Голокост на території України. 1941-1944 роки

Юлія Смілянська

Голокост на території України означав особливий правовий та соціально-економіч­ний статус єврейського населення на окупованих територіях, а потім (іноді і паралель­но) — повне фізичне його знищення.

Нацистська окупація України починається з червня 1941 року. Саме тут починаються перші акції масового знищення. Саме українським євреям довелося пройти всі кола пек­ла Катастрофи, все, що винайшов витончений садистський розум нацистської машини: погроми, гетто, марші смерті, в'язниці, робочі табори, депортації, табори смерті, масові розстріли...

На окупованих територіях України, Білорусії, Прибалтики, що входять в 1941 р. до складу СРСР, нацисти об'єднали гасла «боротьба зі світовою єврейською небезпекою» і «боротьба з жидо-більшовизмом». Образ «ворога» був сформований остаточно. Залиша­лося навчитися вбивати сотнями тисяч.

Якщо в Німеччині з 1933 року антиєврейська політика здійснюється насамперед в ідеологічній, політичній, соціальній сферах життя, у Польщі з 1939 починаються фізич­ні знущання, створення гетто, вбивства окремих людей, а іноді і груп (найчастіше це сто­сувалося релігійних євреїв), то на окупованій території України з червня 1941 року почи­нається масове, а з вересня 1941 — тотальне знищення єврейського населення. Близько півтора мільйонів убитих українських євреїв, а також повне знищення ідішістської куль­тури, життя єврейської громади — такий страшний підсумок цієї політики.

Адольф Гітлер вже в 20-і роки ясно і недвозначно задекларував свою позицію по відношенню до світового єврейства, зробивши антисемітизм прапором у політичній боротьбі. Однак ні Гітлер, ні його наближені в перші роки не уявляли, яким чином ви­рішувати «єврейське питання». Шлях до ШОА поступовий, досить звивистий, але не­відворотний. Етапи «євреї не повинні жити як німці», «євреї не повинні жити поруч з німцями», «євреї не повинні жити» проходили через диявольські осяяння фюрерів, при достатній мірі потурання оточуючих.

Після 1 вересня 1939 року «єврейське питання» постало набагато гостріше. Кількість євреїв на територіях, контрольованих Рейхом з 500 тисяч зростає до декількох мільйонів. Проводяться кроки з «концентрації» людей в гетто. Насильства над євреями Австрії, Поль­щі, окремі вбивства, спалені синагоги здавалися тоді більшості населення (в тому числі і єврейського!) діями окремих садистів, нелюдей, які обов’язково будуть покарані. Коли, після договору Молотова-Ріббентропа польські євреї біжать на територію СРСР, а євреї з недавно окупованих радами західних областей — на територію, окуповану німцями, перші ще не можуть переконливо пояснити другим, чим це загрожує. Контури «остаточ­ного рішення» почнуть прояснюватися після 22 червня 1941 року.

Тільки після нападу на Радянський Союз нацисти починають планомірне, методичне і тотальне знищення єврейського населення. Україна і Білорусія, чиї території виявляють­ся окупованими в перші дні війни, стають полігоном, експериментальним майданчиком, дослідною лабораторією для відпрацювання різних методів знищення людей. Розстріли і душогубки, катування і тортури, спалення в будинках і синагогах, скидання в шахти і ко­лодязі, знищення голодом, вбивство непосильною і безглуздою роботою, марші смерті — все це бачили і все це не пережили євреї України.

На території України можна простежити всі «моделі», що були застосовані нациста­ми для знищення народу. «Східна модель» — дуже швидке і практично повне знищен­ня населення шляхом розстрілів та інших видів вбивств, «західна модель» — поступо­ве виключення людей з політичного, економічного, соціального життя суспільства, потім концентрація і депортація в табори смерті, «румунський спосіб» знищення населення під час «маршів смерті», в гетто і «робочих» таборах шляхом голоду, холоду, епідемій, зну­щань охоронців. Різною була в цих регіонах реакція на події решти населення, різні мето­ди використовував відділ пропаганди, по-різному складався шлях до смерті — спільною була мета нацистів — знищення східноєвропейського єврейства. І необхідно з гіркотою констатувати: їм це майже вдалося. 6 000 000 убитих — це третина європейського єврей­ства. А вбивство 1,5 мільйонів дітей і мільйонів жінок призвели до демографічних змін, що неподолані до сьогоднішнього дня.

Десятиліття мовчання про трагедію Голокосту і заборони на дослідження в цій ца­рині завдали непоправних втрат у створенні інформаційного фундаменту як для ство­рення повної картини трагедії на українській землі, так і для розгляду окремих аспектів (правових, економічних, соціальних, демографічних, етичних тощо) ШОА. Однак останні два десятиліття дають достатньо матеріалів — публікацій, монографій, дисертацій — для серйозного вивчення Катастрофи, зокрема, правових аспектів^{[271] [272].}

Сьогодні геноцид українського єврейства в період Другої світової війни вимагає ок­ремих серйозних штудій в області права. А результати архівних та дослідницьких робіт можуть надати для цього необхідну базу. Втім, дослідник одразу стикається з численни­ми складнощами, пов’язаними з відсутністю єдиної законодавчої бази на окупованих те­риторіях.

Ми розглянемо основні «етапи» Голокосту, особливості ШОА в різних зонах окупації на території України (у її сучасних межах), надамо деякі унікальні документи, що ілюст­рують історію Катастрофи в Україні, звернемо увагу на «правові аспекти» трагедії. Пого­воримо про те, як поширювалася «законодавча» інформація серед населення, як «поста­нови» і «розпорядження» співвідносилися з основними правами людини; які покарання слідували за невиконання даних «законів».

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

З перших днів окупації нацистська влада видавала спеціальні розпорядження, що визначають правовий статус євреїв, як «неарійцев». Це позбавляло єврейське населення навіть тих мінімальних прав, якими володіли інші мешканці. Окремі пункти про євреїв містилися практично у всіх документах, що регламентували життя на окупованій тери­торії. Крім того, було багато спеціальних документів, повністю присвячених вирішенню «єврейського питання».

Інформація про «закони» і «правові норми» на окупованій території поширювалася шляхом листівок, газетних публікацій та, іноді, через старост, домуправів або представ­ників окупаційної влади шляхом усного оповіщення. Розпорядження, відозви, оголошен­ня, накази та ін. документи, що регламентують правила поведінки населення на окупо­ваних територіях, підписували різні особи або групи, іноді документи були взагалі без підпису, але покарання за порушення розповсюджуваних розпоряджень завжди були над­звичайно жорстокими.

Часто переклади російською або українською мовами були зроблені непрофесійно (в публікації документів зберігається орфографія оригіналів).

ВІДОЗВА ДО НАСЕЛЕННЯ!

Війська Німеччини, Румунії і Угорщини не йдуть завойовниками. Вони хочуть звільнити від деспотизму жидівсько-більшовицьких поневолювачів. Вони відновлять по можли­вості незабаром порядок. Колгоспне рабство буде усунено. При цьому ви можете і по­винні допомогти. В областях, зайнятих німецькими і союзницькими військами, вища влада знаходиться в руках у військового командування.

I. Поведінка населення

1. Хто виявляє ворожі дії проти німецьких або союзницьких збройних сил; хто пошкод­жує або розкрадає споруди або матеріали німецьких або союзницьких збройних сил; хто зчиняє по відношенню до них саботаж, той платиться своїм життям,.

2. Зброя усілякого штибу, бойові припаси, вибухові речовини та інші військові споряд­ження — під загрозою смертної кари — протягом 24 годин здати до найближчої німецької або союзницької установи, якщо ж такої поблизу немає, то найближчо­му бургомістру. Останній відповідає за його збереження.

3. Негайно заявити німецьким або союзницьким військам про склади зброї, бойових припасів, вибухових речовин, військових споряджень, продовольства, фуражу та інших речей, що належать радянської армії. За перше донесення про знайдений склад видається грошова винагорода.

4. Хто грабує або привласнює чужі речі, той піддається небезпеці бути розстрі­ляним.

5. Хто переховує або будь-яким чином підтримує осіб, визнаних ворогами, як і вони буде розстріляний. За боротьбу з партизанами видається винагорода землею і грошима.

6. Хто наміриться знищити або зруйнувати врожай, хлібні запаси, засоби повідом­лення або життєво важливе обладнання або хто займається шкідництвом по відношенню іншого господарського добра, той платить своїм життям.

II. Управління країною

1. Всі комуністичні чи жидівські органи негайно скасовуються. Якщо німецька, італійська, румунська чи угорська влада ще не призначили бургомістра, то насе­лення обирає зі своїх лав надійну людину в якості бургомістра. Комуністи і жиди тут виключаються.

2. Бургомістр піклується, як про виконання розпоряджень згаданої влади, так і про спокій і порядок. Він повинен докласти зусиль до пожвавлення господарського життя та до усунення пошкоджень від війни.

3. Церковні богослужіння в релігійні свята в повній мірі дозволяються.

4. Де населення поховало німецьких або союзницьких солдатів або де один з полеглих німецьких або союзницьких солдатів знайдений не похованим, то про це спішно до­нести найближчий німецькій або союзницькій установі. Полеглих червоноармійців поховати. Трупи тварин зарити.

5. Всі жиди обох статей повинні носити білу пов'язку із зіркою Давида на обох руках. Жиди не сміють віддалятися з їх місця проживання. Всі жиди обох статей від 16 до 50 років перебувають у розпорядженні бургомістра для трудової повинності.

6. Всі запаси та склади, а також запаси і склади кооперативів та червоної армії убезпечити, охоронити від грабежів і про них повідомити одній з найближчих ні­мецьких або союзницьких установ.

7. Будь-яке підвищення цін забороняється. За протидію магазини будуть закрива­тися а товар — вилучатися.

