Додаток 3. “Права, за якими судиться малоросійський народ ” *

* Подаємо в перекладі з російської на сучасну українську мову, по можливості якнайближче до буквального тексту Кодексу за : Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. // Записки НТШ.- Т.4(159).- Мюнхен, 1949.

Загальні положення

Глава VII

Арт. 1, Пункт 2: “Право є наукою, що приводить до справедливості, а відводить від неправди, щоб через таку науку і виконання її зухвальство злих людей гальмувалось, а між добрими невинність у безпечності перебувала; справедливість же — це віддавати кожному те, на що він має право”.

Глава І.

“Про силу й важливість прав малоросійських”:

Артикул 1. “Права малоросійські, підтверджені тутешньому народові всепресвітлими Всеросійськими монархами, таку силу й вагу мають, що по ним як малоросіяни, так і в Малій Росії чужинці власники, мешканці й приїжджі повинні судитись.

Пункт 1. “Всякого рангу й стану, не виключаючи нікого, від вищих до нижчих, духовних і світських, військових і цивільних, малоросійські обивателі та весь без винятку малоросійський же народ, по артикулам, в цім праві написаним, в усяких справах суд і розправу мати й цьому праву послушні повинні бути.

Пункт 2. “Так само й ті, що хоч і не тутешні мешканці, але володіють будь-якими маєтностями, і ті з чужинців, що в Малій Росії мешкають, а також і приїжджі всякого звання люди, у всяких підлеглих судам справах, так само, як і тутешні обивателі, по цьому праву судитись повинні”.

Глава II

Арт. 6. “Про святкування празників”:

“У дні празників, які визначені церковним уставом, як от: свята Господні, в тому числі кожний день воскресний, себто недільний, який всемогучому Богові в Новім Завіті замість дня суботнього присвячений, також свята Богородиці й окремих святих, повинні всякого стану люди, звільнивши себе від суєтних мирських справ, до церкви для молитви й святої служби приходити, слуг, і рабів, і худобу свою від звичайних робіт звільнити і цілий день такий в богомислії та в церковних і приватних до Бога молитвах свято, благочинно й тверезо проводити.

Глава III

Арт. 1, пункт 1. “Про силу уставів та указів високо монарших”: “Монарх або самодержець і правлячий государ є найвища влада, себто над усіма верховна, від сяйного Всевишнього Бога призначена й встановлена, то укази його високомонарші всім підданим за право вважати і з усякою пошаною й слухняністю виконувати належить, ніхто бо інший, мимо його наказу, жадних законів творити і прав встановляти не в силі”.

Пункт 2: “Монарх має владу судити всяких осіб і вирішувати всякі справи, в яких остаточна апеляція до його високого монаршого маєстату має подаватися, сам бо він є над усіма верховний суддя, тримає ж меч від Бога йому даний на охорону церкви й держави, на здійснення права й справедливості, на оборону вдів і сиріт, на визволення слабих від рук сильних, на помсту й кару злочинців і злодіїв, і в його одній волі і власті є дарування злочинцям їх вини та нагорода вірних і добрих підданих”.

Глава IV

Арт. 6, пункт 5: “Представником шляхетського або військового, козацького стану є той, хто походить від предків своїх — від прадіда, діда й батька по чоловічій лінії з того ж стану. Коли б хто прохав затвердити його в цьому стані, мусить довести старовинними військовими компутами й старожилими свідками, що його батько або дід чи прадід по чоловічій лінії був шляхетського або військового стану, а за відсутністю компутів і свідків родичами своїми по батькові, а не по матері за присягою їх, і коли доведе, має бути затверджений в цьому стані”.

Основні риси цивільного права

Глава XIV

Арт. 1, пункт 1: “Майно є двояке: нерухоме й рухоме. Нерухоме майно: села, фільварки, хутори, ниви, ліси, поля, луки, доми, кам'яні будинки та інше; а рухоме: золото, срібло, гроші, худоба, одяг та інше. Нерухоме й рухоме майно — теж двояке: те, що переходить від батьків, від діда й баби та від інших предків, і те, що сам праві о набуває займанням на порожніх місцях і що перед тим нічиє було, або власною працею, службою або яким-будь промислом”.

