КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 р.

Історія суспільних відносин — це історія боротьби й розвитку суспільних ідей. Історію держави як надбудови суспільства слід розглядати, на нашу думку, теж у світлі ідей — державних.

Метою нашого ессе є розгляд державотворчих засад одного з найважливіших документів козаччини — першої Конституції України, складеної на еміграції у колі “мазепинців„ у 1710 р.

І Цей документ є унікальним по розробленості нових національно - державних пріоритетів та демократичної форми влади, регламентації ус*- рою України^ ^

За однією з версій, Конституція була складена латиною, а потім перекладена (з деякими скороченнями) на тогочасну українську мову. За іншою версією, Конституція відразу написана у двох варіантах: латинський (повний) та український (дещо скорочений) ^[1].

Серед історіографії документу слід відзначити працю академіка М.П.Василенка ("Конституція Филиппа Орлика". — М., 1929 (РАНЮН). Це, безперечно, найдокладнішє .дослідження документу на наш час. Але Василенко розглядав Конституцію як суспільно - класовий договір старшини з гетьманом, що забезпечив би їй панування на Україні, в контексті інших козацьких документів. Ця монографія, звичайно, не вичерпує всього змісту документу!

Нами зроблена спроба з’ясувати місце Конституції в історії світового конституціоналізму, розглянути її у світлі теорії сучасного конституційного права.

ЕВОЛЮЦІЯ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ І УКРАЇНА

{кожне суспільство, кожна цивілізація мають / гипт конституцію, писану" чи неписану^зви- ' ^часну}- Неписана конституція відображає дійсне * співвідношення сил у суспільстві. За умов еволюціонуючого суспільства немає потреби в її фіксації, бо норми Ті змінюються в свідомості людей повільно і є самозрозумілими. Але класове / суспільство не є завжди еволюціонуючим, воно не позбавлене соціальних суперечностей, замішаних на нерівноправності його частші^Авторитарна сила, що знаходиться при владі, створює свої норми організації виконавчих та судових структур — писані, іцо підтримуються не загальним усвідомленням їх доцільності, але реальною військовою силою.

Хз часом з військової та цивільної верхівки утворюється й розвивається аристократія. З процесом визрівання її станової свідомості з’яв- . ляється політична активність, бажання / впроваджувати вигідні для себе зміни. На цьому шляху аристократія входить у конфронтацію із самодержавною владою. З цього правничі акти . постійно еволюціонують у напрямку до оформлення олігархічного правління. Типовим документом з цього погляду є Велика Хартія Вольностей (Великобританія), за якою фінансами королівства починає управляти рада вищої світської та церковної знаті й прямих ленників короля (ст.12,14 Хартії Іоанна 1215 p.JJ Судову владу починає представляти суд перів замість королівського (сг.29 Хартії 1225 р.) ^[2] * Теоретичне обгрунтування процесу розвитку європейського конституціоналізму відбувалося в

постійній боротьбі політичних ідей. По - перше, ідея фіксації системи державного управління у писаному акті в деяких її аспектах виникла ще в античному світі. Якщо поемам Гомера і Гесіода властиве поняття божественного начала законності в суспільному устрої (образ Евкомії (Бла- гозаконня), сестри Діке (Справедливість), дочки Зевса й Феміди (вічний божий порядок), то пізніше, з формуванням полісу, в ньому визнається вже пріоритет земного закону як посередника у відносинах людей /"Законодавство Солона 594 р. до н.е., наприклад, можна назвати вже античною конституцією. За визначенням Арістотеля, конституція — це законоположення, що визначає організацію. влади в державі: як підрозділяються владні структури і яку^ункцію йесе кожна¹Л

ІҐІдея верховенства закону породила переконання часів Відродження і Реформації в тому, що держава виникає в результаті суспільного договору, — пуританські ідеїі Вони відобразилися у' "договорах про поселення" американських колоністів XVII ст., які, в свого чергу, сформували американську конституцію 1787 р.

[_Найвідомішими ідеологами "первинності" суспільних договорів були Гуго де Грот Гроцій та Томас Гоббс.

рЩодо України, то вона мала власну історію конституціоналізму. Для Русі був властивий автократично - олігархічний характер влади. Згадувані в літописі "ряди" князя і віча мають характер договору князя із знаттю та багатим прошарком населення міст. Бони, вірогідно, просто ко-

дифікували станові привілеї, залишаючи вирішення проблем управління, що виникали між вічем та князем, у царині застосування грубої

"Руська правда" теж прямо не регламентує питання влади на Русі, стосуючись насамперед кодифікації карного права й повноважень місцевої адміністрації.

Литовське князівство створило своїми шляхетськими привілеями прецедент обмеження влади князя й базу для подальшого юридичного оформлення владних структур. Зокрема, за привілеєм Олександра 1492 р. великого князя зобов’язано не вести зовнішньої політики без відома великокняжої Ради, не видавати без неї законій, не роздавати посад та земель. Тобто шляхетсько - аристократична Рада брала під свій контроль законодавчі, виконавчі та зовнішньополітичні повноваження великокнязівської влади^[3].

^Водночас численні Земські уставі що підтверджують старі привілеї населення; кодифікують, хай у примітивному вигляді, права громадян, що є другою визначальною (після регламентації владних структур) частиною кон

ституцій

£Нові принципи управління державою — це не спонтанна законотворчість, а наслідок розвитку аристократичної верстви населення, оформлення# станових інтересів!^ ^кЛ#°

[Українська самостійна законотворчтсті-Аасів Хмельницького не створила конституційних актів, а лише міждержавні договори на зразок Зборівської угоди 1649 р.

України під царською династією^Гадяцька унія 1658 р. набагато детальніша^вона докладно розглядає автономний і рівноправний статус України в Речі Посполитій — федерації трьох держав — Польщі, Литви та України та дещо накреслює політичний устрій України (крім посилань на загальнодержавну систему): на чолі української автономії — гетьман — перший сенатор у трьох воєводствах. Йому належить вся київська юрисдикція, призначення підвоєводи та інших урядовців.

fСтани України (тобто все населення) обирають чотирьох кандидатів, одному з яких король надає гетьманство{ ^

Гетьман сам формує наймане військо, на яке йдуть податки з українських земель.

Україна не має права вести осібну зовнішню політику і вступати під чиїсь протекції та в союзи. Україна має свій незалежний суд. Створюється своя виконавча влада: "осібні канцлери, маршалки, підскарбії і інші уряди народу Руського".

Ці канцлери призначають всіх духовних і світських посадовців, відають судовою справою Тобто, по-перше, Україна бере рівноправну участь у загальнодержавному політичному житті. По-друге, Україна має свою напівнезалежну виконавчу й судову владу. J На чолі Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств стоїть гетьман, як, з одного боку, обранець українського народу, а з іншого — як намісник польської корони. Він сам (вірогідно) формує уряд, має певну військову силу та впливає на судову справу. Податки з українських земель Залишаються на місці, а не йдуть у державну казну! На Україні виробляються гроші (власного зразка). Все це доводить, що Україна за Гадяцькою унією^ вступала у федеративний союз з Литвою і Польщею, отримувала право вести автономне внутрішнє ^[4] життя, хоча й, не будучи незалежною, не вела окремої зовнішньої політики.