ПРУТСЬКЙЙ МИР І ДОЛЯ УКРАЇНИ

Навесні 1711 р. 120 - тисячна турецька армія з 50 тисячами татар перейшла Дунай. Назустріч їй рушило 38 - тисячне військо Петра І. Володар Молдавії Дмитро Кантемир прийняв російське громадянство, його війська брали участь у діях проти Туреччини.

Ваяахія ж, навпаки, перейшла на бік Туреччини, передала її війську їстівні припаси, затримала сербських повстанців, що йшли на з’єднання з російською армією.

9-10 липня турецько - татарські сили разом із загонами поляків і українців оточили російський укріплений табір на р. Прут біля урочища Нове Станілешті (під Яссами). Петро І мусив би капітулювати, але завдяки дипломатії і великому хабарю йому вдалося відкупитися та, уклавши перемир’я з великим візирем, відступити. »

Орлика не було в турецькім таборі. Йоіо затримав шведський король. Туреччина здобула ^Азов з округою, змусила Росію знищити Таганрог, КамІщциЦ Затон ^; ^~

.. ]

Ґармати з Кам’ян^гсГЗатону передавалися тур- камТіїІведи не отримали*нічого. Росія зобов’язана була не втручатися в польські справи. Пункт щодо України сформульований досить неясно: "Його царська величність зовсім руку свою

знімає з козаків з давніми їх рубежами, що живуть по цей бік Дніпра, й від цих місць та земель, і від фортець, і від півострову Січі, що знаходиться на цьому боці вищезгаданої ріки". ] Коли справа дійшла до реалізації Прутськогс) договору, постало питання про тлумачення цього пункту. Орлик звідси виводив, що цар зовсім зрікся України по обидва боки Дніпра, й вона тепер стає самостійною державою. Шафіров, московський віце - канцлер у Константинополі, твердив, що таких обов’язків у царя за цим договором не виникає. Запорожці, зі свого боку, вказували на договір Швеції з Кримом, за яким Україна повинна стати володінням козаків.

_ Орлика запрошено до Царгороду; під його булаву обіцяно було поставити не тільки Правобережну Україну й Запорожжя, а й Лівобережжя.

В опозиції до турецького візиря, що фактично зрадив інтереси союзу, став Карл XII. Він уперто намагався затримати своїх союзників при собі.

Українська справа стала тепер об’єктом змагань шведської і турецької дипломатії. Прихильники візиря, що хотіли позбутися войовничого короля, поставили собі за завдання відділити українську й польську справу від шведської. Цю політику підтримував і кримський хан, що хотів захопити в свої руки запорожців. Під погрозами Карла XII Орлик не поїхав до Царгорода. На авансцену висунулося запорозьке військо, що вперто стояло на необхідності переговорів з турками. Врешті - решт до Царгороду послано козацьку делегацію з детальною інструкцією від Орлика у складі: прилуцького полковника Гор- ленка, генерального судді Клима Довгополого, генерального писаря Івана Максимовича, генерального осавула Григорія Герцика й кошового Гордієнка, що виступав окремо як делегат від козацького низового війська.

З інструкції Орлика від 14 листопада 1711 р. випливає, що делегація мала вимагати від Туреччини звільнення всієї України, затвердити трак-

тат між Кримом і військом Запорозьким та видати асекураційний диплом на зразок того,-що отримав Орлик від шведського короля. В ньому мало бути забезпечено, що Україна визнається навічно незалежною, без данин і васальності. Спеціальним привілеєм мали бути захищені права і привілеї Війська Запорозького.

Україна й надалі мала залишитися під шведською протекцією. Але посольство не вдалося. Шведські дипломати довели до відома падишаха зраду візиря під Прутом, і його було замінено Юсуф - пашею, командантом яничар. Юсуф - паша не був прихильним до Карла XII. Наприкінці грудня 1711 р. знову було проголошено війну Росії, але Юсуф - паша розпочав пе^говори з Росією. Паралельно вони велися і з українською делегацією. Чим більше вигравала одна сторона, тим більше програвала інша.

Це не охоплювало умов візиря, за якими Москва повинна була зректися всієї. України й Польщі, укласти з Карлом ХЇІ перемир’я на З роки й визнати за турками право надавати йому притулок.

( Але новий підкуішізипя, муфтія та іцщщиуіб 'Петром ] хід переговорів в інший бік.