Арт. 5, пункт 5: “Хто б собі нажив якого грунту або вгіддя, а вони перед тим не мали жадного власника, або хто б прийшов на порожню землю і ту землю орав або ліс розчищав, або його посів, також кому б така земля шляхом договору чи уступлення чи по жеребу, або яким іншим правильним способом дісталась, тією землею чи лісом володів і володіє без спору, такі нерухомі маєтки мають належати тому, хто ними володіє, як власні або куплені”.

Глава V

Арт. 1, пункт 1: “Усі загалом шляхетського та військового звання, знатні і в рангах, як і рядові люди, що в Малій Росії проживають і повнолітні, мають маєтності й грунти батьківські, матірні, за посагом одержані, куплені, вислужені - правовим способом набуті, також і чужинці, що в Малій Росії маєтки держать та прийняли тутешню службу, спільно з малоросіянами государеву військову службу відбувати повинні”.

Арт. 5: “Хто з козаків, компанійців та їм подібних людей військових одержував за службу платню, а був би з військового роду, такі усі персонально під своїм прапором ї командою, а брати й родичі їх, що живуть в нероздільному маєткові, під сотнею, де знаходяться їх маєтки, мають відбувати військову службу государеву, для того, щоб в службі не було жадного упущення; а хто родом з посполитих людей відбуває платну службу, того брати й родичі мають відбувати посполиті повинності для того, щоб у загальнонародних повинностях не було зайвого тягару іншим”.

Глава X

Арт. 4, пункт 1: “Між посагом, себто приданим, і між віном така різниця, що посаг або придане значить те майно, рухоме й нерухоме, яке жінка чоловікові приносить, або що йому за жінкою додають для допомоги в їх подружжі; віно ж—це дар, що чоловік або батьки його іменем проти приданого жінки при зговорі (заручинах), або вже після зговору весільного, з нерухомих маєтностей поступають і записують, і воно інакше називається дар шлюбний; це—для того, щоб жінка по смерті чоловіка була забезпечена, де буде жити й чим годуватись”.

Глава X

Арт. 14, пункт 1: “Котра б дівка пішла заміж без волі батька або матері, або, за смертю їх, без волі братів чи дядьків, рідних або близьких родичів, в опіці яких була, така — позбавляється посагу, а також батьківського, материного і всякого іншого спадкового маєтку, що мав би перейти до неї, але все те майно буде належати іншим, послушним братам і сестрам. Теж саме треба застосувати і до такої дівки, яка, не беручи з волі батьків та опікунів законного шлюбу, жила б самовільно й бешкетувала, противлячись батькам або опікунам своїм”.

Арт. 25, пункт 1: “Жінка, що по смерті чоловіка свого залишилась вагітною, хоч би й віно посідала, не може бути усунена від маєтків чоловіка та вислана з них раніше пологів тому, що ношене в її лоні (дитина) може бути спадкоємцем тих маєтків; і того ради та вдова, якщо почуває себе вагітною, то по смерті чоловіка негайно, кому належить або урядові має про це оповістити, і коли це буде доведене, мають бути маєтки чоловіка їй полишені в користування аж до народження дитини”.

Пункт 2: “А коли б вагітна жінка по смерті чоловіка бажала заволодіти маєтками мужа, а спадкоємці не вірили тому, що вона вагітна, або ганьбили її, що вона не від чоловіка завагітніла, тоді сумнів і спір про плід вирішує й припиняє вчасна або невчасна доба народження дитини, а саме: якщо після смерті чоловіка, рахуючи від восьмого дня після смерті, народиться дитина по упливі дев'яти місяців і двох або трьох днів, тоді інші спадкоємці можуть між собою поділити батьківські маєтки, а народжену дитину від поділу усунути; а коли та дитина народиться протягом дев'яти місяців і двох-трьох днів або й раніше, тоді належна по силі права частина батьківських маєтків має бути їй віддана”.

Пункт 5: “Також, коли б хто, одружившись, у скорому часі помер, а жінка його породила б раніше дев'яти місяців і двох або трьох днів, рахуючи народження від дня шлюбного весілля або від дня вінчання, — така дитина, що не може вважатись за його дитину, усувається від спадщини, виключаючи випадки, при яких недоношені в лоні матері діти народяться через сім або вісім місяців або й раніше.

Глава X

Арт. 27, пункт 1: “Материне майно, що лишилось без тестаменту й правного запису, нерухоме й рухоме..., також і посаг матері - повинно йти в рівний поділ на всіх дітей, як на синів одружених і неодружених, так і на дочок одружених і неодружених, виключаючи тільки з того числа, а саме: речі, що належать до жіночого вбрання й прикрас, які тільки на дочок спадають, а верхові коні, зброя, чоловіче вбрання й інше, що належить до військового вбрання, тільки на синів спадає. Те саме треба розуміти і про маєтності з материного посагу, збільшені обома батьками”.

