюбного контракту" від 16 червня 1993 року № 457 було встановлено порядок його укладення. Зокрема, передбачено, що шлюбний контракт укладався між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу і вступає в дію тільки з моменту реєстрації і його не мали права укладати особи, які вже знаходяться в зареєстрованому шлюбі.

Прогресивними є норми глави 10 нового Сімейного кодексу України, де в статті 92 передбачено, що шлюбний договір може бути укладено, як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжям.

Передбачені Сімейним кодексом України норми щодо складання шлюбного договору не зобов'язують усіх осіб укладати такі договори, як при укладенні шлюбу, так і в період шлюбу.

Згідно з частиною 1 статті 92 Сімейного кодексу України, шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Тобто існує два види шлюбних договорів в залежності від категорії суб'єктів: особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також особами, які зареєстрували шлюб (подружжям).

У найбільш загальному тлумаченні шлюбний договір - це угода нареченої і нареченого або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням.

Укладення шлюбного договору - не обов'язок, а взаємне волевиявлення осіб вирішити питання життя сім'ї на власний розсуд. Тому, умови шлюбного договору, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно з законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажите майно і т.д.), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний договір, укладений без дотримання порядку, встановленого законодавством України.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов'язки як батьків, але не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Хоча шлюбний договір має свої особливості, він відповідає загальним ознакам, які притаманні цивільно-правовими угодами в цілому, оскільки Сімейний кодекс України тісно пов'язаний з Цивільним кодексом України.

Шлюбний договір за своєю суттю має довготривалий характер, тому значення набувають положення про термін дії такого договору. Як загальний термін дії договору, а також строки дії окремих прав та обов'язків; дія договору або окремих його умов (прав і обов'язків) і після припинення шлюбу; порядок зміни умов договору. Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча вправі домовиться і про це.

Зауважуємо, що після закінчення терміну подружжя має право укласти та нотаріально посвідчити новий шлюбний договір або погодитися з режимом володіння майном на праві спільної сумісної власності відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України.

Згідно частини п’ятої статті 93 Сімейного кодексу України, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Головною особливістю шлюбного договору є те, що подружжя у правочині має можливість встановити правовий режим, який відрізняється від встановленого законодавчому порядку.

Так, сторони можуть домовитися про непоширення на майно (придбане під час шлюбу) принципу спільного майна і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У шлюбному договорі може також бути визначене майно, яке подружжя передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Законодавець надав право сторонам у шлюбному договорі домовитися про наступне:

• про нерозповсюдження щодо майна, придбаного під час шлюбу, спільної сумісної власності і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (дружини або чоловіка);

• про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;

• використання належного їм обом або одному них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб (наприклад, батьків);

• включення в шлюбний договір будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства;

• про проживання в житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Наприклад, якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, то сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. А також подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

• про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів. Тому в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про сплату аліментів, то вони можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

На нашу думку, не суперечить чинному законодавству, передбачена в шлюбному договорі умова, згідно з якою в разі розлучення з вини одного з подружжя (визнано рішенням суду), другий з подружжя, незалежно від його працездатності та матеріального становища, має право на отримання з винної сторони аліментів.

Шлюбний договір укладається в письмовій формі в трьох оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям, - у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов. Одностороння зміна умов шлюбного договору та одностороння відмова від шлюбного договору не допускаються. Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання відповідного договору, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Шлюбний вік жінок та чоловіків встановлено статтею 22 Сімейного кодексу України. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою заявою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом з дотриманням вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Сторони можуть домовитись у шлюбному договорі про зміну правового режиму майна, набутого в шлюбі, та визначити його як особисте майно одного із подружжя або на особисте майно одного із подружжя поширити режим спільного майна подружжя.

Шлюбним договором може регулюватися порядок користування одним із подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям, про що укладається відповідний договір і нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дітей, які мають істотне значення.

Оскільки шлюбний договір укладається за згодою подружжя, тому подружжя мають право відмовитися від нього за взаємною згодою. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. На нашу думку, в даному випадку, слід в нотаріальному порядку укласти договір про розірвання шлюбного договору. У такому випадку, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. Відразу після відмови подружжя від шлюбного договору починають діяти загальні правила сімейного законодавства.

Шлюбний договір породжує певні зобов'язання сторін. Однією з підстав припинення зобов'язання є неможливість його виконання. Тому за рішенням суду шлюбний договір може бути розірваний на вимогу одного з подружжя з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання, якщо той з подружжя, хто пред'явив відповідний позов, доведе неможливість виконання його умов.

Шлюбний договір також може бути розірваний за рішенням суду. Зокрема, це відбувається у випадку неможливості виконання умов шлюбного договору.

Відповідно до статті. 103 Сімейного кодексу України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Визнання шлюбного договору не дійсним потрібно відрізняти від його розірвання. При розірванні шлюбного договору його дія припиняється на майбутнє, а при визнанні цього договору недійсним він вважається недійсним з моменту його укладення. Але варто відзначити, що незалежно від того, подружжя добровільно розірвали шлюбний договір, або в судовому порядку був, розірваний або визнаний недійсним - у кожному разі шлюбний союз жінки та чоловіка продовжуватися.

Ми погоджуємося з думкою авторів, про те, що після розлучення подружжя не вправі вносити зміни в шлюбний договір,зокрема в ту частину, яка продовжує діяти у випадку розлучення.

Зокрема, підставами визнання шлюбного договору не дійсним є:

1) порушення нотаріальної форми договору;

2) неналежний суб'єктний склад (укладення недієздатними особами, або які не мають необхідного обсягу дієздатності, а також неповнолітніми особами, які вступають в шлюб, без згоди їх батьків або піклувальників;

3) зменшення обсягу прав дитини, встановлених законодавством України;

4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

5) укладення договору під впливом обману, насильства;

6) порушення шлюбним договором норм закону і т. д..

Батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлений права на аліменти, право на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Разом з тим, не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззастережно до місця їх нормативного закріплення - в Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому точнішою буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, встановлених 139 законодавством.

Необхідно зауважити, що визнання шлюбного договору не дійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежності від цього. І навпаки, визнання шлюбу н дійсним тягне недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

Відповідно до частини третьої статті 31 Сімейного кодексу України, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, які були їй понесені у зв'язку з приготуванням та реєстрації шлюбу та весілля. На нашу думку, в число витрат можна віднести і матеріальні витрати на складання та укладення в нотаріальному порядку шлюбного договору.

8.