Розвиток радянської пенітенціарної системи в Україні

Прийшовши до влади 1917 p., більшовики покінчили з поперед- ^libOIO, російсько-імперською пенітенціарною системою. A розбудова радянської пенітенціарної системи розпочалася на принципово но- ^внх засадах відповідно до потреб пролетарської влади.

Дослідники (О. Пнюиптськиіі) виділяють кілька періодів у роз- ^ВНгку радяшч. кої пенітенціарної системи. Перший період розпочався

в жовтні 191 ’ p. Ha цьому етапі місця ув’язнення перебували в компетенції Наркомату юстиції. Тільки деякі функції зосереджувалися у HKBC. 12 грудня 1917 p. у складі HKlO було утворено відділ тюреиногоуправління, а 6 січня 1918 p.- тюремну колегію.

Тимчасова інструкція 11КЮ «Про позбавлення волі як захід покарання та про порядок відбування такого» (23 липня 1918 p.) усі місця позбавлення волі поділила на чоловічі та жіночі, а за призначенням - на: а) загальні місця ув'язнення (тюрми); б) реформатори і земельні колонії як установи карально-виховні (для молодих злочинців); в) випробувальні установи для осіб, щодо яких c підстави для ослаблення режиму або дострокового звільнення; г) карально-лікувальні установи; ґ) тюремні лікарні.

Реформування пенітенціарної системи було також пов’язанезі створенням у складі ІІКЮ Центрального карального відділу. Йому були підпорядковані відповідні іубернські відділи. Останні створювали т. зв. розподільчі комісії, які не тільки розподіляли засуджених по розрядах, а й забезпечували реалізацію принципу колективного управління місцями позбавлення волі.

Від часу, коли пенітенціарні функції від HKlO фактично повністю перебрав на себе HKBC (6 грудня 1922 p.), пенітенціарна система стала складовою каральної системи держави й засобом боротьби з «класовим ворогом». Остання обставина (за О. Птаиптськш) започаткувала другий період у формуванні пенітенціарноїсистеми. Тоді у складі HKBC було створене Гоповиє управління місць іюзба&іеііия волі.

Правовою основою розвитку радянської пенітенціарної системи з другої половини 1920-х років став затверджений ВУЦВК Bii- правно-трудовий кодекс УСРР (27 жовтня 1925 p.). Він закріпив головні принципи виправно-трудового права: відмова від місць ув’язнення тюремного типу (тюремне ув’язнення як форму покарання було скасовано ще в 1920 p.), розвиток мережі трудових колоній, обов’язковість праці засуджених, організація режиму відбування покараш. на гуманних засадах, застосування прогресивної системи покарання (тобто поступове полеігпення режиму для тих, хто виправляється^ сувора ізоляція найбільш небезпечних злочинців і т. ін. Кримінально- виконавчий кодекс також закріпив встановлену систему управління органами, що виконували покарання. Керівництво ними здійснював HKBC УСРР, до структури якого входило Управління виправію-тру- дових установ. У 1927 p. Управління складалося з таких інспекцій адміністративно-пенітенціарної; виробничої; фінансової та господарської; культурно-просвітницької; конвойної сторожі (О. Олііошк).

Серед місць ув’язнення, які передбачав кодекс, переважали установи, в яких засуджені тримались без суворої ізоляції від суспільства.

Провідним принципом перевиховання в таких установах проголошувалась праця. До них належали: будинки попереднього ув’язнення (для тих, хто перебував під слідством), будинки примусових робіт (допри - від poc.- дом общественных принудительных работ), сільськогосподарські трудові колоиіі, т. зв. реформаторії для неповнолітніх правопорушників. Поряд з реформаторіями (за О. Олій- даолі) в Україні з 1924 p. діяли трудові комуни ОДПУ та Наркомату освіти УСРР. Це були виправні установи інтернатного типу. B комуни направлялись діти віком від 10 до 18 років, затримані за жебракування, безпритульні та правопорушники. Саме діяльність таких комун пов’язана з ім’ям Л. C. Макареика. 1 тільки один вид установ з виконання покарань - ізолятори спеціального призначення - передбачав позбавлення волі в умовах суворої ізоляції осіб, засуджених за найбільш тяжкі злочини, в тому числі за всі злочини, скоені «класово ворожими елементами». При визначенні режиму відбуваиия покарань характерною ознакою стало домінування класового принципу.

Отже, у 1920-ті pp. радянська пенітенціарна система розглядалася як складова каральної системи держави й дієвий засіб боротьби з «гасовим ворогом». Утім, система виправно-трудових установ в Україні щс не розглядалась як засіб суворого покарання в умовах ізоляції відсуспільства, а трактувалася, радше, як невід’емна частина системи перевиховання засуджених в умовах суспільно корисної праці.