ЯК АДАПТАЦІЯ МОЖЕ ДОПОМОГТИ «ВИРІШИТИ» ПРОБЛЕМИ?

Проект-Моніторинг було задумано як пілотний проект, що мав на меті про­демонструвати дійовість механізму вдосконалення українського законодавства, використовуючи зобов'язання України за 51 статтею УПС.

Виявляється, що деякі проблеми українського законодавства, яке регулює сферу фінансових послуг, є результатом невідповідності окремих положень українських законів. Тому вони можуть бути вирішені завдяки запозиченню в українське законодавство основних надбань права ЄС.

Взагалі ж проблеми українського законодавства, що регулює фінансові по­слуги, можна умовно розділити на три такі категорії:

— ті, що є результатом прямої суперечності норми українського закону нормі законодавства ЄС;

— ті, для яких ми не можемо знайти в законодавстві ЄС конкретної норми, якій суперечить норма українського закону, проте очевидно, що сам підхід до правового регулювання не відповідає європейському правово­му порядку; і

— проблеми суто внутрішнього характеру, що, як правило, є результатом неузгодженості між собою чи то норми українського закону і підзакон-ного акта, чи то норм двох нормативно-правових актів одного рівня.

Проблеми першої категорії і є наглядним прикладом дійовості українського механізму адаптації. Саме на них і робиться акцент в демонструванні можли­вості вдосконалити законодавство України через рецепцію основних надбань права ЄС. Друга категорія проблем також може бути вирішена за допомогою запозичення європейського досвіду, що буде продемонстровано далі на конкрет­них прикладах. Адже невідповідність українського правового порядку європей­ському також можна розглядати як своєрідну «перешкоду» на шляху досягнен­ня відповідності законодавства України у такій пріоритетній сфері як «фінансові послуги» законодавству ЄС. Третя ж категорія проблем не може бути вирішена завдяки адаптації законодавства України до законодавства ЄС і вимагає прос­того узгодження між собою норм різних нормативно-правових актів України.

БАНКІВСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Рекомендація до питання 4

(Необхідність отримання дозволу НБУ на придбання пакету акцій комер­ційного банку (істотної участі)

Існує розбіжність у підході українських та європейських нормотворців до питання придбання істотної участі в кредитній установі. В Україні існує дозвіль­на система, а в Європейському Союзі — повідомний характер.

Це підтверджується в статті 16 Директиви Європейського Парламенту та Ради 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткування діяльності кредит-

173

них установ та її ведення встановлює: «Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка має намір володіти, прямо або опосередко­вано, істотною участю (10 %) в кредитній установі або збільшити свою участь у капіталі, внаслідок чого її право голосу буде більше ніж 20%, 33% або 50% від всього капіталу, проінформувати компетентні органи про розмір майбутньої участі».

За уповноваженими органами залишається можливість протягом трьох мі­сяців з моменту повідомлення, передбаченого в першому абзаці, перешкодити таким планам. Адже, зважаючи на необхідність гарантувати належне та необ­хідне управління кредитною установою, вони можуть бути незадоволені рівнем відповідності такої особи певним розумним критеріям, передбаченої в першому абзаці. Якщо ж вони (компетентні органи) не заперечують здійсненню намірів відповідної особи здійснити таке придбання істотної участі, то вони можуть встановити максимальний строк для здійснення такого придбання.

Таким чином, право ЄС встановлює принцип нотифікації (повідомний ха­рактер чи система нотифікації), в Україні — при видачі письмового дозволу (система видачі дозволу).

Останній є більш жорстким та суворим, оскільки при повідомному характе­рі на державу покладено тягар доведення існування підстав чинити перешкоди для здійснення особою певних дій (в цьому випадку придбати істотну участь у кредитній установі). При системі дозволу на саму особу покладено тягар дове­дення відсутності підстав чинити перешкоди для здійснення особою певних дій.

При цьому система нотифікації не обмежує державу в її контрольних пов­новаженнях порівняно з системою видачі дозволу.

Для досягнення певних цілей (суспільні інтереси, національна безпека) дер­жава може вживати більш обмежуючі заходи, ніж це передбачено положеннями європейського права, однак за умов, що цих цілей можна досягти менш обме­жуючими заходами, перевага має надаватися останнім. До такого висновку ді­йшов Європейський Суд Справедливості у справах С-54/99 та в об'єднаних справах С-163/94, С-165/94 та С-250/94.

Спробуємо навести більш детальне обґрунтування цього положення. Прид­бання істотної участі розглядається як пряме інвестування. Згідно з Додатком І Директиви 88/361 пряме інвестування підпадає під положення, що регулюють такий принцип європейського права, як «вільний рух капіталів». На це вказу­ють і статті 56—58 Договору про заснування Європейського Співтовариства.

В статті 58 встановлюється перелік заходів, які можуть вживати держави задля:

— запобігання порушенням національних законів та актів виконавчої вла­ди, особливо у сфері оподаткування, та ретельного контролю за діяль­ністю фінансових установ;

— отримання інформації адміністративного чи статистичного характеру;

— забезпечення соціальної політики та державної безпеки.

Для всіх цих пунктів є достатнім застосування системи нотифікації, хоча і система видачі дозволу також діє ефективно.

У параграфі 18 справи С-54/99 Європейського Суду Справедливості зазна­чається, що заходи, що обмежують вільний рух капіталу, можуть бути обґрунто­вані з точки зору публічного порядку та публічної безпеки тільки тоді, якщо вони необхідні для захисту їх інтересів та якщо такі ж саме цілі не можуть бути досягнуті менш жорсткими заходами.

174

Таке необгрунтоване ускладнення процесу придбання акцій комерційного банку (у випадках придбання істотної участі) обов'язковою вимогою отриман­ня письмово дозволу Національного банку України суперечить одному з основ­них принципів забезпечення функціонування Спільного ринку в межах Євро­пейського Союзу, а саме принципу «вільного руху капіталу» (Ггее тоуетепі оґ саріїаі).

Отже, існує необхідність привести у відповідність з Директивою 2000/12 Європейського парламенту та Ради від 20 березня 2000 року щодо започатку-вання діяльності кредитних установ та її ведення положення Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІП «Про банки та банківську діяльність» у части­ні отримання дозволу на придбання істотної участі в банку шляхом заміни до­звільного порядку на повідомний. І це лише питання часу з огляду на еконо­мічну ситуацію в Україні.

СТРАХУВАННЯ Рекомендація до питання 1

Українське законодавство містить положення щодо обов'язковості страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів1, але немає дійового механізму реалізації цього положення (не визначено відповідальності (санкцій) за невиконання вимоги про обов'язкове страхування цивільної відпо­відальності власників транспортних засобів, що зареєстровані в Україні).

Для вирішення цього питання, тобто забезпечення належного рівня захисту інтересів третіх осіб, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної приго­ди, а також з метою поступового приведення законодавства України у відповід­ність з законодавством Європейського Союзу доцільно використати відповід­ний досвід.

