Значіння битви під Полтавою. Гетьман Іван Скоропадський. Скасування гетьманства 1722 p. Малоросійська колеґія. Гетьман Данило Апостол.

Битва під Полтавою мала есличсзне значіння, не тільки для України.але взагалі для цілого Сходу й Півночі Европи. Перед полтавською битвою ,стояла можливість утворення міцного антимосков- ського бльоку, зложеного зі Швеції, Польщі й України.

Найгірше вийшла Україна. Для неї полтавський погром був також рішаючим і наслідки його на Україні показалися найшвидче. Гетьманська Україна опинилась в руках московських окупантів, які господарювали тут по свому, не питаючися нового гетьмана. Тепер не було що говорити про самостійність України. Царське правительство стало на становищі, що Україна 6 складовою частиною великої російської держави й тільки тим виріжняється,що має автономію.З цього виходило, що одиноким сувереном України є цар, а гетьманська власть є тільки пережитком давніших часів. Тому надавати землю на Україні має тільки цар, а не гетьман, хоч перед полтавською битвою воно було інакше.

B 1710 році відкликано Ізмайлова, а установлено д?юх московських високих урядовців резидентами . Укра:ни. Оба ці резиденти були заразом контрольорами гетьмана, якому царське правительство не довіряло, хоч яким уляглим чоловіком показувався Іван Скоропадський. Так само великгм Ударом для гетьманс* кої власти було те, що цар з поминечням прав гетьмана сам нераз іменував полковників та иншу козацьку старшину, звичайно зпоміж Москалів. Щоби міцніше тримати в руках гетьмана, назначено йому на резиденцію, замість спаленого московськими військами Батурина, Глу- хів, положений під самою московською границею. Там стояло два полки московських військ, щоби гетьман мав цілком звязані руки. A найгірше було те, що всі московські війська — а було їх на Україні десять полків — мусіло удержувати гетьманське правительство. Чужі війська стояли на Україні, а тимчасом козаків висилано на копання каналів і будування кріпостей то до Петербурґа,то до Астрахані, то на Кавказ. При таких роботах вигибали козаки тисячами. I нічого не помогло, що гетьман Скоропадський вислуговувався Москві і ще в 1711 році зруйнував на приказ царя нову Січ, що її оснували собі січовики над рікою Ka- мінкою, по правім боці Дніпра.

3 усього було видко, що цар Петро стояв міцно при свойому пляні: знищити самостійність України. Виразним знаком цього було те,що українські справи, які належали до Міністерстца закордонних справ нарівні зі справами инших держав, в 1722 p. переказано сенатові. 1 тому, коли в 1722 році помер гетьман Скоропадський, цар рішив не допускати до вибору жадного гетьмана. 1 дійсно зараз тоді встановлено так званѵ Малоросійську Колєґію, зложену з шістьох московських 'коман- дантів з Веляміновом на чолі. Це була контрольна власть над генеральною і військовою канцелярією, над судами, навіть над найвищим військовим судом, мала взяти, вона в свої руки й українські фінанси.

Скасування виборного гетьманату, а ще гірше — встановлення Малоросійської Колєґії, яка зовсім не вязалася з українською адміністрацією, а була накинена згори, було ярким насильством над Україною з боку царя. Рік 17 22 це кінець само- c т і й н о ї у к p а ї н c ь к о ї д e p ж а в и. Замість того їстнував на ЛівобережнійУкраїні політичний орґа- «ізм, який був чимось поєередним між державою й автономічною провінцівю і який названо в Петербурзі урядово „Малою Росією". I з цим мусіла вогодитись українська суспільність. Від неї вимагано, щоби вона своєю державою признала російську імперію,а всякі думки про самостійнуУкраїну закинула. Ціла українська історія мала бути ви- веркнена зі світогляду української суспільности, він разом із старшиною вніс петицію до царя, щоб Україні повернено давні права. Розуміється, що це ні в чім не змінило політики Петра 1, а на оправдання цеї політики була петиція стародубсь- кого полку, в якій просилося московських судів і московських полковників. Ця петиція була замовлена Веляміновом, але вона всетаки показувала, до якої нікчемности були вже тоді здатні деякі круги .української суспільности. Стародубська петиція, це якраз відповідний додаток до факту проклинання гетьмана Мазепи українським духовенством.

Самому Полуботкові пішло як найгірше. Тоді, як він перебував у Петербурзі, цар вислав на Україну Румянцева з тим, щоби дістати від населення відповідь, яких порядків воно собі бажає: московських чи українських. Тоді Полуботок да& знати своїми післанцями' на Україну, щоби ніхто не боявся виявити вільно свою думку. Це йому признали провиною і його вкинено до вязниці, де він по кількох місяцях помер у 1724 році. Старшина довший час зоставалася ще у вязниці. Ha Україні став паном ситуації Велямінов.

B таких обставинах смерть Петра I в 1725 році була щастямдля України, бо його наслідники не виказали стільки енергії в нищенню самсстійно- стиУкраїни.Алевиразназмінанастала щойно в 1727 році. Тоді вступив на царськнй стіл малолітній Петро 11, а його опікуни не пумали йти політичними шляхами Петра 1.

Але на цьому скінчилися всі пояекші, бо разом з вибором гетьмана московське правительство предложило так звані „рішітельні пункти", де застерігало собі право інґеренції у внутрішніх справах України. B цих „пунктах", було між иншим сказано, що гетьмана можна вибирати тільки за царськйм дозволом; що кандидатів на полковників і генеральну старшину, в кількости трьох на одно місце мається представляти цареві, а цар має іменувати одного з поміж них. B Генеральнім £уді мае бути по три Українців і Москалів. Московскі війська, які стояли на Україні, мали бути розква- теровані й прохарчовані коштом^ українського населення. Ці точки звязували дуже міцно Україну з Московщиною на некористь першої. Унія з Москвою давно вже перестала бути тільки персональною. Її цілком знівечено за Петра 1, а хоч тепер відношення Москви до України по части_ѵзмінилося, то всеж унія України з Москвою була тепер оперта на нерівнорядности спільників. Українська дернова їгідпала під залежність московської держави.

Зі смертю царя Петра H в 1730 році, за цариці Анни, почалися знову гірші часи для України так, що коли Данило Апостол тяжко захорував в 1733 році, то московське правительство не дозволило, щоби генеральна. старшина заступала гетьмана & управі, а назначило Управляючу Раду, зложену з трох Українців і трох Москалів з кн. Шаховсь'ким на чолі. Це було підготуванням нового правительства на випадок смерти xoporo гетьмана. Ha це не треба було довго чекати, бо в 1734- році гетьман умер.

Апостол був гетьманом, який вважаючи на реальні обставини, провадив умірковану політику що до Москви. У внутрішній політиці змагав до- зміцнення гетьманської в'ласти, до запровадження порядку в адміністрації, до усуненнЯ хабарництва і надужить. Тоді зреорґанізованотакожсудівництво і скарбовість, а осібна комісія мала зібрати разом, усі укрДїнські-закони й права. Зі смертію Апостола настадйзнову гірші часи на гетьманськійУкра- їні. Москва не дозволила на вибір нового гетьма- на.йУкраїноюстала управлятизгадана вище Управ- ляюча.Рада.