ДИРЕКТИВА РАДИ 77/92/ЕЕС від 13 грудня 1976 року щодо заходів зі спрощення ефективного здійснення свободи підприємництва та свободи надання послуг стосовно діяльності страхових агентів та брокерів (ex ISIC Group 630) та, зокрема, перехідних заходів стосовно такої діяльності*

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема, статті 49, 57, 66 і 235 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту1,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету2,

Враховуючи, що, відповідно до Договору, заборонено будь-який дискримі­наційний режим за національною ознакою щодо здійснення підприємницької діяльності та надання послуг після завершення перехідного періоду; враховую­чи, що принцип такого національного режиму застосовується, зокрема, щодо права вступати до професійних організацій, якщо професійна діяльність відпо­відної особи обов'язково включає реалізацію цього права;

Враховуючи, що не всі держави-члени висувають умови щодо започатку-вання та ведення діяльності страхового агента і брокера, оскільки в деяких випадках існує свобода започаткування та ведення такої діяльності, проте в Інших випадках існують суворі обмеження, за яких володіння формальним під­твердженням кваліфікації є умовою доступу до професії;

Враховуючи, що, зважаючи на розбіжності, що існують між державами-чле-нами щодо сфери діяльності страхового агента і брокера, бажано визначити якомога чіткіше види діяльності, до яких застосовується ця Директива;

Враховуючи, що, більше того, стаття 57 Договору передбачає, що з метою полегшення для осіб започатковувати та вести діяльність в якості підприємців, мають бути прийняті Директиви щодо взаємного визнання дипломів, сертифі­катів та Інших підтверджень формальної кваліфікації і з метою координації положень, передбачених законами, підзаконними чи адміністративними поло­женнями в державах-членах;

Враховуючи, що за відсутності взаємного визнання дипломів чи негайної координації видається, тим не менше, бажаним сприяти ефективному здійс­ненню свободи підприємництва та свободи надання послуг стосовно відповід­ної діяльності, зокрема шляхом прийняття тимчасових заходів того типу, які передбачені в Загальній програмі3 з метою уникнення надмірного тиску на гро­мадян держав-членів, в яких не ставиться жодних умов щодо започаткування такої діяльності;

Враховуючи, що, з метою уникнення труднощів, які виникають, мета тим­часових заходів має полягати в тому, щоб визнавати, як достатню кваліфікацію для започаткування відповідної діяльності в приймаючих державах-членах, в яких мають місце правила, що регулюють започаткування такої діяльності, той

* Official Journal L 026, 31.01.1977, p.

1 OJ C 78. 2.8 1971, p. 13;

2OJ C 113, 9 11 1971, p 6;

1 OJ 2, 15 1 1962, pp 32/62 та 36/62,

498

яких мають місце правила, що регулюють започаткування такої діяльності, юі. факт, що діяльність здійснювалася в державі-члені, звідки походить іноземнин громадянин, протягом належного та достатньо недавнього періоду часу, у випп дках, коли не вимагається попередньої підготовки, для гарантування того, що відповідна особа володіє професійними знаннями, еквівалентними тим, що вимагаються від своїх громадян в приймаючій державі-члені;

Враховуючи, що, зважаючи на ситуацію в Нідерландах, коли страхові бро­кери, в залежності від їхніх професійних знань, поділяються на декілька катего рій, еквівалентна система має бути забезпечена стосовно громадян інших дер-жав-членів, які бажають започаткувати діяльність в одному чи більше відповідних видах, оскільки найбільш відповідний і об'єктивний критерій для цієї мети І кількість працівників, які працюють чи працювали під керівництвом відповід ної особи;

Враховуючи, що діяльність агента включає реалізацію постійних повнова­жень однієї чи більше страхових компаній уповноваженим бенефіціаром щодо певних чи всіх угод, які належать до звичайного обсягу діяльності відповідної компанії або компаній, для того, щоб створювати від імені такої компанії чи компаній обов'язкові для нього чи для них зобов'язання, відповідна особа по­винна бути спроможна вести діяльність брокера в приймаючій державі-члені.