Пункт 2: “Спадщина ж батьківського, його тестаментом нерозписаного майна, нерухомого й рухомого, тільки на синів та на їх спадкоємців переходити має...

Глава XII

Арт. 1: “Тестамент, або духовний запис — це добровільне рішення, або заповітна постанова, або свідоцтво з власної волі когось про те, щоб після його смерті було виконане те, чого він би бажав, щоб не було спорів і ненависті між тими, кому після смерті дістанеться майно, і того ради

тестамент, складений з примусу, не може мати сили, так як і інші записи й листи, складені під примусом. Складений тестамент не може суперечити загальним правам, добрим звичаям, совісті й пристойності, в противному разі не може мати сили”.

Глава XII

Арт. 12, пункт 1: “Про причини, з яких батьки можуть відректись дітей і позбавити їх спадщини”: “Батько або мати можуть сина або дочки зректися та усунути їх від спадкування своїх маєтків з таких причин: Перша: коли який син або дочка, не шануючи своїх батьків, не боячись Бога, зважиться піднести руку на батька або матір і буде їх бити, або штовхне в гніві, або злословитиме. Друга: коли б хто бажав батька свого або матір отрутою або іншим способом позбавити життя. Третя: коли син чи дочка по злобі, а не для користі государевої, годячи комусь, лагодитиме щось на своїх батьків, за що підлягали б карі смертю, таких дітей за кожною з цих трьох причин батьки не тільки можуть позбавити спадщини, але ще діти, за скаргою й доказами, можуть бути засуджені на кару смерті.

Арт. 1, пункт 2: “Син, що народився по смерті батька в належний час, спадкує після батька нарівні з іншими синами, що народились за життя батька; ба й ліпше від них право має, тому що не може бути позбавлений спадщини, бо хто ще не народився, той не може вчинити жадного переступу, за який би батько міг його позбавити спадщини; так само треба міркувати й відносно дочки, що народилась після смерті батька в належний час, яка нарівні з дочками, що народились за життя батька, мусить мати рівне право на спадщину або на виправу з іншими дочками”.

Глава XIII

Арт. 8, пункт 1: “Про спадкування наданих або вислужених маєтків”:

“Хто б, маючи синів і дочок невиділених, маєтки свої власні та надані за службу після своєї смерті лишив без тестаменту, такі нерухомі й рухомі маєтки після його смерті належать тільки самим синам, з яких вони б самі та їх спадкоємці могли служити військову службу монархові. Одначе і з цих маєтків має бути виділена одна четверта частина дочкам у посаг..., а при відсутності синів дочки та їх спадкоємці одержують, тільки з тих маєтків, з яких військова служба могла б відбуватись”.

Пункт 2: “А хто, одержавши за службу маєтки, помер би без тестаменту, не залишивши дітей, такого маєтки переходять у спадщину його родичам по чоловічій лінії... Тільки б ті спадкоємці були шляхетського і козацького походження та могли відбувати належну військову службу. А при відсутності синів—дочки та їх спадкоємці такі вислужені маєтки одержують, аби тільки мали чоловіків або дітей шляхетського чи козацького походження, здатних до військової служби”. Пункт 5: “Каліки, що не можуть виконувати військову службу, божевільні, німі, сліпі, ті, що народились без руки або ноги, або до одержання спадщини такими стали... карлики... спадкують батьківські й материні тільки рухомі речі... Однак з тих нерухомих маєтків ті, що їх одержать, мають давати утримання калікам і тримати їх у своїй опіці. Коли б же так сталося, що вони скалічились після того, як одержали спадщину, будучи цілком здорові, то в таких випадках вони спадщини не тратять; також коли б у калік чи у виродків народились діти, цілком здібні до військової служби, такі діти будуть спадкувати в наданих за службу маєтках.

