ДИРЕКТИВА 2000/26/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 16 травня 2000 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та про внесення змін і доповнень .до Директив Ради 73/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС (четверта Директива страхування відповідальності)*

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, статті 47 (2) та 95 Договору;

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1;

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету2;

Діючи у відповідності до процедури, визначеної Статтею 251 Договору3, в світлі спільного тексту, схваленого Комітетом Врегулювання 7 квітня 2000 року,

Враховуючи, що

(1) В даний час існують відмінності між положеннями, визначеними зако­ном, підзаконним чи адміністративним актом у державах-членах, що стосують­ся страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, і такі відмінності становлять перешкоду вільному руху осіб та страхових послуг;

(2) Таким чином, є необхідним наблизити ці положення для сприяння на­лежному функціонуванню єдиного ринку;

(3) Директивою 72/166/ЕЕС4, Рада схвалила положення щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності влас­ників автотранспортних засобів та виконання зобов'язання страхувати таку від­повідальність.

(4) Директивою 88/357/ЕЕС5, Рада схвалила положення щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, що стосуються прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та встановлюють положення на сприяння ефективному застосуванню свободи надання послуг.

(5) Система бюро «Зелена картка» забезпечує швидке задоволення вимог у власній країні потерпілого, навіть коли інша сторона походить з іншої європей­ської країни.

(6) Система бюро «Зелена картка» не вирішує всіх проблем потерпілого, що має право вимоги в іншій країні до сторони-резидента такої країни та страхової компанії, яка отримала там ліцензію (іноземна правова система, іноземна мова, невідомий порядок врегулювання та часто необґрунтовано уповільнене врегу­лювання).

* Official Journal L 181, 20.07.2000, p.

1 OJ C 343, 13.11.1997, p. 11 та OJ C 171, 18.6.1999, p. 4.

2 OJ C 157, 25.5.1998, p. 6.

1 Висновок Європейського Парламенту від 16 липня 1998 року (OJ C 292, 21.9.1998, р. 123), підтверджений 27 жовтня 1999 року, Спільна Позиція Ради від 21 травня 1999 року (OJ C 232, 13.8.1999, р. 8) та Рішення Європейського Парламенту від 15 грудня 1999 року (ще не опублікова­не в Офіційному Журналі). Рішення Ради 2 травня 2000 року (ще не опубліковане в Офіційному Журналі) та Рішення Європейського Парламенту від 16 травня 2000 року.

4 OJ L 103, 2.5.1972, р. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Дирек­тивою 84/5/ЕЕС (OJ L 8, 11.1.1984, р. 17).

3 OJ L 172, 4.7.1988, р. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Дирек­тивою 92/49/ЕЕС (OJ L 228, 11.8.1992, р. 1).

702

f,

і

(7) Своєю Резолюцією від 26 жовтня 1995 року щодо задоволення вимог, що виникають в результаті транспортних пригод, що трапляються поза межами країни походження особи, що заявляє вимоги6, Європейський Парламент, дію­чи у відповідності до другого пункту Статті 192 Договору, закликав Комісію подати проект Директиви Європейського Парламенту і Ради на вирішення цих проблем.

(8) Фактично, є належним доповнити заходи, що встановлені Директивами 72/166/ЕЕС, 84/5/ЕЕС7 та 90/232/ЕЕС8 для того, щоб гарантувати потерпілим, що зазнали збитків чи втрат в результаті автотранспортної пригоди, однакове ставлення, незалежно від того, де на території Співтовариства трапляються при­годи; для пригод, що підпадають під сферу застосування цієї Директиви, що трапляються в державі, іншій, ніж держава проживання потерпілого, існують прогалини щодо задоволення вимог сторін, що понесли збитки.

(9) Застосування цієї Директиви до пригод, що трапляються у третіх краї­нах, що охоплені системою «зелена картка», які зачіпають права Інтереси поте­рпілих, що є резидентами в Співтоваристві, та з залученням транспортних засо­бів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені, не означає поширення обов'язкового територіального покриття транспортного страхуван­ня як передбачено в Статті 3(2) Директиви 72/166/ЕЕС.

(10) Це має наслідком надання потерпілому прямого права вимоги до стра­хової компанії відповідальної сторони.

