Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України

Порушення законодавства про державний кордон охоплює широке коло діянь. Відповідно до ст. 20 Закону “Про державний кордон України”, порушниками державного кордону є:

1) особи, які перетнули або намагалися перетнути державний кордон України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але з порушенням правил його перетинання;

2) особи, які проникли або намагаються проникнути на українські або іноземні транспортні засоби закордонного прямування з метою незаконного виїзду з території України;

3) іноземні невійськові судна і військові кораблі, які зайшли у територіальне море або внутрішні води України на порушення установлених правил заходження в ці води. Іноземні підводні човни та інші підводні транспортні засоби є порушниками державного кордону України і в тих випадках, коли вони перетинають державний кордон України в підводному положенні або перебувають у цьому положенні під час плавання та перебування у водах України;

4) повітряні судна та інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповідного дозволу компетентних органів України або вчинили інші порушення правил перельоту через державний кордон України. Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими іншими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу або на порушення встановленого порядку [10].

З усього видно, що законодавець під порушенням державного кордону розуміє порушення або замах на порушення порядку перетинання державного кордону. Схожою є ситуація з незаконним переміщенням через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів , яке в ст. 35 Закону “Про державний кордон України” віднесено до окремого виду порушень законодавства про державний кордон.

Нам видається, що такі дії повинні розглядатися як порушення порядку перетинання державного кордону. Останнє є більш широким поняттям, яке повністю охоплює собою згадані порушення. А оскільки порядок перетинання державного кордону є елементом режиму цього кордону то його порушення фактично є порушенням і режиму державного кордону.

Порушення державного кордону України як самостійне поняття може застосовуватись лише остільки, оскільки воно тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 75 (незаконне перетинання державного кордону України) і ст. 76 Кримінального кодексу України (порушення правил міжнародних польотів) [162].

Порушення законодавства про державний кордон України можна поділити на такі види:

1) порушення режиму державного кордону;

2) порушення прикордонного режиму;

3) порушення режиму в пунктах пропуску через державний кордон;

4) інші порушення законодавства про державний кордон України.

Відповідно до ст. 35 Закону “Про державний кордон України”, особи винні в

порушенні законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.

Кримінальна відповідальність настає за вчинення таких злочинів, як посягання на територіальну цілісність України (ст. 62 KK України), незаконне перетинання державного кордону України (ст. 75 КК), порушення правил міжнародних польотів (ст. 76 КК), контрабанда (ст. 70 КК), контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 70-1 КК), незаконний вивіз за межі України сировини, матеріалів, обладнання для створення зброї, а також військової і спеціальної техніки (ст. 228-6 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст.

228-7 КК), порушення правил несення прикордонної служби (ст. 250 КК), державна зрада (ст. 56 КК), шпигунство (ст.57 КК), інших злочинів, пов'язанних з державною чи військовою таємницею (ст.ст. 67, 68, 68-1, 253 КК).

Посяганням на територіальу цілісність України, відповідальність за яке передбачена ст. 62 KK України, є умисні дії, вчинені з метою зміни території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Констигуцією України, а так само публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Такі дії караються позбавленням волі на строк до п'яти років. Посягання на територіальну цілісність України є кваліфікованим (ч. ч. 2, 3 ст. 62 КК), якщо ті ж дії вчинені представником влади, або за попереднім групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі ( позбавлення волі на строк від трьох до десяти років), а також коли вищевказані дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків ( позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років) [162].

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 62 KK України характеризується антиконституційними діями у чотирьох формах:

1) дії, спрямовані на зміну території України;

2) дії, спрямовані на зміну державного кордону України;

j) пуолічні заклики до вчинення таких дій;

4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення вказаних дій.

Обов'язковою умовою настання відповідальності за ст. 62 KK є протиправність таких дій, тобто вони повинні вчинятися з порушенням встановленого Конституцією України і міжнародним правом порядку зміни території або кордонів держави. Такі дії можуть полягати , наприклад, у спробі змінити територію України шляхом виходу з її складу окремих аміністративно-територіальних одиниць чи інших частин державної території зі створенням самостійних державних утворень або приєднанням до інших держав; вчинення конфлікту на державному кордоні України, пов'язаного зі спробою змінити лінію кордону , в тому числі шляхом нападу на прикордонну заставу і т. п.

Публічні заклики до зміни території або державного кордону України можуть бути пов'язані зі спробами схилити невизачену кількість людей, певні організації чи інші угрупування до вчинення вищевказаних дій. Це може бути і звернення до уряду

чи організацій інших держав про підтримання або надання допомоги щодо зміни території і державного кордону України.

Обов'язковою ознакою цього закону є наявність спеціальної мети - змінити територію або державний кордон України.

Кримінальна відповідальність за порушення порядку перетинання державного кордону України передбачена ст. 75 KK (незаконне перетинання державного кордону) і ст. 76 KK ( порушення правил міжнародних польотів).

Незаконним, за ст. 75 КК, є перетинання державного кордону України будь- яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, або в пунктах пропуску, але без встановлених документів або дозволу відповідних органів влади [162]. Не можуть кваліфікуватися за ст. 75 KK дії особи, яка мала дозвіл на в'їзд в Україну чи виїзд з України, але перетнула або намагалася перетнути державний кордон поза пунктом пропуску через нього.

Незаконне перетинання державного кордону може бути здійснене будь-яким способом ( пішки, з використанням транспортних засобів, тварин, вплав тощо), у будь-якому місці державного кордону і в різний час доби, проте такі ознаки ( спосіб, місце, час) не є обов'язковими і не впливають на кваліфікацію діяння за ст. 75 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотив і мета вчинення злочину на його кваліфікацію не впливають.

Суб'єктом цього злочину може бути громадянин України, іноземний громадянин, а також особа без громадянства, які перетнули державний кордон без встановлених документів чи дозволу.

Незаконне перетинання державного кордону України карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від п'яти з половиною до одинадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Ті ж дії, вчинені повторно, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Чинність ст. 75 KK не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців або осіб без громадянства без устанолених документів або дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця [162].

В літ в Україну чи виліт з України без відповідного дозволу, а так само недотримання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних воріт чи висоти польотів утворює склад злочину, передбачений ст. 76 KK України (порушення правил міжнародних польотів). На відміну від незаконного перетинання державного кордону , даний злочин можливий за наявності як прямого умислу, так і злочинної недбалості. Не є злочином порушення правил міжнародних польотів , яке відбулося внаслідок аварії літального апарату, стихійного лиха, втрати орієнтування за умови, що при цьому були дотримані встановлені на такі випадки правила (подача сигналу, зниження, посадка у найближчому до державного кордону аеропорту, чітке виконання сигналів з землі чи в повітрі зі сторони літаків Військ повітряної оборони України, подальше слідування лише з дозволу українських компетентних органів). У випадку, якщо незаконний вліт в Україну здійснюється з метою шпигунства, відповідальність настає за ст. 57 KK України (шпигунство).

Якщо порушення правил міжнародних польотів відбувається в результаті угону або захоплення повітряного судна, відповідальність наступає за ст. 217-2 KK України (угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна).

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 76 КК, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства - члени екіпажу повітряного судна. Інші особи, які використали борт повітряного судна для протиправного в льоту в Україну чи вильоту з неї, підлягають відповідальності за ст. 75 KK України (незаконне перетинання державного кордону).