Глава XIII

Арт. 15. “Про владу батьків над дітьми”:

“Батьківська влада над дітьми складається з того: 1) Що під час нужди, а особливо великого голоду, за крайньої від якогось випадку чи нещастя недостачі мають право батьки невиділених сина чи дочку віддати в найми або в заклад на службу, але тільки християнинові. 2) Батьки не повинні відповідати перед судом на позови дітей своїх проти них. 3) Що діти придбають, живучи спільно з батьками на батьківськім утриманні, те все лишається у владі батьків. 4) Коли батьки доручать дітям позовом і судом добувати чогось, то діти мають це виконати, але без відома батьків не мають права виступати на суді з позовом, крім випадків, зазначених у законі. 5) Що діти дістануть спадщиною або що придбають своєю працею чи службою, те, після бездітної їх смерті без заповіту, на батьків переходить.

Батьки не мають влади відбирати від дітей і собі засвоювати: 1) Що син за жінкою в посаг одержить або дочка від чоловіка свого як віно одержить. 2) Що діти наживуть самі своєю працею, службою або ремеслом. 3) Якщо одержать разом з батьками якусь спадщину. 4) Якщо хтось дарує дітям щось під умовою, щоб батьки до того не вступали. 5) Коли батьків з якихось причин по суду віддалено від їх маєтку, наприклад, коли б батько, маючи дітей від першої жінки, потім другу жінку взяв, близько споріднену з ним, всупереч церковним правилам”.

Глава XIII

Арт. 14, пункт 1: “Усиновлення є правне й природі непротивне обрання й прийняття бездітними людьми до своєї спадщини далеких своякових або й сторонніх людей: усиновляти ж можуть старші віком молодших, а не молодші старших. Також і той, хто має власних дітей, без певних підстав не може, мимо їх, всиновляти собі чужих дітей, особливо ж жінки нікого всиновляти не можуть, хіба-що уряд дозволить їм це за якихсь правильних причин... Кожне всиновлення мусить бути переведене за обопільною всиновителя й всиновленого згодою, зізнане й записане на уряді”.

Глава XVI

Арт. 4: “З боргів, що лишились після чиєїсь смерті, спочатку має бути заплачено борг державі, потім на погреб померлого треба залишити достатні кошти, але без зайвих витрат, опісля слугам платню за службу виплатити, також і вено запису чоловіка має бути виділене (жінці), особливо ж коли віно було забезпечене на маєтках померлого, раніше від інших боргів; інші кредитори не мають права протягом 50 днів по смерті турбувати спадкоємців і суд не може їх до сплачення боргів примушувати. Однак же й спадкоємці не можуть відчужувати спадкових маєтків без дозволу суду й згоди кредиторів, але всі маєтки в цілості мають утримувати до судового вироку і до розплати з кредиторами...”.

Глава XVI

Арт. 15, пункт 1: “Процент і лихва, хоч з погляду слова одне й те саме означають, коли хто більше бере, ніж в позику дає, однак по правним термінам процентом зветься те, що, за правом, поверх позиченої суми брати дозволено, від усякого числа сотенного, скільки сот у тій сумі буде числитись, восьми-процент, як наприклад, від ста рублів — вісім копійок; лихва ж—це те, що поверх цього правила зайве немилосердні лихвоїмці з боржника, на його шкоду, а на свою користь правлять”.

Глава XVI

Арт. 19, пункт 2: “Коли якісь маєтки, наприклад: село, хутір, ґуральня, млин, став, броварня, поле, сад, город, купецька лавка, дім та інші, з яких дохід іде, будуть дані в заставу без строку і без усякого про ті доходи договору, по урядовому запису або й без нього, тоді віритель той дохід і прибуток має одержати, не зараховуючи в стовпову суму боргу; коли б же при договорі умовлено, щоб віритель зараховував одержані доходи в боргову суму, то так тому й має бути, і коли тими доходами віритель вибере свій борг, тоді має передати той маєток боржникові”.

Глава XIX

Арт. 15, пункт 1: “Про доми на межі з сусіднім домом або грунтом”: “Кожному вільно будувати дім на власній землі і вгору вивести, як забажає, хоч і в три поверхи, тільки б через те вікнам сусіднього дому світла не відбирати, а, особливо ніхто не сміє в своєму домі вікна пускати на чужий двір, через які викидалася б на чужий двір якась нечистота, але коли б потрібне було вікно для освітлення покоїв, то воно мусить бути нагорі, під стелею, а не на звиклому місці”.

Пункт 2: “Коли при чиємусь дворі тільки з одного боку світло може бути, то сусід з того боку не тільки жодної високої будови будувати, але й дерева високого там садовити чи щепити не сміє, а хто б всупереч цьому зробив, то його будову належить понизити, а дерево викопавши перенести на інше місце, а, коли непотрібне, то й зрубати.