В Європейському Союзі ці відносини регулюються положеннями Директи­ви Ради 72/166/ЕЕС від 24 квітня 1972 року щодо наближення законодавств держав-учасниць стосовно страхування цивільної відповідальності при експлу­атації автотранспортних засобів та забезпечення дотримання зобов'язання стра­хування такої відповідальності2. Зокрема, у п. 2 ст. З цієї Директиви зазначено: «Кожна держава — учасниця повинна вжити відповідних заходів для забезпе­чення обов'язкового страхування цивільної відповідальності при експлуатації транспортних засобів, що звичайно розміщені на її території [зареєстровані]. Обсяг такої відповідальності, строки та умови такого покриття визначаються на основі цих заходів».

Необхідно відмітити, що у недалекому минулому вже мала місце спроба врегулювати це питання на законодавчому рівні.

На сьому сесію Верховної Ради України 3-го скликання виносився Проект Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів» (далі — Проект)3.

1 П. 9 ст. 7 Закону України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування»(у редакції Закону України від 4 жовтня 2001 року № 2745-ІИ).

2 Соипсії Оігесїіуе 72/166/ЕЕС оГ24 Аргії 1972 оп ІЬе арргохітаїіоп оГІЬе Іате оґМетЬег §Шез геїаііпб Іо іпзигапсе а§аіп5І сіуіі ІіаЬіШу іп гезресі оГІЬе ше оґтоіог уеЬісІез, апсі Іо ІЬе епйзгсетепі оґІНе оЬІщаїіоп Іо іпзиге а^аінзі зисЬ ІіаЬШІу. ОЙЇсіаІ .Гоигпаї Ь 103, 02/05/1972 р. 0001—0004.

3 Проект Закону «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспо­ртних засобів» (від 4 квітня 2001 року № 7195, подання Комітету — 13 липня 2001 року, обговоре­но 2 жовтня 2001 року)

175

Його положеннями було передбачено механізм забезпечення обов'язковості страхування цивільної відповідальності4, який полягав, зокрема, у:

— здійсненні підрозділами Міністерства внутрішніх справ України контро­лю за наявністю чинних договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності під час експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі України (уповноваженими Кабінетом Міністрів Украї­ни міністерствами чи відомствами — при перетинанні державного кор­дону України);

— обов'язковості пред'явлення страхового полісу працівникам установи, що здійснює контроль за наявністю договорів страхування, на їх вимогу;

— накладення установою (особою), що здійснює контроль за наявністю таких договорів, штрафу у двократному розмірі страхового платежу на рік для відповідної категорії транспортного засобу на водія транспорт­ного засобу, — у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного договору обов'язкового страхування ци­вільної відповідальності та подальшого розподілу отриманих коштів між:

• централізованим страховим резервним фондом захисту потерпілих (50%);

• бюджетом (25%);

• установою, що стягнула такий штраф (25%).

— здійснення державної реєстрації, перереєстрації та технічного огляду транс­портних засобів тільки за наявності чинного страхового полісу.

Однак цей Проект містив певні недоліки, і його було відхилено у жовтні 2001 року як такий, що не отримав необхідної більшості голосів на підтримку5. Таким чином, питання забезпечення вимоги щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів залишається відкри­тим і на сьогодні.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести положення Закону України «Про страхування» та постанови Кабінету Міністрів України № 1175 «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відпо­відальності власників транспортних засобів» у відповідність з положенням Дирек­тиви 72/166/ЕЕС.

Рекомендація до питання 2

Положення українського законодавства стосовно розмірів мінімальних стра­хових сум за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів, що виплачується за заподіяну внаслідок дорожньо-транс­портних пригод шкоду, не містить розмежування випадків, коли шкода завда­ється одній особі, та випадків, коли шкода завдається кільком особам.

В Європейському Союзі ці питання регулюються положеннями Другої Ди­рективи Ради 84/5/ЕЕС від ЗО грудня 1983 року щодо наближення законодавств держав-учаснииь стосовно страхування цивільної відповідальності при експлу­атації автотранспортних засобів6. Зокрема, у п. 2 ст. 1 цієї Директиви пропону­ється запровадження однієї з наступних схем, на вибір держави.

4 Ст. 20 Проекту.

3 Витяг з Протоколу № 25, 26 засідання Верховної Ради України «Про законопроекти, які вважаються відхиленими як такі, що не отримали необхідної більшості голосів на підтримку» від 4 жовтня 2001 року.

6 Зесопсі Соипсії оігєсііує 84/5/ЕЕС оГЗО ОесетЬег 1983 оп ІЬе арргохітаїіоп оГІЬе 1ауз оґіііе МетЬег 8ІаІе5 ге!аІіп§ Іо тзигапсе а^аіпзі сіуіі ІіаЬіІіІу іп гевресі оГІЬе ияе оґ тоїог уеЬісІез. Ойісіаі Ьигпаї Ь 008, 11/01/1984 р. 0017-0020.

176

Схема І. Закріплення різних сум мінімального відшкодування на випадок заподіяння шкоди окремо:

— життю та здоров'ю третіх осіб (причому сума збільшується на відповідну кількість разів, якщо постраждалих декілька);

— майну третіх осіб (сума фіксована і не збільшується залежно від кількос­ті постраждалих осіб).

Схема II. Закріплення різних сум мінімального відшкодування на випадок заподіяння шкоди окремо:

— життю та здоров'ю третіх осіб (сума є значно більшою, ніж для схеми І, але не змінюється залежно від кількості постраждалих осіб);

— майну третіх осіб (сума залишається на рівні, запропонованому схемою І).

Схема ПІ. Закріплення суми мінімального відшкодування на випадок запо­діяння шкоди одночасно життю та здоров'ю третіх осіб і майну третіх осіб (знач­но більша, але фіксована сума, що не змінюється залежно від кількості постраж­далих)7.

Оскільки на сьогодні немає підстав вести спори щодо фактичних розмірів сум страхового відшкодування при заподіянні шкоди життю, здоров'ю чи май­ну третіх осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, це питання економічної доцільності. Однак варто було б змінити підхід до регулювання цього питання, узгодивши відповідні положення національного законодавства з принципами права Європейського Союзу.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести принципові поло­ження постанови Кабінету Міністрів України № 1175 «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у відповідність з положеннями Директиви 84/5/ЕЕС.

Рекомендація до питання З

Положеннями українського законодавства закріплено порівняно вищий рі­вень мінімальної страхової суми при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну особи, ніж відповідний рівень мінімальної страхової суми при заподіянні шко­ди життю та здоров'ю особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди8.

