Висновки до Розділу 4

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату - це діяльність, спрямована на вжиття заходів з виявлення, доведення, припинення плагіату та унеможливлення його подальшого здійснення плагіатором, відновлення порушених прав та інтересів, яка здійснюється правоволодільцями (творцями, їх спадкоємцями) як самостійно, так і шляхом звернення до відповідних суб’єктів приватного права (редакцій наукових видань, засобів масової інформації, професійних творчих об’єднань, наукових діячів, громадських спілок тощо) або державних органів.

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату може бути поділено залежно від суб’єкта, який вживає заходів з виявлення та припинення плагіату, та правових наслідків таких дій на: безпосередній захист, який здійснюється творцем або його правонаступниками; опосередкований захист, що здійснюється уповноваженими суб’єктами без відома автора і спрямований переважно на недопущення порушення вимог законодавства у сфері наукової діяльності. На відміну від безпосереднього захисту, опосередкований захист не передбачає застосування способів цивільно-правового захисту, спрямованих на відшкодування правоволодільцю шкоди та вжиття інших заходів, оскільки його метою є припинення порушення.

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності від плагіату передбачає діяльність творця, його правонаступників, спрямовану не лише на припинення порушення та відновлення порушених прав, а й на його виявлення, унеможливлення подальшого вчинення, що може бути досягнуто завдяки своєчасному повідомленню редакцій журналів про факти плагіату, спеціалізовані вчені ради, в яких має захищатись дисертація, наукові установи, в яких працює плагіатор.

Цивільно-правові способи захисту можуть бути поділені на дві групи: 1) способи захисту, спрямовані на поновлення порушених прав інтелектуальної власності творців (відшкодування майнової та немайнової шкоди, спростування недостовірної інформації про авторство тощо); 2) способи захисту, спрямовані на захист інтересів користувачів - поширення інформації про плагіат, недопущення до друку робіт із виявленим плагіатом (опублікування рішення суду про авторство, спростування неправдивої інформації, тощо).

Такі способи захисту прав та інтересів держави як позбавлення наукового ступеня, зняття дисертації з розгляду тощо, не є цивільно-правовими, оскільки ґрунтуються на відносинах влади та підпорядкування.

Важливе значення має застосування поряд із цивільно-правовими способами захисту прав інтелектуальної власності від плагіату також морально- етичних заходів впливу на плагіатора. Морально-етичний вплив на плагіатора може проявлятись, зокрема, у: доведенні до широкого загалу інформації про виявлені випадки привласнення авторства, публічному осуді неетичної поведінки плагіатора (при цьому важливе значення має не лише вжиття заходів автором, чиї права порушено, а й висловлення позиції відомими фахівцями, науковими, творчими діячами), створенні відкритих баз даних недобросовісних творців тощо.

Серед способів відшкодування майнової шкоди (відшкодування збитків, виплата компенсації, стягнення з порушника незаконно отриманого прибутку) у випадку порушення прав інтелектуальної власності від плагіату у сфері авторського права найбільш ефективним є виплата компенсації.

Враховуючи складність доведення немайнової шкоди, важливість авторства, права на ім’я як особистих немайнових благ, доведено необхідність закріплення за творцем права на відшкодування йому плагіатором немайнової шкоди при доведенні факту навмисного привласнення останнім результатів інтелектуальної, творчої діяльності. У випадку завдання моральної (немайнової) шкоди спадкоємцям внаслідок порушення немайнових прав творця - спадкодавця, шкода має доводитись та відшкодовуватись на загальних засадах.