14.2. Право Росії періоду утворення централізованої держави

У 1497 р. був прийнятий перший Судебник централізованої держави, що базувався на попередньому законодавстві, але містив і багато нових норм, пов'язаних зі змінами, що відбулися в державі. Статті Судебника, яких загалом було 68, дають можливість глибше зрозуміти різні аспекти суспільного життя того часу — посилення великокнязівської влади, кількісне зростання дворянства, появу судових інстанцій. Судебник розпочав офіційне закріпачення селян, запровадивши Юріїв день (перехід селян від одного феодала до іншого обмежувався тижнем до й тижнем після осіннього церковного свята на честь святого Георгія (Юрія; 26 листопада за старим стилем)). Переважна частина його статей вміщує норми кримінального права, кримінального судочинства, закріплює зміни в каральній політиці держави.

У Судебнику 1497р. норм й права викладено безсистемне, казуально, привілеї панівного класу визначено відкрито. Під злочином Судебник розуміє "лиху справу", що завдає збитків і державі, і панівному класу. Виникли нові види злочинів — державні та проти суду. З'явилося таке поняття, як "нехитрі діяння" ("ненавмисні") та рецидив. Змінилося коло суб'єктів злочину-тепер ними визнаються й холопи.

Найбільш тяжкими вважалися державні злочини ("крамола", "подим"), грабіж, розбій, убивство пана, крадіжка межевих знаків. Судебник передбачав і такі види злочинів, як наклеп і образа словом. Встановлено відповідальність посадових осіб. Судебник 1497 р. широко застосовує смертну кару та членоушкоджувальні покарання.

95

У кримінальному процесі зберігалася та ж змагально-звинувачувальна форма, але тільки у справах про дрібні злочини та майнові суперечки. Тепер у суді почали вести протокол, здійснювати виклики до суду; судові рішення оформлювати спеціальними документами. Введено поняття позовної давності. Як доказ, окрім присяги, особистого зізнання та свідчення свідків, почали використовувати й документи. Не зник судовий поєдинок.

Судебнику 1497 р. була відома й розшукова форма процесу. У такому разі ініціатива порушення справи належала державному органові, оскільки розшук застосовувався, переважно, щодо особливо важких злочинів. Доказами в розшуковому процесі визнавалися обшук, піймання на місці злочину.