Відповідні особливості на рівні Європейського Союзу врегульовано у поло­женнях Директиви 84/5/ЕЕС. Згідно з цитованими вище положеннями цієї

7 «... Мінімальна сума відшкодування становить:

— 350 тис. євро, при заподіянні шкоди життю і здоров'ю одній особі (при заподіянні шкоди кільком особам сума збільшується у відповідне число разів);

— 100 тис. євро, при заподіянні шкоди майну третіх осіб (незалежно від їх кількості). Держави-учасниці також можуть (замість вищевказаних сум) встановити мінімальну суму від­шкодування на рівні:

— 500 тис. євро при заподіянні шкоди життю і здоров'ю третіх особ (незалежно від їх кілько­сті):

— 600 тис. євро при заподіянні шкоди життю, здоров'ю та майну третіх осіб (незалежно від їх кількості).

.. Держави-учасниці можуть встановлювати більш високий рівень гарантій...».

(п 2 ст 1 Другої Директиви Ради 84/5/ЕЕС від ЗО грудня 1983 року щодо наближення законо­давств держав-учасниць стосовно страхування цивільної відповідальності при експлуатації авто­транспортних засобів).

* П. З Постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засо­бів».

177

Директиви9 співвідношення розмірів сум мінімального відшкодування у випад­ках заподіяння шкоди:

— життю та здоров 'ю третіх осіб (350 тис. євро чи 500 тис. євро у відповід­них випадках);

— майну третіх осіб (100 тис. євро);

- явно свідчить про надання пріоритету у більшому відшкодуванні при здійсненні виплат за шкоду, заподіяну саме особі, а не її майну. Такий підхід підкреслює значущість кожної окремої особи для держави, її соці­альну цінність. Положеннями ж українського законодавства10 передба­чено протилежний підхід. Більша увага приділяється шкоді, заподіяній майну.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести положення поста­нови Кабінету Міністрів України № 1175 «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у відповідність з положеннями Директиви 84/5/ЕЕС.

Рекомендація до питання 4

Законодавством Європейського Союзу не врегульовано таке питання, як розмір страхових платежів по окремих видах страхування. Визначення цих по­казників залишено за розсуд конкретної держави-учасниці.

Що стосується України, то доцільно було б переглянути ці суми для визна­чення балансу між метою, що переслідується (належний захист інтересів третіх осіб, що постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди), та засобами, що використовуються для її досягнення (страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів та зокрема розмір страхових платежів за договорами страхування).

Рекомендація до питання 5

Українське законодавство містить певні специфічні положення щодо впо­рядкування діяльності страхового посередництва, які, враховуючи економічну ситуацію, що склалась в Україні, а також відносну нестабільність ринку страхо­вих послуг, на даний момент є цілком виправданими.

Однак в той же час ці вимоги створюють суттєві перешкоди безпосередньо­му доступу іноземних страхових посередників до українського ринку страхових послуг. І, беручи до уваги досить низьку місткість українського перестрахового ринку, доцільно було б у майбутньому обрати підхід до поступової лібералізації цього ринку.

В Європейському Союзі питання доступу страхових посередників-нерези-дентів регулюються положеннями Директиви 77/92/ЕЕС від 13 грудня 1976 року щодо заходів, спрямованих на спрощення ефективного користування свободою здійснення підприємницької діяльності та свободою надання послуг у діяль-

9 Див. схеми розмежування розмірів мінімальних страхових сум у питанні 2: щодо відсутності розмежування розмірів мінімальних страхових сум на випадок заподіяння шкоди одній та кільком особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

10 Ч. 2 та 3 п. З постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

178

ності страхових агентів та брокерів (ех І8ІС Огоир 630) та, зокрема, перехідні заходи щодо такої діяльності.

Крім того, застосовується також принцип недискримінації, який полягає у забороні будь-якої дискримінації щодо здійснення підприємницької діяльності та надання послуг за ознакою національності [приналежності]»11.

Передбачено також обов'язок держав-членів Європейського Союзу вжити відповідних заходів, спрямованих на забезпечення здійснення на їх території підприємницької діяльності та надання послуг фізичними особами та компані­ями і фірмами, які бажають самостійно вести діяльність, визначену у статті 2 Директиви [діяльність страхових посередників]12.

Таким чином, передбачено два способи ведення посередницької діяльності як фізичними, так і юридичними особами:

— здійснення підприємницької діяльності, що має характеристики:

— постійності, тривалості, періодичності, регулярності посередництва;

— присутності на території держави ведення посередницької діяльності;

— надання послуг, що має характеристики:

— тимчасовості ведення посередницької діяльності на території відповід­ної держави, як з присутністю на території держави, де ведеться посеред­ницька діяльність, так і без такої присутності.

Українським аналогом «здійснення підприємницької діяльності» у даному випадку є закріплений на законодавчому рівні механізм здійснення посеред­ницької діяльності через відкриття постійного представництва (філії). Надалі доцільно було б дозволити страховим посередникам — нерезидентам користу­ватись «свободою надання послуг», що реалізуватиметься у тимчасовому здійс­ненні посередницької діяльності без обов'язкового відкриття постійного пред­ставництва в Україні. Цей механізм буде більш привабливим для іноземних перестрахових брокерів.

Запорукою ж належного ведення посередницької діяльності будуть вимога дотримання належних професійних критеріїв13 та вимога дотримання належної процедури приходу на ринок14.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести положення Закону України «Про страхування», що регулюють питання ведення діяльності страхо­вими посередниками — нерезидентами (ч.9 статті 15), та відповідні положення постанови Кабінету Міністрів України № 747 «Про впорядкування діяльності страхових брокерів» у відповідність з вимогами європейського права, зокрема з положеннями Глави 3 Розділу НІ Частини Третьої Договору про заснування Європейського Співтовариства, якою визначено основні умови реалізації «сво­боди надання послуг», та Директивою Ради 77/92/ЕЕС.

Рекомендація до питання 6

Діяльність страхових посередників з продажу страхових продуктів є суттє­вим елементом належного функціонування ринку страхових послуг Співтова­риства. Так, на ринках страхових послуг більшості держав-учасниць Європей­ського Союзу частка операцій по укладенню та обслуговуванню договорів страхування, здійснюваних посередниками, перевищує 50%.

11 Абз 5 Преамбули Директиви 77/92.

12 П. 1 ст. 1 Директиви 77/92.

13 Детально — у Рекомендації до питання 6.

14 Детально — у Рекомендації до питання 7.

179

Оскільки в силу характеру здійснюваної ними діяльності посередники часто мають справу з грошовими сумами (чи то від імені страхових компаній, чи від імені їх клієнтів), потрібно гарантувати необхідний рівень захисту таких фінан­сових інтересів та забезпечити відповідальність посередників.'Тобто, мають бути вжиті заходи щодо захисту інтересів клієнтів на випадок неможливості здійс­нення перерахування страхових премій страховим чи перестраховим компаніям або страхових виплат — страхувальникам. Це досягається, зокрема, шляхом вимоги до страхових посередників відповідати належним професійним крите­ріям. Такі критерії є запорукою їх відповідальності та гарантованості захисту інтересів споживачів страхових продуктів.