Окремо треба розглядати злочини, що посягають на встановлений порядок переміщення матеріальних цінностей, а також окремих предметів та речовин , які вилучені з вільного обігу, через митний кордон України. Оскільки відповідно до ст. 43 Митного кодексу України [107], митний кордон України співпадає з державним кордоном України ( за винятком меж спеціальних митних зон), то вчинення таких злочинів є також порушенням законодавства про державний кордон. Серед них: контра-

банда (ст.70 КК), контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст.70-1 КК), незаконний вивіз за межі України сировини, матеріалів, обладнання для створення зброї, а також військової та спеціальної техніки (ст.228-6 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 228-7 КК).

Контрабанда, тобто переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах або групою осіб, які організувалися для заняття контрабандою, а так само таке ж незаконне переміщення історичних і культурних цінностей, отруйних , сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів до неї ( крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї) - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з конфіскацією майна. Під великим розміром слід розуміти контрабанду, якщо загальна вартість її предметів становить двісті і більше офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати [162].

Контрабанда, вчинена за відсутності ознак, вказаних в ст.70 КК, тягне відповідальність за ст.209 Кодексу України про адміністративні правопорушення [163]. Якщо контрабанда пов'язана з незаконним переходом державного кордону, іншими злочинами, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

За вчинення контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, відповідальність настає за ст.70-1 KK України, яка є спеціальною по відношенню до ст.70. Такі дії караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з кофіскацією майна або без такої.

Частини 2 і 3 ст. 70-1 KK передбачають кваліфіковані склади контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів :

1) злочинні дії, вчинені повторно або за попереднім зговором групою осіб, а так само , якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропічні речовини або наркотичні засоби і психотропні речовини у великих розмірах - караються позбавленням волі на строк від п'яти до двадцяти років з конфіскацією майна;

2) ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецидивістом або організованою групою, а так само, якщо предметом контрабанди були наркотичні засоби або психотропні речовини в особливо великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідальність за порушення встановленого порядку вивозу за межі України сировини, матеріалів, обладнання, технологій, які можуть використовуватися для створення ракетної, ядерної, хімічної, інших видів зброї, військової і спеціальної техніки або надання послуг по створенню зброї, військової і спеціальної техніки, а так само їх вивіз, запасних частин до них та військового майна передбачена ст.228-6 KK України. Такі дії караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна [162]. Кваліфікація дій за даною статтею здійснюється лише за умов, відсутності ознак контрабанди.

Вивіз як ознака об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 228-6, здійснюється хоча і без додержання встановленого спеціального порядку, але з додержанням загальних митних правил. Зокрема, вивіз здійснюється через митний кордон України без укриття від митного контролю. У випадках переміщення предметів, про які йдеться в ст. 228-6 КК, поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене утворює склад контрабанди [164, с.856].

Ввезення на территорію України або транзит через її територію відходів чи вторинної сировини без належного дозволу утворює склад злочину, передбаченого ст. 228-7 KK України, і карається штрафом в розмірі до сімдесяти п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Кваліфікований склад злочину, передбачений ч.2 даної статті, полягає у ввезені на територію України речовин чи матеріалів , що належать до категорії небезпечних відходів, які заборонені до ввезення. Такі дії караються позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом до ста п'ятидесяти мінімальних розмірів заробітної плати [162].

Порушення правил несення прикордонної служби (ст.250 КК) включає:

а) основний склад - порушення правил несення прикордонної служби особою, яка входить до прикордонного наряду по охороні державного кордону України (карається позбавленням волі на строк від одного року до трьох років);

б) те саме діяння при пом'якшуючих обставинах (тягне застосування правил Дисциплінарного статуту Збройних Сил);

в) діяння, передбачене п. “а”, що спричинило тяжкі наслідки (карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років).

Кримінальна відповідальність за п. “а” ст.250 KK настає за порушення конкретних нормативних актів, що регламентують діяльність наряду по охороні державного кордону і незалежно від того чи настали шкідливі наслідки. Пом'якшуючими обставинами, наявність яких зумовлює кваліфікацію вчиненого за п. “б” ст.250 , можуть бути як деякі з обставин, що перелічені в ст. 40 КК, так і інші обставини (незначний характер порушення, вчиненого вперше). Тяжкими наслідками, передбаченими п. “в” ст.250, можуть бути незаконне перетинання державного кордону, особами і транспортними засобами, провезення контрабандних товарів тощо.

Із суб'єктивної сторони даний злочин може бути вчинений як умисно, так і з необережності.

Суб' єкт злочину - спеціальний: особа, що входить до складу наряду по охороні державного кордону України.

Державною зрадою (під кутом зору порушення законодавства про державний кордон) є діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності або державній безпеці України: шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представництвам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Шпигунство як форма державної зради полягає в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам відомостей , які містять державну чи військову таємницю, а також відомостей, які не становлять такої таємниці, але передаються іноземній розвідці для використання їх на шкоду інтересам України.

Відповідно до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затверджених наказом Державного комітету з питань державних секретів від 31 липня 1995 року № 47, до державної таємниці зокрема віднесені зведені відомості про заходи і стан підготовки Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших військових формувань до виконання завдань територіальної оборони (п.1. 48), про організацію служби і тактику дій Прикордонних військ, застосування спеціальної техніки для затримання порушників кордону [165].

Військовою таємницею є таємна інформація, що охоплює відомості військового характеру, які становлять державну таємницю [164, с.234]. Подання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України передбачає будь-яке сприяння вказаним адресатам, спрямоване на заподіяння шкоди зовнішній безпеці України, недоторканності і непорушності її кордонів.

Суб' єктивна сторона державної зради характеризується виною у формі прямого умислу. Суб'єктом цього злочину може бути лише громадяни України, а співучасником (організатором, підмовником, пособником), крім цього, іноземець або особа без громадянства. Державна зрада карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна [162].

За шпигунство, вчинене іноземним громадянином або особою без громадянства відповідальність настає за ст. 57 KK України.

Інформація, яка віднесена до державної чи військової таємниці, або документи, які містять державну таємницю, є предметом декількох інших злочинів: розголошення державної таємниці (ст. 67 КК); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 68 КК); передача іноземним організаціям відомостей, що становлять службову таємницю (ст.68-1 КК); розголошення військової таємниці або втрата документів, що містять військову таємницю (ст.253 КК).

Порушення законодавства про державний кордон України, за які настає аміністративна відповідальність, можна умовно поділити на такі групи:

1) порушення митних правил;

2) порушення, що вчиняються іноземними громадянами, особами без громадянства у зв'язку з їх перебуванням на території України;

3) інші порушення законодавства державного кордону України.

Адміністративна відповідальність за порушення митних правил передбачена

Митним кодексом України [107], а інші чинні акти законодавства України, відповідно до постанови про введення його в дію, застосовуються у частині, яка не суперечить цьому кодексу. В зв'язку з цим такі дії утворюють склад не контрабанди, як це передбачено ст. 208 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а склад порушення митних правил. До вказаних порушень , які є одочасно і порушенням законодавства про державний кордон України, відносяться:

1) переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням тайників та інших засобів, що утруднюють виявлення предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду інших, або з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, а також документів, що є підставою для переміщення інших предметів при відсутності ознак злочину, чи здійснення підготовчих дій до такого порушення (ст. 115 Митного кодексу України);

2) переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем, тобто переміщення предметів через митний кордон України поза місцем розташування митниці або поза часом здійснення митного оформлення, при відсутності ознак контрабанди, чи здійснення підготовчих дій до такого порушення (ст. 116 Митного кодексу);

3) не декларування предметів, що переміщуються через митний кордон України, в тому числі транзитом через територію України, тобто незаявлення за встановленою формою точних відомостей про такі предмети, а так само декларування предметів не своїм найменуванням (ст. 118 Митного кодексу).

