<<
>>

Посвідчення заповітів

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, яке складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання та посвідчується нотаріусом або спеціально уповноваженими на це посадовими особами.

Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю, а вчинення заповіту через представника не допускається. Тобто, заповідач реалізує своє право розпорядження майном на випадок смерті.

Перелік суб’єктів, які мають право посвідчувати заповіт, встановлено у частині третій статті 1247 Цивільного кодексу. Зокрема, до таких осіб законодавець відносить нотаріусів та інших посадових осіб, визначених у статтях 1251-1252 Цивільного кодексу.

За порядком посвідчення заповіти поділяються на три групи: звичайний; заповіт при свідках; секретний заповіт.

Звичайний заповіт посвідчується за правилами статті 1247 ЦК України. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. У заповіті заповідач може записати загалом все належне йому майно або визначену певну частину одному або декільком фізичним чи юридичним особам, територіальній громаді, державі.

Заповіт за участю свідків укладається у відповідності зі ст. 1253 Цивільного кодексу України.

Законодавець встановлює два види посвідчення заповітів при свідках. У першому - це відбувається за бажанням заповідача, а у другому - обов’язкова

139 Сімейне право України: Підручник / За заг. ред. В.І. Борисової та

І. В. Жилінкова. URL: life.pravda.com.ua/society/2013/02/26/122043 присутність свідків при посвідченні заповіту регулюється статтями 1248, 1252 Цивільного кодексу України

Нотаріус посвідчує заповіти лише фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 ЦК України та подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається.

Як і нотаріус, так і відповідна посадова чи службова особа, перед посвідченням заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачеві його права:

— заповідати майно одній або кільком особам незалежно від їх входження коло спадкоємців за законом, іншим учасникам цивільних відносин;

— в разі складення заповіту на користь кількох осіб зазначити в ньому, в яких частинах заповідається майно кожному зі спадкоємців;

— залишити за заповітом усе своє майно або частку його, зокрема, предмети домашньої обстановки та вжитку, а також заповісти майно, яке стане його власністю в майбутньому, і на яке він матиме право в день його смерті;

— позбавити в заповіті права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом;

— зробити заповідальний відказ, або легат;

— в будь-який час змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий, або заявою відмінити складений заповіт;

— призначити виконавця заповіту (за його згодою), який виступає гарантом здійснення волі заповідача.

Не можуть скласти заповіт: повнолітні особи, які визнані в судовому порядку недієздатними (Наприклад, особи, які не здатні усвідомлювати значення своїх дій та ( або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психологічного розладу); повнолітні особи, з обмеженою цивільною дієздатністю, згідно рішення суду внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Згідно Положення про Спадковий реєстр нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, інша посадоава чи службова особа, обов’язково в тексті заповіту обов’язково повинні вказати дату та місце народження заповідача.

У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача та заповіт особисто підписує заповідач.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. При цьому фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 Цивільного кодексу України про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 Цивільного кодексу України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках (особи з повною цивільною дієздатністю).

Свідком може бути фізична особа, що має повну цивільну дієздатність. Однак не може виступати свідком при посвідченні заповіту: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

О. Є. Кухарєв стверджує, що залучені до процесу посвідчення свідки мають засвідчити:

а) заповідач на момент складення та посвідчення заповіту розумів значення своїх дій та міг керувати ними (такий факт може бути встановлений свідками лише візуально);

б) заповідач висловив свою істинну волю, до нього не застосовувався психічний або фізичний вплив;

в) заповідач особисто підписав заповіт або на його прохання заповіт підписала в його присутності інша особа[139].

Також у заповіті за участю свідків, необхідно вказати прізвище, ім'я та по батькові свідка, дата його народження, місце проживання, зазначити реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка.

Законодавцем наголошено, що свідки, обов’язково повинні прочитати заповіт вголос та підписатися на ньому.

Свідок несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним внаслідок розголошення відомостей, що стали йому відомі у зв'язку з його участю у вчиненні нотаріальної дії, в установленому законодавством порядку.

Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.

За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною.

Нотаріус, посадова чи службова особа вправі посвідчити заповіт з умовою. Зокрема, заповідач може обумовити виникнення права на спадщину в особи, що призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо). Однак, умова, визначена у заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини і є нікчемною, якщо суперечить закону або моральним засадам суспільства.

У випадку, якщо особа-заповідач яка зазначає у заповіті умову про додержання моральних засад суспільства, тому необхідно звернутися до положень Закону України «Про захист суспільної моралі», де суспільна мораль розкривається як сукупність правил поведінки та етичних норм, які базуються на уявленнях людей про добро, честь, гідність, а також на культурних та духовних цінностях.

