ДИРЕКТИВА РАДИ 64/225/ЕЕС від 25 лютого 1964 року щодо скасування обмежень на свободу здійснення підприємницької діяльності і свободу надання послуг у сфері перестрахування і ретроцесії*

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВТОВАРИСТВА,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема, статті 54(2) і (3) і 63(2) Договору;

Беручи до уваги Загальну програму1 щодо скасування обмежень свободи здійснення підприємницької діяльності і, зокрема, Розділ IV А Програми;

Беручи до уваги Загальну програму щодо скасування обмежень свободи на­дання послуг2 і, зокрема, Розділ V С Програми;

Беручи до уваги пропозицію від Комісії;

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту3;

Беручи до уваги висновок Економічного та Соціального Комітету4;

Враховуючи, що Загальними програмами передбачено лібералізацію до кін­ця 1963 року всіх галузей перестрахування без винятку, що стосується як права здійснення підприємницької діяльності, так і надання послуг;

Враховуючи, що перестрахування здійснюється не тільки компаніями, які спеціалізуються на страхуванні, але також так званими «змішаними» компанія­ми, які мають справу як з прямим страхуванням, так і з перестрахуванням, і які, отже, підпадають під дію заходів, вживаних для імплементації цієї Директиви, у тій частині їхньої діяльності, яка стосується перестрахування і ретроцесії;

Враховуючи, що для цілей застосування заходів щодо права здійснення під­приємницької діяльності і свободи надання послуг, до компаній і фірм має бути таке ж ставлення, як до фізичних осіб, які є громадянами держав-членів, та згідно з умовами, викладеними в статті 58, і, якщо необхідно, згідно з умо­вою, що існує реальний і постійний зв'язок з економікою держави-члена; вра­ховуючи, що, отже, від жодної компанії або фірми не можна вимагати, з метою отримання переваг від таких заходів, дотримання будь-яких додаткових умов, і, зокрема, від жодної компанії або фірми не можна вимагати отримання будь-якої спеціальної ліцензії, отримання якої не вимагається від національної ком­панії або фірми, яка бажає вести відповідний вид економічної діяльності; вра­ховуючи, однак, що такий однаковий підхід не перешкоджає державам-членам вимагати від компанії з акціонерним капіталом діяти в їхніх країнах згідно з ознаками, які її характеризують відповідно до законодавства держави-члена, за яким її було засновано, та зазначати суму випущеного за підпискою акціонер­ного капіталу у бізнес документації, яку вона використовує у приймаючій дер-жаві-члені;

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

* Official Journal P 056, 04.04.1964, p.

454

Стаття 1

Держави-члени скасовують обмеження, зазначені в Розділі III Загальних програм, які впливають на право започаткувати та вести діяльність, визначену статтею 2 цієї Директиви, щодо фізичних осіб і компаній або фірм, охоплених Розділом 1 Загальних програм щодо скасування обмежень свободи здійснення підприємницької діяльності і свободи надання послуг,

Стаття 2

Положення цієї Директиви застосовуються:

1. до видів діяльності осіб, які самостійно ведуть діяльність зі сшвстрахуван-ня і ретроцесії, охоплені Групою ех 630 в Додатку І до Загаїьної програми щодо скасування обмежень свободи здійснення підприємницької діяльності;

2. в особливому випадку із фізичними особами, компаніями або фірмами, зазначеними в статті 1, які здійснюють як пряме страхування, так і перестраху­вання та ретроцесію, до тієї частини їхньої діяльності, яка стосується перестра­хування і ретроцесії.

Стаття З

Стаття 1 застосовується, зокрема, щодо обмежень, які випливають з насту­пних положень:

(а) стосовно свободи здійснення підприємницької діяльності:

— в Федеративній Республіці Німеччині:

(1) Закон про нагляд за страхуванням від 6 червня 1931 року, останнє речення статті 106 (2) і стаття 111(2), відповідно до яких Федераль­ному міністру з економічних питань надаються дискреційні повно­важення встановлювати для іноземних громадян умови започатку-вання діяльності у сфері страхування і забороняти таким громадянам здійснювати такі види діяльності на території Федеральної Республі­ки;

(2) Професійний статут, пункт 12, і Закон від ЗО січня 1937 року, стаття 292, згідно з якими від іноземних компаній і фірм вимагається попе­реднє отримання ліцензії;

— в Королівстві Бельгія:

Королівський указ № 62 від 16 листопада 1939 року і Міністерський указ від 17 грудня 1945 року, які вимагають володіння професійною карткою (carte professionelle)

— у Французькій Республіці:

(1) Закон від 12 листопада 1938 року і Декрет від 2 лютого 1939 року, зі змінами, внесеними Законом від 8 жовтня 1940 року, які вимагають володіння посвідченням комерсанта.

(2) Другий пункт статті 2 Закону від 15 лютого 1917 року, зі змінам. доповненнями, внесеними Законом від ЗО жовтня 1935 року, які , вимагає отримання спеціальної ліцензії;

— в Великому Герцогстві Люксембург

Закон від 2 червня 1962 року, статті 19 і 21 (Меморандум АЗІ від 19 червня 1962 року).

— У Королівстві Данія

Закон від 23 грудня 1959 року щодо придбання нерухомого майна

455

(b) стосовно свободи надання послуг:

— у Французькій Республіці:

Закон від 15 лютого 1917 року, зі змінами, внесеними Законом від ЗО жовт­ня 1935 року, а саме:

(1) другий пункт статті 1, який уповноважує Міністра фінансів складати перелік певних видів компаній або компаній певної країни, з якими у Франції не можна укладати договорів перестрахування або ретро-цесії щодо будь-якого ризику, що стосується будь-якої особи, майна або відповідальності;

(2) останній пункт статті 1, який забороняє визнання перестрахування або ретроцесії ризиків, здійснених компаніями, вищезазначеними у пункті (Ь) (1);

(3) перший пункт статті 2, який вимагає подання імені особи, зазначе­ної в цій статті, на затвердження Міністру фінансів;

— в Республіці Італії:

Другий пункт статті 73 консолідованого тексту, затвердженого Указом № 449 від 13 лютого 1959 року, який уповноважує Міністра Промисловості і Ко­мерції забороняти передачу ризиків, що підлягають перестрахуванню і ретроце­сії, визначеним іноземним компаніям, які не мають представництва на терито­рії Італії.

— У Королівстві Данія

Закон від 23 грудня 1959 року щодо придбання нерухомого майна

Стаття 4

Держави-члени вживають заходів, необхідних для досягнення відповідності цій Директиві протягом шести місяців після її повідомлення і негайно інфор­мують про це Комісію.

Стаття 5

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 25 лютого 1964 р.

За Раду Президент

X. ФАЙЯТ