В Європейському Союзі ці питання врегульовані наступним чином15:

— обов'язковою умовою функціонування страхового посередника на рин­ку є його реєстрація;

— для здійснення реєстрації страховий посередник повинен відповідати таким професійним критеріям:

— відповідний рівень знань та навичок;

— добра репутація;

— обов'язковість страхування професійної відповідальності посередників чи отримання інших подібних гарантій щодо відповідальності, яка може виникнути внаслідок професійної недбалості;

— підтримання належного фінансового стану, якщо при здійсненні своєї діяльності посередник розпоряджається коштами клієнта.

Страховий посередник повинен дотримуватись вищевказаних вимог впро­довж всього строку своєї діяльності; причому, кожна держава-учасниця може на власний розсуд встановлювати більш суворі вимоги.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Норми законодавства ЄС, що регулюють питання функціонування інститу­ту посередництва у сфері страхування, є загальними як для діяльності зі страху­вання, так і для діяльності з перестрахування. За характером виконуваних опе­рацій «страхове посередництво» включає таку діяльність як:

— введення;

— забезпечення інформацією;

— пропозиції проведення чи саме проведення підготовчої роботи:

— з укладення чи при укладенні договорів страхування; а також

— з надання послуг щодо ведення та виконання таких договорів, особ­ливо у випадках пред'явлення страхових вимог.

Ведення такої ж діяльності тиШїіз тиіапсііз визначає і обсяг «перестрахового посередництва».

Крім того, не акцентується увага на відмінностях у статусі страхових броке­рів та страхових агентів16 — йдеться про страхових (перестрахових) посередни­ків як таких. Таке узагальнення дозволяє єдиним набором правил регламенту­вати діяльність різноманітних видів здійснення страхового посередництва (брокерів, агентів, субагентів), що також охоплюють випадки укладення дого­ворів дистрибуції.

13 Тут І далі у Рекомендації до цього питання посилання на законодавство ЄС є посиланнями на положення Спільної позиції, затвердженої Радою ] 8 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213).

16 Як в українському законодавстві, де страховий брокер є посередником «на стороні» страху­вальника, а страховий агент — посередником «на стороні страховика»

180

асто і від нан-бути

(ІЙС-

ніям

[ХОМ

ите-исту

)ИН-

Іати

иків юже

воєї

Іро-юже

иту-аху-зпе-

Х)б-

юго

же-Іни-

Ітва зго-

1ЯМИ

Іяття )аху-

«Страховим посередником» є будь-яка особа, яка започатковує та здійснює страхове посередництво та надає пов'язані з ним консультаційні послуги. Стра­ховими посередниками не є страхові компанії, а також їх працівники, якщо відповідальність за такі їх дії несе страхова компанія.

Такі ж особи є тиіайз тиіагкііз — «перестраховими посередниками».

З огляду на вищезазначене у подальшому під «страховими посередниками» розумітимуться страхові (в тому числі перестрахові) посередники (агенти та брокери).

Крім того, правила щодо діяльності посередників (стосовно професійних вимог та ін.), що будуть детально викладені нижче, не застосовуються у випад­ках, коли виконуються всі наступні критерії:

— предмет та характер страхування не вимагають від страхового посеред­ника загальних чи специфічних знань відносин страхування; та

— договір страхування не є договором страхування життя;

— предметом договору страхування не є будь-який вид відповідальності;

— страхове посередництво не є основним видом діяльності такого посеред­ника;

— посередництво у страхуванні є додатковою послугою, що надається ра­зом з постачанням товарів чи наданням інших послуг (особливо у випа­дках, коли така страховка покриває ризик знищення чи пошкодження товарів, що постачаються страховим посередником);

— сума страхових премій не перевищує 1000 євро, а строк дії договору страхування не перевищує одного року.

ПРОФЕСІЙНІ КРИТЕРІЇ

Щодо відповідного рівня знань та навичок страхових посередників.

Очевидно, що для ведення посередницької діяльності у сфері страхування такий посередник повинен мати уявлення про особливості відносин, учасника­ми яких за його допомогою стають страховик та страхувальник. Виникає пи­тання: хто саме повинен мати професійні знання? У яких випадках було б доці­льно запроваджувати обов'язкове підтвердження необхідної кваліфікації, а у яких — поставлена мета (здійснення посередництва у страхуванні) та засоби її досягнення (вимога професійної відповідності) не є співрозмірними17 і слід об­межити коло осіб, на яких така вимога поширюється.

Якщо у випадку, коли страховим посередником є фізична особа, не виникає особливих труднощів визначити, хто саме повинен мати відповідний рівень знань та навичок (за умови врахування тих випадків, коли посередництво не ведеться ним одноособово). У випадку, коли страховим посередником є юри­дична особа, — це питання є спірним, і погляди українських та європейських законодавців на його вирішення дещо різняться.

Зокрема, в Україні Положенням про особливі умови діяльності страхових брокерів18 передбачено необхідність сертифікації страхових брокерів (яка здій­снюється шляхом проходження їх керівниками відповідного курсу навчання та/ або складання іспиту) та внесення їх до державного реєстру страхових брокерів.

17 Не слід запроваджувати «загальної» сертифікації для всіх без винятків осіб, що здійснюють страхове посередництво, оскільки у багатьох випадках це призведе до надмірного та недоцільного ускладнення умов їх діяльності.

1Н Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747 «Про впорядкування діяльності страхових брокерів». .

181

Тому, вбачається за доцільне використати надбання Європейського Союзу у вирішенні питання належного рівня компетентності страхових посередників.

За загальним правилом «страхові та перестрахові посередники повинні мати відповідний рівень загальних, комерційних та професійних знань і навичок». Крім того, визначається коло суб'єктів, на яких поширюється це правило. Ними є:

— управлінський склад посередника — юридичної чи фізичної особи та

— всі його працівники, безпосередньо задіяні у його посередницькій діяль­ності.

Винятком є фізичні особи — страхові посередники, для яких ведення посе­редницької діяльності носить допоміжний чи разовий характер

При цьому обов'язковою умовою є наявність наступних характеристик:

а) посередницька діяльність не є основною професійною діяльністю цієї особи;

б) посередницька діяльність не є основним джерелом доходів цієї особи. Вимоги до рівня та обсягу необхідних знань та навичок залишаються на

розсуд держави здійснення страхового посередництва. Слід звернути увагу на те, що, відповідно до принципу взаємного визнання (Ігшгиаі гесо§пШоп) для держав — учасниць Європейського Союзу менш суворі правила щодо компете­нтності, затверджені однією з них, мають визнаватись як достатні у будь-якій іншій з них, де затверджені більш суворі правила.

Щодо доброї репутації

За характером своєї діяльності, де важливим елементом взаємовідносин є взаємна довіра, страхові посередники часто мають справу з особистою, конфі­денційною інформацією щодо приватного життя своїх клієнтів (особливо це стосується договорів страхування життя, коли вони допомагають клієнтам прий­мати важливі фінансові рішення). Тому страхові посередники повинні мати добру репутацію. Цей досить відносний професійний критерій має наступні характеристики:

1) відсутність притягнення страхового посередника до кримінальної чи по­дібної відповідальності у зв'язку зі вчиненням злочину, що має відношення до страхової (перестрахової) діяльності;

2) відсутність факту попереднього оголошення страхового посередника бан­крутом.

