6.3. Поправки до договорів і зміна договорів

Загальне правило стосовно поправок до міжнаро­дних договорів наведено у статті 39 Віденської конве­нції і воно зводиться до того, що договір може бути змінено лише за угодою між його учасниками.

Як повинно бути зрозумілим, певні складнощі у даному випадку виникають лише щодо багатосторон­ніх договорів і саме його буде розглянуто.

У випадках поправок чи змін до міжнародного до­говору мова йде саме про внесення до узгодженого текс­ту формальних змін, задля досягнення яких укладається нова угода або шляхом реалізації спеціальних вказівок відповідного договору про процедуру внесення попра­вок до нього, або шляхом укладення окремого протоко­лу, який стає обов'язковою частиною тексту попередньо укладеного договору. При чому, Віденська конвенція у двох самостійних статтях розглядає загальну з можливих ситуацій – внесення змін, які стосуються всіх учасників (стаття 40), і змін, що стосуються відносин тільки між певними учасниками (стаття 41 Конвенції).

Коли договір змінює відносини між всіма його учасниками, якщо він не передбачає іншого, застосо­вуються наступні правила і процедури.

Усі договірні держави повинні бути повідомлені про будь-яку пропозицію, що стосується поправок до багатостороннього договору, які повинні діяти у від­носинах між усіма сторонами, причому кожна з дого­вірних держав має право брати участь у:

■ прийнятті рішення про те, що слід зробити щодо такої пропозиції;

■ переговорах і укладенні будь-якої угоди про внесення поправок до договору.

Якщо поправку прийнято, відносини між учасни­ками договору регулюються за новим (виправленим) текстом. Звідси виникає або може виникнути новий комплекс взаємовідносин між учасниками виправле­ного договору і договірними чи іншими державами.

■ вважається стороною договору, до якого було

внесено поправки; і

■ вважається стороною договору, до якого не було внесено поправки, щодо будь-якої сторони договору, не зв'язаної угодою про внесення поправок до договору.

На відміну від попереднього випадку формально­го внесення зміни до раніше узгодженого тексту дого­вору, статтею 41 Конвенції передбачена можливість укладення окремої угоди тільки між певними з учас­ників (так званої угоди inter se) без загальної зміни те­ксту і без надання права іншим учасникам договору брати участь в цій спеціальній угоді. За зазначеною статтею дві або кілька сторін багатостороннього дого­вору можуть укласти угоду про зміну договору тільки у відносинах між собою, якщо:

■ можливість такої зміни передбачається самим договором; або

■ така зміна не забороняється договором.

Більш того, у останньому випадку ще повинно бу­ти забезпечено виконання двох наступних вимог. За­значена зміна:

■ не впливає на користування іншими сторона­ми своїми правами за договором або на виконання ни­ми своїх зобов'язань;

■ не зачіпає положення, відхилення від якого є несумісним з ефективним здійсненням об'єкта і мети договору в цілому.

Таким чином, можна дійти висновку, за яким стаття 41 Конвенції забороняє можливість укладення протиправних сепаратних угод і це, на мій погляд, під­тверджується у її п. 2, де зазначається, що навіть коли можливість зміни міжнародного договору передбача­ється самим договором (якщо тільки в ньому не пе­редбачено інше), зацікавлені сторони повинні повід­омити інші сторони про свій намір укласти спеціальну угоду і про ту зміну договору, яка цією угодою перед­бачається.