Суб’єкти формування та забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій: загально-правова характеристика

Проаналізувавши та визначивши у підрозділі 1.2 сутність поняття «державна політика науково-технічного розвитку та інновацій», надалі пропонуємо зосередити увагу на суб’єктах формування та забезпечення реалізації даної політики.

Цілком зрозуміло й те, що діяльність державних органів визначається, будується та аналізується з позицій системного підходу: їх діяльність характеризується взаємодією між собою як складових системи відповідних державних органів. Цілком поділяючи такий підхід та розуміючи необхідність проведення будь-якого дослідження державних органів як системи органів, разом з тим ми пропонуємо у роботі удосконалити існуючі позиції, а саме : посилити ефективність діяльності зазначеної системи. Для цього вважаємо за доцільне використовувати модель конструктивної взаємодії (збалансована модель взаємодії) органів державної влади [54]. Автор запропонував системну модель взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері, невід’ємними складовими якої є стратегічна та тактична взаємодія зазначених вище органів.

Таким чином, для визначення суб’єктів формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ нами пропонується виходити із системної моделі конструктивної взаємодії державних органів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій. Причому стратегічна конструктивна взаємодія - це передусім принцип, за яким розбудовуються будь-які відносини між державними органами, які, переважним чином, формують державну політику НТРІ (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України). Відповідно, тактична конструктивна взаємодія - це передусім принцип, за яким розбудовуються будь-які відносини між державними органами, які забезпечують реалізацію зазначеної політики за допомогою державного управління (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, інші органи виконавчої влади та місцевого самоврядування).

Аналіз тлумачення понять стратегічної та тактичної взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері дав змогу поширити їх і на сферу науково-технічного розвитку та інновацій, здійснивши відповідні коригування. Будемо розуміти під стратегічною взаємодією органів державної влади у сфері науково-технічного розвитку та інновацій:

- конструктивний діалог цих органів у ході розробки основних засад державної політики науково-технічного розвитку та інновацій, а саме: формулювання узгоджених цілей та завдань діяльності відповідних органів у сфері науково - технічного розвитку та інновацій задля забезпечення розбудови інформаційного суспільства в Україні, конкурентоспроможності національної економіки на світовому рівні та ліквідування цифрової й когнітивної нерівності громадян України;

- конструктивний діалог органів державної влади України у ході реалізації узгодженої й обґрунтованої державної політики (державного управління) у сфері науково-технічного розвитку та інновацій, що передбачає свідоме визначення суб’єкта та об’єкта управління, чітке розмежування функцій та компетенції задля формування кожним органом державної влади України (згідно зі своїми повноваженнями) своєрідного внеску у досягнення стратегічної мети державної політики у сфері науково-технічного розвитку та інновацій - збереження науково- технологічного потенціалу, забезпечення ефективнішого його використання.

Що стосується тлумачення поняття «тактична взаємодія», то у роботі пропонується розглядати її як конструктивний діалог органів державної влади України у процесі державного управління у сфері науково -технічного розвитку та інновацій, а саме, об’єднання можливостей (компетенцій, людських та матеріальних ресурсів) будь-якого органу державної влади з іншими органами задля якісного досягнення цим органом тієї мети, яка була визначена для нього у положеннях державної політики науково-технічного розвитку та інновацій.

Крім того, варто підкреслити, що запропонована системна модель взаємодії державних органів НТРІ дає змогу реалізувати одночасно як управлінську, так і інформаційну функцію держави, причому роль останньої при такому підході посилюється, особливо в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні. До того ж, запропонована системна модель взаємодії державних органів НТРІ може, певним чином, розглядатися і як подальший розвиток наукових напрацювань І.В. Арістової щодо формування та розвитку інформаційної держави на сучасному етапі розбудови інформаційного суспільства в Україні [55].

Разом з тим, намагаючись провести конструктивне застосування зазначеної вище системної моделі взаємодії державних органів НТРІ, будемо виходити із широкого та вузького розуміння системи органів державної влади, що формують та забезпечують реалізацію зазначеної політики. Вважаємо за можливе висунути гіпотезу щодо структури системи у широкому та вузькому тлумаченні, справедливість якої буде поступово перевірятися у ході спеціального дослідження кожного елемента такого системного утворення.