Провадження у справах про порушення митних правил, згідно зі ст. 121 Кодексу, здійснюється службовими особами митних органів України.

Відповідальність іноземних громадян і осіб без громадянства за порушення правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію визначається Законом “Про правовий статус іноземців” і Кодексом України про адміністративні правопорушення, статті ЗО і 203 яких передбачають, які конкретні порушення правил перебування тягнуть за собою адміністративну відповідальність. Серед них:

а) проживання без документів про право проживання в Україні;

б) проживання за недійсними документами;

в) недотримання встановленого порядку реєстрації;

г) недотримання порядку пересування і вибору місця проживання;

д) ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування;

е) недотримання Правил транзитного проїзду через територію У країни.

В якості заходів адміністративного стягнення за перелічені порушення до іноземців органами внутрішніх справ можуть бути застосовані попередження або штраф від п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється, якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових органів Прикордонних військ України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні, (ст. 25 Закону “Про правовий статус іноземців” [166]).

Контрольно-пропускний пункт Прикордонних військ має право відмовити в пропуску в Україну іноземцям, а за кордон - громадянам України, які намагалися незаконним чином перевезти через державний кордон України зброю, вибухові, радіоактивні речовини та інші предмети, ввіз яких в Україну чи вивіз за кордон суперечить інтересам національної безпеки.

Серед інших, караних в адмістративному порядку порушень законодавства про державний кордон України, - порушення правил міжнародних польотів (ст. 113 КпАП), порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті (ст. 114 КпАП), а саме: порушення правил входу суден у порт і виходу їх з порту, руху і стоянки суден у портових водах (ч. 1 ст. 114 КпАП), проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах, а також недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт (ч.2 ст. 114 КпАП).

Що стосується відповідальності за передбачені ст.202 КпАП України порушення правил в'їзду в прикордонну зону і проживання в ній, то вона не може застосовуватися з огляду на те, що чинне законодавство взагалі не передбачає такого поняття як прикордонна зона.

Порушенням режиму державного кордону України є порушення встановленого порядку заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море, внутрішні води і порти України та перебування в них. Воно включає наступні передбачені Законом “Про державний кордон України” порушення:

недотримання правил мирного проходу через територіальне море України (ст. 13 Закону);

перетинання державного кордону з порушенням встановлених правил (ч.З ст.9,

ст. 14);

здійснення промислової , дослідної та пошукової діяльності у водах України (ст. 16);

збирання інформації на шкоду безпеці України та вчинення будь-яких інших актів, ворожих Україні ( п. 1 ст.29);

перебування в районах , де такі дії тимчасово заборонені (ст. 17);

недодержання правил радіоз'вязку, навігаційних, портових, митних, санітарних та інших правил (ст. 15).

При виявлені порушень встановлених правил у територіальному морі і внутрішніх водах України щодо іноземних та українських невійськових суден Прикордонні війська України, згідно з ст. 28 Закону “Про державний кордон України”, мають право:

1) запропонувати судну показати національний прапор, якщо його не піднято, провести опит про цілі заходження судна у води України;

2) запропонувати судну змінити курс, якщо він веде закритий для плавання район;

3) зупинити судно і провести його огляд, якщо воно не відповідає на сигнал опиту, перебуває в закритому для плавання районі, порушує інші правила заходження у води України, плавання і перебування в них, а також займається промисловою та іншою діяльністю на порушення законодавства України, міжнародних договорів України. Огляд судна включає перевірку суднових та навігаційних документів, документів членів екіпажу і пасажирів, документів на вантаж, а в необхідних випадках - і суднових приміщень. Після огляду судна йому може бути дозволено продовжити плавання у водах України з додержанням установлених правил, або запропоновано покинути води України, або його може бути затримано відповідно до чинного законодавства;

4) поміщати на судно в необхідних випадках прикордонний наряд для супроводження судна в порт або з порту до державного кордону України;

5) знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

6) переслідувати і затримувати у відкритому морі судно-порушник державного кордону України або судно, яке порушило закони чи правила плавання і перебування у водах України, до заходження його в територіальне море своєї країни або третьої держави в разі, якщо переслідування почато в територіальному морі або внутрішніх водах України і велося безперервно [8].

Крім цього, Прикордонні війська України мають право заборонити сходити на берег і перебувати на березі членам екіпажів іноземних невійськових суден та іншим особам, які перебувають на них і які допускали правопорушення при плаванні та перебуванні в територіальному морі, внутрішніх водах України, а також під час стоянки суден у портах України (п. 12 ст. 7 Закону “Про Прикордонні війська України” [24]).

Іноземне невійськове судно, яке перебуває в територіальному морі і внутрішніх водах України, відповідно до ст. 29 Закону “Про державний кордон України”, затримується Прикордонними військами України та конвоюється в найближчій порт або інший відповідний пункт у випадках, якщо:

1) судно на шкоду безпеці України займається збиранням інформації або чинить будь-який інший акт, ворожий Україні;

2) судно перебуває у районі, оголошеному компетентними органами України у встановленому порядку тимчасово закритим для плавання;

3) судно незаконно займається будь-якою промисловою, дослідницькою або пошуковою діяльністю, скиданням і захоронениям речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів вод, чи інших відходів і матеріалів;

4) судно провадить висадку чи посадку людей, вивантаження чи навантаження вантажів у не встановлених для цього місцях або у встановлених місцях, але без дозволу компетентних органів України;

5) судно здійснює без дозволу компетентних органів України підняття в повітря або прийняття на борт літальних апаратів;

6) члени екіпажу або інші особи, які перебувають на судні, пошкоджують прикордонні знаки, засоби навігаційного огородження, кабелі зв'язку, інші підводні або надводні об'єкти , що належать Україні;

7) капітан судна не пред'явив необхідних суднових і вантажних документів;

8) судно не підкоряється розпорядженням представників Прикордонних військ України або інших компетентних органів України;

9) судно перебуває в територіальному морі України, внутрішніх водах України на порушення правил, встановлених цим Законом, міжнародних договорів України або загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Рішення про затримання іноземного невійськового судна приймається Прикордонними військами України після його огляду. При цьому судно, яке допустило таке порушення, затримується Прикордонними військами України при встановленні ними навмисності допущеного порушення або якщо судно завдає шкоди безпеці чи іншим інтересам України. Прикордонні війська України мають право затримати і українське невійськове судно, яке допустило вищеперелічені порушення, і конвоювати його в найближчий порт або інший відповідний пункт [10].

При затриманні іноземного невійськового судна з'ясовуються обставини вчиненого ним правопорушення. Якщо буде встановлено, що це правопорушення не тягне за собою кримінальної відповідальності, судно передається у встановленому порядку уповноваженим представником відповідних іноземних держав або видворяється за межі територіального моря та внутрішніх вод України зі всім екіпажем.

Якщо ж правопорушення тягне за собою кримінальну відповідальні ст за порушення державного кордону України, Прикордонні війська проводять дізнання по цій справі і передають судно органу, який здійснюватиме слідство. В подальшому залежно від рішення суду воно може бути передане або видворене з частиною екіпажу, яка не притягається до кримінальної відповідальності. Якщо за рішенням суду судно конфіскується, то передається лише згадана вище частина екіпажу.