8. Разом з рублем німецька марка є законним платіжним засобом. Німецька марка дорівнює 10 рублям.

Головне командування армії^[273]

Цей документ не датований, надрукований російською та німецькою мовами. Оскіль­ки мова йде про війська Німеччини, Італії, Румунії та Угорщини, то звернення явно готу­валося для усіх окупованих територій СРСР.

В даному випадку це не постанова, не розпорядження, а відозва, тобто документ не юридичний. Однак тут прописані правила, за невиконання яких можна поплатитися життям.

Звернемо увагу на підпис. Головне командування армії робить перші кроки по ство­ренню «правової бази нового порядку». При цьому активно підкреслюється роль німець­кої армії як визволителя народів від деспотизму жидо-більшовиків. Отже, і реакція насе­лення повинна бути відповідною — лояльність і співпраця. Адже рабство колгоспне буде скасоване, порядок відновлено. Той, який жидо-більшовики якраз і не давали встановити. Одночасно, командування армії працює на створення образу жидо-більшовика, гнобите­ля, від якого, власне, і звільняють населення переможні армії...

Документ досить загальний, абстрактний, написаний без урахування обстановки на місцевості, однак основні моменти першого етапу катастрофи тут прописані. Якщо іден­тифікація (носіння розпізнавальних знаків) вводилася далеко не у всіх населених пунк­тах України, то заборона на зміну місця проживання, як і реєстрація для трудової повин­ності буде суворо дотримуватися практично на всій території. Крім того, ця відозва в очах жителів України явно виділяє євреїв в окрему групу, поведінка якої має визначатися особ­ливими правилами. І ще один важливий момент: перші етапи «єврейської політики» ре­алізовуються під безпосереднім контролем військ вермахту.

Наступні документи відображають перші кроки нацистської антиєврейської політи­ки: реєстрацію та ідентифікацію. До літа 1941 року ці етапи були вже відпрацьовані в окупованих країнах Європи і в самій Німеччині, однак на території України засоби їх ви­конання не були однаковими. У деяких містах спочатку видавалися накази про носіння розпізнавальних знаків, а потім про реєстрацію (так відбувалося на території Генерал- Губернаторства та в інших районах); часто (наприклад, на території Криму) укази про реєстрацію та про носіння розпізнавальних знаків з’являлися одночасно (іноді в одному оголошенні); іноді накази про реєстрацію передували появі оголошень про ідентифіка­цію (Трансністрія, Рейхскоміссаріат «Україна»), в деяких районах Рейхскоммісаріату Ук­раїна взагалі не вводилися розпізнавальні знаки, тому людей знищували в дуже короткі терміни (наприклад, у Києві).

Уніфікованої форми знаків не було. У різних регіонах України вони відрізнялися за формою, кольором, матеріалом. Біла пов’язка з синьою зіркою на лівій руці (Генерал-Гу­бернаторство), аналогічні пов’язки на двох руках (Сімферополь), шестикутна зірка білого (Феодосія, Ялта) або жовтого кольору, жовті прямокутники, пов’язки з вишитими на них зірками, з вписаними в зірки написами тощо^[274].

НАКАЗ № 2

Революційний загін Бродського району наказує всім громадянам єврейської національ­ності (чоловікам і жінкам) від 10 років носити в публічних місцях відмітні знаки.

Відмітні знаки (пов'язки з білого полотна з шестикутною зіркою синього кольору) слід носити на рукаві лівої руки.

За порушення цього наказу штраф до 500 руб. або позбавлення волі до 2-х тижнів.

Наказ входить в силу з 6 липня 1941 року.

Броди, 4 липня 1941 року^[275].

В окупаційній пресі постійно друкувалася інформація про аналогічні накази в інших країнах. Ймовірно, щоб неєврейське населення відчуло, як швидко вони наближаються до європейських стандартів.

Наказ про реєстрацію видавав, як правило, представник адміністрації, проте доводи­ли його до населення різні органи.

Міська влада, двірники та управдоми (Київ, Одеса), часто ця функція покладалася на єврейські комітети (Генерал-Губернаторсьтво, Крим). Зазвичай євреї повинні були самі з'явитися за вказаною в наказі адресою і зареєструватися. Однак у великих містах двірни­ки і управдоми проводили реєстрацію на місці і здавали в управу готові списки. У багать­ох випадках ті, хто проводили реєстрацію, ще не підозрювали про кінцеву її мету.

У різні періоди окупації і на різних територіях були різні покарання за порушення постанов про реєстрацію та ідентифікацію.

ПЕРША ВИКОНАВЧА ПОСТАНОВА ДО РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 26 жовтня 1939 року про введення особистих карт в ГГ від 13 червня 1941, Дн. Роз., № 55 від 28 червня 1941 стор. 344

§1. Всі громадяни зобов'язані мати особисті ідентифікаційні карти.

/1/ Обов'язок наявності ідентифікаційних карт поширюється на всіх осіб від 15 років, які мають проживання або тривалий термін проживання в ГГ., в разі, якщо вони не є німецькими громадянами, які належать до німецького народу або іноземцями.

/3/ Євреї і цигани зобов'язані мати ідентифікаційні карти навіть якщо вони мають німецьке громадянство.

§4. Види ідентифікаційних карт.

/1/ Ідентифікаційні картки виготовляються різних кольорів, а саме:

а/ Для євреїв та циган — жовті,

б/ Для осіб, які належать до меншин — сині/голубі/

в/ Для всіх інших осіб, зобов'язаних мати ідентифікаційні карти — сірі.

/2/ Ідентифікаційні картки для Євреїв і Циган повинні бути позначені на лицьовій стороні буквою «йот» або, відповідно, «Ц» величиною 30 мм і товщиною лінії5 мм, чорного кольору.

/3/ Щоб визначити народності, синьо-блакитні карти позначаються: ідентифікаційні карти для українців буквою «У»

«» «Гуралів» «Г»

«» «Білорусів» «В»

«» «Москалів» «Р»

«» «Осіб з Кавказу / Грузин /» «К»^[276]

Розмаїття документів свідчить про те, що єдиної, розробленої в деталях програми у нацистів до літа 1941 р. не було. Маючи загальні установки, різні керівники вирішували ці питання за власним розумінням.

РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПОВЕДІНКИ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Наступні кроки були спрямовані на подальшу ізоляцію єврейського населення окупо­ваних територій. Спочатку моральну і соціальну, економічну, а потім і фізичну.

Введення «комендантської години» — саме так на території СРСР було прийнято на­зивати час, протягом якого поява на вулиці загрожувала в кращому випадку арештом.

І тут слід зазначити, що заборона на появу вночі на вулицях міста стосувалася всього на­селення. Але для єврейського межі дещо збільшувалися. Ця різниця мала психологічне та ідеологічне значення. З одного боку ще раз принизити євреїв, виділивши їх в особливу групу, з іншого боку — дати іншим відчути якусь правову перевагу.

ОГОЛОШЕННЯ

Команда міста Броди повідомляє, що євреям забороняється покидати своє приміщен­ня від 19 до 6 години (за німецьким часом), решті населення від 21 до 6 години (за ні­мецьким часом)

Наказано найсуворішим чином дотримуватися цього розпорядження. Його порушення карається відповідно до закону воєнного часу

Міський голова

Броди, дня 16 липня 1941 р КОЦКО^[277]

Після реєстрації, як правило, відбувалось закріплення євреїв на даному місці прожи­вання. Публікувалися накази і розпорядження, після яких люди вже не могли покинути свої квартири без відповідних дозволів нацистської влади. А отже, непомітно сховатися вже не було можливості. А за виконанням цих наказів уважно стежили старости, міські голови та інші.

Доводжу до відома наведене розпорядження Губернатора Області Галичина

Кам'янка-Струмилова, 13.IX.1941

КРАЙСГАУПТМАН:

підпис фон Ребай

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Про обмеження місця перебування євреїв в області Галичина

з 1 вересня 1941 р.

На підставі переданих мені прав Управи через §1. поз. 2 і §2 поз. 1 розпорядження про управління Галичиною з 1.VIII 1941 (Щоденник Розпоряджень для Генерального Губерна­торства 1941 № 67) і§5 поз. 1. Першого розпорядження про створення Управи завойова­них польських земель від 26. Х. 1939 наказую наступне:

§1

Забороняється всім євреям, які знаходяться в Області Галичина, навіть тимчасово залишати своє місце проживання. Місцем проживання вважається міська чи сільська громада, в якій єврей має своє місце перебування або постійне місце проживання, або, за відсутності цього — останнє місце перебування.

Обмеження поз. 1 не є обов'язковими до виконання в разі суспільного інтересу або особис­тої зацікавленості в ситуації, коли євреї в межах їх службових обов'язків, або, у винят­кових випадках, в дозволеному їм статусі як покупці, переходять кордон громади, в якій вони перебували. В останньому випадку єврей повинен мати спеціальний дозвіл на листі Відділу Внутрішнього Управління у Губернаторстві Області Галичина.

§2

Прохання про виключення з §1. поз. 1. може розглядати місцевий Крайсгауптман, а для міста Львова, виключеного з округу, Штадтгауптману Львові.

§3

Порушення цього розпорядження караються тюремним ув'язненням до 3 місяців і гро­шима до 1000 зл. або одним з цих покарань.

Замість або крім вищезазначених покарань може бути застосоване ув'язнення в трудо­вий табір.

Покарання і відправлення в трудовий табір знаходяться в компетенції Крайсгауптма- нов в загальному випадку і Штадтгаутмана у Львові.

§4

Розпорядження входить в силу з 5 вересня 1941 року.

Львів, 1 вересня 1941^[278]

СЛУЖБОВІ НАСТАНОВИ

старостам та міським головам в частині реєстрації населення та видачі посвідчень особи

1. Ця настанова є доповненням до офіційного оповіщення населення і підлягає по­стійному (секретному) зберіганню в старости або міського голови.