Враховуючи, що мета цієї Директиви буде реалізована, як тільки буде дося­гнуто узгодження умов щодо започаткування та ведення відповідної діяльності і взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших формальних кваліфікацій.

Враховуючи, що, оскільки в державах-членах започаткування і ведення дія­льності, про яку йдеться в цій Директиві, також залежить, у випадку оплачува­них працівників, від володіння ними професійними знаннями та навичками, ця Директива також має застосовуватись до цієї категорії осіб, для того, щоб усунути перешкоди вільному пересуванню працівників і цим самим доповнити заходи, прийняті Регламентом Ради 1612/68/ЕЕС від 15 жовтня 1968 року щодо свободи пересування працівників в межах Співтовариства4, зі змінами, внесе­ними Регламентом 312/76/ЕЕС5;

Враховуючи, що, з цієї ж причини, положення, передбачені стосовно пи твердження доброї репутації і доказу відсутності попереднього банкрутства по­винні також застосовуватися до оплачуваних працівників,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

1.

2. Ця Директива також застосовується до громадян держав-членів, які, як передбачено в Регламенті 1612/68/ЕЕС, бажають вести діяльність, про яку йдеться в статті 2, як оплачувані працівники.

Стаття 2

1. Ця Директива застосовується щодо таких видів діяльності, яка входить І. ex IS1C Group 630 в Додатку III Загальної програми щодо скасування обмежеіь свободи підприємництва:

4 01 L 257, 19 10 1968, р. 2, 'OJ L39, 142.1976, р 2;

499

(a) професійної діяльності осіб, які, діючи при повній свободі вибору ними компанії, об'єднують з метою страхування чи перестрахування ризиків, осіб, які шукають страхування чи перестрахування та страхові чи пере­страхові компанії, здійснюють діяльність, пов'язану з підготовкою до укладення договорів страхування чи перестрахування і, якщо доцільно, допомагають в укладенні і виконанні таких договорів, зокрема у випадку пред'явлення вимоги;

(b) професійної діяльності осіб, які діють на підставі одного чи більше дого­ворів чи які уповноважені діяти від імені і за дорученням, чи тільки за дорученням, одного чи більше страхових компаній при здійсненні кон­сультування, Інформаційних послуг та роботи, пов'язаної з підготовкою чи укладанням договорів страхування, чи допомоги в укладенні і вико­нанні таких договорів, зокрема у випадку пред'явлення вимоги;

(c) діяльності осіб, крім тих, що зазначені в (а) і (Ь), які, діючи за доручен­ням таких осіб, посеред іншого здійснюють роботу, пов'язану з підгото­вкою І укладенням договорів страхування чи отриманням страхових пла­тежів, за умови, що жодні страхові зобов'язання стосовно чи зі сторони громадськості не виконуються як частина цих операцій

2. Ця Директива застосовується, зокрема щодо діяльності, яка звичайно опи­сана в держава-членах таким чином:

а) діяльність, про яку йдеться пункті 1 (а):

— в Бельгії:

— Courtier d'assurance Verzekeringsmakelaar,

— Courtier de reassurance Herverzekeringsmakelaar

— у Іспанії :

— Agentes libres de seguros,

— Corredores de reaseguro;

— у Португалії:

— Corretor de seguros ,

— Corretor de resseguros .

— в Данії:

— Juridiske og fysiske personer, som driver selvstndig virksomhed som formidler ved afstning af forsikringskontrakter

— в Німеччині:

— Versicherungsmakler,

— Ruckversicherungsmakler

— у Франції:

— Courtier d'assurance,

— Courtier d'assurance maritime,

— Courtier de reassurance

— в Ірландії:

— Страховий брокер,

— Перестраховий брокер

— в Італії:

— Mediatore di assicurazioni,

— Mediatore di riassicurazioni

— в Нідерландах:

— Makelaar,

— Assurantiebezorger,

500

— Erkend assurantieagent,

— Verzekeringsagent

— в Об'днаному Королівстві:

— Страховий брокер

(b) діяльність, про яку йдеться в пункті 1 (Ь):

— в Бельгії:

— Agent d'assurance Verzekeringsagent

— у Іспанії :

— Agentes afectos de seguros ( representantes у no representantes ) ;

— у Португалії:

— Agente de seguros .