У широкому розумінні - це система, яка складається із підсистем, що знаходяться на трьох рівнях. Перший рівень (будується за принципом стратегічної взаємодії) - це рівень державних органів «загального керівництва» щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України). Другий рівень (будується за принципом стратегічної взаємодії) - це рівень державних органів «загальної компетенції» щодо забезпечення реалізації державної політики НТРІ (наприклад, певні державні служби, агенції тощо).

Водночас, у вузькому розумінні, система відповідних органів державної влади, що формують та реалізують зазначену політику НТРІ, складається із підсистем державних органів, що «входять» до другого та третього рівня, тобто, це державні органи, що забезпечують переважним чином реалізацію державної політики НТРІ (хоча певні функції дають змогу говорити й про участь цих органів також у процесі формування державної політики НТРІ).

Таким чином, система державних органів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ розуміється, по-перше, у широкому тлумаченні (підсистеми, що знаходяться на трьох рівнях системи та взаємодіють між собою); по-друге, у вузькому тлумаченні (підсистеми, що знаходяться на двох рівнях системи - другому та третьому та взаємодіють між собою). Водночас, слід підкреслити, що запропонована у роботі структура системи державних органів дещо відрізняється від традиційного підходу до визначення структури системи органів державної влади й управління у будь-якій сфері суспільного життя. Нагадаємо, що традиційно виділяються наступні ієрархічні рівні державного управління: І рівень - Верховна Рада України та Президент України; II рівень - Кабінет Міністрів України; III рівень - міністерства, відомства та інші центральні органи управління; IV рівень - місцеві органи державної влади і управління; V рівень - організації, установи та підприємства, які беруть участь в управлінні відповідною сферою.

Усвідомлюючи необхідність розгляду суб’єктів державного управління, що знаходяться на четвертому та п’ятому рівнях, водночас у роботі вважалося за можливе акцентувати увагу передусім на тих органах, що знаходяться на першому, другому та третьому рівнях традиційної структури системи державного управління у будь-якій сфері суспільного життя.

Водночас вважаємо за необхідне враховувати схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади (Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1080 [56]), яка передбачає наступні рівні: 1) міністерства України; 2) центральні органи виконавчої влади; 3) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; 4) центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України. Наприклад, у запропонованій структурі системи державних органів, що формують та реалізують державну політику науково- технічного розвитку та інновацій, другий рівень (рівень загальної компетенції) - включає деякі із державних органів, що згідно із вказаною вище схемою організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади віднесені до другого та четвертого рівня відповідно. Що стосується державних органів третього рівня, то під час аналізу загально-правової характеристики складових запропонованої нами системи може з’явитися можливість уточнення складових системи.

Визначившись з теоретичними питаннями щодо обґрунтування запропонованого нами підходу до розробки системи державних органів формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ, подальше дослідження будемо спрямовувати на визначення загально-правової характеристики державних органів першого рівня системної моделі (рівня загального керівництва): Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.

Верховна Рада України, визначаючи мету і правову основу науково-технічної діяльності, відповідно до ст. 25 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [24], має наступні повноваження у сфері наукової і науково-технічної діяльності: 1) здійснює державне регулювання у сфері наукової і науково-технічної діяльності; 2) визначає основні засади й напрями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності; 3) затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні програми науково-технічного розвитку України; 4) здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Президент України сприяє науково-технічному розвиткові з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства. До повноважень Президента України у сфері наукової і науково- технічної діяльності, відповідно до ст. 26 Закону України «Про наукову і науково- технічну діяльність», належать наступні. По-перше, визначення системи органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері наукової і науково- технічної діяльності в Україні. По-друге, забезпечення здійснення контролю за формуванням та функціонуванням системи державного управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності. По-третє, створення для здійснення своїх повноважень у науковій і науково-технічній сфері Консультативно-дорадчої ради з питань науки і науково-технічної політики. Доцільно зазначити, що призначення Ради полягає у реалізації (виконанні) наступних функцій: 1) сприяння формуванню державної політики щодо розвитку науки, визначенню пріоритетних науково - технічних напрямів, виробленню стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку; 2) сприяння розгляду пропозицій щодо ефективного використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на розвиток науки, технологій та інновацій, щодо удосконалення структури управління наукою, системи підготовки і атестації кадрів.

