Зародження і розвиток системи радянської цензури

Характером більшовицької влади, її постійним прагненням мати повну монополію на істину була породжена цензура. Томустанов- лсння і вдосконалення цензорських установ, на які покладалися завдання здійснення владного контролю за змістом і поширенням друкованої продукції з метою недопущення або обмеження поширення таких ідей та інформації, що визнавалися владою небажаними або згубними, відбувалося паралельно із розбудовою партійних і державних структур.

Від початку 1920-х років цензорські функції виконували створені при секретаріаті ЦК КП(б)У (січень 1920 p.) декілька відділів: організаційний з підвідділом інформації та зв’язку та відділ видання газет. Відтак, у т. ч. з метою вдосконалення цензорської роботи, створюється агітаційно-пропагандистський відділ з підвідділом партійної освіти та секціями національних меншин. Згодом практично усі рішення, що визначали характер роботи усієї системи цензури (за Ю. Шаповалом) і в пізніші роки, проводились через малу колегію Агітпропу (тобто відділу агітації і пропаганди). Агітпроп дедалі більше зміцнював свої позиції, вдаючись до різних заходів, в тому числі й заборон. У 1922 p. до нього входили такі підвідділи: агітації, пропаганди, преси, національних меншин, а в структурі ЦК КП(б)У існував ще Істпартвідділ, який збирав і фільтрував документи історико-політичного та мемуарного характеру. У 1927p. відділ агітпропу та відділ преси, які окремо існували з 1924 p., об’єднали у відділ агітації, пропаганди та преси.

б червня 1922 p. декретом Ради Народних Комісарів (Раднаркому) CPCP було організоване Головне управління у справах преси як орган Наркомату освіти CPCP (Головліт). Невдовзі такі самі Головліти виникли й в інших республіках. За рішенням партійних інстанцій, а формально - за постановою Раднаркому УСРР (11 серпня l922 p) виникло Центральне управління у справах преси прп Наркоматі освіти УСРР.

Головліт CPCP повинен був стояти на сторожі ПОЛІТИЧНИХ, Ш^е ологічних, військово-економічних і культурних інтересів держави і здійснював т. зв. попередній та наступний контроль над вид^авНІ1

чою діяльністю n цілому, крім господарських, фінансових та торговельних питань. Попередній контроль передбачав тс, що саме Го- ловлі г видавав дозвіл на винуск у світ книжок, періодичних видань; затверджував склад редакційних колегій, в тому числі відповідальних редакторів; відкривав видавництва і затверджував склад рсдколеї iii, орієнтовний план видавничої продукції (з визначенням обсягу і частки літератури за окремими жанрами і для окремих груп споживачів) тощо. Подальший контроль поляїав в оцінці вже надрукованих праць, творів мистецтва, що побачили світ, і у вжигті заходів заборонного характеру щодо тих, які порушували відповідні інструкції.

Головліт здійснював контроль з точки зору політико-ідсологіч- noi, насамперед керуючись основними комуністичними постулатами про ворожість капіталістичного оточсиня та його постійні ідеологічні диверсії. Під контролем Головліту перебували завезення літератури з-за кордону, радіомовлення, висгавкн і читання громадськості лекцій тощо; він був покликаний охороняти військово- економічні таємниці, для чого за участі зацікавлених відомств складався список відомостей, що не підлягали розголошуванню. Ha місцях функції Головліту CPCP виконували республіканські, обласні, крайові «літи», в округах - інспектори у справах преси, в окремих місцевостях - їхпі уповноважені.

Оргапи цензури діяли у тісному зв’язку із спецслужбою. Водночас, чекісти створили свого роду попередника-двійпика цензури систему політичного контролю. Ії передбачало ГІпюжетія про ДПУ УСРР (13 серпня 1924 p.). Відділи, відділення й пункти політичного контролю були сформовані при Секрегно-оперативному управлінні ДПУ.

У сферу завдань політконтролю входили і контроль за поштово- телеграфною та радіотелеграфною кореспонденцією; відбір кореспонденції відповідно до секретних списків органів безпеки; нагляд за друкарнями, книжковими складами, магазинами та іншими закладами, що видавали і продавали друковані твори; перегляд всіх друкованих творів, що вивозились за кордон і завозились з-за кордону, а також топографічних карт, фотографій, кінострічок, поштових марок; контроль за діяльністю театрів, кінотеатрів, цирків тощо. Згодом систему політконтролю було вдосконалено, а загальне керівництво здійснював Відділ політконтролю Секретно-оперативного Управління ОДПУ (він же, до речі, здійснював негласний перегляд кореспонденції осіб, що становили оперативний інтсрес для чекістів).

