Грошовий обіг на території України

здійснюється в готівковому або безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, в яких платежі здійснюються без участі готівки шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача грошей або шляхом заліку взаємних вимог. Комерційні банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового обслуговування.

Підприємства, організації у процесі виконання укладених договорів здійснюють розрахунки за своїми зобов’язаннями.

Розрахунки між суб’єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через банк.

Розрахункові правовідносини - це такі, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні установи. Основою правового регулювання безготівкових розрахунків є Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Основний зміст розрахункових правовідносин розкрито в принципах, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1) всі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти - як власні, так і позикові, на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого ліміту;

2) розрахунки між підприємствами та організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;

3) безготівкові розрахунки провадяться за чинними формами розрахунків та шляхом закріплення їх у відповідних договорах;

4) суб’єкти господарювання мають право самостійного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, закріплених у законодавстві та форми розрахунків;

5) платежі провадяться за рахунок коштів платника або в межах наданого банківського кредиту;

6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням або з їхньої згоди (за акцептом), або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів;

7) поточні рахунки підприємства відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу;

8) при проведенні розрахункових операцій контролюється додержання підприємствами й організаціями розрахункової та касової дисципліни.

Розрахункові правовідносини регулюються як цивільно- правовими, господарсько-правовими, так і фінансово-правовими нормами. Договірні відносини - відносини між продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції, надання послуг або виконання робіт, про здійснення розрахункових операцій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кредитній установі регулюються цивільно-правовими нормами. Відносини, що виникають у результаті діяльності кредитних установ - регламентація прав і обов’язків власника рахунку і банку - регулюються фінансово- правовими нормами і мають імперативний характер, що не дозволяє сторонам чинити за власним волевиявленням.

Можна виділити п ’ять каналів прямування готівки.

Перший канал прямування готівки. Частина грошей, виданих із банківських кас, може на тривалий час затриматися на руках у населення (наприклад, внаслідок незадовільного попиту на товари), і тому надходження грошей у банківську систему за визначений період виявляються меншими, ніж видача. Проте прямування готівки за найбільш значним каналом «банк - підприємства - населення - підприємства - банк» служить найважливішою організаційною основою та умовою для регулювання грошового обігу.

Другий, причому набагато менший, канал обігу готівки - прямування її між підприємствами і населенням, коли потік грошей безпосередньо не проходить через каси банку. Наприклад, у результаті роздрібного продажу товарів відбулося прямування грошей від населення до роздрібного торгового підприємства. Останнє частину отриманого виторгу не здало в банк, а використовувало для видачі зарплати своїм робітникам або для оплати сільськогосподарської продукції, закупленої в населення. Прямування грошей каналом «населення - підприємство - населення» хоча й не проходить безпосередньо через банківські установи, але знаходиться під їхнім суворим контролем, дозволяє усунути зайві перевезення грошей, а отже, скоротити витрати обігу.

Третій канал прямування готівки - це дрібні готівкові платежі одного підприємства іншому за товари і послуги.

Четвертий канал являє собою прямування готівки безпосередньо між банком і населенням. Він пов’язаний із виконуваними банком грошовими операціями з обслуговування населення, зокрема з прийомом і виданням внесків, кредитуванням населення, виданням пенсій, прийомом від громадян деяких платежів.

П'ятим каналом прямування готівки є розрахунки між громадянами. Ці розрахунки переважно пов’язані з ринковою («базарною») торгівлею та оплатою різноманітних послуг. Особливість цього каналу полягає в тому, що він носить неорганізований характер, не піддається прямому врахуванню, спостереженню і регулюванню. Розмір цього обороту розраховується непрямим шляхом. Для цього використовуються відомості вибіркового урахування ринкових оборотів, вибіркового обстеження бюджетів сімей та інші матеріали.

З метою обмеження готівкового грошового обігу Національний банк використовує такі методи регулювання обігу: лімітування залишку грошей у касах підприємств і організацій, визначення норм і цілей витрат грошей із виторгу, встановлення порядку і термінів передачі виторгу в банк, контроль за дотриманням правил касової дисципліни.

3.