(11) Задовільним рішенням для потерпілих, які зазнали збитків чи втрат як наслідок автотранспортної пригоди, що підпадає під сферу застосування цієї Директиви та трапляється в державі, іншій аніж держава їх проживання, може бути право вимоги в державі-члені їх проживання до представника, що займа­ється розглядом вимог, призначений там страховою компанією відповідальної особи.

(12) Це рішення надасть змогу потерпілим, що зазнали шкоди поза межами держави-члена їх проживання, врегулювати питання понесених збитків згідно відомого їм порядку.

(13) Ця система представників, що займаються розглядом вимог в державі-члені проживання потерпілого не впливає ні на матеріальне право, що має застосовувати в кожному конкретному випадку, ані на питання юрисдикції.

(14) Існування прямого права вимоги до страхової компанії для сторони, що зазнала збитків чи втрат, є логічним доповненням призначенню таких предста­вників та, крім того, покращує правову позицію потерпілих в автотранспортних пригодах, що трапляються поза межами їх держави-члена проживання.

(15) Для усунення відповідних прогалин потрібно передбачити, що держа-ва-член, в якій страхова компанія отримала ліцензію, має вимагати від компанії •Призначення представників, що займаються розглядом вимог, і є резидентами чи засновані в інших державах-членах, для зібрання всієї необхідної інформації

"OJ С 308, 2011 1995, р 108

1 Друга Директива Ради (84/5/ЕЕС) від ЗО грудня 1983 року щодо зближення законів держав-членш стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів (OJ L8, 11 І 1984, р 17) Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Директивою 90/232/ЕЕС (OJ L 129, 19 5 1990, р 33)

8 Третя Директива Ради (90/232/ЕЕС) від 14 травня 1990 року щодо зближення законів дер-жав-членів стосовно страхування відповідальності власників автотранспортних засобів (OJ L 129, 1951990, р 33)

703

щодо вимог, що виникають в результаті таких пригод, та вживати належних заходів для задоволення вимог від імені та за рахунок страхової компанії, вклю­чаючи виплату компенсації; представник, що займається розглядом вимог, по­винен мати достатні повноваження представляти страхову компанію у відно­шенні до осіб, що зазнали збитків від таких пригод, а також представляти страхову компанію перед національними органами, в тому числі, в разі необхідності, перед судами, в тій мірі, наскільки це сумісно з правилами міжнародного при­ватного права при визначенні юрисдикції.

(16) Діяльність представника, що займається розглядом вимог, не є достат­ньою підставою для визначення юрисдикції судів в державі-члеш проживання потерпілого, якщо правила міжнародного приватного права щодо визначення юрисдикції цього не передбачають.

(17) Призначення представників, що займаються розглядом вимог, повинне бути однією з умов доступу та ведення діяльності зі страхування, що перерахо­вана у виді 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС9, за винятком відпо­відальності перевізника; така умова повинна, таким чином, охоплюватися єди­ною ліцензією, що видається органами держави-члена, де страхова компанія відкриває свій головний офіс, як визначено в Розділі II Директиви 92/49/ЕЕС10; така умова також застосовується до страхових компаній, головний офіс яких знаходиться поза межами Співтовариства, які отримали ліцензію, що надає їм доступ до страхової діяльності у державі-члені Співтовариства; до Директиви 73/239/ЕЕС мають бути внесені відповідні зміни та доповнення.

(18) На додаток до забезпечення того, щоб страхова компанія мало предста­вника в державі, в якій проживає потерпілий, є доцільним гарантувати особли­ве право потерпілого на оперативне врегулювання вимоги; таким чином, є не­обхідним включити до національного законодавства належні ефективні та систематичні фінансові чи еквівалентні адміністративні санкції — такі як судові заборони в поєднанні з адміністративними штрафами, звітування наглядовим органам на регулярній основі, перевірки на місці, публікації в національному офіційному виданні та у пресі, призупинення діяльності компанії (заборона укладення нових договорів протягом певного періоду), призначення спеціаль­ного представника наглядових органів, відповідального за моніторинг діяльно­сті компанії на відповідність законів у сфері страхування, відкликання ліцензії на ведення цього виду бізнесу, санкції, що підлягають застосуванню у відно­шенні директорів та керівного складу — у випадку, коли страхова компанія чи його представник не виконує свого зобов'язання запропонувати компенсацію протягом розумного періоду часу; це не повинно зашкоджувати застосуванню будь-якого іншого заходу — особливо у відповідності до законодавства про на­гляд — який може вважатися доцільним; однак, відповідальність та понесені збитки та шкода не повинні викликати сумнівів, з тим щоб страхова компанія