Особливо важливе значення системі органів цензури відводив сталінський політичний режим, що був зорієнтований на встановлення жорсткого контролю прашіячої партії над усіма сферами суспільного життя. Зусилля цензури 1930-1950-х років спрямовувалися ц_а утвердження моноівртійної диктатури, встановлення монополїїмарк- СИСТСЬКО-ЛСПІНСЬКОЇ Ідеології та придушення будь-якої ОПОЗИЦІЙІЮСТІ

3 метою якісного поліпшення своїх цензорських функцій у період сталініцини постійно перебудовувався партійний апарат. Так, у Цк КП(б)У створюється відділ агітації і масовнх кампаній і культурно-пропагандистський відділ (1932 p.), через кілька років (1935 p.) замість культурно-пропагандистського відділу було створено п’ять відділів (агітації і пропаганди, преси і видавництв, шкіл, культурно-освітньої роботи, науки), а у 1939 p. згаданий вище відділ знову був відроджений. До того ж окремо були створені ссктори культури і науки, друку і видавництв. У 1940-х роках створюється Управління агітації і пропаганди ЦК КП(б)У, до якого входили відділи пропаганди, друку, агітації, культури, літератури і мистецтв, підготовки і перепідготовки парткадрів, науки (1945 p.).

Напрями діяльності цензорських органів часто зумовлювалися політичним моментом. 7'ак, з початку 1930-х років Цеитраяьнеущт- :iintiHу справах преси при Наркоматі освіти УСРР активно складало інструкції з вилучення «шкідливої» літератури та «націоналістичних» театральних вистав. Наприклад, тільки у 1933 p. до постановки заборонили 200 «націоналістичних творів» та низку видавничих проектів (серед них - історичні та енциклопедичні видання). Важливу роль у процесі цензурування відігравали т. зв. проскрипції списки видань, що їх готував Головліт. Так, у «Зведених списках літератури, що підлягає вилученню з продажу, бібліотек пш навчальних закладів» (15 грудня 1934 p.) зазначали автора, назву твору, видавництво, рік видання й мову. B період «великого терор.'" 1937-1938 pp. Г оловліт ніс «основний тягар» з вилучення ДРУ^К0" ваної продукції «ворогів народу». Якщо в 1920-ті роки відпоперед- нього перегляду були звільнені видання Комінтерну, ЦК ВКП(о) і взагалі вся комуністична преса та наукові академічні праш,™ тепер все це підлягало суворому цензуруванню (Ю. Шаповал). ^а й самі цензори піддавались періодичній «чистці».

Після закіпчепня війни з нацистською Німеччиною і ДО ^no4a1N 1950-х років система цензури перетворюється на потужну індустр¹ істас більш диференційованою. У Головліту Гявлягться новий аспект діяльності - оп/хпровашія mpotjwwmi iimepamvpu Лише та |Q46 першу половину 1949 року в CPCP було заборонено для відкритого користування попад44І тис.

У цей періодстворюється все більніслокумснтів, ніорсгламсіїгу- іогь і визначають діяльність цензури: «Зиедені вказівки з птшть цензури». «Циркуіяри усім органам i|einypw>. «Інструкція циіпору». накази, шо регулярно надсилалися з Москви уповноваженим Ради Міністрів CPCP з охорони військових і державних тагмниць у пресі на місцях. Зазвичай, у цих документах начальників республіканських, крайових, обласних літів зобов'язували підвищити вимогливість цензорів до контрольованих видань та відповідальність за ідеологічний зміст цих видань. IIpo втручання ідеологічного характеру належало інформувати місцевих нартійних керівників, щоб вони виливали на редакторів і керівників видавничих оріанізапій. які санкціонували до друку твори з «ідеологічними хибами». Начальникам головлітів належало спеціальним донесенням інформувати союзний Головліт про всі випадки затримки друкованих матеріалів та радіопередач. Цензори мали підписувати сигнальним примірник друкованих творів па випуск у світ, а якщо були б зна- нзені помилки, затримувати ці сигнальні примірники, повідомляючи про це Управління у справах літератури та видавництв відповідного рівпя. Редактори газет, директори видавиицтв повинні були для контролю надавати верстки видань, у яких не було б правок, а після того, як цензор дав дозвіл, категорично заборонялося вносити будь- які зміни у тексті. Усі твори, що перебували у друку, погрібно було переглядати на предмет їхпьоївідповідності даним вимогам.

Активність цензури стимулював прийнятим MBP CPCP Указ про збережешм держаапої піасятиці (червень 1947 p.). Влітку того самого року Головліт CPCP звернувся з пропозицією до Ради Міністрів CPCP зобов’язати керівників міністерств, відомств і організацій самим окреслити коло питань і відомостей, що їх не можна друкувати відкрито. Рада Міністрів CPCP затвердила «Перелік найважливіших відомостей, які складають державну таемпицю» (березень 1948 p.). Ha підставі цього документа міністерства та інші центральні установи склали докладні внутрішньовідомчі переліки.

Отже, спільними зусиллями багатьох структур, передусім компартійних органів, постала потужна цензорська система. Її творці досягли головного - всеохоплювального контролю над друкованим словом, прндушення інакомислення, формування суспільства, в якому, за влучним висловом відомого російського письменника Василя Грос- смана, панував Держстрах, коли кожен громадянин був приречений стати жерггвою контролю або стати його активним співавтором.