Пункт 5: “Ніхто не сміє через дах, стріхою або жолобом для протоку води спускати воду на чужий двір на шкоду його, також сволоків і деревин у суміжну чужу стіну запускати, і нічого свого без згоди сусіда прибудовувати, бо коли б це зробив всупереч забороні від сусіда, такі будівлі мусить перебудувати так, щоб не шкодили другому; але коли б так збудовані будівлі простояли рік і сусід не позвав за це до суду, то вже з причини давності можуть стояти без перебудови й далі”.

Основні риси кримінального права

Глава II

Арт. 5, пункт 2: “Хто, не боячись Бога й зневажаючи укази монарха, почне закликати до себе яких чаклунів або до них додому ходити для якихось чаклунських справ, або при подорожах балачки про них вести та наслідувати їх науку, особливо ж коли ті чаклуни зачнуть, на шкоду або на вигадану комусь користь, свої чаклунства переводити в чин, то за це самих чаклунів карати спаленням живими, а тих, що для вигаданої душовредної користі або чиєї шкоди вимагали б від них чаклунства, публічно жорстоко скарати, а інших, в міру їх вини, політичною або й прямою смертю скарати”.

Глава III

Арт. 14, пункт 1: “Хто б гроші, без указу государевого, на шкоду державного скарбу виробляв, або государеву монету псував, переробляв, обрізував, також коли б монетного двору майстри золото, срібло або іншу яку матерію, потрібну для монетної справи, псували, переливали, змішували на свою користь і на шкоду держави, таких обвинувачених, на підставі належних доказів, карати без жодного помилування: горло розтопленим оливом залити; такій же карі підлягають і ті, хто важився б під герби чужої держави робити фальшиві гроші і в народ пускати для обману й на шкоду народу”.

Глава IV

Арт. 6, пункт 1: “Шляхетського й військового стану людей в Малій Росії у посполиті записувати й поневолювати, як і земель їх та інших дібр і вгіддів, правно ними набутих, відбирати ніхто не має права, бо вони при своїх вольностях, свободах і маєтностях непорушно мають перебувати; а хто був би кимсь поневолений, такий за доказами має бути повернений до свого попереднього стану; хто б у них який грунт всупереч цього права відібрав, у такого за доказом той грунт відібрати і віддати тому, чий був перед цим, а кривдника винити й штрафувати за артикулами цього права”.

Глава V

Арт. 17 “Про втікачів з баталії”.

“Котра б військового стану особа в поході з баталії під час бою з ворогом утекла, таку, по доведенню й розгляді вини, позбавленням чести або карою на тілі, а залежно від важливості справи, то й смертю скарати треба; те ж саме належить застосувати і при випадках втечі з розвідчого відділу чи від інших військових акцій”.

Глава XX

Арт. 5, пункт 1: “Про вбивство дітьми батьків або батьками дітей”: “Котрий би син чи дочка, забувши Бога і не боячись страшного його суду, батька або матір свою, навмисне через злобу й запал, на смерть забив або яким-небудь способом кого з них позбавив життя, такого сина або дочку, за такий тяжкий переступ Божого й натурального закону, жорстокою смертю скарати, а саме: сина живого четвертувати і мертве тіло його на колесо покласти, а голову на палю вбити; дочку ж живу вкопати в землю по шию і так тримати в землі, доки не помре; з маєтків же вбитих батька чи матері, яка частина приходилась на тих батьковбивців, або вже дісталась їм у володіння, має бути віддана іншим, непричетним тому вбивству, братам та сестрам, або ближчим родичам, яким належить право на спадщину...”.

Глава XX

Арт. 18, пункт 5: “Про отруєння”:

“Коли б же отруєний не помер, тільки на здоров'ї був ушкоджений, тоді отруйника скарати на смерть через стяття голови, якщо потерпілий буде настоювати, та платню за голову відповідно станові в половині стягти; коли б же потерпілий на смерті такого злочинця не настоював, то за навмисне, хоч і не докінчене позбавлення життя відтяти йому руку і платню за голову повну стягти; а коли й на утинанні руки позовний не буде настоювати, тоді тільки повну платню за голову стягти і поверх того жорстоко того злочинця скарати на тілі; таким же способом чинити і в випадках злочинних на чиє-небудь життя й здоров'я намірів, не виконаних через якісь перешкоди, прийнявши під увагу обставини таких злочинних намірів, та взяти у злочинця підписку за порукою вірогідних людей, що надалі таких і подібних їм злочинних намірів виконувати сам або через інших з намови або підкупу не буде під загрозою смертної кари”.