Завдяки московським грошаКГІ^кЙІТйя І7ТТр. і було з деякими змінами відновлено Прутський договір. Цар відмовлявся тільки від Правобережної України (без Києва). Цей мир обійшовся цареві в 100 тисяч червінців.

16 березня 1712 р. вийшов султанський привілей Ахмеда III Пилипу Орлику на володіння Правобережною Україною й Січчю. Цей документу як і попередній (грудень 1711 р.), ми розглянемо нижче.

Для Орлика та його оточення мир Туреччини з Росією був тяжким ударом. Сподіваючись на кращу ситуацію, він готував широку європейську акцію для визволення України, що видно з напи- - саних ним у цей час "Виводу прав України" й "Маніфесту до європейських урядів". Хоч Петро й був зобов’язаний вивести свої війська з Правобережної України, проте поставала проблема врегулювання відносин із Польщею, що претендувала на неї.

Стала непевною Січ. Гордієнко опинився в опозиції до Орлика. Можливо, тут відчутний вплив кримського хана, що давно вже хотів перетягнути до себе запорожців. Гордієнка, не дочекавшись закінчення переговорів, виїхав з і Царгороду на Січ, де вів агітацію проти гетьмана. ' Тимчасово козацтво поділилося: одна частина . знаходилася в Бендерах під впливом Орлика, інша — у Січі під впливом Гордієнка.

Орлик опинився в дуж^скрутному становищі: турки вимагали від нього виступу на Правобережну Україну, щоб закріпити її,за собою, не даючи, однак, потрібного для цього війська, крім ненадійного татарського корпусу.

Відтак Орлик знову зблизився з Карлом XII і розійшовся з турками. А швідємяж нири^про ■

І v Українська юридична

академія

Грудзинським вирушили з Молдавії на Польщу. За наказом Карла з поляками виступив великий козацький корпус. Під час військових операцій він зазнав великих втрат, довго бідував, аж поки козаки, голі та босі, повернулися до Бендер.

сто використовував його військо, й зовсім не в інтересах України. Навесні 1712 р. польські загони орієнтації С. Лещинського на чолі з Яном

Орлик не бачив виходу: шведська орієнтація вимагала значних жертв на чужу користь, турецька — примушувала вийти на Правобережжя, що було практично неможливо.

У цей час Гордієнко заговорив із Скоропадським про своє бажання перейти у царсвке підданство. Але скоріше це був все ж такшпросто якийсь маневр, може, для отримання грошей та припасів. Так чи інакше, але до цього його прохання царські урядовці поставилися з недовірою.

Тим часом Орлик розпочав таємні зносини з офіційною Польщею — з Августом II.

Наприкінці 1712 р. султан, роздратований невиконанням царем умов Прутського договору, (військо Петра І залишалося у Польщі й на Правобережній Україні), оголосив війну москалям.

Великий візир Юсуф - паща великий муфтій, підкуплені москалями, висловлювалися проти війни, але сам падішах, султан Ахмед III, навпаки, твердо стояв на своєму рішенні. За однією з версій, на нього вплинули французький резидент та шведський король, шведська військова активність у Померанії; за іншою — султан сам дуже прихильно ставився до українців.

29 листопада 1712 р. султан видав указ з оголошенням війни Росії.

20 жовтня були заарештовані російські повноважні посли, барон Шафіров і таємний радник Толстой.

Передбачалося, що Карл XII піде в Польщу із союзниками на чолі турецько - татарського до-

поміжного корпусу. Новий візир Сулейман вимагав від Орлика переходу на Правобережну Україну. Орлик дійсно вислав туди частину свого війська, але воно там перебувало недовго, бо не втрималося перед коронною армією. Але, за деякими відомостями, козацьке військо знаходилося там до 1714 р., значно поширилося, утворило полки, вело управління територією на основі Конституції 1710 р., успішно протистояло польській армії і повернулося до Туреччини тільки під вимогами кримського хана. |

Але військовий запал турків незабаром охолов. Російські посли перед арештом встигли вплинути грошами й подарунками на султанського улюбленця Алі - Кумурджі. Крім того, в Померанії капітулював шведський генерал Штенбок, а Карл XII, який робив такі жваві приготування для виступу в Польщу, почав з часом ухилятися, довідавшись про непевність кримського хана і бендерського паші.

Турецький султан знову схилився до миру з Москвою, запропонував Карлу XII залишити Туреччину, що той робити зовсім не хотів.

1 лютого 1713 р. в обозі під Варницею відбувся так званий "Калабалик", коли король із своїм оточенням дав бій турецьким яничарам. Короля і Йосифа Потоцького було ув’язнено й вислано з Бендер.

Тоді ж виник конфлікт кримського хана з Орликом. Орлик, незважаючи ні на що, визнав шведську протекцію, і, якби не заступництво ханового сина Калги - султана, його б чекала доля Карла XII.

З початком нового наступу шведів на півночі Туреччина вирішила знову проголосити війну Росії. Але поразка шведів від Данії у 1713 р. змусила Туреччину заспокоїтися. Звичайно, великий вплив тут справили й нові московські підкупи. Після цього між Туреччиною і Московщиною було підписано перемир’я на 25 років, як

підтвердження старого договору.

На вимогу Девлет-Гірея після "Калабалика" більша частина козацького війська вирушила на Правобережну У країну. На чолі його стояв полковник Ґорленко. Гордієнко ж з меншою частиною війська пішов на Нову Січ.

■ Козаки пробули на Правобережжі з другої половини лютого 1713 р. до кішці 1714 р. Орлик хотів порозумітися з Польщею, пропонуючи їй з'єднати всю Україну в Речі Посполитій, використовуючи допомогу козаків. Але стомлена Польща не хотіла конфліктів з Москвою й відмовила^

/ від цього. Туреччина теж вже не сподівалася на І успіх у війні з Росією та уклала 22 квітня 14 р. угоду, за якою Правобережна Україна залишалася під Польщею.

І В лютому 1714 р. відбулися тяжкі бої між коронною армією і козаками, останні програли, і але продовжували боротьбу. Ще в червні 1714 р. Ікоронний гетьман Сєнявський констатував, що Іповстйння не ліквідоване, кількість козаків /збільшується. Але під тиском кримського хана козаки вимушені були визнати свою поразку. Кримський хан у грудні 1713 р. та на початку 1714 р. одержав значні хабарі від Августа II, що й вплинуло на його позицію щодо створення української держави. Турецький уряд у цей час шукав союзників для війни з Венецією і розраховував на польську лояльність, що настановлюва- ло його неприхильно до вирішення української справи. _с

Серед причин нестворення держави Орлика треба назвати такі:

— неприйняття Орликом турецького протекторату; своєрідна повільність, а то й нехіть Порти реалізувати свій план створення української держави; постійний спротив польських магнатських кіл; »

— значне військово - політичне посилення І Росії, перелом у Північній війні, ослаблення /

Швеції; /

— розкол українства, його зневіреність, вис-¹ наженість.

На цьому закінчилися перебування Орлика в^ Бендерах і спроби утворити шведсько - українсько - татарський союз проти Москви. В1713 - 1714 рр. є деякі відомості про боротьбу козаків, зокрема про експедиції їх на невеличкі фортеці Лівобережної України, про призначення Гордієнком якогось Поповича полковником Умані. Те, що лівобережні українці допомагали загонам козаків переправлятися до себе через Дніпро для нападів на російські гарнізони, посилали їм подарунки, доповідали про стан справ на Гетьманщині, свідчить про неабияку підтримку населенням визвольної акції Орлика. ’

Неможливість виконання цього плану стає ясною тільки на рубежі 1713 - 1714 рр. Після невдачі Горленка на Правобережжі він та генеральний писар Максимович повертаються на Гетьманщину, скориставшись з царської амністії.

Запорожжя стає у васальну залежність від Туреччини і знаходиться в жалюгідному становищі, бо не має ринків збуту для своєї продукції і не веде військових дій. Гордієнка підтримувало козацтво Гетьманщини, з якою він мав постійний зв’язок. /

Орлик із своїм найближчим оточенням виїхав до Швеції разом із Карлом XII. З ним були: Клим Довгополий, Федір Третяк, Мирович, Нахимовський, брати Герцики. Карл XII вів сепаратні переговори з царем, але в Москві й чути не хотіли про Орлика, подавали надію тільки на , сумнівну амністію. І

Але з часом Орлик вийшов з депресії. Після смерті Карла XII у грудні 1718 р. в оборону Швеції (за її поступки) виступили Англія, Австрія, Польща. Вони поставили собі завдання

І^! витіснити російські війська із Західної Європи. [__рдним з організаторів цієї коаліції був Орлик, р Важко описати кількома словами неймовірно (важкі умови життя Орлика, його родини та сподвижників у Швеції. Постійні нестатки й борги, бував і холод, і голод. Доходило до закладення І державних клейнодів у лихварів, і Але, незважаючи на таку скруту, Орлик активно діяв на міжнародній арені, атакував володарів своїми листами, вислав послів у Польщу, до Криму й у Запорожжя. Крім того, він енергійно заходився щодо полегшення долі родичів українських “мазепинців„, яких Москва, позбавивши майна, відправила на заслання або грати, постійно протектував за них перед шведським урядом. Цар пропонував Орлику з родинок/1 та іншим емігрантам амністію, проте він зневажав такі пропозиції, ставив честь вище за життя Розуміючи, що дипломатична акція може мати успіх тільки тоді, коли під його командуванням буде запорозьке військо, Орлик хотів переїхати до нього. З цим бажаним переїздом він

пов’язував і плани створення східної коаліції- держав і народів проти Росії.

Але поки що він пробував латати західну коаліцію держав, з осені 1720 р. кинув Стокгольм і розпочав турне по Європі. Спочатку він виїхав до Німеччини. Звідти навів кореспонденцію з європейськими державами.

У Німеччині Орлик сподівався зустрітися з англійським королем, але вже не застав його. Зробив спробу навести контакт з європейським конгресом через шведського уповноваженого. Тим часом розпалася західна антимосковська коаліція. Здав позиції король Англії Георг І, відпал'а Австрія, і Август II, польський король, почав шукати порозуміння з Росією.

Петро І по - хижацькому полював на “мазе- пинців„ по всій Європі. Йому вдалося заарештувати Андрія Войнаровського та Григорія Герцика, які загинули в Росії.

Вій же заарештував Нахимовського — посла до Порти та Запорожжя й відправив до Сєнявського. Гетьман надовго затримався в Хотині. Потім його вислали до Македонії і врешті - решт поселили в Салоніках (листопад 1722 р.), портовому грецькому місті.

Орлик був корисний для Туреччини як козир на можливих переговорах з Росією чи як допомога на випадок війни. Але його прийняли дуже холодно й тримали майже на засланні 12 років. Тут панували жахливі епідемії, тут помер син Орлика Михайло. Гетьман залишився самотнім,. ізольованим від свого оточення й родини. Але віц не скорився й тут, займався політично - теоретичними проблемами, активно листувавсгіг

Орлик діставав від своїх друзів і сина Григорія численні часописи, робив виписки щодо новин у державах, пов’язаних з Україною, загальноєвропейських питань.

Тут він зібрав велику бібліотеку, переважно з теологічних, історичних та політичних книг. Він робив спроби знайти своє місце в історії, шукав аналогії з іншими діячами. Втіху знаходив у релігії, покладаючись на справедливість Бога. Європа вважала гетьмана вже померлим.

Порта інколи перлюструвала листи гетьмана, що набагато ускладнювало зносини із зовнішнім світом.

В Орлика було багато знайомих. Час від часу він робив візити турецьким урядовцям, зносився з англійськими і французькими консулами.

1720 - ті були наповнені частими змінами в міжнародних відносинах, і Орлику не було на що спертися в його планах.

) У другій половині 1720-х рр. Європа поділилася на 2 табори: віденська коаліція (Австрія, Іспанія, Росія, офіційна Польща); ган- . новерська коаліція (Англія, Франція, Голландія, Данія, інші держави і Станіслав Леїцинський). Орлик мав зносини з обома таборами й

Ч

Ватіканом, висував як фантастичні, так і реальні ‘проекти визволення України.

31729 р. починається активна співпраця гетьмана з сином Григорієм, що виринає на дипломатичній арені. Пилип Орлик відкинув орієнтування на порозуміння з Росією; його політика до кінця життя набуває яскраво вираженого антимосковського характеру. Діяльність його в 20 - 30-х рр. спричиняла немало клопотів для Москви. Як вважають деякі дослідники, вона посередньо вплинула на пом’якшення політики Росії щодо України, на звільнення в 1727 р. з Петропавлівської в’язниці козацьких старшин, на дозвіл обрати нового гетьмана — Данила Апостола — одного з "мазегіинців".

З 1729 р. Григорій Орлик живе у Парижі, де постійно ставить українське питання перед урядом Франції, зноситься з Лещинським Потім йому було доручено спеціальну місію в Туреччині.

В 1733 р. Росія насильно поставила королем у Польщі Фрідріха Августа III замість обраного там Леїцинського. Почалася 'європейська війна: Франція, Іспанія і Сардінія виступили проти Австрії. Франція наполягала на оголошенні Туреччиною війни Росії, підтримувала Орликів. Г.Орлик активно підбурював Крим на війну з Росією. Але Царгород вагався щодо війни, й навіть не дозволив Орлику перебратися на Запорожжя. Тільки наприкінці 1734 р. гетьман виїхав із Салоніків — спочатку до буджацької о хана. На Запорожжі пройшли нові події. Там перемогла промосковська партія, і в березні 1734 р. військо перейшло на Лівобережжя. Орлик вже не встиг врятувати ситуацію. Але навколо гетьмана потроху зібралося 2.000 козаків. Серед них був І гайдамацький полковник Сава Чалий. Діяли старі сподвижники — Мировичі,.Іван Герцик, Нахи- мовський, іцо повернувся. Резиденція Орлика була в Бендерах. Тут з військом стояв і кримський хан. Але Туреччина довго вагалася, а коли Ле- щинський програв справу, а російське військо стояло на Правобережжі, діяти було вже пізно. Військо Орлика голодувало. Допомагала йому тільки Франція. Орлик розпустив військо, яке поділилося — частина пішла на Січ під Росію, інша — з Савою Чалим — на польську службу.

Без війська Орлик практично не мав ніяких шансів на визволення України.

Тим часом Росія разом із Січчю влітку 1735 р. розпочала війну проти Туреччини. Порта шукала союзників. Пилипа Орлика в 1737 р. послали як дорадника екс - князя Трансільванії Ракочого. Безумовно, це було великою образою для старого гетьмана. Пізніше він відмовився від такого становища.

П. Орлик знов намагався створити східну антимосковську коаліцію. Але Туреччина, за порадою Франції, підписала у вересні 1739 р. мир з Австрією і Росією у Білгороді. У 1741 р. Швеція оголосила війну Росії, але не змогла вже притягнути до цього Порту й програла. Під час цієї війни Орлики знов пробували організувати антимосковську коаліцію, але марно.

Туреччина намагалася спровадити старого Орлика до Адріанополя, але той відмовився. Іноземні посли добилися дозволу переїхати йому до Ясс. Він дійсно переїхав туди, хотів виписати свою родину з Вроцлава, яку не бачив вже 20 років. Родина дійшла до такого зубожіння, що навіть заклала дещо із свого одягу.

До Ясс не поїхали ні рештки старшини* ні слуги, зважаючи на неспроможність Орлика їх утримувати.

Пилип Степанович Орлик помер в Яссах на самоті, в злиднях 24 травня 1742 р. Його справу в Європі продовжували син Григорій, дружина, Мирович, Нахимовський, онук. Пилип Штенфліхт (син дочки Насті). Вони робили спроби нав’язати відносини із Запорожжям і навіть у 50-х рр. постійно ставили українське питання в Європі.

Пилип Степанович Орлик був висококультурною людиною, що ставила великі вимоги до життя і тим болючіше відчувала свою недолю. Він належав до людей бароккової доби, пройнятих духом глибокої релігійності, з високим зацікавленням в теологічних проблемах. Він знав декілька мов, зокрема майстерно володів латиною. Цікавився історією та політикою, правничими дослідженнями, художньою літературою.

Єдиним змістом його життя стало прагнення здобути Україні незалежність. Цієї мети він мріяв досягти сполученням зусиль козацького війська із силами інших держав. У жертву обов’язку перед нацією він приніс своє життя, знов і знов беручись по - українськи вперто до пошуку нових шляхів. Своїм небуденним розумом він пророчив загрозу московського імперіалізму для всієї Європи, коли інші володарі йшли з нею на компроміси. Існування сильної і соборної України (Гетьманщина, Правобережжя, Січ, Слобожан-' щина, Військо Донське) він ставив як умову європейської рівноваги.

П.Орлик не скорився долі. До кінця життя він залишився вірним своїм ідеалам і боровся за них, незважаючи ні на що.

Він став символом нескореності й боротьби за волю свого народу. Навряд чи якась національна справа мала такого освіченого, талановитого й вірного її представника в ту добу, яким був Пилип Орлик.