2. Канцелярських працівників старостатів або міських управлінь ознайомлювати зі змістом постанови лише в тій частині, яка їм необхідна для їх роботи.

Старости і міські голови зобов'язані вести і постійно тримати в поточному стані зга­дані нижче списки. На вимогу ці списки пред'являються німецьким військово-контроль­ним органам, а також німецькій поліції і німецькій службі охорони (СД).

1. «Список жителів»

Усіх осіб, які до 22.6.1941 р. мали в даному місці своє постійне місце проживання (там проживали) і в даний час ще проживають, за винятком:

а) жидів;

б) іноземців;

в) тих, хто повернувся або звільнених військовополонених червоноармійців, а також осіб обох статей, що мали або мають відношення до червоної армії, наприклад: вій­ськові лікарі, всякого штибу військовий склад жіночої статі військово-санітарних частин і штабів, оскільки такий був обмундирований або ніс службу в частинах або штабах, а також радистки або телефоністки, що несли службу в будівельних та інших частинах;

г) партизани (старі партизани), запідозрені в партизанській діяльності і шпигун­стві особи обох статей, а також дружини та діти, які співмешкають з ними;

д) теперішні та колишні члени комуністичної партії і їх підорганізацій (комсомоль­ці, піонери), а також дружини та діти, які співмешкають з ними;

е) політично неблагонадійні елементи обох статей, активісти, безпартійні спів­робітники відділів НКВС, пожежні, вищі безпартійні службовці комунальних, урядових і судовихустанов, особи, що дають притулок запідозреним в партизан­щині або шпигунстві елементам, а також дружини та діти, які співмешкають з ними;

ж) кримінальні елементи, а також дружини та діти, які співмешкають з ними.

2. «Списки для приїжджих»

Для осіб, які оселилися після 22.6.1941 р., будуть поселятися або тимчасово знаходять­ся в даній громаді, оскільки ці особи за тотожними причинами, перерахованими у «Спис­ку жителів» під пунктами а) до ж) не підлягають виключенню.

Міські голови та старости беруть на себе при реєстрації в «Список жителів» або в «Список для приїжджих» особисту відповідальність за благонадійність реєстро­ваних осіб.

3. «Особливий список»

(офіційному оприлюдненню населенню не підлягає)

Для всіх осіб, які через чинники, що були перелічені у параграфі 1 (від а до ж) не підляга­ють реєстрації в «Списках для приїжджих» або в «Списках жителів».

У цьому «Особливому списку» повинно бути особливо відзначено з позначкою:

— «J» внесені в пункт I а) — жиди,

— «А» «»I б) — іноземці тощо;

— «ВА» «» I в) — червоноармійці тощо;

— Р «» I г) — партизани тощо;

— К «» I д) — комуністи тощо;

— РО «» I е) — політично неблагонадійні тощо;

— KS «» I ж) — кримінальні злочинці тощо.

Староста або міський голова «Особливий список зобов'язаний вести особисто». У вели­ких громадах він цю роботу має право доручити особливо благонадійному співробітни­кові. Список повинен зберігатися надійно.

4. Викреслювання і зміни в списках

Оскільки такі за особливих обставин виявляться необхідними, повинні проводитися не­гайно. Викреслювання з «особливого списку» і «списку приїжджих», а також переноси з цих списків в «список мешканців» повинні в кожному випадку бути проведені із зазначен­ням числа та з власноручним підписом старости або міського голови.

Всі списки заготовляються негайно. Реєстрація, що велася до цього часу у старих спис­ках, має бути негайно перенесена до нових списків.

5. Обов'язковість реєстрації

а) Старости і міські голови зобов'язані надати німецькій комендатурі копії «списку приїжджих» і «особливого списку» (з додатковими позначками). Про всі доповнен­ня (кожну зміну) «списку приїжджих» і «особливого списку» також негайно пові­домляється німецькій комендатурі.

Реєстрації не підлягають особи, які належать до німецької армії чи до іншої німецької влади.

б) Старости і міські голови призначають в кожному будинку підходящого жителя, який спільно з ними несе відповідальність за те, що в будинку не перебувають чужі (не допущені до проживання) особи.

в) Приїжджі і не місцеві жителі, включаючи родичів й тих, хто повернувся, зобов'язані після прибуття негайно з'явитися до старости чи міського голови для отриман­ня дозволу на ночівлю або проживання.

Дозвіл на ночівлю або проживання квартировласником (не приїжджим) наступного дня повертається міському голові.

Квартировласники, які без такого дозволу або на підставі підробленого дозволу допу­стять приїжджих (включаючи і родичів) на постій, будуть також розстріляні як ті осо­би, які без письмового дозволу старости або міського голови скористаються постоєм (тобто за ніч будуть ховатися).

III

Посвідчення особи

Всі жителі обох статей старші 16 років, що містяться в «списку жителів» або в «спис­ку для приїжджих», зобов'язані мати при собі посвідчення особи, видане старостою або міським головою їх місця проживання.

З видачею посвідчення особи старости і міські голови беруть на себе особисту відпові­дальність за благонадійність власника посвідчення особи.

б) У тих випадках, коли ці особи паспорта не мають, їм видається «тимчасове по­свідчення особи».

Особи, які перебувають у «особливому списку», реєстраційної позначки або «тимчасово­го посвідчення» не отримують.

Виготовлені в деяких громадах тимчасові паспорти негайно вилучаються з користу­вання і згодом замінюються «тимчасовим посвідченням особи» тільки в тому випадку, якщо мова йде про осіб, що знаходяться в «списку жителів» або «списку приїжджих».

Радянські паспорти і «тимчасові посвідчення особистості» дійсні строком на один рік.

У всіх випадках сумніву старости або міські голови повинні звертатися за роз'ясненням до найближчої німецької комендатури.

IV

Старостам і міським головам забороняється видача будь-яких перепусток. Посвідки з цього приводу видаються німецькими комендатурами^[279].

Вже восени 1941 року починаються страти за невиконання цих розпоряджень.

ЗІ ЗВІТУ ОРТСКОМЕНДАТУРИ І/853, Миколаїв, від 31.08.1941 р.

СД за попередній тиждень стратила 230 євреїв, оскільки вони не з'явилися на реєстра­цію і закликали інших жителів не підкорятися німецькій військовій владі...»^[280]

ЗВІТ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ЗОНДЕРКОМАНДИ 11а в Херсоні з 22.08 по 10.09.1941 р.

Єврейське питання в першій його частині розглянуто. Вже 23.08.41 євреям було наказа­но носити зірку і зареєструватися. Після того, як були виконані ідентифікація та облік євреїв, їх, для полегшення контролю зігнали на кілька ізольованих вулиць»^[281]

ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ

Пограбування населення. Виключення євреїв з економічного, політичного, соціального життя

Єврейське населення було обмежено в соціально-економічних правах.

У серпні 1941 року на окупованих територіях починає діяти ціла низка законів про торгівлю і промисловість. У деяких місцях єврейські підприємства ще не закривають, але зобов’язують зробити вивіски «жидівське підпріємство». Наступним кроком була екс­пропріація цих підприємств.

НАКАЗ

26-го серпня 1941 року

Щодо торгівлі та промисловості

1. Всі торгові, ремісничі і промислові підприємства повинні вивісити над входом ви­разно написані прізвища керівників, або завідувача. Ці написи мають бути напи­сані спочатку німецькою, потім українською мовами.

2. Приватні торгові, великі торговельні підприємства, ремісники і фабрики повинні оповіщати перед своїм відкриттям (або відразу після відкриття) комендатуру через Начальника Управління з точним визначенням відповідального керівника, або завідувача підприємством і його адресою.

3. Підприємства, що належать євреям або керовані євреями, повинні мати на віт­рині і на вхідних дверях ясно написані вивіски «єврейське підприємство».

4. Торгівля не може починатися раніше 7 год. ранку і повинна закінчуватися не пізніше 7 години вечора за сонячним часом. Єврейські підприємства зобов'язані працювати також і в суботу. Неділя та церковні свята — загальні дні відпочинку. Відхилення в окремих випадках допускаються, особливо для забезпечення військових частин.

5. Торгівля на вулицях категорично забороняється. Порушення будуть суворо ка­ратися. Торгівля допускається тільки в зазначених місцях і на торговій площі. До предметів, якими можна торгувати на базарній площі, головним чином, від­носяться тільки сільськогосподарські продукти, за винятком м'яса і м'ясних ви­робів, які продаються в магазинах.

6. Торгівля на базарах починається з 7:00 і закінчується із заходом сонця, але не піз­ніше 19 годин. Євреї можуть купувати на базарі тільки з 10 ранку.

7. Нагляд за виконанням цієї постанови накладається на Міську Міліцію.

Голова Міської Управи. Комендант¹¹

Купівля продуктів на базарі лише з 10:00 (пункт 6) — не просто приниження. У неве­ликих містах базари працюють рано вранці. Після 10 годин основна маса селян їде. Це роз­порядження — перші кроки до одного зі способів знищення людей — до голодної смерті.

Постанови, тимчасові розпорядження та інші законодавчі акти, що регламентують економічне життя всього населення окупованих територій, також приділяли особливу увагу єврейському населенню. У «Тимчасовому розпорядженні про збір податків на тери­торії Рейхскомісаріату для України», яке було поширено в ряді газет (у тому числі і «Ук­раїнському слові» (Київ), і в газеті «Дзвін» (Біла Церква) оподаткування єврейських під­приємств та єврейського населення виділено в особливі параграфи.

ТИМЧАСОВЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ

про збір податків на територіїРейхскомісаріату

для України

§1. Загальні постанови

Всі податки та всі інші грошові обкладання збираються від імені Райхкомісара (Держав­ного Комісара) і виплачуються без виключень в касу Райхкомісара.