У випадку, якщо страхового посередника було реабілітовано у встановлено­му порядку, вважається, що він відповідає критерію «доброї репутації».

Ця вимога застосовується лише до управлінського складу страхового посе­редника та всіх його працівників, безпосередньо задіяних у його посередниць­кій діяльності. Метою її запровадження є усунення перешкод для реалізації свободи пересування працівників^.

Обов'язковість страхування професійної відповідальності посередників

Метою такого страхування є забезпечення можливості виплати у відповід­ному випадку компенсації особі, яка постраждала від непрофесійних дій чи недбалості страхового посередника. Механізм такого забезпечення може бути реалізований не тільки за допомогою страхування відповідальності, а й шляхом отримання іншої подібної гарантії відповідальності, яка може виникнути вна­слідок професійної недбалості. Європейським законодавством пропонується мінімальний рівень покриття, що складає 1 млн євро з розрахунку на одну вимогу.

19 Абз 15 Преамбули Директиви 77/92.

182

Винятком з такого правила є ситуація, коли страховий посередник діє в інтересах або уповноважений діяти від імені страхової чи перестрахової компа­нії, яка забезпечує звільнення посередника від відповідальності на випадок не-професійності чи недбалості шляхом взяття цієї відповідальності на себе.

Підтримання належного фінансового стану

У випадку, якщо при здійсненні своєї професійної діяльності страховий посередник розпоряджається коштами клієнта (при зборі премій, що підляга­ють перерахуванню страховику, та страхових виплат, що належать до виплати страхувальнику), до нього застосовується вимога підтримання належного фі­нансового стану.

Розвиваючи базу регулювання діяльності страхових посередників на ринку Співтовариства, Європейська Комісія пропонує наступні можливі шляхи вирі­шення питання забезпечення належного фінансового стану страхового посеред­ника20:

Закріплення на законодавчому рівні положень, відповідно до яких грошові суми, отримані страховим посередником від клієнта (тобто страхові платежі) розглядаються як сплачені страховій компанії в момент їх отримання посеред­ником; в той час, як грошові суми, отримані страховим посередником від стра­хових компаній, розглядаються як сплачені клієнту тільки з моменту фактично­го отримання ним [клієнтом] цих коштів; або

Вимога обов'язкового підтримання страховими посередниками запасу пла­тоспроможності [постійно] на рівні 4% премій, отриманих за рік, але не менше 15 ОООєвро; або

Вимога обов'язкового перерахування грошових сум клієнтів, використову­ючи виключно відокремлені рахунки, через які здійснюються розрахунки з клі­єнтом, забезпечуючи, що кошти на цих рахунках не можуть бути використані для задоволення вимог інших кредиторів у випадку банкрутства страхового по­середника; або

Вимога обов'язкового формування гарантійного фонду.

Відповідно до вищезазначеного пропонується:

з метою часткового реформування законодавства, що регулює діяльність страхових посередників;

з метою поліпшення механізму ведення діяльності зі страхового посередни­цтва в Україні;

з метою усунення існуючих перешкод безпосередньому доступу іноземних страхових посередників до ринку страхових послуг в Україні та спрощення по­рядку їх приходу на ринок;

привести положення постанови Кабінету Міністрів України № 747 «Про впорядкування діяльності страхових брокерів», що регулюють порядок засну­вання та ведення діяльності страховими посередниками у відповідність з ви­могами європейського права, і, зокрема, з положеннями Спільної позиції, за­твердженої Радою 18 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213).

Рекомендація до питання 7

Необхідно затвердити положення щодо обов'язкового підтвердження стату­су страхового посередника — нерезидента.

20 Як визначено у Проекті щодо посередництва у сфері страхування (Ргоро$а1 Тог а оігєсііує оГ ІНе Еигореап Рагііатепі апсі оґ ІНе Соипсії ол шзигапсе тесііаііоп СОМ (2000) 511 ПпаІ) від 20

вересня 2000 року.

183

Будь-який страховий посередник, що має намір уперше започаткувати та вести діяльність зі страхового посередництва в іншій державі-члені, ніж держа­ва його приналежності, має повідомити компетентні органи держави принале­жності про такий намір. Причому не має значення, на якому правовому титулі він має намір працювати на ринку:

— чи то на праві здійснення підприємницької діяльності21;

— чи то на свободі надання послуг22.

Протягом місяця з моменту такої нотифікації [повідомлення компетентного органу] компетентні органи держави приналежності повідомляють компетентні органи держави чи держав, на території якої (яких) страховий посередник має намір вести діяльність зі страхового посередництва (обираючи спосіб: здійс­нення підприємницької діяльності чи надання послуг), про такий намір та про те, що страховий посередник є належним чином зареєстрованим.

Факт підтвердження реєстрації свідчить також і про відповідність страхово­го посередника всім професійним критеріям.

Страховий посередник має право започатковувати свій бізнес через місяць після дати інформування його компетентним органом держави його приналеж­ності щодо здійснення нотифікації до компетентного органу держави, в якій він має намір вести свою діяльність.

Компетентні органи держави, в якій страховий посередник має намір вести свою діяльність, повинні протягом місяця з моменту нотифікації надати, у разі необхідності, компетентним органам держави приналежності страхового посе­редника Інформацію щодо особливих умов, які застосовуватимуться до діяль­ності цього посередника з огляду на правила концепції «загального блага».

Щодо стосується діяльності страхового посередника — резидента, то до­цільно було б застосовувати таку ж процедуру нотифікації, що використовуєть­ся при започаткуванні та веденні діяльності страховим посередником — нерезидентом.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести відповідні норма­тивно-правові акти України у відповідність з вимогами європейського права, зокрема з положеннями Спільної позиції, затвердженої Радою 18 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213).

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ Рекомендація до питання 1

Положення українського законодавства стосовно надання фінансових по­слуг не містять розмежування кола осіб, що надають фінансові послуги на по­стійній або тимчасовій основі (одноразові виплати), в тому числі в галузі цін­них паперів.

У Європейському Союзі ці питання регулюються положеннями Директиви Ради 93/22/ЕЕС23, відповідно до якої інвестиційною послугою визнається будь-яка з послуг, перелічених в Секції А Додатку, щодо будь-якого інструменту, переліченого в Секції В Додатку, яка надається на користь третьої сторони24.