Щодо іноземних військових кораблів, які порушують закони України або правила плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України, діють окремі правила (ст. 32 Закону “Про державний кордон України [10]). Відповідальність іноземних військових кораблів, що порушують українські закони чи правила перебування і плавання у водах України, випливає з відповідальності держав. Загальновизнано, що військовий корабель - це орган держави, тому його статус в Світовому океані випливає з статусу держави прапору корабля (тобто тої держави, якій належить корабель). Діяльність військового корабля і його командира у водах іншої держави необхідно розглядати як діяльність держави специфічними представниками якої вони є [18, с. 185].

Питання відповідальності військових кораблів за неправомірну діяльність вирішується з врахуванням імунітету військового корабля, який передбачає непідсудність його законам іноземної держави. Про те це не означає надання такому кораблю необмежених прав і переваг під час перебування в іноземних водах. Імунітет не може бути використаний у цілях, що суперечать основним принципам міжнародного права: проти суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності.

Військові кораблі, що знаходяться в територіальному морі чи внутрішніх водах інших держав, непідвладні законам країни перебування не взагалі, а лише в сфері застосування до них примусових заходів, що забезпечують дотримання чинного в країні правопорядку. Військові кораблі зобов'язані дотримувати закони країни перебування, а також загальновизнані норми міжнародного права, що регламентують відносини з іноземними кораблями і властями. При цьому недоторканність військового корабля забезпечується лише в умовах мирного часу, при дотриманні ним правил перебування в іноземних водах і за умови, що він поводить себе “дружнім чином”. Проте, якщо військовий корабель вчиняє дії, що кваліфікуються як агресія чи акт агресії, його імунітет може втратити силу повністю або частково [18, с. 185].

Будь-які питання, пов'язані з відповідальністю іноземного військового корабля, відшкодування заподіяних збитків в результаті неправомірних дій, вирішуються по дипломатичних каналах.

Згідно з діючими нормами міжнародного права, а також виданими відповідно до них Правилами плавання і перебування в територіальному морі та в портах України [144], відповідальність іноземних військових кораблів настає у випадку:

1) заходження і перебування в межах вод України іноземних підводних човнів та інших підводних транспортних засобів, що знаходяться в підводному положенні (ст.З Правил);

2) невиконання правил радіоз'язку, навігаційних портових, митних, санітарних та інших правил (ст.4 Правил);

3) відмови від послуг лоцманської служби України в тих районах, де лоцманське проведення кораблів є обов'язковим (ст.5 Правил);

4) заходження в райони, заборонені для плавання (ст.6 Правил);

5) порушення встановлених в порту правил звільнення на берег особового складу іноземного військового корабля (ст.24 Правил);

6) порушення порядку допуску на борт корабля і сходження з корабля осіб, які не входять до складу екіпажу іноземного військового корабля (ст.27 Правил);

7) порушення встановлених в порту правил пересування в межах порту' неоз- броєнних плавзасобів іноземного військового корабля (ст.ЗО Правил).

Детальний перелік заборон щодо здійснення діяльності в водах і портах України містить ст. 32 Правил.

У разі недодержання іноземними військовими кораблями, його плавзасобами, літальними апаратами або особовим складом під час плавання і перебування в межах територіального моря, внутрішніх вод, на рейдах та в портах України законів і правил України командиру іноземного військового корабля (загону) ставляться вимоги щодо необхідності їх дотримання. Іноземному військовому кораблю, який ігнорує звернену до нього вимогу про додержання законів і правил України, компетентними органами може бути запропоновано негайно покинути територіальне море України (ст. 7 Правил).

Щодо іноземних військових кораблів, в тому числі підводних човнів, що порушили державний кордон України, Прикордонні війська мають право застосовувати зброю і бойову техніку.

Перетинання державного кордону України повітряними суднами та іншими літальними апаратами без відповідного дозволу компетентних органів України або вчинення ними інших порушень правил перельоту через державний кордон України тягне за собою застосування передбачених законодавством санкцій. Таким суднам (апаратам) органами, що контролюють польоти, може бути пред'явлено вимогу покинути повітяний простір України або здійснити посадку у визначеному ними місці. У випадку невиконання іноземним військовим літаком наказу (сигналу) про посадку чи відмови змінити курс польоту щодо нього можуть бути застосовані примусові заходи аж до відкриття по такому літаку вогню.

Адміністративне затримання осіб, які порушили режим державного кордону України, прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, здійснюється Прикордонними військами України. При цьому встановлені такі строки затримання:

до трьох годин - для складання протоколу;

до трьох діб - в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання;

до десяти діб - із санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, які посвідчують їх особу.

На вищевказані строки Прикордонні війська здійснюють також адміністративне затримання громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, які порушили державний кордон України, при відсутності достатніх підстав для порушення проти них кримінальних справ. Якщо щодо цих осіб прийнято у встановленому порядку рішення про передачу їх прикордонним властям суміжної держави, Прикордонні війська наділені правом з санкції прокурора затримувати цих осіб на час, необхідний для їх передачі (п.З, 4 ст.7 Закону “Про Прикордонні війська України [24]).

З метою захисту інтересів України транспортні засоби можуть бути затримані:

Прикордонними військами - українські та іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному морі і внутрішніх водах України, якщо вони порушують закони чи правила плавання, перебування у водах України;

іншими органами, що здійснюють контроль на державному кордоні України - транспортні засоби, на яких виявлено порушення епідеміологічного, екологічного та іншого законодавства України;

Військами повітряної оборони підрозділами Прикордонних військ з охорони державного кордону з повітря - повітряні судна, що перетнули державний кордон України без відповідного дозволу;

начальниками морських портів України - іноземні судна до сплати портових зборів або плати за послуги, надані цим суднам в порту, а також штрафів за порушення правил охорони порядку і безпеки використання засобів чи транспорту.

Справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил прикордонного режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, розглядають Прикордонні війська України. У справах про порушення державного кордону України вони проводять лише дізнання, після чого передають їх компетентним органам для проведення слідства і розгляду справи по суті.

Дисциплінарну відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України несуть:

військовослужбовці - за Тимчасовим Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Указом Президента України від 7 жовтня 1993 року [167, с. 151-187];

працівники залізничного, морського, повітряного транспорту, на яких поширюються статути і положення про дисципліну - відповідно до цих статутів чи положень (наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту [168]);

інші працівники, які здійснюють діяльність, безпосередньо пов'язану з державним кордоном України (наприклад, працівники, що виконують роботи, здійснюють господарську діяльність на державному кордоні України) - за Кодексом законів про працю України.

Військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за вчинення таких правопорушень:

порушення правил несення прикордонної служби при пом'якшуючих обставинах ( без таких обставин настає кримінальна відповідальність за ст.250 KK України). Перелік типових порушень правил несення прикордонної служби визначений в Наказі Голови Держкомкордону від 31 травня 1996 року № 241 “Про зміцнення військової дисципліни та правопорядку в Прикордонних військах України [169].

2) розголошення службових відомостей , які не підлягають розголошенню, порушення вимог інструкції про поводження зі службовими документами, якщо вони не містять державної таємниці, встановленого порядку допуску на режимні об'єкти, вимог конспірації, незабезпечення секретності службових переговорів;

3) порушення митних правил або співучасть в цьому правопорушенні;

4) інші діяння, за які законодавством передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність.

Дисциплінарну або кримінальну відповідальність несуть капітани українських морських і річкових суден, командири повітряних суден, начальники залізничних поїздів, провідники вагонів, водії автомобільного транспорту, які допустили незаконне перебування осіб та інші порушення на довіренних їм транспортних засобах закордонного слідування.

