§8 Односторонні акти держав
Можливе існування таких односторонніх актів, як: визнання, обіцянка, відмова, протест.
Визнання — зобов'язання розглядати об'єкт, що визнається як такий, що відповідає міжнародному праву (міжнародно-правове визнання держав, урядів, рухів, кордонів, історичних заток, боргів, факту правопорушення й ін.). Заява про визнання означає відмову суб'єкта від оспорювання існуючого становища, якщо тільки не відбуваються зміни, які суттєво його змінюють. Наприклад, зникнення раніше визнаної держави та поява нового суб'єкта.
Обіцянка — зобов'язання чинити в подальшому інакше, ніж це мало місце раніше.
Обіцянка можлива у вигляді заяви про приєднання до договору, його ратифікації, у вигляді внесення застережень, односторонньої відмови від виконання договору (денонсації, анулювання). Обіцянка може бути пов'язана також із зобов'язанням змінити свій правовий статус, наприклад у разі заяви про постійний нейтралітет (Акт про нейтралітет Австрії від 26 жовтня 1955 р.)42 або про намір набути такого статусу (Декларація про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р.)43. У деяких випадках міжнародні договори в якості обов'язкової умови містять положення про необхідність спеціального одностороннього акта — застереження (наприклад, застереження про визнання державою обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду).Відмова - акт, на підставі якого суб'єкт (зазвичай держава) відмовляється від своїх прав і претензій. Відмова можлива або у вигляді передачі права іншому, або у вигляді відречення від права взагалі. Прикладом відмови першого роду може служити відмова СРСР від репараційних претензій до Японії та Німеччини. Прикладом другого роду є намір України відмовитися від володіння ядерною зброєю. Відмова завжди стосується права суб'єкта та не створює зобов'язання для третіх держав. За формою відмова може бути письмовою, усною або мовчазною. Однак вона завжди повинна бути ясно вираженою, її неможливо презюмувати. Міжнародне право не містить певних положень щодо можливості відмовитися від відмови. Але можна домислити, що тут повинно діяти те саме застереження, що й у праві міжнародних договорів - rebus sic stantibus.
Протест — акт, за допомогою якого суб'єкт констатує порушення права та вимагає виправлення ситуації, компенсації шкоди. Протест може бути пов'язаний із порушенням прав як суб'єкта, що заявляє протест, так і інших суб'єктів або з порушенням норм міжнародного права загалом. Протест здебільшого має письмову форму, хоча міжнародне право з цього приводу не містить будь-яких вказівок. Нерідко протест буває поєднаний із певними діями: розривом дипломатичних відносин, оголошенням persona non grata, відзивом посла, репатріацією, репресаліями та іншим.
Протест може мати суттєве міжнародно-правове значення як акт своєчасної та недвозначної заяви суб'єкта про його порушене право.
Так, Міжнародний Суд не визнав претензій Великої Британії в англо-норвезькій справі про риболовство 1951 р. не в останню чергу тому, що з боку Великої Британії були відсутні протести щодо декретів уряду Норвегії починаючи з 1869 р. Відсутність протесту можна розглядати як презумпцію згоди суб'єкта зі становищем і обставинами, що існують. Що довше вона триває, «то більше ця презумпція перетворюється на дійсне визнання»44. При цьому суб'єкт має бути повідомлений про те, що мало місце порушення його права. Із протесту має випливати або визнання його правомірності, або визнання наявності міжнародного спору, вирішення якого має відбуватися на основі принципу мирного розв'язання міжнародних спорів.§9
Питання про юридичну силу резолюцій міжнародних міжурядових організацій
У резолюціях міжнародних міжурядових організацій від початку відсутній намір брати на себе правові зобов'язання в будь-якій формі. Тому резолюції не є джерелом, якщо навіть держава фактично дотримується положень резолюції. У цьому разі можна говорити скоріше про появу міжнародно-правового звичаю, а не про наявність у резолюції нормативно-правового характеру. Резолюція не стає джерелом і тоді, коли вона повторює існуючу норму права, — в цьому разі дотримуються не положень резолюції, а чинної норми міжнародного права.
Еще по теме §8 Односторонні акти держав:
- 4.1.2. Адміністративні акти та їх трактування в праві різних держав
- Типологія держав. Історичні типи держав: сутність, характеристика рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держав, держави соціальної демократії
- АКТИ офіційного тлумачення норм права: поняття, ознаки, види (інтерпретаційні акти)
- Про затвердження Гірничої хартії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав
- Додаток 5 Перелік держав, що зникли, та невизнаних держав
- if( !cssCompatible ) { document.write(" Розділ 7 ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ 7.1. Поняття і основні критерії типології держав Держава — явище винятково різнобічне і багатогранне. Це обумовлює створення різних систем її класифікації. У цьому плані здійснюються численні, різні за своїми підставами спроби, але всі вони зводяться до необхідності виділення із сукупності всіх, що будь-коли існували, теперішніх і тих, котрі з'являться в майбутньому держав і правових систем, певних типів держа
- if( !cssCompatible ) { document.write(" 18.4. Чинність нормативно-правових актів Усі нормативні акти мають певні часові, територіальні межі свого існування і дії, а також поширюються на визначене коло осіб (суб'єктів права). За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію до втрати ними сили. Говорячи про межі дії нормативного акта в часі, враховують три такі обставини: момент вступу його в законну силу, мо
- Юридичні акти за сімейним законодавством України
- § 6. Акти громадянського стану
- 2. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
- 4.4. Правові акти державного управління
- § 36. Акти застосування норм права.
- 15.8. АКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ
- if( !cssCompatible ) { document.write(" 18.3. Поняття і ознаки нормативно-правового акта Поняття "нормативно-правові акти" включає комплекс актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади. Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, від імені якого він виданий.
- Акти відділів та управлінь місцевих державних адміністрацій
- Нормативні акти з навчальної дисципліни «Судові та правоохоронні органи України»
- § 4. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права
- 4. Підзаконні нормативно-правові акти та їхні види.
- §3. Акти УПРАВЛІННЯ в АДМІНІСТРАТИВНІЙ діяльності ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