Глава XX

Арт. 50, пункт 5: “Хто, обороняючи себе або когось іншого, пострілом з рушниці або якоюсь іншою зброєю в обороні забив на смерть не нападника, а когось іншого, не винного, той на підставі достовірних доказів звільняється від кари смерті, але платню за голову вбитого його родичам, відповідне до стану його, має заплатити той, хто нападав”.

Глава XXI

Арт. 5: “Хто б ... з осіб шельмованих і публічно через ката покараних... забив на смерть, той має бути засуджений, як убивця, тільки без плати головщини за скалічення шельмованому...; за словесну образу ... шельмованим та жінці, безчесною опублікованій, жодного відшкодування не належить”.

Глава XXIII

Арт. 5: “Чоловік скаржитись на свою жінку за перелюби не може в наступних випадках: 1) Коли й сам порушує подружню вірність через перелюби. 2) Коли сам був причиною перелюбів своєї жінки або подав до того якусь причину. 3) Коли жінка погрішила не з власної волі, а через примус насильством. 4) Коли мужчину, з яким погрішила, прийняла за свого чоловіка через якусь помилку в персоні. 5) Коли чоловік, знаючи, про перелюби жінки, буде з нею жити й далі, як з своєю жінкою; коли б же в таких випадках чоловік і подав скаргу, то після доведення однієї із зазначених вище причин його скаргу належить відкинути”.

Глава XXIV

Арт. 8, пункт 1: “Злодії, шахраї, щодень крадуть різні речі і явно беруть чи втікають, за першим разом спійманих на такому злодійстві — бити у стовпа різками, за другим — вухо утяти, за третім — носа утяти або на чолі залізом знак випекти, а поверх такої кари за другим і третім приводом у стовпа прив'язаних в публічному місці бити різками або канчуками, а хто б з них після триразового покарання знов був спійманий на злодійстві, той має висіти”.

Основні риси судового процесу

Глава VII

Арт. 1, пункт 1: “Суд є правильне спірних і кримінальних справ між позовником і позваним через суддів рішення. Суд завжди складається з певного числа чесних осіб, яким від вищої влади доручена вдасть і сила для виконання правосуддя”.

Глава VII

Арт. 2, пункт 1: “На посаду судді мають бути обирані люди достойні, заслужені, у вірності імператорській величності непідозрілі, добросовісні, грамотні, в правах умілі, в законному шлюбі народжені, чесного поводження, в словах і в ділах сталі, та вибирані персони були б повнолітні, принаймні не молодші за 25 і не старші за 70 років, та не вибиралися б німі, глухі, божевільні, каліки, не п'яниці, не лихварі, не хабарники, не чужинці, не новоохрещені, не прокляті, не оголошені безчесними, також і не відступники від християнства, єретики або невірні”.

Глава VII

Арт. 4, пункт 4: “Кожний суддя повинен судити за цим правом і за написаними в ньому артикулами; за своїми ж міркуваннями, здогадами, думками і власними відомостями не судити й не присуджувати, але на підставі зроблених на суді заяв і поданих сторонами правильних доказів має складати вирок; а до того ж і кари осудженому по милосердю або навмисне зменшувати, або через ненависть чи злобу додавати не повинен, крім випадків, в цьому праві зазначених”.

Главі VIII

Арт. 1, пункт 2: “Отвітчиком, позваним... — називається той, на кого в суд чолобитна або скарга позовником подається. Також і позваний, що одержав від позовника звістку або нагадування, про що на нього той має скаржитись, мусить раніше, ніж виступати на суді, обміркувати, чи винен в тому, про що його оскаржено; бо коли сама совість його в тому буде обвинувачувати, то краще добровільно, без суду те віддати, ніж що не належить собі неправно засвоювати, завдаючи шкоду й зайві витрати позовникові, а на себе приймаючи гріх, помсту Божу й кару від людей; якщо ж після такого обміркування визнає себе правим, то й він повинен чинити, як вище написано, чим би себе проти скарги оправдати міг, тоді до суду для відповіді вступив.

Глава VIII

Арт. 7, пункт 1: “Адвокатом, пленіпотентом, патроном, прокуратором і повіреним називається той, хто в чужій справі, з чийогось доручення замість нього на суді обстоює, відповідає й розправляється”.