§2. Застосування радянського права про податки і грошові збори

1) Усі радянські постанови (закони і розпорядження влади) про збір податків та інші грошові збори, які діяли до 21 червня 1941 року, мають силу тимчасових і надалі.

2) До нових постанов збираються тільки ті податки і грошові збори, які вказані в наступних параграфах. Збори проходитимуть за радянськими постановами, якщо в наступних параграфах немає ніяких змін.

§11.

Виплата зекономлених частин заробітної плати євреїв

1) Державні підприємства і організації, які залучають євреїв, повинні виплачувати різницю між загальновстановленими ставками зарплатні і ставками, визначе­ними для євреїв.

2) Виплата повинна надходити за минулий місяць не пізніше 5-го кожного місяця.

§12.

Данина від євреїв

1) З євреїв стягується данина.

2) Гебітскоміссра (Окружний комісар) встановлює місцевий розмір грошових зборів з євреїв.

Рівне, 21 жовтня 1941 р.

(-) КОХ. Райхкоміссар для України^{[282] [283]}

ПОСТАНОВА Уманського Міського Управління від 17жовтня 1941 року Про введення державних і місцевих податків

III

Оподаткування Євреїв

1. Євреї, які підлягають оподаткуванню вищезазначеними податками і зборами, повинні виплачувати їх у подвійному розмірі^[284].

Євреї були позбавлені права власності на своє майно. На єврейське населення постій­но накладалися численні контрибуції, податки, штрафи. Часто суми були явно нереальни­ми, що призводило до наступних репресій, страт заручників тощо.

На єврейську громаду нерідко покладалися витрати з переселення в гетто.

Г еттоїзація

Наступний крок «остаточного рішення» — геттоїзація. Створення «єврейських районів», до яких переселяють жителів міст і містечок.

Російський дослідник І. Альтман в книзі «Жертви ненависті» наводить цифру—442 гет­то і таборів на окупованій території України в межах на 22 червня 1941 року. Крім того, на територіях, які увійшли до складу України пізніше, було ще не менше 16 гетто — 4 в Криму (Ялта, Феодосія, Євпаторія, Джанкой), 11 на території сучасної Закарпатської області^[285].

По зонах окупації гетто в Україні розподілялися наступним чином:

— Рейхскомісаріат «Україна» — 159

— «Дистрикт Галітчіна» — 78

— «Трансністрія» — 175

— Буковина — 10^[286]

— Військова адміністрація — 20^[287]

Крім гетто були сотні трудових і десятки транзитних і концентраційних таборів. Точ­ну кількість гетто встановити досить складно, оскільки немає остаточного визначення відмінностей між гетто, концтабором, трудовим табором.

Після створення гетто вихід за його межі стає неможливим. Смертна кара загрожува­ла і тим, хто спробує вийти, і тим, хто дасть втікачам притулок. Іноді замість гетто в насе­лених пунктах виділяли кілька вулиць, на яких концентрували єврейське населення.

Найчастіше гетто (особливо в зоні військової адміністрації і в Рейхскомісаріаті Украї­на) існували недовго. Вони завжди були лише проміжним етапом «остаточного рішення».

Після переселення порушувалися права про недоторканність помешкань. Єврейське майно (квартири, меблі) переходило у власність нацистським властям і іноді частково пе­редавалось неєврейському населенню.

Обмеження місця проживання в Генеральному Губернаторстві

Розпорядження про обмеження місця проживання в Генеральному Губернаторстві, які були обов’язкові до виконання в інших Дистриктах, тепер обов’язкові і в Дистрикті Га­личина. Згідно з цими розпорядженнями, адміністративна влада може на підвідомчій їй території обмежити на якийсь час місце проживання деяких окремих осіб або груп. Цим групам можна також наказати залишити на місці попереднього місця проживання своє майно, а за евентуальні збитки, які можуть в результаті статися, вони не можуть мати пре­тензій на компенсації. Хто не підкориться цим розпорядженням, буде покараний. Євреїв, які без дозволу залишать визначені для них райони і тим, хто свідомо надає їм притулок, загрожує смертна кара. Покарання чекає й на тих, хто підбурює і допомагає порушити це розпорядження^[288].

Накази про створення гетто часто не тільки регламентували порядок переселення, але й принижували гідність людей, оскільки містили іноді абсолютно абсурдні звинува­чення.

ЄВРЕЙСЬКИЙ РАЙОН В СТАНИСЛАВОВІ

Станіславів, 28 листопада

На підставі розпорядження управи міста Станіславова виділено для єврейського насе­лення окрему ділянку в південній частині міста. Ця ділянка займає старий район Бельве­дер, включаючи нове єврейське кладовище на кордоні міста Станиславова і села Крехів- ці. Кордон єврейської ділянки проходить берегом р. Бистриця, єврейським цвинтарем, вул. Казимірівською, за греко-католицьким костелом і по вул. Галицькій знову на річку Бистрицю. Всі арійці з цієї ділянки переселилися в інші райони; арійські промислові під­приємства залишаються в єврейському районі. У місті вже почався переселенський рух: по вулицях їдуть різні вози, візки і підводи з меблями в бік єврейського району. Це «пересе­лення» повинно було завершитися до 20 ц. м., але у зв'язку з тим, що переселенців багато, цей термін продовжено до кінця цього місяця. Є надія, що з переходом євреїв в окремий район, закінчиться в місті накручування цін на споживчі товари, бо євреї платили селя­нам будь-які ціни за сільськогосподарські продукти. Хочеться вірити, що покращиться і стан здоров'я городян, бо, як відомо, єврейські вулиці в містах були постійним джере­лом заразних хвороб (наприклад тифу)^[289].

Євреї були позбавлені права на дотримання релігійних обрядів. Нацисти знищували синагоги, в містах відбувалися публічні знущання над релігійними людьми, над рабина­ми. Виривали бороди, змушували топтати сувої Тори, розбивати надгробки на єврейських кладовищах...

Медичні установи були розділені на «арійські» та «неарійські» (єврейські). З єврейсь­ких лікарень було вивезено все обладнання, практично не було ліків.

Особливий статус мало шлюбно-сімейне право. Змішані шлюби оголошувалися не­дійсними. У ряді місць єврейське подружжя піддавалося стерилізації. З літа 1942 року єв­рейські жінки не мали права народжувати.

Трудова повинність у єврейського населення починалася з 14 років, у чоловіків — з 12 років. Права на відпочинок практично не було.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

про введення примусових робіт для єврейського населення ГГ від 26.10.1939, Дн. Розп. ч. 1, с. 6

§1. Для євреїв, які живуть в Генерал-Губернаторстві негайно вводиться обов'язкова тру­дова повинність. З цією метою євреїв включають в робочі відділення примусової праці.

§2. Остаточну постанову про виконання цього розпорядження видасть Вищий коман­дир СС та поліції^[290].

ДРУГА ВИКОНАВЧА ПОСТАНОВА

до припису від 26.10.1939, про введення примусових робіт для єврейського населення в ГГ., з 12.12.1939. Дн. Предп. ч. 14, ст. 246

§1. Всі єврейські жителі ГГ., від повних 14 років до 60 повних років життя зобов'язані відбувати примусові роботи. Термін примусових робіт триває офіційно 2 роки, продов­жується, якщо за цей час не вдалося досягти виховної мети примусових робіт.

§2. Тих, хто підлягає примусовим роботам, ув'язнюють, з метою використання їх робо­чої сили, до так званих робочих таборів. Обмежено працездатних осіб використовують відповідно до їх фізичних можливостей.

§3. Складання списків осіб, які підлягають використанню на примусових роботах, сто­сується, в першу чергу, євреїв чоловічої статі від повних 12 років до кінця 60-того року життя. Згаданих викликають повідомленням представників влади, після особливого розпорядження Старост / Міських/, які будуть видані, зареєструватися в місцевій єв­рейській раді, включенням їх в поіменну картотеку. Представники влади поряд з єврей­ською радою несуть відповідальність за правдивість підготовлених списків.

§4. Залучення до праці послідує згідно зі спеціальним розпорядженням німецької влади. §5. Євреї, вписані в іменну картотеку, зобов'язані з'явитися в точно зазначений час на пункти збору. З собою мати продукти на два дні і дві чистих ковдри.

Ремісники, а так само власники верстатів, повинні доставити до місця збору все обладнан­ня. Перевіз обладнання до місця збору в даному випадку необхідно забезпечити шляхом звер­нення до єврейської ради. Питання про ремісничі машини і обладнання, що є власністю відділу примусової праці, після призову ремісника повинні вирішуватися службою примусової праці. §6. /1/ З негайним обов'язковим виконанням забороняється всім, хто підлягає приму­совій трудової повинності, продавати, закладати або намагатися іншим чином, без письмового дозволу Старости / Міського / користуватися професійним обладнанням, а також машинами та оснащенням, що знаходяться в їх розпорядженні. Крім цього за­бороняється псувати або ховати вищезазначене обладнання.

/2/ Придбання або хоча б тільки позичання вищевказаного обладнання без письмового дозволу Старости / Міського / заборонено.

§7. Тюремним покаранням до 10 років будуть покарані євреї^[291]:

Крім цього буде конфісковано їхнє майно^[292].

Єврейські діти були позбавлені права на освіту. Навчання не допускалося ні в звичай­них, ні в спеціальних школах. Якщо єврейських дітей виявляли в дитячих будинках, їх або переселяли в гетто, або відразу знищували.

Останні етапи «остаточного рішення» - депортація та знищення

Депортаціям, в тому сенсі, який був прийнятий для євреїв окупованих територій За­хідної Європи і самої Німеччини, піддалася невелика частина українського єврейства. У табори смерті була відправлена невелика частина євреїв Галичини та, в 1944 році, за­карпатське єврейство. Більшість євреїв на українських землях були вбиті поблизу місць свого проживання.