Нотаріуси посвідчують секретні заповіти, не ознайомлюючись з їх змістом. Нотаріус повинен роз’яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним.

Нотаріус ставить на конверті, у якому міститься секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Доречно зауважити, що секретні заповіти не набули широкого розповсюдження в Україні. Зокрема, існує проблема з оголошенням секретного заповіту. Нотаріуси- практики пропонують вирішувати проблему наступним чином. Засвідчуючи підпис заповідача на секретному заповіті, йому пропонується, окремо до заповіту скласти список осіб, яких би нотаріус мав запросити при оголошенні заповіту.

Законодавець у статті 1243 Цивільного кодексу передбачив право подружжя скласти спільний заповіт, яким призначаються спадкоємці певних об’єктів лише спільної сумісної власності.

На нашу думку, специфіка такого заповіту полягає в тому, що:

— заповідається по такому заповіту лише майно, яке було спільною сумісною власністю,

— одержати спадкове майно, повинна особа, яка визначена подружжям за домовленістю між ними,

— той з подружжя, який пережив, продовжує жити у звичайному для нього майновому середовищі.

Варто наголосити на тому, що у випадку смерті одного з подружжя, його частка в спадковому майні не входить до загальної спадкової маси, а переходить до другого з подружжя. Також законодавець встановив, що пережилий чоловік (дружина) не вправі відчужити майно, що було спільною сумісною власністю подружжя та об’єктом спільного заповіту.

Спадкоємцями заповіту подружжя будуть особи, які зазначені в їх заповіті, проте вступити у володіння майном вони зможуть лише після смерті обох з подружжя.

У відповідності до частини третьої статті 1243 Цивільного кодексу, за життя обох з подружжя кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту, а така відмова повинна бути нотаріально посвідчена. Однак, вказана заява не може скасувати в частині складений спільний заповіт подружжя. На нашу думку в даному випадку необхідно обопільне скасування попередньо складного спільного заповіту обома членами подружжя.

На практиці заповіт подружжя не набув широкого розповсюдження. У випадку смерті одного з подружжя, другий (який залишився в живих та не є людиною похилого віку), у переважній більшості, змінює свою думку щодо майбутнього спадкоємця. Тому більшість нотаріусів пропонує кожному з подружжя скласти окремий заповіт на частину нажитого за час перебування в зареєстрованому шлюбі майна.

Ми погоджуємося з Н. Василиною, що після розірвання шлюбу колишнє подружжя не позбавляється можливості залишити за собою право на збереження їхнього заповіту щодо майна, що є їхньою спільною сумісною власністю[140].

Відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569. Зокрема, згідно з пунктом 2.1.1. Положення, реєстратором до Спадкового реєстру вносяться наступні відомості щодо заповідача (заповідачів, у випадку посвідчення спільного заповіту подружжя: прізвища та імена, по батькові (за наявності) заповідача (заповідачів); реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або причина його відсутності; місце проживання або місцеперебування; дата та місце (якщо воно невідоме - назва країни) народження. Отже, перераховані відомості повинні бути обов’язково зазначені в тексті заповіту.

Довідки про наявність складеного заповіту, за винятком заповідача, видаються тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва (нотаріально засвідченої копії) про його смерть.

9.

<< | >>
Источник: Нотаріат: підручник / М. С. Долинська. — Львів : Ліга-Прес.2018. — 398 с.. 2018

Еще по теме Посвідчення заповітів:

  1. Посвідчення довіреностей та заповітів, прирівнених до нотаріально посвідчених
  2. Посвідчення інших договорів. Посвідчення орендних договорів
  3. БОЙКО Микола Дмитрович, СПІВАК Віктор Миколайович, ХАЗІН Михайло Аркадійович. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ. Зразки заяв, скарг, договорів, заповітів, доручень, контрактів, актів з цивільно-правових питань, 1999
  4. § 2. Нртаріальні дії, спрямовані на посвідчення і засвідчення безспірних фактів
  5. § 13. Відкріпні посвідчення
  6. Посвідчення фактів
  7. Зразок посвідчення опікуна
  8. Стаття 553. Службові посвідчення працівників органів доходів і зборів.
  9. Посвідчення шлюбних договорів
  10. Загальні правила посвідчення правочинів
  11. Посвідчення договорів застави та іпотеки
  12. § 5. Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку
  13. § 1. Нотаріальні дії, спрямовані на посвідчення безспірного права
  14. Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень
  15. Зразок доручення на отримання грошових коштів, посвідченого організацією
  16. Представництво і довіреність. Особливості посвідчення довіреностей нотаріусами України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -