Відшкодування майнової та немайнової шкоди, завданої внаслідок плагіату

З поміж усіх способів захисту прав інтелектуальної власності, які передбачені чинним законодавством, на практиці найчастіше особи, чиї права порушені, обирають відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування шкоди охоплює дві можливості: можливість вимагати від іншої особи виконання обов’язку відшкодування завданої шкоди (цим охоплюється і можливість власної поведінки потерпілого); можливість вимагати від держави застосування засобів захисту проти зобов’язаної особи за допомогою використання державного апарату примусу (шляхом звернення до

^суду⁾⁴⁴³-

Майнова шкода - це будь-яке зменшення чи знищення майнового суб’єктивного права, охоронюваного законом інтересу чи майнового блага, що

444

спричиняє втрати у потерпілого .

Відповідно до чинного законодавства передбачено декілька способів відшкодування майнової шкоди - відшкодування збитків, виплата компенсації, стягнення з порушника доходу, отриманого незаконним шляхом. Кожний з означених способів має свої особливості застосування.

По-перше, відшкодування збитків, завданих порушенням авторських прав. При відшкодуванні збитків особа, авторські права якої порушено, має довести як сам факт спричинення збитків, так і їх розмір.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних ^{[438] [439] обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.}

Таким чином, у визначенні розміру збитків у частині упущеної вигоди слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги

445

адвоката .

Н.П. Бааджи зазначає, що критерії, передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права», що враховуються при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, мають загальний характер та не дозволяють в повному обсязі відновити порушені авторські права. У зв’язку з чим сформульовано такі спеціальні критерії, обумовлені специфікою авторських прав, які мають враховуватись при визначенні шкоди, завданої їх неправомірним використанням: строк та спосіб неправомірного використання об’єктів авторського права; права, які порушені (майнові та немайнові); коло осіб, які отримали можливість використовувати твір ^[440] внаслідок його неправомірного розповсюдження; особа, якій завдано шкоди (автор, його правонаступники).^{[441] [442]}

Відповідно до ст. 240 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, передбачено, що коли судові органи встановлюють збитки:

a) вони беруть до уваги всі відповідні аспекти, зокрема негативні економічні наслідки, у тому числі втрачені прибутки, які понесла потерпіла сторона, будь-які недобросовісні доходи, одержані порушником і, у відповідних випадках, інші фактори, відмінні від економічних, зокрема моральна шкода, спричинена правовласнику порушником;

b) як альтернативний варіант до відшкодування збитків, вони можуть у відповідних випадках встановити збитки як паушальну суму на базі таких елементів, як принаймні сума роялті або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання

•447

оспорюваного права інтелектуальної власності .

Відшкодування збитків вбачаться можливим, якщо внаслідок плагіату порушник отримав певну матеріальну вигоду, що в свою чергу негативно позначилось на майнових інтересах автора, чиї права порушено. Як приклад може бути наведено такий випадок. Плагіатор опублікував навчальний посібник або науково-практичний коментар до законодавства, матеріал для якого він неправомірно запозичив із наукової праці іншого автора. За умови появи на ринку двох тотожних наукових праць, з однієї сторони - плагіатор отримує винагороду (гонорар від видавництва, відсоток від продажу примірників творів тощо), з іншої сторони - знижується продаж наукових праць автора оригінального твору, внаслідок чого розмір його прибутку зменшується. За таких умов, є можливість визначити розмір незаконно отриманого плагіатором прибутку, розмір упущеної вигоди автора, чиї права порушено, і на підставі цього визначити розмір збитків, які підлягають відшкодуванню.

Разом з тим плагіат не завжди пов’язаний з отриманням плагіатором прибутків, наприклад у випадку привласнення авторства на частину наукової статті та використання її у науковій роботі порушника. Ураховуючи, що за умови неотримання плагіатором прибутку, визначити розмір завданих збитків важко, більш доцільним вважається застосування такого способу захисту прав як виплата компенсації.

У рішенні Київського районного суду м. Донецька зазначено, зокрема, як вбачається із змісту позовних вимог, позивач обирає такий спосіб захисту порушеного права, як стягнення компенсації на підставі ч. 2 статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» замість відшкодування збитків та стягнення отриманого відповідачами доходу. Таким чином, доводи відповідачів відносно того, що вони не отримували доход від продажу книги і недоведеність цього факту позивачем, не мають доказового значення відносно до обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки позивачем не ставиться вимога про стягнення отриманого Відповідачами доходу^[443].

Відшкодування збитків є одним із основних способів захисту прав на об’єкти права промислової власності, що пов’язано з таким.

По-друге, виплата компенсації. Інститут компенсації як спосіб захисту авторських прав уже набув досить значної популярності через те, що позивач не зобов’язаний обґрунтовувати ні наявність будь-яких збитків, ні заявлений розмір компенсації, оскільки це віднесено до компетенції суду.

Здавалося б, штрафний характер даного виду компенсації не відповідає принципу співвідносності відшкодування шкоди у вітчизняному цивільному праві, який є однією з основних особливостей цивільно-правової відповідальності, а тому стягнення компенсації за порушення авторських прав не може визнаватися як міра цивільної відповідальності. Проте, як відмічається в юридичній літературі, поряд з мірами відповідальності, які завжди виконують відновлювальну, компенсаційну функцію і не уявляються без неї (відшкодування шкоди або завданих збитків), існують міри відповідальності, які застосовуються хоча і за умови порушення суб’єктивного права (виплата неустойки, втрата завдатку), але незалежно від того, чи потягнуло за собою правопорушення несприятливі для потерпілого майнові наслідки.

449

заподіяної йому шкоди .

Щодо обчислення завданої шкоди, у європейських країнах застосовуються три підходи: компенсація дійсних понесених втрат, вимога передачі прибутків, отриманих порушником, та сплата роялті, які були б нараховані, якби порушник запитав дозволу користування правом. У більшості країн позивач може вибирати між трьома видами або принаймні між першим та третім, без сумування або змішування різних видів обчислення^{[444] [445].}

Відмінність між компенсацією та відшкодуванням збитків полягає в тому, що: компенсація підлягає виплаті в разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права; мінімальний та максимальний розмір компенсації встановлено у Законі України «Про авторське право і суміжні права» (від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат).

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний визначити розмір компенсації, ураховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача. Для визначення суми компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено;

наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо^{[446] [447].}

Як приклад визначення розміру грошової компенсації, можна навести рішення Центрального районного суду м. Миколаєва по справі про захист авторських прав від плагіату. Позивач просив стягнути з відповідача 100 000 грн. компенсації за порушення авторського права. Як зазначено в рішенні суду визнаючи розмір грошової компенсації суд, виходить із обставин справи, тривалості порушення, його впливу на ділову репутацію сторін, об'єм порушення, а саме наявність плагіату в науковій статті відповідача на 7 сторінках, відсутність безпосередньої матеріальної шкоди та упущеної вигоди, завданої позивачу та вважає, що розмір грошової компенсації в 10 мінімальних заробітних плат (10*1118 грн.) є достатнім для поновлення прав позивача з врахуванням вимог

•452

розумності та виваженості .

Приписи Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» не ставлять розмір компенсації у залежність від кількості використаних об'єктів або їх складових частин (не містять приписів стосовно залежності розміру компенсації), а лише встановлюють право стягнення компенсації, виходячи з самого факту вчинення порушення авторського права. Інші обставини (стосовно систематичності вчинення порушень, їх (його) обсягу, кількості неправомірно використаних об'єктів тощо), у свою чергу, повинні враховуватися судом у визначенні суми компенсації в кожному конкретному випадку, виходячи з меж, установлених ст. 52 Закону^[448].

Компенсація підлягає виплаті в разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та (або) суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися судом у визначенні розміру компенсації. Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського права, у тому числі неодноразове використання одного й того ж об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для стягнення компенсації.

По-третє, це стягнення незаконно отриманої винагороди. Цей спосіб відшкодування майнових збитків застосовується не дуже часто, оскільки плагіат не завжди приносить прибутки плагіатору.

Для визначення розміру шкоди, завданої внаслідок плагіату, важливе значення має об’єм запозиченого матеріалу (повне запозичення, часткове тощо). При цьому в першу чергу встановлюється охороноздатність тієї частини об’єкта інтелектуальної власності, права на яку привласнено.

Ураховуючи, що внаслідок плагіату порушуються немайнові права автора, автору може бути завдано й немайнову шкоду.

Як слушно зауважує В.Д. Примак, відшкодуванню моральної шкоди належить унікальне місце в системі способів захисту цивільних прав та інтересів і серед заходів цивільно-правової відповідальності. Потенційна сфера його правового впливу перевершує навіть коло правовідносин, у яких має місце застосування такої санкції, як відшкодування збитків, оскільки теоретично в кожному випадку завдання матеріальних втрат може йтися також і про виникнення моральної шкоди. Натомість зворотної кореляції не спостерігається - далеко не у кожному випадку посягання на особисті немайнові блага, що супроводжувалося заподіянням моральної шкоди, у потерпілого можуть виникнути які-небудь матеріальні втрати^[449].

Порушення прав інтелектуальної власності внаслідок плагіату є одним із тих випадків, коли може бути заподіяна немайнова шкода без матеріальних втрат.

Загальні засади відшкодування немайнової шкоди визначено у ст. 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої немайнова шкода може полягати, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості^[450].

Морально-правові імперативи добросовісності, розумності та справедливості, на захист яких особливо виразно, порівняно з іншими засобами цивільно-правового захисту, націлений інститут відшкодування моральної шкоди, у різній прикладній формі є звернутими одночасно до порушника (оскільки ступінь виявленої ним добросовісності набуває особливого юридичного значення у контексті розгляду конкретної справи), потерпілого (у визначенні недопущення формування ним надто очевидно надмірних вимог) і суду (стосовно спрямування його оціночної діяльності щодо фактичної поведінки сторін, обґрунтованості їхніх доводів та суперечностей)^{[451] [452].}

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності

.... • 457

юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню .

Як зауважує Н.С. Кузнєцова, з позицій природного права справедливість - це застосування моральних вимог як вимог правових до актів цивільного законодавства, це поняття про належне, яке відповідає розумінню сутності людини та її прав. Дуже часто справедливість розуміють як рівність пропорцій, або як концепцію пропорційності обраних засобів поставленій меті. Справедливість є категорією, яка може бути реалізована через правозастосовну діяльність. Як і справедливість, загальне поняття добросовісності не може бути поставлене законодавцем у чітко визначені юридичні межі. Крім того, добросовісність можна охарактеризувати як чесність і додержання стандартів чесного ведення справ. Особу можна вважати добросовісною, коли вона діє без умислу завдання шкоди іншій особі, а також не допускає легковажності (самовпевненості) та недбалості щодо можливого завдання шкоди. Основною ідеєю природного права є також розумність позитивних законів. Стосовно позитивного права це означає, що норма права повинна бути сформульована чітко, не містити в собі протиріч, не суперечити іншим нормам, інакше її вимоги неможливо буде виконати .

Принцип справедливості означає визначення нормою права обсягу, межі здійснення захисту цивільних прав та обов’язків особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. При цьому елементами змісту принципу справедливості є еквівалентність в обміні, виконання взятих перед контрагентом зобов’язань, відшкодування шкоди за наявності вини заподіювача, утримання від посягань на чуже надбання, повернення майна власникові, домірність юридичної

459

відповідальності вчиненому правопорушенню .

Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення та санкцій, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення^{[453] [454] [455].}

Як зауважує Н.Ю. Г олубєва, у спорах про відшкодування шкоди, особливо моральної, принцип розумності і справедливості є майже єдиним орієнтиром у визначенні конкретної суми відшкодування^[456]

Відповідно до Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. №35-13/797), моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового еквіваленту душевного болю, спокою, честі й гідності особи. Будь-яке відшкодування моральної шкоди не може бути адекватним дійсним стражданням, тому будь-який її розмір буде мати суто умовний вираз, тим більше якщо таке відшкодування стосується юридичної особи^[457].

У вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення права інтелектуальної власності, суд, зокрема, повинен встановити, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з яких підстав він у цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору^{[458] [459]. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості 464.}

Враховуючи відсутність законодавчих обмежень мінімального чи максимального розміру немайнової шкоди, в кожному випадку вона має оцінюватись з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних чинників. До об’єктивних слід віднести характер неправомірних дій, права, які порушено, негативні наслідки такого порушення. Суб’єктивними чинниками є сприйняття

порушення та оцінка його негативних наслідків безпосередньо особою, чиї права порушено, адже ступінь душевних страждань, спричинених одним і тим же порушенням є індивідуальним для кожної особи і може носити абсолютно різний характер. В даному випадку не береться до уваги можливість зловживання правом на компенсацію моральної шкоди, коли такий спосіб захисту розцінюється виключно як можливість отримання коштів. У зв’язку з чим розумність, виваженість та справедливість дозволяють максимально врахувати інтереси особи, чиї права порушено, та не допустити зловживань та стягнення компенсації у розмірі, невідповідному спричиненим порушенням негативним наслідкам.

Так, у рішенні Подільського районного суду м. Києва по справі про захист авторських прав від плагіату, зазначено, визначаючи розмір немайнової шкоди, завданої внаслідок допущеного плагіату, суд зауважив, вважаючи доведеним факт порушення авторських прав позивачів та враховуючи, що таке порушення приносить душевні страждання позивачам, яким важко усвідомлювати те, що Твір, в який вони вклали свій багаторічний досвід та знання, виданий від імені іншої особи, що спричинило немайнові втрати позивачів, які неможливо відновити повністю, суд приходить до висновку про необхідність здійснення грошової компенсації немайнових втрат позивачів шляхом часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а відтак вважає справедливим стягнути з відповідачів по на користь позивачів в солідарному порядку 3 000 грн. на кожного з позивачів.

Наданий позивачем висновок експертного дослідження, відповідно до якого внаслідок порушення авторського права були спричинені негативні психологічні переживання (моральні страждання), орієнтовний розмір компенсації яких становить 144 мінімальних заробітних плат, оцінюється судом як письмовий доказ заподіяння моральної шкоди, однак суд ставиться критично до розміру

•465

запропонованого експертом відшкодування з підстав його нерозумності .

Слід зауважити, що на практиці відшкодування моральної (немайнової) шкоди не завжди пов’язується творцями з можливістю отримання певної грошової компенсації порушених прав. Розмір моральної компенсації, який заявляється у позові, має символічний характер, адже переважне значення надається саме встановленню факта порушення авторських прав та вчинення дій, спрямованих на їх відновлення. Як приклад може бути наведена наступна справа. Позивач звернувся з позовом до Миколаївського обласного центру пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди у розмірі одна гривня. Позивач у складі Миколаївської редакційно-видавничої групи брав участь у написанні книги першої, другої, третьої та четвертої обласного тому (науково-документальної серії книг) багатотомного видання «Реабілітовані історією» Миколаївська область, у тому числі розміщеної у трьох перших книгах видання аналітичної статті, яка була розділена на частини, кожна з яких має самостійну назву. Значна частина аналітичної статті переписана з належної позивачу монографії. При цьому у книгах першій та другій видання дані про співавторство позивача відсутні, внаслідок чого порушено його авторські права. Посилаючись на факт порушення авторських прав позивач просив у судовому порядку визнати цей факт, зобов'язати відповідача оприлюднити визнання авторського права на сторінках газети «Радянське Прибужжя» та відшкодувати йому завдану порушенням авторського права моральну шкоду у розмірі 1 грн. Ураховуючи доведеність факту порушення авторських прав споживача, позов було задоволено⁴⁶⁶.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз'яснень п.10 Постанови №5 Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у

справах про захист авторського права і суміжних прав»^[460] згідно зі ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам, вони охороняються безстроково. У зв'язку з наведеним судам слід ураховувати, що автор твору є належним позивачем за позовом про заборону дій щодо використання твору, що порушують його особисті немайнові права, незалежно від того, що майнові права передано (відчужено) чи передано право на використання твору іншій особі, якщо ця особа не здійснює захист цього права. Разом з тим право на відшкодування збитків (майнової шкоди), або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсації залишається за особою, якій у зазначених випадках передані (відчужені) майнові права чи передані виключні права на використання твору. Автор має право вимагати відшкодування моральної шкоди^[461].