Виходячи із цього, можна дійти висновку, що діяльність Ради сприяє Президенту України формувати державну політику щодо розвитку науки, науково - технічного розвитку та визначати пріоритетні науково-технічні напрями спільно з Верховною Радою України. Водночас бажано було б подібні повноваження Президента України визначити також і щодо інноваційного розвитку держави, оскільки у нормах Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» йдеться лише про сприяння виробленню стратегії інноваційного розвитку. На жаль, безпосередньо у Законі України «Про інноваційну діяльність» повноваження Президента України не визначено.

До речі, виходячи із норм Закону України [24] щодо можливості створення Консультативно-дорадчої ради з питань науки і науково-технічної політики, Указом Президента України від 25 березня 1996 року № 211 була утворена Рада з питань науки та науково-технічної діяльності при Президентові України [57]. Крім того, відповідно до Указу Президента України від 18 серпня 2006 року № 691 [58] і з метою сприяння формуванню та реалізації єдиної державної інноваційної політики в Україні було створено Національну раду з інноваційного розвитку України. Однак на підставі Указу Президента України від 21 серпня 2009 року № 664 [59] зазначені органи було ліквідовано. Відповідно, затверджено Положення про Національну раду з питань науки, інновацій та сталого розвитку України. Разом з тим згідно з п. 28 ч. 1 ст. 106 Конституції України наступним Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 492 [60] Національну раду з питань науки, інновацій та сталого розвитку України та її Секретаріат було ліквідовано. Водночас норма, що закріплює право Президента України щодо створення Консультаційно-дорадчої ради з питань науково-технічної політики, відповідно до ст. 26 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», залишилась без змін.

Вважаємо за доцільне акцентувати увагу, що незважаючи на те, що безпосередньо повноваження Президента України у сфері інноваційної діяльності законодавством не визначено, однак опосередковано вони були реалізовані у діяльності, по-перше, Національної ради з інноваційного розвитку України (яка була утворена з метою сприяння формуванню та реалізації єдиної державної інноваційної політики в Україні як дорадчий орган при Президентові України); по-друге, у діяльності Національної ради з питань науки, інновацій та сталого розвитку України (яка теж була утворена як консультативно-дорадчий орган при Президентові України з метою підвищення ефективності наукової та інноваційної діяльності, її спрямування на впровадження в Україні моделі сталого розвитку).

Натомість, Кабінет Міністрів України згідно зі ст. 27 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та ст. 8 Закону України «Про інноваційну діяльність» має наступні повноваження, відповідно, у сфері наукової і науково- технічної діяльності та у сфері інновацій: 1) здійснює науково-технічну політику держави; 2) здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; 3) подає Верховній Раді України пропозиції щодо, по-перше, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їх матеріально-технічного забезпечення; по-друге, стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та затверджує середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного і галузевого рівнів; 4) здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; 5) затверджує в межах своєї компетенції державні цільові науково-технічні програми відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; 6) здійснює координацію робіт щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності; 7) сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; 8) розробляє механізми стимулювання науково- технічної діяльності; 9) визначає кошти бюджету Державного інноваційного фонду та інших державних фондів; 10) створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; 11) готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово -кредитні установи; 12) затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів; 13) інформує Верховну Раду України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів; 14) сприяє укладанням міжнародних угод у сфері науково-технічного співробітництва тощо.

Крім того, Кабінет Міністрів України проводить експертизу розроблених стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських науково-технічних організаціях, засобах масової інформації і передає на затвердження Верховній Раді України.

