Поняття, порядок укладення та зміст шлюбного договору

Шлюбний договір має велике правове значення для регулювання сімейних відносин, особливо у тих випадках, коли наречені (подружжя) істотно відхиляються від встановлених законом умов регламентації матеріальних взаємовідносин, визначених законом майнових прав та обов'язків.

Шлюбний договір - двосторонній правочин, специфічність якого визначається предметом правового регулювання - майновими відносинами, майновими правами та обов'язками подружжя.

Таким чином, шлюбний договір виступає особливим способом врегулювання існуючих між подружжям майнових відносин, або майнових відносин, що можуть виникнути у майбутньому, виступає засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов ’язків.

Особливості шлюбного договору виявляються як у порядку його укладення, так і у його змісті:

• укладення шлюбного договору є правом, а не обов'язком осіб (наречених, подружжя);

• шлюбний договір відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно- правовим правочинам в цілому (зміст договору, підстави визнання його недійсним);

• шлюбний договір укладається лише в письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню;

• якщо шлюбний договір укладається неповнолітньою особою до реєстрації шлюбу, необхідна письмова згода батьків (піклувальників) на укладення неповнолітнім шлюбного договору посвідчена нотаріально (ч. 2 ст. 92 СК України);

• шлюбний договір можуть укладати особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану (наречені), а також особи, які вже зареєстрували шлюб (подружжя);

• шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу набуває чинності з моменту його реєстрації (з дня реєстрації) (ч.1 ст.

• шлюбний договір регулює лише майнові відносини, у разі закріплення в ньому умов щодо регулювання особистих немайнових відносин, він визнається недійсним;

• умови шлюбного договору обмежені встановленими чинним законодавством режимами власності на майно подружжя: особистої приватної, часткової, спільної сумісної;

• умови шлюбного договору не можуть ставити одного із подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також не можуть обмежувати подружжя, як власника у праві щодо розпорядження належного йому нерухомого чи рухомого майна.

2.1. Строк дії шлюбного договору

Відповідно до ст. 96 СК України, у шлюбному договорі може бути встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. За домовленістю сторін, у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Так, в шлюбному договорі подружжя може зазначити, що деякі його умови почнуть діяти не з моменту реєстрації шлюбу, а через три роки після одруження (або нотаріального засвідчення, у разі укладення договору після реєстрації шлюбу) або з моменту народження дитини; так само вони можуть обумовити, що умови шлюбного договору діють тільки протягом перших трьох років їхнього сімейного життя тощо.

Після спливу обумовлених договором строків, подружжя має право укласти новий договір, або погодитись із законним (легальним) режимом правового регулювання майнових відносин між подружжям, який встановлено законодавством України. Важливим також є положення щодо можливості встановлення сторонами в договорі прав та обов’язків, які можуть виникнути після розірвання шлюбу.

2.2.Зміст шлюбного договору

При укладенні шлюбного договору сторонами повинно враховуватись не тільки бажання один одного, а і вимоги, які встановлені законом (ст. 93 СК):

• Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків;

Проте права та обов’язки подружжя щодо утримання дітей можуть бути оформлені у вигляді окремого договору про надання матеріального утримання дітям як в період чинності шлюбу, так і після його розірвання.

• Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми;

• Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені сімейним законодавством;

• Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

• За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Крім того, шлюбний договір не може обмежувати правоздатності та дієздатності подружжя; право звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.

2.3. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

Відповідно до ч. 1 ст. 97 СК України, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу режиму спільної сумісної власності і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони мають право домовитись про можливий порядок поділу майна, у т. ч. і в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їх обом або одному із них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

2.4. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому із подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитись про порядок користування ним. Подружжя може домовитись про звільнення житлового приміщення тим із подружжя, хто вселився в нього, а в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

2.5. Визначення у шлюбному договорі права на утримання

Сторони можуть домовитись про надання утримання одному із подружжя незалежно від працездатності та потреб у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного із подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

3.