На відміну від майнової шкоди, відшкодування якої гарантовано встановленням мінімального розміру компенсації, яка виплачується на підставі доведення факту порушення майнових прав, відшкодування немайнової шкоди залежить лише від факту її доведення позивачем. Вбачається, що доведення моральної (немайнової) шкоди з психологічної точки зору є більш складним, ніж доведення матеріальної шкоди. Обумовлено це самою сутністю моральної шкоди, яка виражається в тих емоційних хвилюваннях, душевних стражданнях, які зазнає особа, та які вона має винести на широкий загал з метою отримання відповідного відшкодування. Внаслідок плагіату порушується одне з важливих немайнових благ - авторство особи; внаслідок примусу до співавторства або до відмови від авторства крім того, ще й здійснюється психологічний тиск на особу, порушується право на свободу творчості; внаслідок приписування авторства - порушується немайнове право на ім’я. Кожне з означених порушень посягає на особисті немайнові права особи, а тому в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Крім того особам, чиї права порушені, доводиться звертатись до суду, що також може викликати негативні емоції, хвилювання. Слід зауважити, що аналіз судових справ свідчить про те, що до звернення до суду, в багатьох випадках особи звертаються до порушників з вимогою урегулювання конфлікту та припинення порушення прав, однак не отримують належної відповіді, що також є свідченням завдання моральної шкоди. І найголовніше, щоб отримати компенсацію, особа має її довести, що також може викликати негативні душевні хвилювання та стрес.

Видається, що з метою ефективного захисту немайнових прав інтелектуальної власності має бути змінений концептуальний підхід до немайнової шкоди як способу захисту порушених прав. За основу визначення розміру немайнової шкоди має братись не ступінь страждань, хвилювань, які викликані порушенням немайнових прав, а безпосередньо характер вчиненого правопорушення, поведінка порушника, в тому числі й щодо припинення порушення та усунення його негативних наслідків. Такий підхід не свідчить про відмову від будь-якого обґрунтування можливого розміру завданої немайнової шкоди. В кожному випадку особа, чиї права порушено, може самостійно визначати свою позицію щодо обґрунтування розміру шкоди та її доведення. Разом з тим з метою забезпечення захисту немайнових прав вважається доцільним закріпити на законодавчому рівні право на гарантоване отримання відшкодування немайнової шкоди за умови доведення порушення немайнового права авторства та права на ім’я. Мінімальний розмір такого гарантованого відшкодування пропонується встановити на рівні однієї мінімальної заробітної плати, якщо більший розмір завданої шкоди не буде доведено особою, чиї права порушено.

У зв’язку з цим запропоновано частину другу ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнити абзацом 10 у наступній редакції: «Мінімальний розмір немайнової шкоди, який підлягає обов’язковому відшкодуванню творцю у випадку порушення права авторства та права на ім’я, становить одну мінімальну заробітну плату».

При цьому право на відшкодування немайнової шкоди на підставі доведення факту порушення немайнового права належить лише творцеві. Правонаступники у випадку неправомірного використання імені автора- спадкодавця, у випадку завдання їм моральної шкоди внаслідок таких неправомірних дій, повинні доводити їх розмір на загальних засадах.

Досліджуючи питання захисту прав інтелектуальної власності від плагіату, слід відзначити, що не менш актуальною є проблема захисту від безпідставних звинувачень у плагіаті. Адже на практиці зустрічаються випадки, коли добросовісного автора звинувачують у привласненні авторства на об’єкти інтелектуальної власності. Поширення недостовірної інформації може завдати шкоди особистим немайновим благам особи, честі та гідності.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове

469

право

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, ^[462]

адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області задоволено позов про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок звинувачення позивача у плагіаті. Відповідачем була надрукована в газеті стаття, в якій позивача та іншого співавтора написаної ними книги, звинувачено у «крадіжці та спотворенні» статті відповідача, «безсоромному викраденні позивачем чужих текстів», «плагіаті». Ураховуючи, що жодне зі звинувачень не було належним чином підтверджене та доведене відповідачем, судом визнано такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, поширені відповідачем дані в статті, надрукованій в газеті, та прийнято рішення стягнути з редакції газети «Ічнянська панорама» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 (триста) грн.⁴⁷⁰.