Матеріальна відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України настає у разі заподіяння майнової шкоди одному з суб'єктів правовідносин у сфері охорони державного кордону України, внаслідок чого виникає комплекс прав і обов'язків щодо її відшкодування. Вона включає в себе:

1) відповідальність громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Вона може наставати згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про відшкодування витрат іноземними громадянами (особами без громадянства), громадянами України, проведених у зв'язку з їх затриманнями за порушення (спробу порушення) державного кордону, утриманням на період адміністративного затримання і депортацією” від 17 вересня 1993 року [170], а також в інших випадках порушення особами законодавства про державний кордон України (відповідно до ст.440 Цивільного кодексу України [171]);

2) відповідальність військовослужбовців - настає згідно з Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1995 року [172];

3) відповідальність працівників - передбачена нормами трудового права;

4) відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних органів (Прикордонних військ, Держмитслужби, інших органів, що здійснюють свої повноваження на державному кордоні), а також їх службових осіб - настає за правилами ст.442 ЦК України;

5) відповідальність за завдання громадянинові шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства (ними є Прикордонні війська і Держмитслуж- ба), прокуратури і суду - передбачена ст.443 ЦК України і Законом “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства і суду” від 1 грудня 1994 року [173].

Дуже важливою з практичної точки зору є проблема конкуренції різних видів відповідальності за порушення законодавства про державний кордон.

Беперечним визнається і не викликає сумнівів в юридичній літературі і практиці правоохоронних органів можливість поєднання матеріальної відповідальності з іншими її видами: кримінальною, адміністративною, дисциплінарною. Щодо суміщення останніх питання вирішується не так однозначно.

Статути про дисципліну не допускають можливості притягнення осіб, на яких поширюється їх дія, одночасно до кримінальної та дисциплінарної відповідальності [168]. Тому можливе одночасне притягнення лише до адміністративної та дисциплінарної відповідальності.

Не може бути ідеальної сукупності між злочинами і адміністративними правопорушеннями.

Неоднозначним залишається питання поєднання різних видів відповідальності за правопорушення, вчинені військовослужбовцями. Чинний Дисциплінарний статут Збройних Сил України не встановлює будь-яких заборон щодо одночасного притягнення порушників до дисциплінарної та кримінальної відповідальності [167], тим самим допускається можливість ідеальної сукупності злочину і дисциплінарного проступку. У той же час Дисциплінарний статут не врегульовує процесуальних підстав поєднання зазначених видів відповідальності.

2.4. Проблеми вдосконалення законодавства про державний кордон України

Комплексно проаналізувавши законодавство про державний кордон України, практику його застосування, а також досвід інших країн в цій галузі ми прийшли до висновку, що підвищення ефективності охорони державного кордону неможливе без усунення недоліків і прогалин в законодавстві. З цією метою нами напрацьовано цілу низку пропозицій, які на нашу думку, створять необхідні умови для більш успішного виконання завдань охорони державного кордону України.

Конституцією України 1996 року в цілому закладено належну правову основу функціонування державного кордону України. Поруч з тим, видається за належне звернути увагу на окремі неточності у формулюванні деяких конституційних положень. Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Основного закону, захист суверенітету і територіальної цілосності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу [21]. Але захист є лише однією з складових всієї системи забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України. Однією з найважливіших функцій держави і справою всього українського народу є забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави, а не тільки її захист. Тому ч. 1 ст. 17 Конституції мала б бути викладена в такій редакції:

“Забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». -

У п. 18 ст. 92 Конституції до питань, що визначаються виключно законами України, віднесено правовий режим державного кордону України [24]. Очевидно, що конституційна норма відобразила помилкове уявлення про режим державного кордону як систему усіх норм, що стосуються державного кордону. Тому, до таких питань повинен бути віднесений не правовий режим, а правовий статус державного кордону України.

Значна частина зауважень і пропозицій стосується вдосконаленя Закону “Про державний кордон України”. Повний проект його нової редакції поданий в додатку. В цьому підрозділі зупинимося лише на основних пропоновних нами нововведеннях. Останні сформульовані нами на підставі комплексного аналізу законодавства України (як чинного, так і того, що вже втратило чинність), а також законодавства зарубіжних держав, зокрема Республіки Молдова [174], Російської Федерації [175], окремі законодавчі акти інших країн.

Принципами взаємовідносин України з іншими державами з прикордонних питань слід визначити наступні:

територіальної цілісності і недоторканості України; недоторканності державного кордону України; непорушності державного кордону України; правонаступництва державного кордону України; забезпечення безпеки України та міжнародної безпеки; взаємної поваги до суверенітету держав;

мирного вирішення прикордонних питань;

взаємовигідного багатостороннього співробітництва з іноземними державами.

Окрему статтю треба відвести загальним положенням охорони державного кордону, закріпивши, що вона є невід' ємною складовою частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки України і полягає в здійсненні політичних, правових, економічних, військових, оперативних, організаційних, технічних, екологічних, санітарних та інших заходів з метою:

недопущення протиправної зміни державного кордону;

забезпечення дотримання режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон;

захисту на державному кордоні інших національних інтересів України від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Охорона державного кордону України забезпечується шляхом здійснення державної прикордонної політики.

Необхідно визначити коло суб'єктів охорони державного кордону України, вказавши, що до нього входять:

1. Український народ.

2. Вищі органи державної влади:

а) Верховна Рада України;

б) Президент України;

в) Кабінет Міністрів України.

3. Спеціальний центральний орган державної виконавчої влади - Державна прикордонна служба України (про неї йтиметься нижче).

4. Інші центральні органи державної виконавчої влади:

а) Міністерство закордонних справ України;

б) Міністерство оборони України;

в) міністерства і відомства, які здійснюють на державному кордоні митний, санітарний, карантинний, ветеринарний, фітосанітарнии, екологічний контроль, контроль за вивезенням з України культурних цінностей та інший контроль;

г) Служба безпеки України ;

д) Міністерство внутрішніх справ України.

5. Місцеві органи державної виконавчої влади.

6. Органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об' єднання громадян і громадяни.

7. Військові формування:

а) війська Державної прикордонної служби України;

б) Збройні Сили України (Війська повітряної оборони і Військово-морські сили).

8. Прикордонні представники України.

В Законі повинні бути визначені повноваження цих суб'єктів (крім Українського народу і вищих органів державної влади - їх повноваження врегульовані Конституцією України) в сфері охорони державного кордону України, механізм їх взаємодії і координації діяльності.

Потребує вирішення проблема оптимізації системи забезпечення охорони державного кордону України.

На підставі аналізу зовнішньополітичної, у тому числі і воєнно-політичної, обстановки на кордонах України та в суміжних державах, соціально-економічної ситуації всередені країни, можна зробити висновок, що основні загрози національним інтересам і безпеці України на її кордонах і в прикордонному просторі переходять з воєнної сфери у невоєнну. Сучасні міжнародні відносини характеризуються відсутністю колишнього гострого ідеологічного протистояння. Сьогодні об'єктивно існують чинники пом'якшення воєнно-політичної обстановки в Європі, скорочується чисельність збройних сил держав, що входили до різних блоків, їхніх воєнних бюджетів, укладаються угоди про скорочення наступальної зброї. Активізувався пошук шляхів формування нової системи Європейської безпеки. Про це, зокрема, свідчить членство України у Раді Європи, підписання Хартії про особливе партнерство України з НАТО, підписання широкомасштабного Договору в Російською Федерацією та його ратифікація Верховною Радою України.