— в Данії:

— Forsikringsagent

— в Німеччині:

— Versicherungsvertreter

— у Франції:

— Agent general d'assurance

— в Ірландії:

— Агент

— в Італії:

— Agente di assicurazioni

— в Люксембурзі:

— Agent principal d'assurance,

— Agent d'assurance

— в Нідерландах:

— Gevolmachtigd agent,

— Verzekeringsagent

— в Об'єднаному Королівстві:

— Агент

— у Греції:

(c) діяльність, про яку йдеться в пункті 1 (с):

— в Бельгії:

— Sous-agent

— Субагент

— у Іспанії:

— Subagentes de seguros ;

— у Португалії:

— Submediador .

— в Данії:

— Underagent

— в Німеччині:

— Gelegenheitsvermittler,

— Inkassant

— у Франції:

— Mandataire,

— Intermediate,

— Sous-agent

— в Ірландії:

— Субагент

501

— в Італії:

— Subagente

— в Люксембурзі:

— Sous-agent

— в Нідерландах:

— Субагент

— в Об'єднаному Королівстві:

— Субагент.

Стаття З

Держави-члени, в яких започаткувавші чи ведення будь-якої діяльності, про яку йдеться в статті 2, підлягає вимозі виконання певних кваліфікаційних умов, забезпечують, що будь-якому бенефіціару, який звертається щодо цього, буде надано інформацію про правила, які регулюють професійну сферу, в якій він пропонує здійснювати діяльність, до того як він почне здійснювати підприєм­ницьку діяльність на постійній основі чи до того, як він почне здійснювати таку діяльність на тимчасовій основі.

Стаття 4

Якщо в державі-члені започаткування чи ведення будь-якої діяльності, про яку йдеться в статті 2 (1) (а) і (Ь) залежить від володіння загальними, комерцій­ними чи професійними знаннями і навичками, така держава-член приймає як достатнє підтвердження таких знань і навичок той факт, що один з видів відпо­відної діяльності здійснювався в іншій державі-члені протягом будь-якого з зазначених періодів:

(а) чотирьох послідовних років як незалежна особа чи як адміністратор або

(б) двох послідовних років як незалежна особа або як адміністратор, якщо бенефіціар підтвердить, що він працював протягом щонайменше трьох років з одним чи більше страховим агентом чи брокером, або з одною чи більше страховими компаніями, або

(в) одного року як незалежна особа або як адміністратор, якщо бенефіціар підтвердить, що для здійснення відповідної діяльності він отримав попе­редню підготовку, посвідчену сертифікатом, визнаним державою, або що розглядається компетентним професійним органом як таке, що ціл­ковито задовольняє його вимогам.

Стаття 5

1. Якщо держава-член ставить започаткування чи ведення будь-якої діяль­ності, про яку йдеться в статті 2(1) (а) в залежність від більш суворих вимог ніж ті, які вона передбачає щодо діяльності, передбаченої в статті 2(1) (Ь), вона може у випадку започаткування чи ведення першої зазначеної діяльності вима­гати, щоб вона здійснювалася в іншій державі-члені в тій галузі професії, про яку йдеться в статті 2 (1) (а) протягом:

(a) чотирьох послідовних років як незалежна особа або як адміністратор чи

(b) двох послідовних років як незалежна особа або як адміністратор, якщо бенефіціар підтвердить, що він працював протягом щонайменше трьох років з одним чи більше страховим агентом чи брокером, або з одною чи більше страховою компанією, або

(c) одного року як незалежна особа або як адміністратор, якщо бенефіціар підтвердить, що для здійснення відповідної діяльності він отримав попе-

502

редню підготовку, посвідчену сертифікатом, визнаним державою, або що розглядається компетентним професійним органом як такий, що ці­лковито задовольняє його вимогам.