9 Перша Директива Ради (73/239/ЕЕС) від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, пщзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямо­го страхування, Іншого, ніж страхування життя (OJ L 228, 16 8.1973, р 3) Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Директивою 95/26/ЕС (OJ L 168, 18 7.1995, р 7)

10 Директива Ради (92/49/ЕЕС) від 18 червня 1992 року щодо узгодження законів, пщзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, Іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЕЕС І 88/357/ЕЕС (третя Директива, яка стосується страхування, Іншого, ніж страхування життя) (OJ L 228, 11 8 1992, р 1) Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Директивою 95/26/ЕС (OJ L 168, 187 1995, р 7)

704

була спроможна зробити обґрунтовану пропозицію протягом передбаченого періоду часу; обґрунтована пропозиція про надання компенсації має бути зроб­лена у письмовій формі та містити підстави, на основі яких було оцінено відпо­відальність та збитки.

(19) На додаток до таких санкцій, доцільно передбачити нарахування відсо­тків на суму компенсації, запропонованої страховою компанією чи присудже­ної потерпілому судом, якщо пропозицію не зроблено протягом зазначеного визначеного періоду часу; якщо у державах-членах існують діючі національні правила, що передбачають вимогу про сплату відсотків за простроченими пла­тежами, це положення може бути імплементовано шляхом посилання на такі правила.

(20) Потерпілі, що зазнають збитків або шкоди в результаті автотранспорт­них пригод, деколи мають труднощі у визначенні назви страхової компанії, де застраховано цивільну відповідальність власників автотранспортних засобів, що потрапили у пригоду.

(21) В інтересах таких потерпілих держави-члени повинні створити інфор­маційні центри для забезпечення належної доступності такої інформації; такі інформаційні центри повинні також надавати потерпілим інформацію стосовно представників, що займаються розглядом вимог; необхідно, щоб такі центри співпрацювали один з одним та оперативно відповідали на інформаційні запи­ти центрів інших держав-членів про представників, що займаються розглядом вимог; видається доцільним, що такі центри повинні збирати інформацію про фактичну дату припинення страхового покриття, а не початкову дату припи­нення дії полісу, якщо дія контракту продовжується внаслідок відсутності від­мови сторін від нього.

(22) Потрібно передбачити конкретні положення стосовно транспортних засобів (наприклад, урядових чи військових транспортних засобів), які станов­лять виключення з загального правила щодо обов'язкового страхування цивіль­ної відповідальності.

(23) Потерпілий може мати законний інтерес бути поінформованим про особу власника транспортного засобу чи особи, що звичайно керує транспорт­ним засобом, чи зареєстрованого володільця транспортного засобу, наприклад якщо вона може отримати компенсацію виключно від цих осіб, оскільки транс­портний засіб не застрахований належним чином чи шкода перевищує страхову суму, — ця інформація також повинна надаватися відповідно.

(24) Певна інформація, що надається, така як ім'я та адреса власника транс­портного засобу або особи, що звичайно керує транспортним засобом та номер страхового полісу чи реєстраційний номер транспортного засобу, становить осо­бові дані в значенні Директиви 96/46/ЕЕС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року щодо захисту фізичних осіб у частині обробки особових даних та вільного руху таких даних"; обробка таких даних, що вимагається для цілей цієї Директиви, повинна, таким чином, бути узгоджена з національними заходами, здійсненими на виконання Директиви 95/46/ЕЕС; ім'я та адреса осо­би, що звичайно керує транспортним засобом, мають бути повідомлені тільки якщо національне законодавство передбачає таке повідомлення.

(25) Необхідно прийняти положення щодо компенсаційного органу, до якого потерпілий може звернутися у випадках, коли страхова компанія не призначи-

1 OJ L281, 23.11.1995, р. ЗІ

705

ла представника або очевидно зволікає з врегулюванням вимоги, чи коли немо­жливо ідентифікувати страхову компанію, — для гарантування належної компе­нсації потерпілому; втручання компенсаційного органу має обмежуватися неча­стими окремими випадками, коли страхова компанія не виконує своїх зобов'язань незважаючи потенційне застосування штрафних санкцій як наслідок.