ОСОБЛИВОСТІ ГОЛОКОСТУ В РІЗНИХ ЗОНАХ ОКУПАЦІЇ

У період Голокосту територія України була розділена на кілька зон окупації. Більша частина сучасної території країни знаходилася під контролем військової адміністрації і цивільної адміністрації Рейхскомісаріату «Україна»; території, що до 1939 року нале­жали Польщі — Львівська, Станіславська (сьогодні — Івано-Франківська) і частина Тер­нопільської області, були включені в Генерал-Губернаторство як дистрикт «Галичина»; територія між Південним Бугом і Дністром — Трансністрія — перебувала під контролем румунської адміністрації; Буковина увійшла до складу Румунського королівства; Закар­паття належало ще одному союзнику Німеччини — Угорщині. І хоча мета нацистів була одна — повністю знищити єврейське населення на окупованих територіях, способи і «сце­нарії» знищення були різні.

Зони німецької окупації формувались таким чином: спочатку всі окуповані території перебували під контролем німецького військового командування. У міру просування ар­мії, влада поступово передавалася цивільній адміністрації.

До 1942 року зона військової адміністрації включала Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Ворошиловградську (Луганську), Донецьку (до початку війни — Сталінську) області та Крим.

Більша частина сучасної території України і частина Білорусії були передані цивіль­ній адміністрації Рейхскомісаріату «Україна» з центром спочатку в Бресті, а потім в Рів­ному Ця зона була розділена на округи «Волинь-Подолія», «Житомир», «Миколаїв», «Тав- рія», «Дніпропетровськ».

«Остаточне вирішення єврейського питання» в Рейхскомісаріаті «Україна» і зоні військової адміністрації почалося з перших днів окупації. Перші масові розстріли почи­наються в червні 1941 року. Вже в липні нацисти починають розстріли жінок. У серпні на території України, вперше в історії ШОА розстріляні єврейські діти. Знищення відбу­вається з жахливою швидкістю. 29 вересня 1941 в Києві нацисти переходять до тоталь­ного знищення. «Всі євреї міста Києва...» так було написано в об'явах, що з'явилися на ву­лицях Києва 28 вересня 1941 року. Це був не перший масовий розстріл. Вже розстріляні і вбиті в погромах десятки тисяч людей в Кам'янець-Подільському, Бердичеві, Львові. Але «всі» — означає перехід до тотального знищення. Саме тому Бабин Яр став символом Голокосту, поряд з Аушвіцем або Треблінкою.

33 771 розстріляний за перші два дні «акції». Мінімум 5 тисяч наступного дня. 2 жовт­ня нацисти і поліцаї сортували одяг та речі розстріляних.

Бабин Яр продовжать використовувати як місце розстрілів весь період окупації. При­чому розстрілювали не лише підпільників або «ворогів рейху», не тільки євреїв, які нама­галися сховатися і були виявлені, але і заручників. Ця практика часто використовувала­ся на окупованих територіях: страчували людей, які жодним чином не мали відношення до дій проти німецької влади, не порушили жодного розпорядження. Якщо інформація про масові розстріли не афішувалася (хоча і не завжди ретельно приховувалася від реш­ти населення), то заручників або страчували привселюдно, або інформація про їх страти з’являлася в окупаційній пресі.

Подібний порядок був звичайним для території Рейхскомісаріату «Україна» та зони військової адміністрації. Оголошення або наказ, збір людей у певному місці, потім шлях до місця страти (яру, із заздалегідь викопаними ямами, іноді — шахтам) і — вбивство. Іноді, коли у влади не вистачало ресурсів здійснити страту відразу, створювалися тимча­сові гетто (як, наприклад, у Харкові), в якому люди очікували на страту.

Ці території були швидше за все «очищені» від єврейського населення, яке восени 1941 — навесні 1942 було практично все знищено. Невелику кількість людей, що вико­ристовувалися в робочих таборах, було знищено до 1943 року. Кількість жертв єврейсько­го населення в Рейхскомісаріаті «Україна» — близько 580 тисяч чоловік.

Галичина

Львівська, Станіславська (Івано-Франківська) і частина Тернопільської області, тобто території, які до 1939 року належали Польщі, вже в серпні 1941 року включають­ся до складу Генерал-Губернаторства як Дистрикт (район) Галичина. У цій зоні окупа­ції євреї пройдуть всі «етапи» пекла ШОА. Реєстрація, ідентифікація, геттоізація, де­портації до таборів смерті, знущання, звірячі вбивства, масові розстріли — все це впаде на західноукраїнське єврейство. «Сценарій» знищення нагадує польський, але значно більш жорстокий, бо, на думку нацистів, ці території вже «заражені комуністичними ідеями».

Голокост в Галичині — це химерна суміш методів, які застосовуються на території СРСР і «західного зразка». Перші кілька місяців окупації стають своєрідною «прискоре­ною демонстрацією» подій, які в Німеччині відбувалися з 1933 по 1939 рік.

Трохи змінюється порядок того, що відбувається, сім років укладаються в кілька місяців, незрівнянно більше крові і смертей, але основні віхи знайомі. Тут і Львівський варіант «Кришталевої ночі», й публічне спалення книг, і витіснення євреїв з економічно­го, політичного, соціального життя міста, гетто, табори, депортації — все те, що можна назвати «західним варіантом». Поряд з цим, з перших же днів — погроми, грабежі, зну­щання, розстріли — тобто все те, що було притаманне «східним територіям».

Вже 25 червня 1941 зондеркоманда 4а прибуває в Сокаль, наступного дня почина­ються перші розстріли^[293].

Включення до складу Генерал-Губернаторства означає включення даної території до антиєврейської законодавчої системи, що розробляється з 1939 року в Польщі. Публікації законів, чинних на окупованій території, передувало звернення до населення нового гла­ви (губернатора) Генерал-Губернаторства Ганса Франка:

Жахливі роки терпіння і приниження нетямущим самовільним режимом варшавської правлячої кліки і жорстокої влади насильства Рад залишилися в минулому. Тисячі ва­ших Братів і Сестер пали безвинними жертвами жидівсько-більшовицької жаги крові.

Солдати Адольфа Гітлера звільнили Вас від системи знущань, терору і, серед найтяжчих жертв — руйнування культури. Могутня Великогерманська Держава бере Вас під свою охорону. Ім'я Адольфа Гітлера стане запорукою, що час жахіття вже ніколи не повер­неться.

Крім запевнень, що «час жахіття вже ніколи не повернеться», до відома населення до­водиться ціла низка розпоряджень та постанов, що вже діють на території Польщі, а те­пер прийшли і в Східну Галичину.

Перші дні окупації супроводжуються погромами, що забрали тисячі життів. У Львові (місто окуповане 30 червня) нацисти спровокували жахливу хвилю насильств, відкрив­ши в'язниці, і продемонструвавши населенню тіла розстріляних НКВС в'язнів. Жителям Львова повідомили, що розстріли проводили євреї. Єврейських чоловіків нацисти стали зганяти в тюрми, щоб витягувати тіла, а в місті почався погром. До 3 липня було вбито більше 4000 чоловік.

У липні виходить наказ про носіння розпізнавальних знаків. Починається законо­давче виключення євреїв з різних сфер життя і виділення їх в ізольовану групу, яка про­тиставляється решті населення.

ЗВІТ

фюрера СС і поліції в «окрузі Галичина» групенфюрера СС Кацмана від 30 липня 1943 РІШЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ В ОКРУЗІ ГАЛИЧИНА

Нашим першим заходом на цьому шляху було запровадження для мітки євреїв білої на­рукавної пов'язки з блакитною зіркою Давида. За розпорядженням генерал-губернатора вся відповідальність за проведення цього заходу, а також за реєстрацію євреїв і ство­рення єврейських рад, була покладена на внутрішнє управління^[294].

Кінець жидівській торгівлі

У Львові заборонено жидам займатися торгівлею. Це розпорядження сприйнято наро­дом як значне полегшення в економічному житті^[295].

Не купувати в жидів меблі!

Останнім часом часто відбуваються різні трансакції між жидами і арійцями, зокрема, коли мова йде про меблі. Слід зазначити, що такі торговельні взаємини євреїв з арій­цями можуть завдати шкоди або мати неприємні наслідки. Продавати або купувати побутові меблі мають право арійці тільки між собою. Перевезення куплених меблів ви­магає особливого дозволу, яке отримують в Житловій комісії по вулиці Батогого 26. Для цієї мети необхідно подати заяву, докладаючи до неї перелік і кількість меблів, а також повідомити, якої національності продавець, який повинен власноручно розпи­сатися під цим переліком. Всі ці документи повинні мати підтвердження від управління будинком^[296].

Окремі трамваї для євреїв

Дирекція Львівських трамваїв повідомляє, що євреям дозволено їхати тільки в трам­вайних вагонах з написом «Nur furuu Juden». Кожен третій одновагонний трамвай і ко­жен другий причіп позначають написом «Nur furuu Juden», і тільки такими вагонами дозволено їздити євреям з 26 серпня цього року^[297].

Пасажир у трамваї

Трапляється й так, що пасажир у трамваї змушений заплатити штраф 3 райхсмарки. Причина проста: пасажир сів не у свій вагон. З'ясовується, що як єврею не дозволено входити в трамвайний вагон, призначений для арійця, так і арійцям не дозволяєть­ся користуватися трамваєм, в якому є напис: «Нур фір Юден» — «Тільки для євреїв». Щоб краще орієнтувати пасажирів, віддруковані таблички з написом: «Нур фір Аріер» — «Тільки для арійців». Ці таблички висять уже в деяких трамваях^[298].