Натомість окреслилися нові загрози національній безпеці на державному кордоні: нелегальна міграція, контрабандна діяльність, відкрите грабування природних ресурсів України у її виключній (морській) економічній зоні, незавершеність процесу договірно-правового оформлення державного кордону України.

У зв'язку зі складними внутрішніми процесами, що відбуваються в Україні, значно послабилися економічні можливості держави щодо забезпечення охорони своїх кордонів такою громіздкою структурою як Прикордонні війська.

Такі чинники і зумовлюють нагальну потребу у зміні військового аспекту охорони кордону на правоохоронний. Прикордонні війська України в їх теперішньому вигляді вже не відповідають ситуації, що склалася, і не здатні достатньо ефективно виконувати весь комплекс завдань з охорони державного кордону. Виходом з такого становища могло б стати створення багатопрофільного державного правоохоронного органу спеціального призначення, який би надійно захищав національні інтереси України у її прикордонному просторі - Державної прикордонної служби України.

Створення такого органу відповідало б Конституції України, відповідно до ч. З ст. 17 якої, забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом [21].

Створення Державної прикордонної служби повинно відбуватися в рамках адміністративної реформи, однією з складових якої є поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу побудови центральних органів виконавчої влади [176, с.41], а також судово-правової реформи. При цьому запорукою успішності політико-правового реформування є комплексність цього процесу [177].

Ідея створення подібного державного органу вже висунута. Вона знайшла своє закріплення у проектах Концепції державної прикордонної політики України [105], Програми поетапного реформування Прикордонних військ України [178]. Проте вони вимагають ще значного доопрацювання. Сподіваємось, при цьому будуть враховані і нижче викладені положення.

Державна прикордонна служба України бачиться нами як спеціальний центральний правоохоронний орган державної виконавчої влади України, який покликаний забезпечувати реалізацію державної політики у сфері охорони державного кордону України.

Державна прикордонна служба України має очолювати єдину централізовану систему, що включала б в себе:

1) органи прикордонного контролю;

2) прикордонну варту;

3) прикордонні війська;

4) оперативні органи;

5) процесуально-слідчі органи;

6) прикордонно-представницькі органи;

7) органи розробки нормативно-правової бази;

8) навчальні заклади та підрозділи;

9) науково-дослідні установи;

10) підприємства, установи та організації, що підпорядковані Державній прикордонній службі України.

Функціями Державної прикордонної служби повинні стати:

1) охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах;

2) охорона біоресурсів та контроль за дотриманням правил проведення робіт у територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України;

3) реалізація державної політики з прикордонних питань;

4) здійснення пропуску громадян, транспортних засобів та вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України;

5) здійснення контролю за дотриманням законодавства з прикордонних питань в прикордонному просторі України;

6) здійснення оперативно-розшукової і процесуально-слідчої діяльності з визначених законодавством питань;

7) забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з прикордонних питань і виконання відповідних зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України;

8) проведення прикордонно-представницької роботи;

9) координація відповідно до законодавства України діяльності інших державних органів, що здійснюють свої повноваження у прикордонному просторі;

10) забезпечення видповідно до законодавства України безпеки і захисту осіб, які беруть участь в охороні державного кордону України.

Відповідно до цих функцій Державна прикордонна служба України мала б здійснювати наступні повноваження:

1) розробляти правовий, економічний та військово-спеціальний механізм охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони;

2) здійснювати керівництво всіма видами діяльності органів охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, забезпечувати їх бойову і мобілізаційну готовність;

3) забезпечувати додержання режиму державного кордону України, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України;

4) провадити дізнання в справах про незаконне перетинання державного кордону України;

5) розслідувати і розглядати справи про порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, здійснює адміністративне затримання осіб за вчинення таких правопорушень;

6) розробляти пропозиції щодо правового оформлення кордонів України з суміжними державами, реалізації та вдосконалення законодавства з прикордонних питань;

7) здійснювати військову, розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно- розшукову, режимно-пропускну, військово-технічну діяльність, діяльність по забезпеченню власної безпеки системи Державної прикордонної служби України;

8) сприяти іншим правоохоронним органам у боротьбі з міжнародним тероризмом, вживати заходів до припинення злочинної діяльності на державному кордоні груп організованої злочинності і контрабандної діяльності через кордон;

9) організовувати у пунктах пропуску через державний кордон України оформлення іноземним громадянам і особам без громадянства віз для тимчасового перебування в Україні;

10) визначати склад прикордонно-представницького апарату України і керувати його діяльністю;

11) брати участь у міжнародному співробітництві з прикордонних питань;

12) охороняти дипломатичні установи та консульські представництва України за кордоном;

13) брати участь в охороні об'єктів та місць перебування вищих посадових осіб України, які знаходяться в прикордонних районах держави;

14) сприяти громадянам та органам державної виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян у розширенні торгівельно- економічних та інших міжнародних зв'язків;

15) інформувати Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, державні органи, засоби масової інформації про стан охорони державного кордону України;

16) проводити роботу з підготовки і перепідготовки особового складу, комплектування Державної прикордонної служби України кадрами;

17) організовувати матеріально-технічне забезпечення служби;

18) здійснювати у випадках, передбачених законодавством, спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників органів охорони державного кордону та їх близьких родичів;

19) забезпечувати правовий і соціальний захист осіб, які беруть участь в охороні державного кордону України, та членів їх сімей;

20) здійснювати редакційно-видавничу діяльність.

Основними позитивними результатами створення Державної прикордонної служби повинні стати такі положення:

1) вона забезпечила б виконання законодавства з прикордонних питань;

2) якіснішою і ефективнішою стала б боротьба з нелегальною міграцією і злочинністю на державному кордоні України;

3) з'явилася б можливість розробляти та впроваджувати в життя таку прикордонну політику, яка максимально відповідала б інтересам України як складової частини Європейського товариства;

4) підвищилася б культура і якість прикордонного контролю.

Наступна група зауважень стосується елементів режиму державного кордону України. На наш погляд чинне законодавче їх визначення (ст. 8 Закону “Про державний кордон України” [10]) не зовсім відповідає тому змісту, що вкладається в поняття “режим державного кордону”.

Так, за законом, режим державного кордону України включає порядок плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден та військових кораблів у територіальному морі та внутрішних водах України. Але така діяльність прямо не стосується державного кордону, а тому повинна врегульовуватись правилами прикордонного режиму.

Прикордонний режим, згідно з ст. 23 Закону, встановлюється у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах. До останніх включається територіальне море і внутрішні води України (ст. 22 ч. З Закону).

Отже, очевидною є суперечність: перелічені вище води є об'єктом прикордонного режиму, а порядок плавання і перебування в них віднесені законодавством до режиму державного кордону України.

З нашої точки зору, режимом державного кордону може охоплюватися лише порядок перетинання українськими та іноземними невійськовими суднами та військовими кораблями державного кордону, встановленого на водах. Порядок же їх плавання і перебування в територіальному морі і внутрішніх водах України має визначатися правилами прикордонного режиму.

Ще одне зауваження стосується віднесення законодавцем до режиму державного кордону порядку заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України і перебування в них. В даному випадку, як і у вищезгаданій ситуації, до режиму державного кордону включаються правила, які йому не властиві. Більш виправданим було б розділяти окремо: 1) порядок заходження суден та кораблів в порти України і перебування в них; 2) порядок їх заходження у внутрішні води України, і відносити перший - до режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, а другий - до прикордонного режиму.