оґ е5ІаЬ1І$ЬтепІ

22 Ргеейот Іо ргоуїсіе зегасез

23 Директива Ради 93/22/ЕЕС від 10.05 93 р про Інвестиційні послуги у галузі цінних паперів

24 П 1 ст 1 Директиви Ради 93/22/ЕЕС від 10.05.93 р про Інвестиційні послуги у галузі цінних паперів

184

Даною Директивою пропонується наступна класифікація фінансових послуг та інструментів, які при цьому використовуються. До Секції А віднесені такі послуги:

— прийняття та розміщення від імені клієнта замовлень стосовно одного чи кількох інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних послуг);

— виконання таких замовлень за рахунок третіх осіб;

— укладення угод з одним чи кількома інструментами фондового ринку (ринку інвестиційних послуг) від свого імені і за власний рахунок;

— управління інвестиційними портфелями за дорученням інвесторів, на власний розсуд та на основі індивідуального підходу, якщо до таких порт­фелів входить один чи кілька інструментів фондового ринку (ринку ін­вестиційних послуг);

— андеррайтинг інструментів фондового ринку (ринку інвестиційних по­слуг) та розміщення їх емісій.

До Секції В віднесені такі інструменти:

— цінні папери, що підлягають обігу, та інвестиційні сертифікати;

— інструменти грошового ринку;

— строкові контракти (фьючерси) та інші подібні;

— інструменти, що передбачають грошову форму оплати;

— процентні строкові контракти (форварди);

— строкові контракти на обмін (на певну дату у майбутньому) при залеж­ності ціни від процентної ставки, валютного курсу чи фондового індексу (процентні, курсові чи індексні свопи);

— опціони, що дають право на купівлю чи продаж будь-якого із зазначених інструментів, в тому числі інструментів, що передбачають грошову форму оплати.

Сюди належать зокрема курсові та процентні опціони. До Секції С відносять додаткові послуги:

— зберігання та управління стосовно одного чи декількох інструментів фон­дового ринку (ринку інвестиційних послуг);

— послуги відповідального зберігання (оренда депозитних скриньок);

— надання кредитів та позик інвестрору для забезпечення йому можливо­сті виконати операцію з одним чи кількома інструментами фондового ринку (ринку інвестиційних послуг), якщо її учасником виступає пози-ко-/кредитодавець;

— консультації підприємствам з питань структури активів, стратегії вироб­ництва та пов'язаних з цим питань, а також консультації та послуги, пов'язані із злиттям та придбанням підприємств;

— послуги, пов'язані з андеррайтингом;

— консультації щодо інвестицій в один чи декілька інструментів фондово­го ринку (ринку інвестиційних послуг);

— послуги з обміну валют, якщо вони пов'язані з наданням інвестиційних послуг.

Ця Директива не застосовується, коли йдеться про:

— страхові компанії25, компанії, що займаються перестрахуванням та рет-роцесією26;

25 У розумінні статті 1 Директиви 73/239 та статті 1 Директиви 79/267.

26 У розумінні Директиви 64/225.

185

— підприємства, що надають інвестиційні послуги виключно для своїх мате­ринських компаній, своїх дочірніх компаній або інших дочірніх компа­ній своїх материнських компаній;

— підприємства, що надають інвестиційну послугу в процесі здійснення професійної діяльності, коли така діяльність регулюється положеннями закону або професійним етичним кодом, котрі не виключають надання такої послуги за умови, що така послуга носить разовий характер;

— підприємства, що надають інвестиційні послуги, які полягають суто в управлінні схемами розподілу прибутку між працівниками компанії;

а) підприємства, що надають інвестиційні послуги, які складаються з на­дання як тих послуг, про які йдеться у (Ь), так і тих, про які йдеться у

(сі);

— центральні банки держав-членів ЄС та інші національні органи, які ви­конують подібні функції, а також інші органи державної влади, на які покладено функцію управління державним боргом або які беруть участь у процесі управління державним боргом;

— підприємства, що:

— не можуть тримати кошти або цінні папери клієнтів, і через що у нех не може виникнути заборгованності перед своїми клієнтами; а також ті, що

— не можуть надавати жодної інвестиційної послуги, крім отримання та передачі замовлень стосовно цінних паперів, що підлягають обігу, та серитифікатів ІСІ; а також які

в процесі надання такої послуги можуть передавати доручення лише:

— суб'єктам інвестиційної діяльності (інвестиційним фірмам)27;

— кредитним установам28;

— відділенням суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестиційних фірм) або кредитних установ, які отримали дозвіл на здійснення діяльності у тре­тій державі та які підлягають та відповідають правилам нагляду, що вва­жаються компетентними уповноваженими органами такими ж сувори­ми, як і правила, викладені у цій Директиві, Директиві 89/646/ЕЕС та Директиві 93/6/ЕЕС;

ІСІ, що отримали ліцензію відповідно до законодавства держави-члена ЄС, на продаж сертифікатів ІСІ невизначеному колу осіб; а також управляю­чим таких ІСІ;

і. «інвестиційні компанії з постійним капіталом»29, цінні папери яких ко­тируються або обертаються на організованому ринку в одній з держав-членів ЄС, та діяльність яких регулюється на національному рівні нор­мами закону чи етичного (морального) кодексу;

— ІСІ, незалежно від того, чи регулюється їх діяльність на рівні Співтова­риства; а також коли йдеться про депозитарії та управляючих таких ІСІ;

— осіб, чиєю основною діяльністю є торгівля продукцією між собою або з виробниками чи тими, хто використовує таку продукцію на виробничі потреби (професійні користувачі), котрі надають інвестиційні послуги в рамках своєї основної діяльності виключно для таких виробників чи професійних користувачів;

— підприємства, інвестиційні послуги яких полягають виключно в укла­денні угод за власний рахунок на фінансових ринках ф'ючерсів чи опціо-нів, або здійснюють операції за рахунок інших членів таких ринків чи виставляють для них котування (ціну), та діяльність яких гарантована

186

членами розрахункової палати (банку) відповідних ринків. При цьому відповідальність за виконання договорів, укладених такими підприємст­вами, мають нести члени розрахункової палати (банку) відповідних рин­ків;

— асоціації, створені пенсійними фондами Данії з єдиною метою управ­ління активами пенсійних фондів, котрі є членами цих асоціацій;

— «а§епІі Ш сатЬіо», діяльність та функції котрих регулюються Італійським Королівським Указом № 222 від 7 березня 1925 року з відповідними змінами і доповненнями, та мають відповідний дозвіл (ліцензію) на здій­снення такої діяльності, виданий відповідно до статті 19 Закону Італії № 1 від 2 січня 1991 року.

Відповідно до вищезазначеного пропонується: привести положення Закону України від 12 липня 2001 року № 2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині поняття «фінансових послуг» та кола осіб, на яких поширюється дія закону, до відповідних положень законо­давства ЄС, зокрема до положень Директиви Ради 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 року щодо інвестиційних послуг у сфері цінних паперів шляхом удоскона­лення поняття фінансові послуги та чіткого визначення кола осіб, на яких по­ширюється дія закону.

Рекомендація до питання 2

Положеннями українського законодавства неналежно регулюються спеціальні види ІСІ, необгрунтоване виділені в окрему категорію (та виведені таким чи­ном зі сфери застосування закону про ІСІ). Оскільки діяльність фондів засно­вана на коштах населення, діяльність цих фондів є дуже впливовою і тому повинна бути безпечною.