Арт. 14, пункт 1: “Писемні докази для всякого позову і для оправдання можуть бути прийняті такі: 1) Високомонарші грамоти, привілеї, королівські дипломи, гетьманські універсали, судові декрети чи приговори та інші видавані з канцелярій листи й атестати. 2) Тестаменти (заповіти), правним порядком складені, також купчі й уступні записи, правильно кимсь видані, а надто зголошені в магістратах і урядах, і в міські книги вписані й видані з них належні відписи; де такий писемний доказ є, там інших доказів непотрібно, бо судовий доказ— найбільш достовірний доказ, проти якого ні свідків, ні присяги допускати не можна. 3) Обліги (зобов'язання) та церографи (власноручні розписки) і кабали (теж зобов'язання) власноручні або за підписом руки того, хто таку кабалу дає, або когось запрошеного дати підпис. 4) Контракти купецькі й всякі договори, на уряді зголошені, або за підписами договірних сторін і свідків. 5) Книги-реєстри ревізійні, за руками ревізорів, і всякі достовірні записи. 6) Купецькі записні книги або боргові реєстри можуть тільки напівдоказами бути, а щоб мали повну силу, мусять бути стверджені присягою, і ще в тих випадках, коли той, йому по праву не належить; а як не буде до того схилятись, то тоді лише розпочинати справу перед судом”.

Пункт 5: “А коли б чого в цьому праві бракувало, то судді, схиляючись до справедливості, мають судити по совісті і за прикладом інших християнських прав і попереду суджених цим же правом подібних справ міркувати можуть, бо як одне право з другого походить, так і подібні випадки, хоч би й численні, одним і тим же правом, за браком точного для цього артикулу, можуть бути суджені, як, наприклад: коли б хто допустився такого богопротивного чину, що, не будучи висвячений на священика, насмілився виконувати функції священика, надто правити службу Божу, то про кару такому, хоч в правах і не показано, але показано, як карати тих, що церкви обкрадають, так само треба скарати й цього злочинця, як святотатця — смертю; по такому прикладу можна рішати й інші випадки, про які в правах не показано; і для того й по добрим звиклостям, довгий час вживаним, які закону Божому, гражданським правам і чистій совісті не противні, в чому б писаного права не було, належить судити, бо такі добрі звичаї силу права мають”.

Глава VIII

Арт. 1, пункт 1: “Чолобитцем, істцем, актором, поводом і жалобливою стороною — називається той, хто на кого в будь-якому суді іскові (позовні) чолобиття або скаргу приносить. Чолобитець, доки до суду не вступить, повинен керуватись цими чотирма правилами: 1) Уважно сам має обміркувати і з друзями й приятелями своїми порадитись: чи належить йому по справедливості те, про що має скаржитись, і чи має він право вступити про те в спір, щоб не пошкодив без причини свого ближнього і не спричинив йому зайвих витрат і праці. 2) Чи може довести те, чого домагається, писаними документами або вірогідними свідками, а нарешті як до того дійде, то й

справедливою присягою. 3) Якщо свідками буде доводити, то належить йому зарані відати, хто б з сусідів або яких сторонніх людей, а не з родичів чи свояків, один, другий, третій і більше, досконало знав про це, і від них точно довідатись: чи можуть вони про це по совісті посвідчити, і якщо буде їх зізнання судом прийняте, то чи не знаходяться вони в якомусь підозрінні чи сварці з позваним, або чи немає яких інших перешкод до їх свідчення. 4) А після вищезазначеного міркування мусить сам чи через когось іншого, словесно чи на письмі, того, на кого має скаржитись, повідомити, щоб він сам розміркував і, не приводячи себе й його до правних витрат, уступив добровільно те, що можна апелювати до вищих...