Діяльність, що здійснюється бенефіціаром згідно з статтею 2 (1) (Ь), якщо вона включає здійснення постійних повноважень однієї чи більше страхових компаній відповідною уповноваженою особою щодо певних чи всіх трансакцій, які належать до звичайного обсягу діяльності відповідної компанії або компа­ній , для того, щоб створювати від імені такої компанії чи компаній обов'язкові для неї чи для них зобов'язання, вважається еквівалентною тій діяльності, про яку йдеться в статті 2 (1) (а).

2. Однак, у Нідерландах започаткування чи ведення діяльності, про яку йдеть­ся в статті 2 (1) (а), крім того, буде залежати від наступних умов:

— якщо бенефіціар бажає працювати як 'makelaar', він повинен був вести відповідну діяльність в компанії, де він керував щонайменше 10 праців­никами,

— якщо бенефіціар бажає працювати як 'assurantiebezorger', він повинен був вести відповідну діяльність в компанії, де він керував щонайменше 5 працівниками,

— якщо бенефіціар бажає працювати як 'erkend assurantieagent', він пови­нен був вести відповідну діяльність в компанії, де він керував щонайме­нше 2 працівниками.

Стаття 6

1. Якщо в державі-члені започаткування чи ведення діяльності, про яку йдеть­ся в статті 2 (1) (с), залежить від володіння загальними, комерційними чи про­фесійними знаннями і навичками, така держава-член приймає як достатнє під­твердження таких знань і навичок той факт, що відповідна діяльність здійснювалась в іншій державі-члені протягом одного з наступних періодів:

(a) двох послідовних років або як незалежна особа або така, що працювала з одним чи більше страховим агентом або брокером або з одною чи більше страховими компаніями, або

(b) одного року за умов, визначених в пункті (а), якщо бенефіціар підтвер­дить, що для здійснення відповідної діяльності він отримав попередню підготовку, посвідчену сертифікатом, визнаним державою, або що роз­глядається компетентним професійним органом як такий, що цілковито задовольняє його вимогам.

2. Здійснення принаймні протягом року одного з видів діяльності, про яку йдеться в статті 2 (1) (а) чи (Ь), і отримання відповідної підготовки вважається як задоволення вимог, встановлених в пункті 1.

Стаття 7

У випадках, про які йдеться в статтях 4, 5 і 6, ведення відповідної діяльності не повинно припинятися більше ніж 10 років раніше дати, коли зроблена заяв­ка, передбачена в статті 9 (1). Однак, якщо в державі-члені для її громадян встановлений коротший період, цей період повинен також застосовуватися до бенефіціарів.

Стаття 8

1. Особа вважається такою, що вела діяльність як адміністратор в значенні статей 4 і 5 (1), якщо вона вже здійснювала відповідну діяльність:

503

(а) як керівник компанії чи як керівник структурного підрозділу компанії, або

(б) як заступник керівника компанії чи як його уповноважений представ­ник, якщо така посада включала відповідальність, еквівалентну відпові­дальності керівника, якого вона представляла.

2. Особа також вважається такою, що здійснювала діяльність як адміністра­тор в значенні статті 4, якщо її обов'язки в страховій компанії включали керів­ництво агентами чи нагляд за їх роботою.

3. Робота, про яку йдеться в статтях 4 (б) і 5 (1) (б), повинна була передба­чати відповідальність щодо підготовки, укладення та виконання договорів стра­хування.

Стаття 9

1. Доказ того, що умови, передбачені в статтях 4, 5, 6 і 7 виконуються, підтверджується сертифікатом, виданим компетентним органом чи установою в державі-члені походження або державі-члені, звідки походить відповідна осо­ба, який остання подає як супровідний документ до цієї заявки на здійснення одного з видів відповідної діяльності в приймаючій державі-члені.