Розпорядження № 21

З негайним набуттям чинності забороняю єврейському населенню

вхід на ринок з 6 ранку до 12 години дня.

Євреям дозволяється купувати лише від 12 до 14 години.

При невиконанні цього розпорядження каратимуться як покупці, так і продавці гроши­ма до 1000 зл., у разі несплати — арештом до 3-х місяців.

Львів, дня 12 вересня 1941

Der Stedthauptmann KUJATH^[299]

У серпні 1941 відбувається захід, що дуже нагадує за сценарієм нацистські свята в Ні­меччині. Аж до спалення книг.

СВЯТО НА ПІДЛІСНІЙ ГОРІ

24 серпня відбудеться на Підлісній горі свято на честь Маркіяна Шашкевича. Відбудеть­ся панахида за полеглими. У програмі річ представника повіту, народні пісні, концерт ор­кестру, спалювання більшовицької літератури і парад перед пам'ятником Шашкевича^[300].

Знову спливають слова поета Г. Гейне: «Там де спалюють книги, будуть спалювати лю­дей»... І знову збулося це пророцтво.

Окупаційний порядок досить суворий для всіх. Продукти отримують за картками. На­ступний документ демонструє, яким чином змінюється расова політика нацистів на оку­пованих територіях. Тут арійці — не тільки німці, українці, поляки, але й інші! Не арійці — тільки євреї. І норми продуктів для них в два рази менше, ніж для решти.

ОПОВІЩЕННЯ

З 22 жовтня 1941 населенню Львова будуть видаватися нові картки на закупівлю пали­ва і нафти, а також продуктові картки на листопад ц. р.

Ці картки будуть видавати міські Управи будинків, кожна в своєму районі. Управдоми кож­ного житлового будинку зобов'язані надати керівникам місцевих Управ будинків до 20 жовт­ня ц. м. списки всіх мешканців житлового будинку в двох примірниках за таким зразком:

Район__________________________ Вулиця__________________________

Номер Управління вдома_______ Номер будинку____________________

кожна родина. Власники карток зобов'язані зареєструватися до 31 жовтня п. р. у від­повідних магазинах (складах палива).

Штадтгауптман

з. з. ГЕТЕ³⁰

Паралельно влітку 1941 року триває фізичне знищення галицького єврейства. Нацис­ти припинили погроми. Розстріли проводили тепер члени айнзацкоманді за допомогою «місцевих сил» — української міліції.

8 листопада 1941 вийшов наказ про створення Львівського гетто, яке стало третім за величиною, після Варшавського та Лодзинського. У район, в якому до війни жили приблизно 35 тисяч чоловік, до 15 грудня повинні були переселитися майже 130 тисяч. До цього часу нацисти провели кілька акцій і розстріляли тисячі чоловік. Більшу частину львівської єврейської інтелігенції знищили під час так званої «телефонної акція». Єврей­ські прізвища та адреси брали з телефонної книги. Потім нацисти зажадали скласти спис­ки тих, хто потребує соціальної допомоги. Згідно з цими списками близько 5000 старих і хворих були розстріляні.

В гетто були створені умови «несумісні з життям». Норма хліба — 70 г на людину в день, відсутність палива, ліків, складнощі з водою — все це призвело до масових смер­тей вже за декілька тижнів. Нелюдські акції в пологовому будинку і лікарнях, вбивства дітей, перевід працездатних до Яновського робочого табору, депортації в Белжець — все це призвело до знищення львівського єврейства. У січні 1943 Львівське гетто офіційно стає Єврейським табором. При цьому територію його вчергове скоротили і розстріляли близько 20 000 чоловік. ^[301]

1 червня 1943 починається знищення табору. Євреї вчинили збройний опір, але шансів на порятунок не було. Нацисти спалювали будинки, в яких перебували люди. Бага­то згоріли живцем. Близько 3000 осіб було вбито при ліквідації гетто. Близько 7000 виве­зено до Янова і розстріляно в «Пісках».

У червні 1943 року нацисти оголосили Львів «вільним від євреїв» (юденфрай).

ВИПИСКА З АКТА

судово-медичної експертизи міста Львова

ВИСНОВОК

Оглядом території, прилеглій доЯновського табору, безперечно встановлюється, що на по­верхні пагорбів і в балках-виїмках відбулося масове поховання і знищення людських трупів.

...Величезна кількість пучків і клубків волосся різного кольору, довжини і характеру, свідчить про те, що тут була похована маса трупів. Частина трупів, що залишилася, переважно кістки, були витягнуті і піддані спаленню.

Характер попелу, що складається з дуже дрібних шматочків кісток, і крихкість більш великих уламків кісток свідчить про те, що спалення трупів було здійснено при досить високій температурі. Попіл, що залишився при спаленні трупів, заривався в різних міс­цях, на глибину до 2-х метрів окремими шарами товщиною від 7 до 15 см. Таких місць поховань виявлено близько 60. Крім того попіл з кістками розсипався по поверхні майже усієї оглянутої комісією території.

Враховуючи загальну площу закапування і розсіювання попелу кісток, що перевищує 2 квадратних кілометри, слід припускати по самим приблизним підрахунками, що кіль­кість спалених трупів повинна перевищувати 200,000.^[302]

Таку ж долю розділили ті, хто опинився в гетто Станіслава, Теребовлі, Чортківа і ще в 78 гетто, а також у робочих таборах Галичини.

Всього в цій зоні окупації було знищено близько 550 тисяч євреїв.

Залишилося 35 вагонів хутра, 20 кг обручок, 3 баула поштових марок, валіза склада- них ножиків... Це список «особливо цінних речей», переданий у розпорядження зондерш- таба «Рейнхардт» до 30 червня 1943 року.

ЗВІТ

фюрера СС і поліції в «окрузі Галичина» групенфюрера СС Кацмана від 30 липня 1943 року

РІШЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ В ОКРУЗІ ГАЛИЧИНА

До 27 червня 1943 р. в сукупності було переселено 434329 євреїв.

Єврейські табори знаходяться у:

Львові Козаках Дрогобичі; Винниках Зборові Бориславі; Острові Озернянах Стрию; Куро- вичах Тарнополі Сколі; Якторові Глибочеку Болехові; Лацках Великих Бірках Брошневі; Плугові Кам'янках Небилові і в них тримається 21156 євреїв.

Ця кількість продовжує постійно зменшуватися.

Одночасно з акцією по переселенню євреїв проводилася операція по вилученню єврейського майна. Особливо цінні речі були відправлені в розпорядження зондерштаба «Рейнхардт» [...]

Крім меблів і великої кількості текстиля і пр. було, зокрема, вилучено та передано зон- дерштабу «Рейнхардт»:

Станом на 30.6.1943 р.:

25.580 кг мідних кілець

53,190 кг нікелевих монет

97.581 кг золотих монет

82,600 кг нашийних ланцюжків — золото 6,640 кг нашийних ланцюжків — срібло 4326,780 кг сріблястого брухту

167.740 срібних монет

18.490 кг залізних монет

20,050 кг латунних монет

20,952 кг обручок — золото

22.740 кг перлів

11.740 кг зубного золота — зубні протези 28,200 кг пудрениць — срібло або метал 44.655 кг золотого брухту

482,900 кг срібних столових приладів 343,100 портсигарів — срібло і метал 20,880 кг золотих кілець з каменями 39,917 кг брошок, сережок і пр.

18,020 кг срібних кілець

Банкноти: папір — метал

261.589.75 доларів США — папір золоті долара 3 по 5, 18 по 10, 28 по 20

2.512.75 кан. доларів

124 арг. песо

18,766.64 венг.пенге

231,789 рублів — папір золоті рублі 1 по 7 ½, 11 по 10,29 по 5 513 французьких франків

2,460 швед. франків

52 австр. дукатів — золото австр. крони 36 по 10, 25 по 20, 8 по 100 2,229.18.60 англ. Фунтів

13.490 рум. лей

6,166 кг різних кишенькових годинників

3,133 кг кишенькових годинників — срібло

3,425 кг наручних годинників — срібло

1,256 кг наручних годинників — золото

2,892 кг кишенькових годинників — золото

68 фотоапаратів

98 польових біноклів

7 зібрань поштових марок повн.

5 баулів поштових марок

100,550 кг 3 мішки з підробленими кільця­ми — прикраси

3,290 кг 1 банка з коралами

0,460 кг 1 ящик з Караллі

7,495 кг 1 валізу з утримувачами авторучок і обертовими олівцями

1 баул з утримувачами авторучок і оберто­вими олівцями

1 валіза із запальничками

1 валізу з складаними ножами

1 валізу з частинами годин

25,671 рос. червінців

185 гол. фл.

5,277 палест. фунтів

9,300 палест. Мілль

160 літ. ере

360 англ. Шилінгів

1 ірл. песо

1 угор.

2 мекс. песо

10 норв. крон

3,817.70 слів. крон

435 карбованців

16795,000 злотих

В ході проведеної в грудні 1941 р. хутряної акції були відправлені 35 вагонів з хутром^[303].

Трансністрія

Цетериторія між Дністром і Південним Бугом з центром спочатку в Тирасполі, потім в Одесі, якою з 1 вересня 1941р. управляли румунські окупаційні органи. В основному це була українська територія, що включає Одеську, південну частину Вінницької і західну частину Миколаївської області. У серпні 1941 р. цією територію пройшли команди опера­тивної групи D, розстрілявши близько 3 тис. євреїв.

Одеса була окупована 16 жовтня 1941 року. 22 жовтня о 17 год. 35 хв. в будівлі ко­мендатури стався вибух. Під уламками загинув комендант міста Одеси генерал Глугояну і частина службовців комендатури, в тому числі два німецьких офіцери. 23 жовтня розпо­чалися страти євреїв і комуністів. Об 11 годині ранку в парку біля порту було встановле­но 20 шибениць, на яких були повішені комуністи, а на вулицях, на кожному перехресті розстрілювали чоловіків, жінок, дівчат. Трупи лежали на вулицях весь день, щоб їх могла бачити решта населення. Вночі їх поховали.

