§ 2. Предмет навчальної дисципліни «Історія українського права»

Пізнання права — це розуміння механізму суспільного ладу та регулювання взаємин людей, усвідомлення природної та соціальної складової буття, передбачення свого призначення в суспільстві, відчуття мети свого життя.

Без знання історичних процесів, що зумовили природні закономірності становлення та розвитку правової культури, не можна глибоко та всесторонньо опанувати таке суспільне явище, як право. Саме в повноті історичного життя народу має відбиток тяжіння до розвитку, реалізації та застосування національного права, його форм, галузей, функцій. B умовах кризи людської цивілізації, глобалізаційних атак, інтегративних процесів та уніфікації правових норм, з метою збереження національної ідентичності важливим є прагнення до відновлення, вивчення, удосконалення українського права та тієї форми організації суспільного життя, що зветься національним державним ладом.

Здебільшого право сприймають як певний регулятор суспільних відносин. Проте таке розуміння права є дещо спрощеним. У спеціальних літературних джерелах знаходимо не одну сотню визначень понять «права». Ha доктринальному (від латин, doctrina — учення) рівні^{[2] [3]} є чимало підходів до питання поняття та походження права, але й вони не дають остаточної відповіді, що таке право. Наукові пошуки в

цьому напрямі тривають. Історичне дослідження феномену (від грец. phainomenon — явище) права є вагомим внеском у розвиток сучасної правової на>^гки.

^^ За основу українського права взято природні та суспільні закони розвитку народу, етнічну самобутність, ідеали добра й справедливості, розумні вчинки, волелюбність, усвідомлення народної мудрості, знання мови, логічне мислення та інші чинники, які в сукупності спрямовані на впорядкування власного життя та зростання добробуту українського народу. Словосполучення «система норм» є замалим для визнання його як узагальненого в контексті поняття українського права.

f ність та ін. Укрвїнськеправо^це заснований па звичаях і законах українського народуузгоЗждний механізм, який забезпечуерегулювання відносин людей та утворених ними об’єднань.

Українське право має свою історію, яка сягає глибини тисячоліть. Велична історія українського народу сповнена численними скарбами культурних цінностей, між якими такі всесвітньо відомі правові джерела, як: «Руська правда». Статути Великого князівства Литовського, Руського та Жемойтийського, пакти та конституції Війська Запорозького та ін. Сучасний український правознавець розуміє, що знадшьцих, історичних національних^джерел права, на кшталт знань доктрини римського права, закладаютьоспови праворозуміння та власного світосприйняття.

Серед елементів правової культури важливе місце відводиться звичаям (від латин. Mos — звичай; svesco — звичка; mores maiorvm — звичаї предків). Вони формуються під впливом природних, історичних, культурних та інших чинників. Звичаї належить розглядати як свідомі, загальновизнані, усталені правила поведінки, які передаються від покоління до покоління. Ha відміну від законів, які інколи мають неправовий характер, звичаї як світогляднапрщюдна та справедлива форма регулювання сустльйогожиття українського народу завжди є правовими. Отже, звичай — це самобутнє (етнічне) та споконвічне правшю поведіпки людей та їхніх об’єднань. I Грикладом таких дій є рукостискання під час укладання договору. Мляве рукостискання породжує сумнів щодо щирості, доброї волі, свободи контрагента, а тому може мати певні правові наслідки негативного характеру (неукладання договору, невиконання зобов’язань за договором тощо). Міцне рукостискання відображає щирість, повагу, упевненість у настанні позитивного правового результату.

Інколи подібні до вищезазначеного прикладу звичаї в науці називають «традицією» (від латин, traditio - передання, переказ). Проте поняття «традиція» може розглядатись у дещо ширшому аспекті.

Західної Європи, або закономірності традиції ісламського права, основним джерелом якого є релігійні тексти Корану, Суни, іджми. Відповідні традиції є результатом досвіду еволюції права.

Історія українського права це історія становлення та розвитку правової думки та пізнання багатовікового шляху правотворення. Українська правова традиція — це система усталених, загальновизнаних, самобутніх, комплексних, правових явищ, джерел, принципів, що у взаємодії впродовж тривалого історичного періоду на певній території мають вплив на владнаний механізм регулювання суспільних відносин українського етносу.

У другій половині XIX ст. після ретельного аналізу рішень волосних судів Південно-Західного краю П. Чубинський зробив висновок про відмінність української звичаєво-правової культури від російської¹. Правовим підґрунтям прийняття відповідних рішень судів були не лише закони, а насамперед звичаї. Судова практика стає одним із джерел права, яка разом із звичаєм є об’єктом дослідження істориків українського права. Основою ж формування українського законодавства є правові механізми юридичної техніки.

B основі пізнання історії українського права міститься свідоме розуміння правових явищ і суті феномену права, наукове дослідження історичних правових і літературних джерел, аналіз і систематизація найбільш важливих правових норм, з’ясування закономірностей, що призводять до змін у праві, вивчення правових механізмів управління державою. Просторові та часові межі історії українського права надають можливість опанувати такі ціннісні категорії, як норма, звичай, справедливість, поведінка, суспільство, держава, влада, закон, відповідальність тощо; поринути в глибини культурної пам’яті народу; здійснити пошук і дослідження артефактів культури; вивчити мову, яка дає можливість фіксувати й передавати нормативно-ціннісну семантику правової дійсності наступним поколінням.

Об’єкти пізнання українського права, так само як і будь-які інші правові явища, як правило, сприймаються через поняття «факт» (від .TdTiiH.factum — зроблене, дія, справа), тобто дії або події, що мали місце в минулому.

«Юридичні артефакти, які зосереджено фіксують те істотне, що є основою соціально-правової реальності, виявляють свою міцну прихильність насамперед до проблем міжсуб’єктних правовідносин. Зіткнення інтересів, боротьба воль і характерів, вибухи пристрастей, конфлікти позицій, протиборство прихованих за всім цим різних тенденцій соціального розвитку становлять дійсну тканину того полотна, на якому історія права витинає свій вигадливий візерунок»^{[4] [5]}. Мета

наукової діяльності істориків права полягає в тому, щоб якнайретельніше зібрати факти, узагальнити їх та вибудувати чітку, зрозумілу, узгоджену картину становлення та розвитку українського права.

Для студента-правознавця важливо опанувати тенденції та закономірності історичного розвитку правової системи; підстави та аспекти взаємодії кодифікації як права, так і законодавства; особливості виникнення різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального; підстави, обсяг, зміст правовідносин та юридичної відповідальності; процеси державотворення та ін.

Предметом пізнання історії українського права є становлення та розвиток правових звичаїв, законів і судових рішень, системи права, окремих галузей та норм права, інститутів державної влади та інших правових явищ, що становлять основу механізму правового регулювання суспільних відносин українського народу.