(26) Роль, яку відіграє компенсаційний орган, полягає у врегулюванні вимог стосовно будь-яких збитків чи шкоди, яких зазнав потерпший тільки у випад­ках, які можна об'єктивно встановити і, таким чином, компенсаційний орган повинен обмежити свою діяльність перевіркою того, що пропозицію компенса­ції було зроблено у відповідності до встановлених часових рамок та процедури, без оцінки питання по суті.

(27) Юридичні особи, до яких в порядку суброгації переходять вимоги поте­рпілого до особи, відповідальної за пригоду чи страхової компанії останньої (такого, як, наприклад, інша страхова компанія чи органи соціального забезпе­чення), не повинні мати права пред'являти відповідну вимогу компенсаційно­му органу.

(28) Компенсаційний орган повинен мати право суброгації в тій мірі, наскі­льки він надав компенсацію потерпілому; з метою сприяння задоволенню ви­моги компенсаційного органу до страхової компанії у випадках, коли вона не призначила представника, що займається розглядом вимог, чи очевидно зволі­кає з задоволенням вимоги, орган, що надає компенсацію у державі потерпіло­го, повинен мати автоматичне право на відшкодування з суброгацією до прав потерпілого зі сторони компенсаційного органу держави, де страхова компанія здійснює підприємницьку діяльність; останній орган займає найкращу позицію для цілей порушення провадження в порядку регресу проти страхової компанії.

(29) Навіть якщо держави-члени передбачають, що вимога до компенсацій­ного органу є допоміжною, потерпілий не повинен бути зобов'язаний пред'явити свою вимогу відповідальній за пригоду особі до подання її до компенсаційного органу; в такому випадку потерпілий має бути принаймні в таких же умовах, як і у випадку вимоги до гарантійного фонду згідно Статті 1(4) Директиви 84/5/ЕЕС.

(30) Ця система може запрацювати через укладення договору між компенса­ційними органами, заснованими чи затвердженими державами-членами, що визначатиме їх функції і обов'язки та порядок відшкодування.

(31) У випадках, коли неможливо ідентифікувати страховика транспортного засобу, — необхідно передбачити, що остаточним боржником стосовно збитків, які підлягають виплаті потерпілому, є гарантійний фонд, передбачений Стат­тею 1(4) Директиви 84/5/ЕЕС, розташований в державі-члені, де звичайно зна­ходиться незастрахований автотранспортний засіб, що спричинив якій трапи­лася пригода; у випадках, коли неможливо ідентифікувати транспортний засіб, — необхідно передбачити, що остаточним боржником стосовно збитків, які підля­гають виплаті потерпілому, є гарантійний фонд, передбачений Статтею 1(4) Директиви 84/5/ЕЕС, розташований в державі-члені, де трапилась дорожня пригода,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1. Сфера дії

1. Метою цієї Директиви є визначення спеціальних положень, що застосо­вуються до потерпілих, які мають право на отримання компенсації будь-яких збитків чи шкоди, що виникають в результаті пригод, які трапляються у держа-

706

ві-члені, іншій, ніж держава-член проживання потерпілого, спричинені екс­плуатацією транспортних засобів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені.

Не порушуючи законодавства третіх країн щодо цивільної відповідальності та міжнародного приватного права, ця Директива також застосовується до по­терпілих —резидентів держави-члена, які мають право на отримання компенса­ції стосовно будь-яких збитків чи шкоди, що виникають в результаті пригод, що трапляються в третіх країнах, національні бюро страховиків яких, як визна­чено в Статті 1(3) Директиви 72/166/ЕЕС, приєдналися до системи «Зелена картка» у випадках, коли такі пригоди спричинені експлуатацією транспортних засобів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені.

2. Статті 4-6 застосовуються тільки у випадках пригод, спричинених екс­плуатацією транспортного засобу,

(a) застрахованого через установу в державі-члені, іншій, ніж держава про­живання потерпілого, та

(b) який звичайно знаходиться в державі-члені, іншій, ніж держава-член проживання потерпілого.

3. Стаття 7 також застосовується до пригод, спричинених транспортними засобами третіх країн, що охоплюються Статтею 6 та 7 Директиви 72/166/ЕЕС.