В Європейському Союзі ці питання регулюються положеннями Директиви Ради 85/611/ЄЕС30. Директивою визначено, що компетентні органи можуть не надавати ліцензію ІСІ, якщо керівники компанії з управління активами, інвес­тиційної компанії чи зберігача мають недостатньо добру репутацію чи у них відсутній досвід, якого вимагає здійснення їх обов'язків31.

Крім того органи держави, в якій розташований ІСІ має бути компетентним за нагляд за цим ІСІ, та зазначеним органам має бути надано усі повноваження, необхідні для виконання ними своїх обов'язків32.

" У розумінні Директиви 93/22.

28 Що діють на підставі відповідних ліцензій, передбачених директивами 77/780 та 89/646.

29 У розумінні статті 15(4) Директиви 77/91/ЕЕС, тобто «компанії:

— виключним видом діяльності яких є інвестування своїх коштів в різні акції, цінні папери, земельні ділянки з єдиною метою — диверсифікація ризику капіталовкладень та забезпечення своїм акціонерам отримання прибутку від управління їх активами; та

— акції яких розповсюджуються серед невизначеного кола осіб шляхом підписки».

30 Директива Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року з координації законів, правил і адміні­стративних положень стосовно підприємств з колективними інвестиціями в цінні папери, що обертаються (УСІТ8).

31 Ч. З ст 4 Директиви Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року з координації законів, правил І адміністративних положень стосовно підприємств з колективними інвестиціями в цінні папери, що обертаються (ІГСІТ8).

32 Ч. З, 4 ст. 49 Директиви Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року з координації законів, правил і адміністративних положень стосовно підприємств з колективними інвестиціями в цінні папери, що обертаються (иСІТЗ).

187

Відповідно до вищезазначеного пропонується забезпечувати розробку нор­мативних актів, що регулюють питання здійснення інвестиційної діяльності (за схемою спільного інвестування, зокрема) у відповідності з положеннями зако­нодавства ЄС, зокрема з положеннями Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери шляхом встанов­лення ліцензійних умов для компаній з управління активами та належного ко­нтролю за діяльністю цих видів ІСІ.

Рекомендація до питання З

Положення українського законодавства щодо механізму випуску та обігу похідних цінних паперів не розмежовують похідні цінні паперами за статусом та інститутами регулювання даної категорії цінних паперів.

Розмежування цінних паперів за видом в ЄС відбувається шляхом поділу цін­них паперів які зазвичай обертаються на фондовому ринку, на такі класи33:

— урядові цінні папери, акції компанії,

— цінні папери, які дають право придбати акції шляхом підписки або об­міну,

— депозитарні розписки,

— облігації випущені у відповідній серії,

— індексний варант та цінні папери, які дають право на придбання зазна­чених облігацій шляхом підписки.

Відповідно до даної Директиви «інструментами грошового ринку» є ті класи інструментів, які зазвичай обертаються на фондовому ринку, такі як:

— казначейські зобов'язання;

— депозитні сертифікати;

— векселі.

Крім того, Директива визначає, що «інструменти, еквівалентні фінансовим ф'ючерсам, означають контракт, ціна якого розраховується з огляду на коли­вання процентної ставки або валютного курсу, вартості будь-якого з інструме­нтів, зазначених в Секції В Додатку чи індексом цих інструментів

Проспект емісії має містити інформацію, яка є необхідною для того, щоб ін­вестор зміг об'єктивно оцінити активи та пасиви, фінансовий стан, прибутки, збитки та плани емітента, а також права, пов'язані з цими цінними паперами34.

Директивою передбачається, що для дотримання зобов'язань, зазначених в частині першій, проспект має містити надану в найбільш придатній до аналізу та найбільш повноцінній формі, наскільки це можливо, інформацію про35:

— осіб, відповідальних за випуск проспекту;

— умови відкритого продажу та самих цінних паперів, що пропонуються до продажу;

33 Відповідно до Преамбули Директиви Ради 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 року щодо інвести­ційних послуг в сфері цінних паперів, якою передбачено, що «цінні папери, що підлягають віль­ному обігу».

34 Ч 1 ст. 11 Директиви Ради 89/298 від 17 квітня 1989 року щодо координації вимог щодо розробки, перевірки та розповсюдження проспектів, які мають бути оприлюднені коли цінні па­пери, що мають вільний обіг пропонуються до відкритого продажу.

15 Ч. 2 ст. 11 Директиви Ради 89/298 від 17 квітня 1989 року щодо координації вимог щодо розробки, перевірки та розповсюдження проспектів, які мають бути оприлюднені коли цінні па­пери, що мають вільний обіг пропонуються до відкритого продажу

188

— емітента;

— основні види діяльності емітента;

— активи та пасиви, фінансовий стан, прибутки та збитки емітента;

— посадових осіб, що здійснюють управління за діяльністю емітента;

— іншу важливу інформацію про емітента та останні зміни його діяльності чи стратегії ведення бізнесу.

Директивою передбачається, що коли пропозиція до відкритого продажу стосується:

— конвертованих боргових цінних паперів, замінних цінних паперів;

— цінних паперів з варантом;

— самих варантів;

— необхідно надати також інформацію стосовно природи пов'язаних з ними акцій чи боргових цінних паперів, та умов і процедур конвертації, обмі­ну чи підписки36.

Відповідно до вищезазначеного пропонується привести нормативні акти, що регулюють обіг похідних фінансових інструментів, до відповідних положень законодавства ЄС, зокрема до положень Директиви Ради 93/22/ЕЕС від 10 тра­вня 1993 року щодо інвестиційних послуг у сфері цінних паперів та Директиви 89/298 від 17 квітня 1989 року стосовно координації вимог щодо розробки, перевірки та розповсюдження проспектів, які мають бути оприлюднені коли цінні папери, що мають вільний обіг пропонуються невизначеному колу осіб шляхом чіткого розмежування понять «цінні папери» (в тому числі похідні цін­ні папери) та «стандартні документи (контракти)», що засвідчують право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ними умовах у майбутньому.

Рекомендація до питання 4

Положення українського законодавства щодо процедури допуску цінних паперів іноземних емітентів на український ринок є дещо зарегульованими. Таким чином, не встановлюючи деталізованих правил та норм допуску інозем­них цінних паперів на національний ринок держав-членів ЄС, Директива 2001/34 визначає принципи та мету регулювання такого допуску. Крім того, висуваєть­ся вимога дотримання реквізитів цінних паперів вимогам, встановленим ЄС.

Відповідно до Директиви 2001/34, якщо акції, випущені компанією, прина-лежною до країни, яка не є членом ЄС, не мають лістингу ні в кращі походження, ні в країні розміщення більшої частини акцій, вони не можуть бути допущені до офіційного лістингу до тих пір, доки компетентні органи не переконаються, що відсутність лізингу ні в країні походження, ні в країні розміщення більшої час­тини акцій не є перепоною для захисту інтересів інвесторів37.

