Глава 6. Врахування акцентуацій темпераменту та характеру під час допиту дітей та підлітків

Акцентуація (лат. accentus — наголос) - підсилення, загострення певних психічних властивостей. K. Леонгардом розроблена концепція акцентуйованих особистостей. Виділяють окремі риси особистості (акцентуйовані), які самі по собі ще не є патологічними, однак за певних обставин можуть змінювати розвиток у позитивному або негативному напрямі, набуваючи особливої яскравості в психопатів і невротиків.

Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється вибіркова вразливість стосовно певного роду психогенних впливів при гарній і навіть підвищеній стійкості до інших.

Н.І. Конюхів у словнику-довіднику з психології дає такевизначен- ня: «Акцентуйована особа - особа з характерологічними відхиленнями від норми, вираженими в надмірному посиленні окремих рис вдачі; їм властива тенденція до особливого соціально-позитивного або соціально-негативного розвитку»^[14].

Акцентуації характеру - надмірна виразність (загостреність) окремих рис характеру та їх сполучень, що являє собою крайні варіанти норми, які межують з психопатіями. Акцентуації характеру притаманна уразливість особистості щодо психотравмуючих впливів, адресованих так званому “місцю найменшого опору” цього типу характеру при зберіганні стійкості до інших. Залежно від ступеня виразності розрізняють явні і приховані (латентні) акцентуації, що можуть переходити один в одного під впливом різних чинників.

Треба ще раз підкреслити, що акцентуації характеру являють собою хоча й крайні, але варіанти норми. Тому «акцентуація характеру» не може бути психіатричним діагнозом. Констатація акцентуації і її типу - це визначення преморбідного тла («передхворобного»), на якому можуть виникати різні розлади - гострі афективні реакції, неврози й інші реактивні стани, непсихотичні порушення поведінки, навіть реактивні психози - тільки вони можуть слугувати діагнозом.

нак у переважній більшості випадків акцентуацій характеру справа до розвитку подібних розладів не доходить. На думку К. Леонгарда^[15], у розвинених країнах більше половини популяції відноситься до акцен- туйованих особистостей.

Виділяють десять типів акцентуації характеру та темпераменту: гіпертимність, схильність до застрягання афекту, емотивність, педантичність, тривожність, циклотимність, демонстративність, збудливість, дістимічність (субдепресивність), схильність до афективної екзальтації. У патології демонстративності відповідає істерична психопатія, педантичності - ананкастична психопатія, схильність до застрягання - параноїдальна психопатія, збудливості - епілептоїдна психопатія. Відмічені сполучення акцентуацій різних особистісних властивостей, у том числі інтро- та екстроверсії^[16].

А.Є. Личко^[17] розглядає акцентуацію не тільки в особистісному плані, а й зіставляє її з характером, оскільки на його думку, особистість є широким поняттям, що включає в себе крім характеру та темпераменту інтелект, здібності, світогляд тощо. У підлітків він розрізняє такі типи акцентуацій характеру: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психостенічний, шизоїдний, епілеп- тоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний, змішані.

Діагностика акцентуацій особистості, характеру базується на даних клінічного обстеження та результатах психологічного дослідження за допомогою запитувальників Г. Шмішека, Літтмана-Шмішека, А.Є. Личка (ПДО).

Так, К. Леонгард^[18] виділив дві групи акцентуйованих особистостей:

• з акцентуацією характеру (демонстративний, педантичний, ригідний, збудливий);

• з акцентуацією темпераменту (гіпертимічний, дістимічний, тривожно-боязкий, циклотимічний, афективний).

Існують дві класифікації типів акцентуацій характеру. Перша запропонована K. Леонгардом і друга - А. Є. Личком. Наводимо зівстав- лення цих класифікацій.

У класифікації К. Леонгарда відсутні досить поширені в підлітковому віці нестійкий і конформний типи, а також астено-невротичний тип. Дистимічний тип у його класифікації відповідає конституційно- депресивному типу за П. Б. Ганнушкіним, а застрягаючий тип - па- ранояльному, обидва вони в підлітковому віці практично не зустрічаються.

Розглянемо основні характеристики акцентуацій характеру та темпераменту.

1.