Грамота Івана Ростиславовича Берладника (1134 р.) •

У име отца и сына [и святого духа]: аз, Иванко Ростиславовичь от стола Г аличского, кнезь Берладськы сведчую купцем [меси] бриськьм а не платет мыт у граде нашем [у Ма]лом у Г аличи на изклад, разве у Берлади и у Текучом и о[у г]радох наших.

[В лето] от рожьства Христова, тысещу и сть и тридесять и четире лет месяца мае 20 день.

Розповідь літописця про боротьбу між князем Данилом Романовичем і галицькими боярами (1240 р.)[8]

В 1240 р. галицькі бояри називали своїм князем Данила, але всю землю держали самі. Вокняжився Доброслав і Судьїч, попів внук, і грабували всю землю; і, прийшовши в Бакоту, взяв він усе Пониззя без князівського веління. А Григорій Васильович думав захопити собі всю Перемиську гірську країну. І було в землі велике заворушення і грабіж від них. Довідавшись про це, Данило послав до Доброслава свого стольника Якова з великою скорботою сказати: «Я — ваш князь, ви не виконуєте моїх велінь, грабуєте землю; я велів тобі, Доброславе, не приймати чернігівських бояр, а давати їм волості галицьким, коломийську ж сіль лишити для мене». Доброслав сказав: «Хай буде так». В той же час, коли Яків сидів у нього, прийшли Лазар Домажиреч і Івор Молибожич, два беззаконники, з смердів і поклонилися йому в землю. Яків здивувався і запитав про причину, чому вони поклонилися. Доброслав сказав: «Я дав їм Коломию». Яків же сказав йому: «Як ти можеш без князівського повеління віддати її їм? Великі князі держать цю Коломию для роздач дружинникам; а ці недостойні і Вотьнина держати». Доброслав же усміхнувся і сказав: «Що ж можу я сказати!» Приїхавши, Яків усе розповів князю Данилові. Данило ж сумував і молився богу за свою отчину, об тім, що ці нечестивці держать і володіють нею. Небагато минуло часу, і Доброслав прислав (з доносом) на Григорія, говорячи: «Він тобі невірний»; Доброслав хотів заволодіти всією землею, а той противився йому. Самі почавши розбрат, вони приїхали до князя з великою гординею.

Рукописания князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) *

(Витяг)

Во имя отца и сына и святого духа. Молитвами святыа богородица и приснодевица Марья и святых аггел. Се яз князь Володимерь, сын Василков, внук Романов даю землю свою всю и городы, по своемь животе, брату своему Мьстиславу, и столныи свои город Володимир; другую же грамоту напсах брату своему такую же; хочю и еще и княгине своеи псати грамоту такую же.

В имя отцыа и сына и святого духа, молитвами святыа богородица и приснодевица Марья, святых аггел. Се яз князь Володимер, сын Василков, внук Романов, пишу грамоту: дал есмь княгине своей, по своемь животе, город свои Кобрынь, и с людми, и з данью, како при мне даяли, тако и по мне ать дають княгине моей. Иже дал есмь еи село свое Г ородел, и с мытом, а людье како то на мя страдале, тако и на княгиню мою по моемь животе; аже будеть князю город рубити, ини к городу, а побором и тотарьщиною ко князю. А Садовое ей Сомино же дал есмь княгине свое(и) и монастырь свои Апостолы, иже сьздах своею силою. А село есмь купил Березовиче у [Ю]рьевича у Давидовича Фодорка, а дал есмь на немь 50 гривен кун, а 5 локот скорлата, да броне дощатые; а тое (село) дал есмь ко Апостолом же. А княгини моа, по моемь животе оже восхочеть в черниче пойти, поидеть; аже не восхочеть ити, а како ей любо, мне не воставши смотрить, что кто иметь чинити по моемь животе.

*

Текст подано за: Памятники русского права: Выпуск второй.

М., 1953.

С. 27-28.