Відповідно до вищезазначеного пропонується привести нормативні акти, що регулюють допуск іноземних цінних паперів на український ринок, до від-

к ц 4 ст. 11 Директиви Ради 89/298 від 17 квітня 1989 року щодо координації вимог щодо розробки, перевірки та розповсюдження проспектів, які мають бути оприлюднені коли цінні па­пери, що мають вільний обіг і пропонуються до відкритого продажу.

" Стаття 51 Директиви Європейського Парламенту та Ради 2001/34 від 28 травня 2001 року щодо допуску цінних паперів до офіційного лістингу на фондових біржах та щодо інформації, яка має бути оприлюднена стосовно цих цінних паперів.

189

повідних положень законодавства ЄС, зокрема до положень директиви 2001/34/ЕЕС щодо допуску цінних паперів до офіційного лізингу на фондових біржах та щодо інформації, яка має бути оприлюднена щодо цих цінних папе­рів шляхом розроблення механізму допуску на український ринок цінних папе­рів за відсутності їх лістингу в країні походження, забезпечуючи при цьому перевірку захисту інтересів інвестора.

ВИСНОВКИ Банківська діяльність

Необхідно привести у відповідність до Директиви 2000/12 Європейського парламенту та Ради від 20 березня 2000 року щодо започаткування діяльності кредитних установ та її ведення положення Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року №2121-111 у частині отримання дозволу на придбання істотної участі в банку шляхом заміни дозвільного по­рядку на повідомний.

Страхування

1. Необхідно розробити та запровадити дієвий механізм реалізації положен­ня щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів, закріпленого у п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», шляхом внесення відповідних доповнень до Постанови Кабінету Міністрів Укра­їни «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної від­повідальності власників транспортних засобів» від 28 вересня 1996 року № 1175;

2. Необхідно розробити та запровадити схему розмежування розмірів міні­мальних страхових сум на випадок заподіяння шкоди одній та кільком особам внаслідок дорожньо — транспортної пригоди, шляхом внесення відповідних змін та доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів» від 28 вересня 1996 року № 1175;

3. Доцільно було б змінити підхід до визначення мінімальних страхових сум за звичайними договорами обов'язкового страхування цивільної відповідально­сті власників транспортних засобів шляхом внесення відповідних змін до По­станови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови проведення обов'я­зкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» №1175.

4. Доцільно було б встановити більш високі розміри страхових платежів за звичайними договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів шляхом внесення відповідних змін до Поста­нови Кабінету Міністрів України «Про затвердження розмірів страхових плате­жів за звичайними договорами обов'язкового страхування цивільної відповіда­льності власників транспортних засобів на території України» № 1228.

5. Доцільно було б розробити та запровадити порядок, яким страховим (пе-рестраховим) посередникам нерезидентам надавалась би можливість ведення професійної діяльності через реалізацію свободи надання послуг [у розумінні права ЄС], шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про страху­вання» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяль­ності страхових брокерів» № 747.

190

6. Доцільно було б розробити та запровадити обов'язкові професійні вимоги до діяльності страхових посередників на основі нормативних актів Європейсь­кого Союзу, і, зокрема, Спільної позиції, затвердженої Радою 18 березня 2002 року з огляду на прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради щодо страхового посередництва (2000/0213), шляхом внесення відповідних змін до Постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності стра­хових брокерів» №747.

7. Доцільно було б розробити та запровадити механізм обов'язкової нотифі­кації (в якості умови допуску на український ринок страхових послуг страхових (перестрахових) посередників — нерезидентів) та порядку поширення відомос­тей про здійснення відповідних нотифікацій.

8. Доцільно було б розробити та запровадити дієвий механізм використання інституту перестрахування при здійсненні реорганізації страхової компанії у страхового посередника шляхом внесення відповідних доповнень до положень Закону України «Про страхування» та розробки проекту Постанови Кабінету Міністрів, що регулювали б особливості такого виду реорганізації і, зокрема: строки проведення реорганізації, етапи реорганізації, відповідальність за зобо­в'язаннями перед страхувальниками та ін.

9. Доцільно було б усунути існування необґрунтовано різних рівнів мініма­льних страхових сум при страхуванні відповідальності повітряного перевізника (стосовно пасажирів та стосовно членів екіпажу).

10. Доцільно було б усунути перешкоди для реалізації свободи надання по­слуг при здійсненні операцій перестрахування за участю перестрахового броке-ра-нерезидента через розробку та запровадження дієвої процедури купівлі пе­рестрахувальником (українською страховою компанією) валюти для здійснення розрахунків безпосередньо з брокером-нерезидентом, зокрема шляхом внесен­ня відповідних доповнень до постанови Правління Національного банку Укра­їни № 135 від 11 квітня 2000 року «Про застосування іноземної валюти в стра­ховій діяльності».

Ринок цінних паперів

1. Доцільно розробити системний підхід до визначення поняття »фінансові послуги» та розробити вичерпний перелік діяльності, що входитиме до катего­рії фінансових послуг відповідно до кола осіб, що провадять господарську дія­льність на ринку цінних паперів, та інструментів, які при цьому використову­ються, шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664;

2. Доцільно забезпечити розробку нормативно-правових актів, що повинні регулювати питання здійснення інвестиційної діяльності спеціальних видів ІСІ, необгрунтоване виділених в окрему категорію (та виведених таким чином із сфери регулювання Закону про ІСІ);

3. Необхідно розробити положення про розмежування регулювання за ін­ститутами права понять «похідні цінні папери» та «деривативи», шляхом вне­сення необхідних змін до проекту Закону «Про похідні цінні папери» від 16.04.1999 р. № 3201. Доцільним є внесення змін та доповнень до Правила ви­пуску та обігу фондових деривативів, затверджених рішенням ДКЦПФР від 24.06.97 р. № 13 в частині подання інформації в проспекті випуску цінних па-

191

перів відповідно до ч.І ст.11 Директиви Ради 89/298 від 17 квітня 1989 року щодо координації вимог щодо розробки, перевірки та розповсюдження проспе­ктів, які мають бути оприлюднені коли цінні папери, що мають вільний обіг пропонуються до відкритого продажу;

4. Необхідно вдосконалити правила та норми допуску іноземних цінних паперів до офіційного лістингу цих цінних паперів на національному ринку за відсутності їх лістингу в країні походження, забезпечуючи при цьому перевірку захисту інтересів інвестора, шляхом внесення відповідних змін до Положення «Про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні» за­твердженого рішенням ДКЦПФР № 42 від 20 листопада 1997 року та відповід­но до Директиви Європейського Парламенту та Ради 2001/34 від 28 травня 2001 року щодо допуску цінних паперів до офіційного лістингу на фондових біржах та щодо інформації, яка має бути оприлюднена стосовно цих цінних паперів.

5. Необхідно узгодити норми законів України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343 та «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201, шляхом внесення змін до статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», що повинна передбачати можливість випуску акцій на підставі рішення керуючого санацією. Відповідно до внесених змін необхідно розроби­ти механізм обміну боргів на акції підприємства.