Стаття 2. Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(a) «страхова компанія » означає компанію, яка отримала ліцензію у відпо­відності до Статті 6 чи Статті 23(2) Директиви 73/239/ЕЕС;

(b) «установа»/ «здійснення підприємницької діяльності» означає головний офіс, представництво чи структурний підрозділ страхової компанії як визначено Статтею 2(с) Директиви 88/357/ЕЕС;

(c) «транспортний засіб» означає транспортний засіб як визначено Стат­тею 1(1) Директиви 72/166ЄЕС;

(d) «потерпілий» означає потерпілого як визначено Статтею 1(2) Директиви 72/166/ЕЕС;

(e) «держава-член, в якій звичайно знаходиться транспортний засіб» озна­чає територію, на якій транспортний засіб звичайно знаходиться як ви­значено Статтею 1(4) Директиви 72/166/ЕЕС.

Стаття 3. Пряме право дії

Кожна держава-член передбачає, що потерпілі сторони, про які йдеться в Статті 1 у випадку пригод в межах значення такого положення користуються прямим правом дії проти страхової компанії, що надає страхове покриття циві­льної відповідальності відповідальної особи.

Стаття 4. Представники, що займаються розглядом вимог

1. Кожна держава-член вживає всіх заходів, що необхідні для забезпечення того, що всі страхові компанії, що надають страхове покриття ризиків, згідно з видом 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, крім відповідальності перевізника, призначають представника, що займається розглядом вимог, у кожній державі-члені, іншій, ніж та, в якій вони отримали ліцензію. Представ­ник, що займається розглядом претензій, є відповідальним за розгляд та врегу­лювання вимог, що виникають внаслідок пригоди у випадках, про які йдеться в Статті 1. Представник, що займається розглядом претензій, має бути резиден-

707

том держави-члена, в якій його призначено, чи в якій він здійснює підприєм­ницьку діяльність.

2. Вибір представника, що займається розглядом вимог, здійснюється на розсуд страхової компанії. Держави-члени не можуть обмежувати цього вибору.

3. Представник, що займається розглядом вимог, може працювати на одну чи більше страхових компаній.

4. Представник, що займається розглядом вимої, з цією метою збирає всю інформацію, необхідну в зв'язку із врегулюванням вимог, та вживає заходів, необхідних для ведення переговорів про врегулювання вимог. Обов'язок щодо призначення представника, що займається розглядом вимог, не перешкоджає потерпілому або його страховій компанії почати процедуру безпосередньо про­ти особи, яка спричинила пригоду, чи її страхової компанії .

5. Представники, що займаються розглядом вимог, мають достатні повнова­ження представляти страхову компанію у відносинах з потерпілими у справах, про які йдеться в Статті 1, та повністю задовольняти їх вимоги. Вони повинні бути в змозі вивчати справи офіційною мовою (мовами) держави-члена прожи­вання потерпілої сторони.

6. Держави-члени повинні забезпечити обов'язок, підкріплений належни­ми, ефективними та систематичними фінансовими чи еквівалентними адміні­стративними санкціями відносно того, що протягом трьох місяців від дати по­дання потерпілим своєї вимоги для компенсації безпосередньо страховій компаній особи, що спричинила пригоду, чи її представнику, що займається розглядом вимог,

(a) страхова компанія особи, яка спричинила пригоду, чи її представник, що займається розглядом вимог, зробили обґрунтовану пропозицію про надання компенсації у випадках, коли відповідальність не оспорюється, і збитки було підраховано, чи

(b) страхова компанія, якій адресовано вимогу про виплату компенсації, чи її представник, що займається розглядом вимог, надали обґрунтовану відповідь на питання, викладені у вимозі, у випадках, коли відповідаль­ність заперечується чи не була чітко визначена, або коли збитки не було повністю підраховано.

Держави-члени приймають положення для забезпечення того, що в разі, відсутності пропозиції протягом тримісячного періоду, — на суму компенсації, що пропонується страховою компанією чи присуджується потерпілому судом, нараховується відсоток.

7. Комісія звітує Європейському Парламенту і Раді про імплементацію пун­кту 4, першого підпункту, та про ефективність такого положення, а також про еквівалентність національних положень щодо санкцій до 20 січня 2006 року, і в разі необхідності подає пропозиції.

8. Призначення представника, що займається розглядом вимог, само по собі не становить відкриття структурного підрозділу у значенні Статті 1 (Ь) Директи­ви 92/49/ЕЕС, і представник, що займається розглядом вимог, не вважається установою в межах значення Статті 2(с) Директиви 88/357/ЕЕС чи установою у значенні Брюссельської Конвенції від 27 вересня 1968 року про юрисдикцію та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах12.