Таким чином, режим державного кордону України, на наш погляд, мав би включати наступні елементи:

1) порядок перетинання державного кордону особами і транспортними засобами;

2) порядок переміщення через державний кордон товарів та іншого майна;

3) порядок утримання державного кордону;

4) порядок провадження господарської та іншої діяльності ( робіт) на державному кордоні України;

5) порядок вирішення питань, пов'язаних з підтриманням режиму державного кордону.

Потребує вдосконалення і розділ III чинного Закону - “Прикордонний режим”. Перша стаття розділу повинна давати визначення прикордонного режиму - режим прикордонної смуги і контрольованих прикордонних районів. Прикордонний режим включає правила:

в'їзду (проходу), тимчасового перебування, проживання, пересування осіб і транспортних засобів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі;

господарської, промислової та іншої діяльності, проведення масових заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі.

обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, плавзасобів і засобів пересування по льоду, їх плавання та пересування в територаільному морі і внутрішніх водах України.

Далі повинен йти виклад положень про прикордонну смугу і контрольовані прикордонні райони і правила прикордонного режиму.

Існує колізія між ст. 24 Закону “Про державний кордон” і пунктами 7 і 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року [149]. За законом, дозвіл на в'їзд, тимчасове перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу дають і

здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ. А за Положенням, в'їзд у прикордонну смугу та контрольований прикордонний район, перебування, проживання або пересування в їх межах здійснюється громадянами України за наявності документів, які посвідчують їх особу, а іноземцями та особами без громадянства, крім цього, документів, які підтверджують необхідність їх перебування у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Така ситуація є наслідком недоліків процесу нормотворення, коли нові за змістом положення приймаються не після чи одночасно з внесенням відповідних змін до закону, а до цього. Очевидно, що положення закону є застарілим , фактично вони відтворюють норму союзного закону. Таким, що відповідає теперішній ситуації в цілому, можна вважати зміст п.п. 7 і 8 Положення. Зауваження виникають лише в частині, що стосується документів, наявність яких є обов'язковою умовою в'їзду, перебування, проживання або пересування іноземних громадян та осіб без громадянства в контрольованому прикордонному районі. Згідно з п. 8 Положення, такими є документи, які посвідчують особу і підтверджують необхідність їх перебування в цих районах. Останнє формулювання видається нам багатозначним і неточним. Доцільніше було б закріпити норму про необхідність наявності в іноземців та осіб без громадянства, крім документів, що посвідчують їх особу, відміток Прикордонних військ та інших уповноважених органів про реєстрацію.

Виходячи з висловлених зауважень і пропозицій ми пропонуємо наступну редакцію ст. 24 чинного Закону (відповідної статті нової редакції Закону):

“В'їзд (прохід), тимчасове перебування і пересування осіб і транспортних засобів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі.

В'їзд (прохід) у прикордонну смугу та контрольований прикордонний район, перебуваня і пересування в їх межах здійснюється громадянами України за наявності документів, які посвідчують їх особу, а іноземними громадянами та особами без громадянства, крім цього, відміток Прикордонних військ (органів Державної прикордонної служби) та інших компетентних органів про реєстрацію.

Пропуск у прикордонну смугу здійснюється Прикордонними військами (органами Державної прикордонної служби) самостійно або спільно з органами внутрішніх справ.

Відповідні органи Прикордонних військ (Державної прикордонної служби) за погодженням з органами місцевого встановлюють місця і час в'їзду (проходу) в прикордонну смугу, маршрути пересування, тривалість та інші умови перебування осіб і транспортних засобів у прикордонній смузі.

У необхідних випадках Прикордонні війська (органи Державної прикордонної служби) можуть запроваджевати тимчасові обмеження на в'їзд (прохід), тимчасове перебування і пересування осіб і транспортних засобів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі.”

Відповідні зміни повинні бути внесені і до Положення про прикордонний режим.

Що стосується положень про режим у пунктах пропуску через державний кордон України, то вони, на нашу думку мають бути винесені в окремий розділ. При цьому такий розділ повинен містити правила заходження українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів на рейди та в порти України і перебування в них (за чинним Законом такі правила включені в режим державного кордону).

Оскільки при здійсненні охорони державного кордону зброя, бойова техніка та спеціальні засоби застосовуються не лише Прикордонними військами (військами Державної прикордонної служби України), але й Військами повітряної оборони, Військово-морськими силами України, то умови і порядок їх застосування повинні врегульовуватися Законом “Про державний кордон України”, а не Законом “Про Прикордонні війська України”, як це має місце сьогодні.

Новий Закон повинен також встановлювати порядок ресурсного забезпечення охорони державного кордону. Зокрема, ми пропонуємо встановити норму, за якою у Фонд розвитку Державної прикордонної служби України зараховуються двадцять п'ять процентів сум, стягнених в якості штрафів за виявлені органами Державної прикордонної служби правопорушення, пов'язані з порушенням режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон. а також коштів, виручених від реалізації майна, конфіскованого за такі порушення.

Такий захід зумовить підвищення зацікавленості в здійсненні належного контролю за дотриманням законодавства з прикордонних питань, створить умови для вирішення фінансових проблем у забезпеченні охорони державного кордону.

Висловлені нами пропозиції передбачають наявність єдиного закону, який би комплексно врегульовував суспільні відносини в сфері охорони державного кордону - Закону “Про державний кордон України” (сьогодні цьому присв'ячено два Закони - “Про державний кордон України” і “Про Прикордонні війська України”).

Удосконалення потребують норми про відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України.

Необхідно встановити кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на протиправну зміну державного кордону України на місцевості, визначивши, що їй підлягають особи, винні у вилученні, переміщенні чи знищенні прикордонних знаків з метою протиправної зміни державного кордону України. Кваліфікованими ознаками складу цього злочину могли б бути неодноразовість, настання тяжких наслідків чи інші обтяжуючі обставини.

Доповнити слід статтю 250 Кримінального кодексу України (порушення правил прикордонної служби), встановивши, що суб'єктом цього злочину є не лише особа, яка входить до прикордонного наряду, але й особа, яка виконує інші обов'язки прикордонної служби. Тому пункт “а” ст. 250 KK повинен бути викладений в такій редакції:

“Порушення правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу прикордонного наряду або виконує інші обов'язки прикордонної служби, - карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років”.

Фактично відсутні на сьогодні норми, які б передбачали адміністративну відповідальність за порушення прикордонного режиму та режиму в пукнтах пропуску через державний кордон України. Стаття 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення іноземними громадянами і особами без громадянства правил перебування в CPCP і транзитного проїзду через територію СРСР) може застосовуватись лише щодо іноземних громадян та всіх без громадянства.

Стаття 202 КпАП в її теперішньому вигляді не може застосовуватись оскільки власне прикордонної зони, відповідальність за порушення правил в'їзду і проживання в якій передбачена даною статею, чинне законодавство вже не передбачає. Тому нагальною є потреба у внесенні змін до ст. 202 КпАП, якими було б визначено відповідальність за порушення правил прикордонного режиму в прикордонній смузі і контрольованому районі.

Необхідно також посилити адміністративну відповідальність іноземців, а також юридичних осіб і громадян України, які приймають іноземців, за порушення законодавства про правовий статус іноземців.