2. Держави-члени протягом періоду часу, встановленого в статті 13, призна­чають органи і установи, компетентні видавати сертифікати, про які йдеться в пункті 1, і негайно повідомляють про це інші держави-члени і Комісію.

3. Протягом періоду часу, встановленого в статті 13, кожна держава-член також повідомляє інші держави-члени і Комісію про органи і установи, в які слід подавати заявку на ведення діяльності, про яку йдеться в статті 2, в при­ймаючій державі-члені, а також супровідні до неї документи.

Стаття 10

1. Якщо приймаюча держава-член вимагає від своїх громадян, які бажають започаткувати чи вести будь-яку діяльність, про яку йдеться в статті 2, підтвер­дження доброї репутації і підтвердження того, що вони раніше не були оголо­шені банкрутом, або підтвердження кожного з зазначеного, вона приймає як достатній доказ стосовно громадян інших держав-членів витяг з «судового про­токолу» або, за його відсутності, еквівалентний документ, виданий компетент­ним судовим чи адміністративним органом в державі-члені походження, або в державі-члені, звідки походить іноземний громадянин, яким засвідчено, що цих вимог дотримано.

2. Якщо держава-член походження або держава-член, звідки походить від­повідний іноземний громадянин, не видає документ, про який йдеться в пункті 1, він може бути замінений заявою під присягою — або, в державах, де не передбачено заяви під присягою, — офіційною заявою, зробленою відповідною особою перед компетентним судовим чи адміністративним органом, або, якщо доцільно, в присутності нотаріуса в державі-члені походження або державі-чле­ні, звідки ця особа походить. Такий орган чи нотаріус видає сертифікат, що посвідчує автентичність заяви під присягою або офіційної заяви. Заява про від­сутність попереднього банкрутства може також бути зроблена перед компетен­тним професійним органом в зазначеній країні.

3. Документи, видані згідно з пунктами 1 і 2, не подаються після більше ніж три місяці після дати їх видачі.

4. Держави-члени протягом періоду, встановленого в статті 13, призначають органи і установи, що є компетентними видавати документи, про які йдеться в

504

пунктах 1 і 2 цієї статті, і негайно інформують інші держави-члени і Комісію відповідно.

Протягом періоду часу, встановленого в статті 13, кожна держава-член також повідомляє інші держави-члени і Комісію про органи чи установи, до яких слід подавати документи, про які йдеться в цій статті, як супровідні до заявки про здійснення в приймаючій державі-члені діяльності, про яку йдеться в статті 2.

5. Якщо в приймаючій державі-члені вимагається підтвердження фінансо­вого стану, така держава розглядає сертифікати, видані банками в державі-чле­ні походження чи державою-членом, звідки відповідний іноземний громадя­нин походить, як еквівалентні сертифікатам, виданим на її території.

Стаття 11

Приймаюча держава-член, якщо вона вимагає від своїх громадян, які бажа­ють започаткувати чи вести один з видів діяльності, про які йдеться в статті 2, робити заяву під присягою чи офіційну заяву, і якщо форма такої заяви під присягою чи офіційної заяви не може бути використана громадянами інших держав-членів, забезпечує, що відповідним особам пропонується належна і ек­вівалентна форма заяви під присягою чи офіційної заяви.

Стаття 12

Ця Директива продовжує застосовуватися до набрання чинності положень щодо приведення у відповідність національних норм стосовно започаткування і ведення відповідної діяльності.

Стаття 13

Держави-члени вживають заходів, необхідних для відповідності цій Дирек­тиві, протягом 18 місяців від дня ЇЇ повідомлення і негайно інформують про це Комісію.

Стаття 14

Держави-члени надсилають Комісії тексти основних положень національ­ного законодавства, які вони приймають у сфері, що охоплюється цією Дирек­тивою.

Стаття 15

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 13 грудня 1976 року.

За Раду Президент

М. ван дер ШТОЕЛЬ