12 OJ С 27, 26 1 1998, р. 1 (консолідована версія).

708

Стаття 5. Інформаційні центри

1. Для цілей надання можливості потерпілому вимагати компенсації, кожна держава-член засновує або затверджує інформаційний центр, відповідальний за:

(a) ведення реєстру, що містить наступну інформацію:

1. реєстраційні номери автотранспортних засобів, що звичайно знахо­дяться на території відповідної держави;

2. (і) номери страхових полісів, що надають страхове покриття експлу-

атації таких транспортних засобів, для ризиків, що віднесені до виду 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, крім відпо­відальності перевізника, і у випадках, коли період чинності полі­са завершився, також дату припинення страхового покриття; (іі) номер страхового полісу «Зелена картка» або полісу прикордонно­го страхування, якщо транспортний засіб має страхове покриття згідно з одним з таких документів, у випадку, коли транспортний засіб потрапляє у сферу дії вилучення, передбаченого Статтею 4(Ь) Директиви 72/166/ЕЕС;

3. страхові компанії, що надають страхове покриття експлуатації транс­портних засобів від ризиків, що відносяться до виду 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, крім відповідальності перевізни­ка, та представники, що займаються розглядом вимог, призначені такими страховими компаніями у відповідності до Статті 4, чиї імена повідомляються інформаційному центру у відповідності до пункту 2 цієї Статті;

4. перелік транспортних засобів, які, в кожній державі-члені потрапля­ють у сферу дії вилучення з правила обов'язкового страхування циві­льної відповідальності, передбаченого Статтею 4(а) та (Ь) Директиви 72/166/ЕЕС;

5. стосовно транспортних засобів, згаданих у пункті (4):

(і) найменування органу чи організації, призначеної у відповідності до другого підпункту Статті 4(а) Директиви 72/166/ЕЕС відпові­дальною за компенсацію потерпілим особам у випадках, коли порядок, передбачений у першому абзаці Статті 2(2) Директиви 72/166/ЕЕС не застосовується, коли транспортний засіб потрап­ляє у сферу дії вилучення, передбаченого Статтею 4(а) Директи­ви 72/166/ЕЕС;

(іі) найменування органу, що надає страхове покриття транспортно­го засібу у державі-члені, де він звичайно знаходиться, якщо транс­портний засіб потрапляє у сферу дії вилучення, передбаченого Статтею 4(Ь) Директиви 72/166/ЕЕС;

(b) чи для узгодження збирання та розповсюдження такої інформації;

(c) та для сприяння ознайомлення уповноважених осіб з інформацією, про яку йдеться в пунктах (а)(1), (2), (3), (4) та (5).

Інформація згідно пунктів (а)(1), (2) та (3) повинна зберігатися протя­гом семи років після припинення реєстрації транспортного засобу чи припинення договору страхування.

2. Страхові компанії, про які йдеться в пункті 1(а)(3), повідомляють інфор­маційним центрам всіх держав-членів ім'я та адресу представника, що займа­ється розглядом вимог, якого вони призначили у відповідності до Статті 4 у кожній з держав-членів.

709

3. Держави-члени забезпечують, щоб потерпілий мав право протягом семи років після пригоди без затримки отримувати від інформаційного центру дер-жави-члена, в якій вона проживає, держави-члена, в якій звичайно знаходиться транспортний засіб, чи держави-члена, де трапилася пригода, таку інформацію:

(a) найменування та адресу страхової компанії ;

(b) номер страхового полісу; та

(c) Ім'я та адресу представника, що займається розглядом вимог, у державі проживання потерпілого.

Інформаційні центри мають співпрацювати один з одним.

4. Інформаційний центр надає потерпілому ім'я та адресу власника транс­портного засобу чи особи, що звичайно керує транспортним засобом, чи заре­єстрованого володільця транспортного засобу, якщо потерпілий має законне право на отримання цієї інформації. Для цілей такого надання, інформаційний центр звертається, зокрема, до:

(a) страхової компанії, чи

(b) органу реєстрації транспортних засобів.

Якщо транспортний засіб потрапляє у сферу дії вилучення, передбаченого Статтею 4(а) Директиви 72/166/ЕЕС, інформаційний центр інформує потерпі­лого про найменування органу чи організації, що призначена у відповідності до другого підпункту Статті 4(а) тієї Директиви відповідальною за компенсацію потерпілим у випадках, коли порядок, передбачений першим абзацом Статті 2(2) тієї Директиви не застосовується.