Крім вищенаведеного, пропонуємо внести ще такі зміни до законодавства: встановити адміністративну відповідальність за порушення громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства правил перетинання державного кордону, якщо ці діяння не містять складу злочину, невиконання законних вимог прикордонного наряду та інших представників контрольних служб у пункті прот ею,^ через державний кордон України (КпАП);

надати Прикордонним військам (Державній прикордонній службі) України права щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення на кордоні і накладення адміністративних стягнень за такі порушення (зміни і доповнення до Закону “Про Прикордонні війська України”, Закону “Про державний кордон України” і Кодексу України про адміністративні правопорушення);

запровадити протокольну форму досудової підготовки матеріалів про порушення державного кордону України при відсутності складу злочину проти держави (Кримінально-процесуальний кодекс України);

надати Прикордонним військам (Державній прикордонній службі) України право приймати рішення щодо закриття в'їзду в Україну чи виїзду з України особам, які допустили порушення законодавства про державний кордон України (Закони “Про Прикордонні війська України”, “Про державний кордон України”, “Про правовий статус іноземців”).

Однією з основних загроз національній безпеці України є нарощення процесу нелегальної міграції через її кордони. На жаль, на сьогодні ще не вироблені дієві механізми для вирішення цієї проблеми. Втім, з цим зіткнулася не лише Україна, але й інші країни. Назріла необідність прийняття Закону “Про імміграцію”, в якому б були визначені правові підстави, порядок здійснення імміграційної діяльності, компетенція державних та інших органів у цій сфері.

Вирішенню проблеми нелегальної міграції могли б сприяти такі заходи: створення механізму видворення з України іноземних громадян та осіб без громадянства, які порушили законодавство з прикордонних питань;

визначення порядку введення і правового статусу тимчасового спеціального режиму в'їзду та перебування іноземних громадян та осіб без громадянства в окремих прикордонних районах;

визначення порядку підготовки державними та приватними навчальними закладами фахівців для іноземних держав, механізм та джерела фінансування повернення до місця постійного проживання іноземних студентів;

надання Прикордонним військам (Державній прикордонній службі) України права на отримання від відповідних державних органів інформації про реєстрацію спільних підприємств з іноземними інвестиціями;

запровадження ліцензування діяльності щодо здійснення міжнародних авіаційних перевезень;

визначення умовою в'їзду іноземців в Україну наявність в них мінімальної грошової суми (не менш як 50 доларів США або еквівалент цієї суми в національній валюті), необхідної для перебування в Україні, а також коштів на транспортні витрати для повернення на батьківщину або наявність проїздного квитка на зворотній проїзд.

Доцільним видається визначення окремих виправно-трудових установ для утримання іноземних громадян та осіб без громадянства, яким за вироком суду визначено міру покарання у вигляді позбавлення волі.

Висновки

Режим державного кордону України - це система правил, що встановлюються внутрішнім законодавством і міжнародними договорами України з метою забезпечення порядку на державному кордоні та підтримання добросусідських відносин з суміжними державами і регламентують порядок перетинання і утримання державного кордону, провадження на ньому різних робіт (діяльності), вирішення питань, пов'язаних з порушенням цих правил.

Одним з найважливіших заходів в системі забезпечення охорони державного кордону України є встановлення і підтримання прикордонного режиму, що являє собою систему віднесених до внутрішньої компетенції України режимних заходів, які встановлюються в прикордонній смузі і контрольованому прикордонному районі.

Режим у пунктах пропуску через державний кордон України являє собою систему заходів правового впливу відносно осіб в зв’язку з їх перебуванням і пересуванням в цих пунктах, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що спрямовані на попоредження і припинення порушень кордону та інших протиправних дій.

Основне призначення режимів, що діють у прикордонному просторі, полягає у забезпеченні порядку на державному кордоні, створенні умов для здійснення його охорони, підвищенні можливості виявлення і припинення випадків незаконного перетинання державного кордону особами і транспортними засобами, незаконного переміщення через кордон товарів (вантажів) та іншого майна. У своїй сукупності режимні правила повинні гарантувати дотримання законності і правопорядку на державному кордоні.

Охорона державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки України, включає в себе здійснення політичних, правових, організаційних, економічних, військових, оперативних, технічних, екологічних, санітарно-карантинних та інших заходів і реалізується шляхом здійснення державної прикордонної політики.

Основними завданнями прикордонної політики України є: створення умов для забезпечення суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, її прикордонної безпеки; недопущення протиправної зміни проходження державного кордону, захоплення і незаконного використання прикордонних ділянок території України; міжнародно-правове оформлення державного кордону; міжнародне співробітництво щодо запобігання воєнній небезпеці, кризам і конфліктам в прикордонному просторі України; протидія економічній експансії на територію України з боку інших держав, нелегальній міграції, транскордонній злочинності та іншим загрозам національній безпеці України у її прикордонному просторі.

Принципами прикордонної політики України є: взаємна повага суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держав, непорушності кордонів; законність; пріоритет національних інтересів України в прикордонному просторі, комплексний підхід до їх реалізації і захисту; дотримання прав і свобод людини і громадянина; мирне вирішення прикордонних питань; розмежування повноважень та координація дій усіх державних органів і прикордонних контрольних служб; залучення до охорони державного кордону громадян та їх об'єднань, місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; гласність і можливість контролю за сферою охорони державного кордону.

Порушення законодавства про державний кордон України поділяються на такі види: порушення режиму державного кордону; порушення прикордонного режиму; порушення режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; інші порушення законодавства про державний кордон України. Особи, винні у вчиненні таких діянь, підлягають кримінальній, адміністративній, дисциплінарній та матеріальній відповідальності.

Підвищення ефективності охорони державного кордону неможливе без усунення недоліків і прогалин в законодавстві. Основні пропозиції зводяться до того, що необхідно законодавчо визначити принципи взаємовідносин України з іншими державами з прикордонних питань, загальні положення охорони державного кордону, коло суб'єктів, що її здійснюють, і їх повноваження в цій сфері; по-новому визначити елементи режиму державного кордону; усунути колізії між окремими правовими нормами, що регламентують правила прикордонного режиму; встановити порядок ресурсного забезпечення охорони державного кордону. Необхідно вдосконалити норми про відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України. Оптимізації вимагає і система забезпечення охорони державного кордону України, що має відбутися шляхом зміни її військового аспекту на правоохоронний і створення в зв'язку з цим багатопрофільного державного правоохоронного органу спеціального призначення - Державної прикордонної служби України.

<< | >>
Источник: ЦИМБАЛІСТИЙ ТАРАС ОЛЕГОВИЧ. КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Хмельницький - 1998. 1998

Скачать оригинал источника

Еще по теме Відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України:

  1. 2.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
  2. 3. Особливостідержавної служби в митних органах
  3. 3. Державний кордон та його захист і охорона
  4. § 2. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
  5. 1. Адміністративна відповідальність як результат здійснення контролю у державному управлінні
  6. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження
  7. ЗАКОН УКРАЇНИ Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 11, ст. 1 40)
  8. ЗАКОН УКРАЇНИ Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року
  9. Кримінальна відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України)
  10. 1.1. Історичний та зарубіжний досвід кримінально-правової боротьби з порушеннями професійних обов’язків медичних працівників
  11. Історико-правові аспекти розвитку державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  12. Відповідальність за порушення законодавства України про інформацію недержавними громадськими організаціями
  13. 1.1 Поняття, зміст і принципи конституційно-правового статусу державного кордону України
  14. Становлення і розвиток державного кордону України
  15. 2.2 Режим державного кордону України
  16. 2.2. Державно-правові основи охорони державного кордону України
  17. Відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України
  18. ДОДАТОК
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -