ПОХІД НА УКРАЇНУ 1711 РОКУ

Першим у похід виступив кримський хан — з Перекопу десь у середині січня 1711р. з 50 - тисячною ордою, дійшов до річки Самари, зайняв тут фортецю Новосергіївську (Вольноє) і, Н| спробувавши навіть взяти другу фортецю — Но- вобогородську, рушив на Слобідську Україй^Тут татари не дійшли навіть до Харкова й повернули назад.

Кубанська орда на чолі із султаном Іслам - Гіреєм пройшла мимо Азова й далі понад Доном до Ізюму і незабаром повернулася. Деякі дослідники схильні пояснювати швидке повернення хана і його сина глибокими снігами, що стомлювали кінноту, та наближенням весни із звичайним розливом річок.

Головна акція на Правобережній Україні розпочалася 31 січня 1711 р. з початком походу з

ю

Більший, ніж на Лівобережжі, був вплив універсалів і вступу Орлика на Правобережну Україну. Народ, змучений московським пануванням, радо приймав визволителів, фортеці здавалися без бою. £ руках царя залишалася тільки* Біла Церква та декілька міс гдрок білоцерківського полку. Але Орлик просувався досить повільно, що пояснювалося як станом шляхів, так і складностями з постачанням, які далися взнаки із закінченням армійських їстівних припасів.

Нижііс місто було взяте вже 26 травня, проте штурм верхнього міста не вдався. Запорожці окопалися в шанцях, однак російська залога вночі шанці захопила й розбила запорожців; при другій спробі орликівців закріпитися в нижньому місті вони знов були відбиті 3 відчутними втратами військо відступило. Ці невдачі, на нашу думку, можна пояснити незрівнянно вищим ступенем озброєності, тактики й дисципліни російських солдат і гренадер над напівхаотичною армією Орлика. Ця поразка була приводом для татар і поляків, щоб покинути козаків. Польське військо, за деякими відомостями, одійшло на

чолі з Галецьким на Полісся, де й було розбите російським загоном. Незадоволені суворим контролем татари, заявляючи претензії на ясир, і дізнавшись про наближення москалів, вирішили діяти по - своєму. Крім того, вочевидь, вони побоювалися наближення весни з розливом річок. Білгородська орда, розпустивши загони, беручи ясир та руйнуючи церкви, пішла до Бугу.

Сам Орлик писав пізніше, що причиною неуспіху його на Правобережжі була зрадливість татар. Орлик погнався за султаном, прохав залишити хоч 10.000 орди, але марно. Звірства відступаючих татар були нечуваними, територія від Росі до Тетерева й Дніпра була перетворена на пустку, оселі спалені, майно пограбоване, населення угнане б полон, немовлята й немічні по - звірячому страчені. Орлик вимагав припинення цього, але татарський візир у своєму варварстві посилався на султанів дозвіл і "ворожість” населення.

Правобережне козацтво й міщанство, що було в Орликовому війську, почувши про звірства татар, розбіглося по своїх оселях для захисту родин — з більш як 16000 залишилося ледь 3000.

Про все це Орлик написав Карлу XII з прохан- ням піклуватися про відшкодування краю збитків й повернення ясиру. Карл виконав це прохання, й 31 липня 1711 р. падишах видав наказ бендерському паші відшукати, забрати й передати Орлику українських бранців.

Після поразки під Білою Церквою рештки козацького війська відійшли мимо Перепетихи до Фастова, а потім до Дністра. Наприкінці квітня вони були вже у Бендерах.

У цей же час туди повернувся Потоцький. На півночі шведські плани теж не були виконані. Шведський корпус,у Померанії взагалі не зміг нічого зробити, і тільки польський відділ на чолі з Адамом Шмігельським зробив у червні 1711 р. рейд через Бранденбург до Польщі. Воював він

із

практично по - партизанськи и через кілька днів вимушений був повернутися назад. Так спочатку успішний похід союзу на Україну скінчився нічим, і все повернулося до колишнього становища.

Під час походу на Україну, з початку березня до початку серпня, Петро І знаходився поза межами Росії, на березі Пруту, лівої притоки Дунаю, і готувався до боротьби з турками.