ТЕЛЕГРАМА № 562

військового кабінету маршала Антонеску від 23.10.41

У зв'язку з акцією в Одесі, вчиненою місцевими комуністами, і для запобігання подібних акцій в майбутньому маршал наказує здійснити суворі репресалії:

За кожного румунського або німецького офіцера, загиблого в результаті вибуху, повинні бути страчені 200 комуністів, за кожного загиблого солдата — 100 комуністів; стра­ти повинні відбутися ще сьогодні. Всі комуністи Одеси повинні бути взяті в якості за­ручників, також як і члени кожної єврейської сім'ї.^[304]

ТЕЛЕГРАМА № 563

військового кабінету маршала Антонеску від 24.10.41

Генералу Мачічу:

Маршал Антонеску наказує репресалії:

1. Страта всіх євреїв з Бессарабії, які знайшли притулок в Одесі.

2. Всі особи, які підпадають під припис від 23 жовтня 1941 р., й досі ще не страчені і ті, яких можна до них додати, повинні бути поміщені в будівлю, яку має бути заміновано і підірвано. Ця акція має відбутися в день похорону жертв.

3. Цей наказ повинен бути знищений після прочитання.^[305]

В цей же час влада намагається упорядкувати (і спростити для себе) грабіж населен­ня, який власне почався з першого дня окупації. Видається наказ про заяву всіх наявних у людей коштовностей.

В цей же час уточнюється, кого румунська адміністрація вважає євреєм. Це відріз­няється і від расових законів, прийнятих в Нюренберзі в 1935 році, і від того, що прийня­то в Генерал-Губернаторстві.

ОГОЛОШЕННЯ

військової комендатури м. Одеси

Доводиться до відома єврейського населення, що накази — як видані досі, так і ті, які видаватимуться в майбутньому — стосуються всіх категорій євреїв без винятку.

З метою уточнення даються нижченаведені роз'яснення:

До розряду осіб єврейського походження відносяться:

1. Усі ті, які мають одного з предків по чоловічій або жіночій лінії єврея.

Сюди ж відносяться і всі ті, які сповідують єврейську релігію, а також євреї різ­них сект, євреї християни (православні, католики, протестанти), незалежно від того, коли вони перейшли до сповідання цих релігій, і, нарешті, ті євреї, які не сповідують жодної релігії.

2. Єврейські жінки, які були одружені чи одружені за особами всякого іншого віроспові­дання або національності, будь це заміжжя завірено цивільною владою, церковни­ми органами або будь-якими іншими органами, відповідно до місцевих законів.

3. Усі розпорядження, що стосуються євреїв, мають обов'язкову силу не тільки для євреїв радянського підданства, а для всіх євреїв, незалежно від їх підданства.

4. Розпорядження, що стосуються осіб єврейського походження, мають силу на всій окупованій території.

ПРЕТОР Підполковник Нікулеску.^[306]

Десятки документів регламентують подальший «порядок», який включає переселен­ня єврейського населення Одеси в гетто в Слобідку, звідки людей, починаючи з 10 січня 1942 року, вивезли в табори і гетто, розташовані в Богданівці, Доманівці, Печорі, Бершаді та ін. Вже на багатокілометровому шляху, в страшний холод і вітер, загинули тисячі лю­дей. Інші гинули в гетто.

Одним з найкрупніших був табір знищення в селі Богданівка, в якому наприкінці груд­ня 1941 р. протягом декількох днів було вбито кілька десятків тисяч євреїв.

У довідці військового прокурора 37-ї армії, що була складена в 1944 р., є наступні рядки:

«В селі Богданівка Доманівського району Одеської області в жовтні 1941 р. німці на те­риторії свинарського радгоспу створили табір (гетто), куди зігнали місцевих жителів- євреїв з багатьох районів Одеської області, міста Одеси, Молдавської РСР. У другій поло­вині грудня в таборі перебувало 54 000 чоловік — чоловіків, жінок і дітей різного віку. Люди розташовувалися в свинарниках, стайнях, хлівах і під відкритим небом. Комен­дантом був румун Миколає Маленеску. Холод, голод, нестерпний режим важких дорож­ніх робіт, бруд призводили до смерті щодня 400-500 осіб. 21 грудня 1941 року з міста Первомайська приїхав загін німців-колоністів на чолі з Гегелем Миколою Михайлови­чем. Разом з німецькими солдатами вони того ж дня почали розстріли в'язнів у лісі в 500 метрах від берега річки Південний Буг... До 1 січня 1942 року в гетто залишалося 50 жінок і 150 чоловіків.»

Восени 1941 р., а також в червні і вересні 1942 р. румуни депортували в Трансністрію близько 147 тис. євреїв з Північної Буковини (Чернівецька область), Бессарабії та власне Румунії. Дві третини депортованих були жінками та дітьми. Їх розмістили у вже існуючих гетто і таборах або у знову створених таборах, яких в Трансністрії було майже 120. При­близно 90 тисяч депортованих загинули в них від голоду і хвороб або були вбиті.

Різні джерела дають різні цифри винищених різними способами на території Транс­ністрії в 1941-1944 рр. євреїв: від 200 до 330 тисяч, з яких понад 100 тисяч — діти.

Буковина

Особливості єврейської політики на території Північної Буковини пояснюються тим, що окупована вона була румунсько-німецькими військами 2-7 липня, а з 1 верес­ня 1941 року входить до складу Румунії. Тому після місяця «колоніального управління» ця земля формально виходить з-під «системи німецького контролю», розглядається ру­мунською владою не як окупована, а як споконвічно румунська, внаслідок чого іноді «рі­шення єврейського питання» відкладається на догоду економічним, соціальним та ін­шим інтересам краю.

Одночасно з нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, королівська Ру­мунія, будучи союзником нацистів, повернула собі Північну Буковину. Чернівецька об­ласть була окупована румунсько-німецькими військами 2-7 липня 1941 року. Згідно з різ­ними статистичними джерелами, в цей час тут проживало 102 — 103 000 євреїв, з яких 60 тисяч були чернівчанами.

Румунські солдати, німецька поліція безпеки і СД (зондеркоманда 10б), українська поліція відразу ж починають широкомасштабні акції проти єврейського населення. Зну­щання, грабежі, виселення з квартир, побиття, депортація на примусові роботи. Була спа­лена велика синагога «Темпль» в Чернівцях. Євреям заборонено було з’являтися в місті після 14.00, з середини серпня вони зобов’язані були носити жовту зірку. З перших днів липня починаються масові вбивства. Тільки за три перші місяці окупації було вбито біль­ше 12 тисяч чоловік.

Одночасно проводилася концентрація єврейського населення Буковини в таборах і гетто для переправи за Дністер. Румуни намагаються позбутися єврейського населення і з 13 липня по 1 серпня у Вінницьку область переправлені євреї Сокирянського та Кель- менецького районів. На початку серпня німці заборонили переправу євреїв через Дністер. У результаті майже 20 тисяч євреїв були поміщені в табори Сокиряни та Єдинці. Крім цьо­го 49 497 чоловік залишалися в Чернівцях, 4312 в повіті Сторожинець, 559 в Хотині. Були створені табори Чернівці-Роша, Хотин-Секуряни, Хотин-Едінці, Вижниця-Сторожинець, Сторожинець, Вашківці-Сторожинець...

1 вересня 1941 року територія між Дністром і Південним Бугом переходить до Ру­мунії, і завдання виселення всіх буковинських євреїв «в область на схід від Дністра» стає реальною. 4 жовтня 1941 року штаб головнокомандуючого румунської армії пере­дав в комендатуру м. Чернівців наказ Антонеску про депортацію всіх євреїв Буковини протягом 10 днів «в область на схід від Дністра». На підставі цього наказу губернатор Буковини генерал Калотеску 10 жовтня 1941 року видає указ про створення у Чернів­цях тимчасового гетто, яке мало служити збірним пунктом у ході депортації у Тран- сністрію всіх буковинських євреїв. З 11 жовтня до 15 листопада 1941 року з Чернів­ців вивезли 28391 єврея. Їх транспортували в товарних вагонах за Дністер, звідки вони повинні були продовжувати свій шлях пішки. Багато хто загинув по дорозі від холоду, виснаження, знущань з боку охорони. У жовтні починається депортація людей з табо­ру Сокиряни та Едінці, яка закінчилася 8 листопада, причому вже по дорозі до Дністра вбито сотні євреїв.

Депортації тривали протягом 1941 — 1942 р.р. Всього за Дністер було депортовано понад 75 тисяч буковинських євреїв. Більше 55 тисяч загинули.

Сьогодні в районних центрах Чернівецької області не набереться і 100 євреїв. У Чер­нівцях, в яких до війни жило понад 50 тисяч євреїв, зараз їх менше 4000.

Закарпаття

На території сучасної України необхідно виділити ще один регіон, в якому «остаточне рішення» мало свою специфіку. Нинішня Закарпатська область під час Другої світової вій­ни входила до складу Угорщини, тому закарпатські євреї розділили долю всіх угорських євреїв.

У 1941 році євреїв, які не мали угорського громадянства, відправили у Кам'янець- Подільський і там розстріляли. Решту не чіпали до 1944 року.