Якщо транспортний засіб потрапляє у сферу дії вилучення, передбаченого Статтею 4(Ь) Директиви 72/166/ЕЕС, інформаційний центр інформує потерпі­лого про найменування органу, що надає страхове покриття транспортного за­собу у країні, в якій він звичайно знаходиться.

5. Обробка особових даних, що випливають з попередніх пунктів, повинна здійснюватися у відповідності з національними заходами, що вживаються на виконання Директиви 95/46/ЕС.

Стаття 6. Компенсаційні органи

1. Кожна держава-член засновує чи затверджує компенсаційний орган, відповідальний за надання компенсації потерпілим у випадках, про які йдеться в Статті 1.

Такі потерпілі можуть подати вимогу до компенсаційного органу в державі-члені їх проживання:

(a) якщо, протягом трьох місяців від дати подання потерпілим своєї вимоги на отримання компенсації до страхової компанії транспортного засобу, експлуатація якого спричинила пригоду, чи до її представника, що за­ймається розглядом вимог, страхова компанія чи її представник, що за­ймається розглядом вимог, не надали обґрунтованої відповіді на питан­ня, викладені у вимозі; чи

(b) якщо страхова компанія не призначила представника, що займається розглядом вимог, у державі проживання потерпілої сторони у відповід­ності до Статті 4(1). У такому випадку, потерпілі не можуть подати ви­могу компенсаційному органу, якщо вони подали вимогу на отримання компенсації безпосередньо страховій компанії транспортного засобу, експлуатація якого спричинила пригоду, і якщо вони отримали обґрун­товану відповідь протягом трьох місяців від подання вимоги.

710

Потерпілі, однак, не можуть подавати вимогу до компенсаційного органу, якщо вони вжили правових дій безпосередньо проти страхової компанії .

Компенсаційний орган вживає заходів протягом двох місяців від дати, коли потерпілий подає до нього вимогу на отримання компенсації, проте припиняє такі дії, якщо страхова компанія чи її представник, що займається розглядом вимог, пізніше надає обґрунтовану відповідь на вимогу.

Компенсаційний орган невідкладно повідомляє:

(a) страхову компанію транспортного засобу, експлуатація якого спричини­ла пригоду, чи представника, що займається розглядом вимог;

(b) компенсаційний орган в державі-члені здійснення підприємницької діяль­ності страхової компанії, що видала поліс;

(c) особу, яка спричинила пригоду, якщо відома,

про те, що він отримав вимогу від потерпілого, та що він надасть відпо­відь на таку вимогу протягом двох місяців від подання такої вимоги. Це положення не шкодить праву держав-членів вважати компенсацію, на­дану таким органом, допоміжною чи не допоміжною, та праву передбачати положення щодо врегулювання претензій між таким органом та особою чи осо­бами, які спричинили пригоду, та іншими страховими компаніями чи органа­ми соціального страхування, що зобов'язані надати потерпілому компенсацію стосовно тієї ж пригоди. Однак, держави-члени не можуть дозволити органу поставити виплату компенсації у залежність від будь-яких умов, інших, ніж встановлені в цій Директиві, зокрема, встановлення потерпілим, у будь-який спосіб, що відповідальна особа неспроможна чи відмовляється сплатити.

2. Компенсаційний орган, який надав потерпілому компенсацію у державі-члені проживання, має право вимагати відшкодування виплаченої суми шля­хом компенсації від компенсаційного органу держави-члена здійснення під­приємницької діяльності страхової компанії, що видала поліс.

Останній орган тоді набуває прав потерпілого проти особи, що спричинила пригоду, чи її страхової компанії в тій мірі, наскільки компенсаційний орган в державі-члені проживання потерпілого надав компенсацію за завдані збитки або шкоду. Кожна держава-член зобов'язана визнавати суброгацію, що перед­бачається будь-якою іншою державою-членом.

3. Ця Стаття набирає чинності:

(a) після укладення договору між компенсаційними органами, заснованими чи затвердженими державами-членами, стосовно їх функцій та зобов'я­зань та порядку відшкодування;

(b) від дати, встановленої Комісією після встановлення нею у тісній спів­праці з державами-членами, що такий договір було укладено.