Так у вищих судах уневажнюються (позови) з таких причин: 1) Коли позовник або позваний в своїй справі подасть судові міцні докази, а судді ті докази або інші важливі обставини перепустять навмисне або через недбайливість і винесуть вирок. 2) Коли суд винесе вирок в такому спорі, на який позваний ще не відповів. 3) Коли вирок винесено, не привівши того, кому по праву належало, до присяги. 4) Коли вирок буде противний праву й справедливості через те, що в ньому були перепущені належні до справи артикули закону, а виписано неналежні, або коли вирок засновано на єдиній опінії (думці) суддів. 5) Коли, крім крайньої необхідності, вирок винесено в день празниковий або в інші дні, в яких по закону суди не діють, або в непристойному місці. 6) Коли вирок винесено проти сторони, яка не стала на суд через законні перешкоди. 7) Коли вирок винесли некомпетентні судді, або через злобу осудили якусь сторону. 8) Коли в якомусь вироку не додержано правний порядок. 9) Коли вирок склав один член суду без участі своїх колег. 10) Коли вирок винесено внаслідок неправного поступовування (захисту) правного заступника або недбайливості опікуна в справі доручених йому сиріт. 11) Коли вирок винесено в наслідок підкупу суддів грошолюбів, що й було точно доведено. 12) Коли вирок не був складений на письмі. 13) Коли вирок винесено проти недорослого до 18 років або недорослої до 14- років у відсутності їх опікуна. 14) Коли вирок винесено внаслідок ошукування (обману) або фальшування одної з спірних сторін. А крім того можуть бути й інші для скасування вироку причини, які судді повинні розумно обміркувати”.

Глава IX

Арт. 5, пункт 1: “Як в усіх позовних (цивільних) справах судді мають владу і право видавати позовні укази, викликати на суд і судити, так і для прикорочення (для профілактики) та знищення злочинів - мають право і без скарги злочинців ув'язнювати й судити в таких справах: 1) за самовільний напад на доми в містах і селах, на клуні й хутори, 2) за напад на церкви й монастирі, 3) за ґвалтування дівчат і жінок, за протиприродну розпусту й блуд, 4) за розбій на дорозі і на всякому іншому місці, 5) за злодійство, 6) за фальшування монети й документів, 7) за підпал домів та іншого, 8) за чародійство й чаклунство, 9) за отруєння й убивство, 10) за погрози ушкодженням здоров'я або підпалом дому, та в інших кримінальних справах”.

Арт. 20, пункт 1: “Присяга, або клятва є кінцевим доказом права і прикороченням всього між позовником і позваним спору. Присяга тоді вживається, коли обом сторонам бракуватиме доказів, тобто, коли жодна з сторін добровільно не визнає того, про що спорить, і не буде мати ні писаних доказів, ні свідків”.

Глава VIII

Арт. 20, пункт 8: “Ніхто не може бути примушуваний складати присягу, хіба-що іншим способом не можна довідатись правди: бо присяга є Боже правило. Що стосується душі і тіла того, хто присягає криво, то той суд самому Богові належить. Тим то суд обох, що спорять в одній справі, хоч би й бажали, до присяги не може допустити, бо в такому разі один з них неодмінно буде кривоприсяжником; однак, належить наказати їм кинути жеребок, і на кого жеребок випаде, той буде присягати і на чому присягне, те й має одержати”.

Глава VIII

Арт. 25, пункт 1: “Декрет, сентенція або приговір є спірної справи між сторонами рішення суду, що складається суддями, яким одну з тих сторін оправдують, а другу обвинувачують”.

Глава VIII

Арт. 35, пункт 1: “Апеляція є правильний від нижчого до вищого суду відзив і перенесення справи суджених сторін, яка б з них постановленим в тому нижчому суді в її справі вироком вважала себе за скривджену”.

Глава VIII

Арт. 57, пункт 1: “Судові вироки не можуть вважатись за правосильні (за позовами) на такі нерухомі й рухомі речі: 1) Речі освячені і всякі церковні приналежності, також всякі вкрадені в когось речі. 2) Гроші й інші речі, дані в позику або в користування, також маєтки, віддані в заставу або в оренду. 3) Невільні люди, що втекли від своїх господарів... 4) Всяке нерухоме й рухоме майно, силою від когось відняте; однак той, хто домагається повернення такого майна, повинен довести факт насильного відібрання, а також подати причини: чому не домагався повороту майна протягом давнішого реченця, особливо коли посідач пошлеться на давність або на інші докази свого посідання. 5) Коли якомусь слузі господар його дав у користування майно, але без запису на вічне володіння, то хоч би слуга й уступив комусь іншому це майно, господар та його спадкоємці завжди мають право судом домагатись повороту того майна. 6) Брати, сестри й інші родичі, доки не будуть розділені між ними спільні спадкові маєтки, не можуть засвоїти по давності частин, що належать іншим братам, сестрам чи родичам; те ж треба пристосувати і до нерозділених між іншими співвласниками спільних маєтків”.