Навесні 1944 року Німеччина вже програвала війну, не вистачало ешелонів для того, щоб везти війська на фронт, але нацисти знайшли сили і засоби, щоб 400 000 угорських євреїв вивезти в табори смерті. Серед них було 104 177 євреїв Закарпаття — Ужгорода, Мукачева, Хуста, Виноградова та інших міст і містечок... Живими залишилося кілька де­сятків... У квітні 1944 р. для концентрації людей були створені тимчасові гетто, 15 травня почалася депортація сільських євреїв, 19 травня — міських. До 24 травня єврейська гро­мада Закарпаття припинила своє існування^[307].

ОПІР, ДОПОМОГА, ПОРЯТУНОК

Безпрецедентна жорстокість нацистської політики на окупованих територіях викликала шок у населення. Психологічно бездоганно продумані оголошення в Гене­рал-Губернаторстві не давали альтернативи з приводу явки або неявки на реєстрацію або в збірні пункти: «хто не виконає. буде розстріляний». Такі формулювання мали подвійне значення. По-перше, було зрозуміло, що не виконати розпорядження не мож­на, по-друге, люди були впевнені, що в разі виконання вони будуть жити. По населених пунктах розпускали чутки, куди саме будуть перевозити людей (Києвом, наприклад, хо­дили чутки, що повезуть до Палестини). Природне людське почуття самозбереження не допускало думки про страшний кінець цього шляху. Невиконання розпоряджень вла­ди відразу переносило людину в розряд злочинців, які вчинили діяння, що караються смертю. А оскільки більшість єврейських жителів, хто залишилися на окупованій тери­торії (в першу чергу в зоні військової адміністрації і в Рейхскомісаріаті Україна), були жінки, старі й діти, то й мови про організований опір у перші місяці окупації бути не могло. Зафіксовані випадки індивідуального спротиву — фізичного, морального. Най­частіше цих людей вбивали зразу, тому до нас дійшла лише невелика частина інформа­ції про події такого роду.

Більше інформації про підпільні групи, в яких брали участь і євреї. У Києві нещодав­но поставили пам'ятник підпільниці Тетяні Маркус, підпільниці, яка загинула в 21 рік після жорстоких катувань від рук гестапівців. Опубліковані спогади Ольги (Голди) Світ- личної. Підпільні групи були і в інших містах України.

У багатьох гетто також створювалися підпільні організації. Є інформація про 19 та­ких організацій на території Волині, про підпільників у багатьох гетто Вінницької облас­ті. У Бершаді діяли дві підпільні групи (понад 200 підпільників, головним чином — євреї). У Львові було кілька розрізнених груп опору. У Янівському таборі під керівництвом пись­менника Р. Грина було створено групу підпільників, що складалася з більш ніж 150 чо­ловік, головним чином, з львівської інтелігенції^[308].

ЗВІТ

фюрера СС і поліції в «окрузі Галичина» групенфюрера ССКацмана від 30 липня 1943 р.

ВИРІШЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ В ОКРУЗІ ГАЛИЧИНА

Чим менше ставало євреїв, тим більше зростав їхній опір. Для захисту використовува­лася зброя всіх видів, особливо італійська. Цю італійську зброю євреї купили за високою ціною у дислокованих в окрузі італійських солдатів [.]

Були виявлені підземні бункери, майстерно замасковані входи в які знаходилися част­ково у квартирах, частково на відкритому просторі. У більшості випадків вхід в бункер був таким, що могла протиснутися лише одна людина. Доступи до бункера були так приховані, що вони не могли бути виявлені без знання місцевості. Тут знову допомагало тільки пособництво євреїв, яким за це щось було обіцяно [.]

13.05.1943 р. двоє німецьких водіїв командування повітряного округу Харкова пові­домили, що один єврей звернувся до них з проханням доставити в Броди 20-30 євреїв з єврейського табору Львова. Деякі євреї мали зброю. Також були фальшиві маршрутні і шляхові листи на прізвища водіїв. За доставку водіям було запропоновано суму в 20 000 злотих. Обидва водія отримали вказівку прийняти цю пропозицію. Було домовлено 15.05 о 5:00 ранку посадити євреїв у вантажівку військово-повітряних сил, поїхати в напрям­ку Броди і несподівано повернути до відомства команди НСККЛьвів, яке знаходиться на дорозі в Броди, і заїхати у двір відомства. О 5.30 ранку вантажівка з 20 євреями і одним поляком дійсно заїхала у двір відомства. Євреї, які частково були озброєні зарядженими і знятими з запобіжника пістолетами і обрізами, були захоплені зненацька командою, яка знаходилась напоготові, і роззброєні (...).

Ґрунтовний допит заарештованих євреїв показав, що цю відправку організував якийсь єврей Горовіц, який знаходиться в лісах поблизу Бродів з ще однією великою групою. Далі, завдяки результатам допиту, були заарештовані євреї, які виготовили для втікачів фальшиві документи. Також заарештований поляк під час допиту показав, що нале­жить до польського руху опору «ППР». Він назвав єврея Горовиця головним функціонером «ППР» у Львові. Оскільки в ході допиту був встановлений пункт прибуття в ліси поблизу Бродів, то ще того ж дня жандармерія, українська поліція і 2 роти вермахту оточили і прочесали ліс. При цьому в різних місцях ми натрапили на невеликі збройні бандитські загони. У всіх випадках банди застосували вогнепальну зброю. 33 єврейських бандита були розстріляні. Було конфісковано кілька обрізів, а також рос. скорострільні гвинтів­ки і пістолети. Польський лісничий, який брав участь у прочісуванні, був смертельно поранений бандитами. Під час арешту у Львові один есесівець був поранений у ліву го­мілку Обидва німецьких водія за зразкову поведінку отримали у вигляді винагороди по 2000 злотих кожен.

21.05.43 вдалося також поблизу Рави-Руської знищити євр. банду, яка також була оз­броєна пістолетами калібру 0.8 італійського виробництва.

Через кілька днів 31.05.43 при повторному прочісуванні лісу поблизу Буська було також знищено 6 великих підземних бункерів зі 139 єврейськими бандитами...

Оскільки продовжувало надходити все більше тривожних повідомлень про посилення озброєння євреїв, то в останні 14 днів червня 1943 р. ми застосували у всіх частинах округу Галичина найрішучіші заходи, спрямовані на якнайшвидше знищення всіх єврей­ських банд. Особливо такі заходи були необхідні при розпуску єврейського житлового кварталу у Львові, де вже були споруджені зазначені бункери. Для того, щоб уникнути втрат з нашого боку, то з самого початку треба було діяти жорстоко. Нам довелося підірвати і спалити кілька будинків. При цьому виявився вражаючий факт, що замість повідомлених 12 000 євреїв в сукупності було схоплено 20 000 євреїв. Під час робіт з при­бирання всякого роду затишних місць, було виявлено щонайменше 3000 євр.трупів [тих], хто покінчили життя самогубством, прийнявши отруту.^[309]

Опір і, тим більше, порятунок, практично неможливі були без допомоги ззовні. Однак, нацистський порядок на окупованих територіях передбачав покарання смертю за допо­могу євреям.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ!

У зв'язку з випадком, що мав місце, доводиться до відома публіки повторне нагадування про наше попереднє оголошення щодо категоричної заборони дозволяти євреям захо­дити в будинки і квартири неєвреїв. Всякий, хто надає притулок єврею, який забезпечує його їжею і ховає його за межами спеціального кварталу, призначеного для проживання євреїв, згідно з §3 указу поліції і головного штабу СС і поліції Генерал-Губернаторства щодо створення житлових кварталів для євреїв від 10.11.1942, буде каратися смертної стратою. Відповідно до даного указу кожен, кому стане відомо про подібний випадок, як наприклад, господар будинку, керуючий будинками, власник квартири, квартиронаймач, зобов'язаний негайно повідомити про нього в поліцію. Всі перераховані особи відповідаль­ні за те, щоб євреї не знаходили притулку в будь-яких будинках або квартирах.

Повідомлення про незаконне перебування євреїв необхідно передати до найближчої полі­цейської дільниці.

Поряд з цим, той, хто повідомить про приховування євреїв, отримає премію. Розмір пре­мії встановлюється начальником поліції та СС.

Львів, 3-го дня червня місяця 1942р.

Комендант округу Галичини

Начальник поліції та СС

Підпис: Кацман

групенфюрер / генерал / СС і генерал-лейтенант поліції.^[310]

Проте, знаходилися люди, що ризикували своїм життям, а іноді і життями членів своєї сім'ї, заради порятунку людини. Іноді це була допомога продуктами, одягом, наданням нічлігу, іноді — допомога в переході кордону, тимчасове укриття. Але бували випадки, коли люди тривалий термін ховали одного, а іноді і групи євреїв, рятуючи їхні життя і свої душі. Подвигу таких людей присвячена монографія українського історика Ж. Ковби «Лю­дяність у безодні пекла», спогади тих, хто вцілів, зібрані Б. Забарко, публікації Я. Сусленсь- кого, І. Левітаса та ін.

Сьогодні в українську історію повертаються імена отця Олексія Глаголєва, митропо­лита Андрія Шептицького, отця Омеляна Ковча.

На 01.01.2009 українців — праведників народів світу 2246. Крім того, звання пра­ведників народів світу присвоєно 1050 полякам, які рятували євреїв на території Украї­ни⁴⁰. Однак, залишаються ще сотні невідомих імен. І робота по їх пошуку повинна про­довжуватися. Як і дослідження історії Голокосту в цілому. Необхідно також забезпечити викладання історії ШОА в Україні, необхідний рівень професіоналізму, який дозволяє не просто давати молоді черговий обсяг інформації, а, ретельно аналізуючи причини, хід, правові аспекти трагедії, розповідаючи про приклади зрад і подвигів, доносів і порятун- ків, вчити школярів і студентів дійсно отримувати «уроки історії», розуміти, що таке права людини і до яких катастроф може призвести порушення цих прав. Тільки так мож­на поступово формувати в країні толерантне суспільство, члени якого отримали «щеп­лення від геноциду».