Комісія звітує Європейському Парламенту та Раді про імплементацію цієї Статті та її ефективність до 20 липня 2005 року та в разі необхідності подає пропозиції.

Стаття 7

Якщо неможливо ідентифікувати транспортний засіб або якщо протягом двох місяців після пригоди неможливо ідентифікувати страхову компанію, по­терпілий може звернутися за отриманням компенсації від компенсаційного органу в державі-члені, де він проживає. Компенсація надається у відповідності до положень Статті 1 Директиви 84/5/ЕЕС. Компенсаційний орган тоді подає вимогу на умовах, встановлених в Статті 6(2) Директиви:

711

(a) у випадку, коли не може бути ідентифікована страхова компанія: до га­рантійного фонду, передбаченого Статтею 1(4) Директиви 84/5/ЕЕС у державі-члені, де звичайно знаходиться транспортний засіб;

(b) у випадку не ідентифікованого транспортного засобу: до гарантійного фонду держави-члена, в якій сталася пригода;

(c) у випадку транспортних засобів третіх країн: до гарантійного фонду дер­жави-члена, в якій сталася пригода.

Стаття 8

До Директиви 73/239/ЕЕС внести такі зміни:

(a) Додати такий пункт до Статті 8(1):

«(І) повідомити ім'я та адресу представника, що займається розглядом вимог, призначеного в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за отриманням ліцензії, якщо ризики, що підля­гають покриттю, відносяться до виду 10 пункту А Додатку, крім від­повідальності перевізника.»

(b) Додати такий пункт до Статті 23(2):

(h) повідомити ім'я та адресу представника, що займається розглядом вимог, призначеного в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за отриманням ліцензії, якщо ризики, що підля­гають покриттю, відносяться до виду 10 пункту А Додатку, крім від­повідальності перевізника.»

Стаття 9

До Директиви 88/357/ЕЕС внести такі зміни:

Додати такий підпункт до Статті 12а(4): «Якщо страхова компанія не при­значила представника, що займається розглядом вимог, держави-члени можуть схвалити кандидатуру представника, що займається розглядом вимог, призна­ченого у відповідності до Статті 4 Директиви 2000/26/ЕС13, надаючи йому фун­кції представника, що призначається у відповідності до цього пункту.»

Стаття 10. Імплементація

1. Держави-члени приймають та оприлюднюють до 20 липня 2002 року за­кони, підзаконні та адміністративні положення, необхідні для забезпечення від­повідності цій Директиві. Вони негайно інформують про це Комісію.

Вони застосовують ці положення до 20 січня 2003 року.

2. При затвердженні державами-членами цих положень, вони повинні міс­тити посилання на цю Директиву чи супроводжуватись таким посиланням при їх офіційній публікації. Спосіб здійснення такого посилання визначається дер­жавами-членами.

3. Без шкоди пункту 1, держави-члени засновують або затверджують компе­нсаційний орган у відповідності до Статті 6(1) до 20 січня 2002 року. Якщо компенсаційні органи не уклали договору у відповідності до Статті 6(3) до 20 липня 2002 року, Комісія пропонує заходи, спрямовані на забезпечення на­брання чинності положеннями Статей 6 та 7 до 20 січня 2003 року.

13 Директива 2000/26/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 16 травня 2000 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників ав­тотранспортних засобів та про внесення змін і доповнень до Директив Ради 73/239/ЕЕС та 88/357/ EEC (OJ L 181, 20.7.2000, p. 65).

712

4. Держави-члени можуть у відповідності до Договору залишати чинними чи надавати чинності положенням, що є більш сприятливими для потерпілого, ніж положення, необхідні для забезпечення відповідності цій Директиві.

5. Держави-члени доводять до відома Комісії текст основних положень на­ціонального законодавства, яке вони приймають у сфері, що регулюється цією Директивою.

Стаття 11. Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності з дня її публікації в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств.

Стаття 12. Санкції

Держави-члени встановлюють санкції за порушення національних положень, які вони приймають на імплементацію цієї Директиви, та вживають заходів для забезпечення їх застосування. Санкції мають бути ефективними, пропорційни­ми та попереджувальними. Держави-члени повідомляють про ці положення Комісію не пізніше 20 липня 2002 року, а про будь-які наступні зміни і допов­нення — якомога скоріше.

Стаття 13. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 16 травня 2000 року.

За Європейський Парламент Президент

Ніколь Фонтейн

За Раду Президент

Мануель Каррільо