Також необхідно зазначити, що серед структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України утворено Управління інвестиційної та інноваційної політики, яке здійснює експертне, інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України і керівництва Секретаріату, спрямоване на реалізацію перспектив розвитку економіки на засадах її науково- інноваційного оновлення та підвищення інвестиційної привабливості. Управління зосереджує роботу на реалізації завдань внутрішньої політики в сфері інвестиційного та інноваційного розвитку економіки. Основними завданнями Управління є: 1) координація формування національної інноваційної системи; 2) експертно-аналітична оцінка ефективності політики інноваційного розвитку (у т.ч. пріоритетних напрямів, прогнозів, концепції, програм та заходів на їх виконання, проектів), внесення пропозицій щодо її коригування; 3) аналіз ефективності державної політики стимулювання інноваційної діяльності; 4) аналіз розміщення та виконання державного замовлення на інноваційну продукцію; 5) підготовка експертних висновків щодо розвитку ринкових механізмів регулювання інноваційної діяльності; 6) організаційне забезпечення процесів інтеграції науки та виробництва; 7) аналіз ефективності системи фінансового забезпечення прикладних наукових досліджень; 8) контроль та оцінка ефективності планування прикладних наукових досліджень, супроводження та контролю їх виконання; 9) координація здійснення наукової і науково-технічної експертизи прикладних науково-технічних, інноваційних та інвестиційних програм і проектів, технологій, видів продукції, процедури їх відбору та реєстрації; 10) аналіз ефективності реалізації державної політики розвитку інвестиційно-інноваційної інфраструктури; 11) аналіз стану розроблення та впровадження інноваційних процедур прийняття управлінських рішень у сфері нових високотехнологічних видів економічної діяльності тощо.

Проведений аналіз загально-правової характеристики державних органів, які, відповідно до нашої пропозиції, належать до першого рівня системи державних органів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики науково - технічного розвитку та інновацій, дає змогу усвідомити наступні моменти. По- перше, слід визнати намагання держави застосувати комплексний підхід до формування державної політики науково-технічного розвитку та інновацій - зазначені питання знайшли своє законодавче відображення у відповідних законах України. По-друге, порівняльний та семантичний аналіз положень даних законів України («Про науково і науково-технічну діяльність» та «Про інноваційну діяльність») доводить існування певної неузгодженості при формулюванні норм, що регулюють питання формування та реалізації, відповідно, науково-технічної політики та інноваційної політики. Узагальнюючи результати дослідження першого рівня структури відповідної системи державних органів, вважаємо за доцільне навести їх перелік. По-перше, Верховна Рада України. По-друге, Президент України (упродовж певного часу існували також Рада з питань науки та науково-технічної діяльності при Президентові України, Національна рада з інноваційного розвитку України та їх правонаступник - Національна рада з питань науки, інновацій та сталого розвитку України). По-третє, Кабінет Міністрів України і Управління інвестиційної та інноваційної політики (допоміжний орган у структурі Секретаріату).

Переходячи до наступного, другого рівня структури системи державних органів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики науково- технічного розвитку та інновацій - рівня загальної компетенції державних органів у сфері НТРІ, що будується на принципах стратегічної взаємодії, визначимо загально- правову характеристику таких органів. Однак перед цим зауважимо, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» центральний орган виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Відповідно до цього на зазначений орган покладаються наступні функції. Так, він: 1) розробляє засади наукового і науково-технічного розвитку України; 2) забезпечує розвиток наукового і науково-технічного потенціалу України; 3) організує та координує інноваційну діяльність; 4) координує розвиток загальнодержавної системи науково-технічної інформації; 5) організує прогнозно-аналітичні дослідження тенденцій науково-технічного та інноваційного розвитку; 6) формує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності на підставі довгострокових (понад десять років) і середньострокових прогнозів науково - технічного та інноваційного розвитку; 7) координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення державних цільових наукових та науково-технічних програм, наукових частин інших державних цільових програм і контролює їх виконання тощо.

Водночас, виходячи із положень ст. 9 Закону України «Про інноваційну діяльність», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності має наступні повноваження: 1) здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; 2) готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; 3) координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; 4) визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації; 5) здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; 6) готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; 7) затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; 8) доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і реалізацію фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік тощо.

Варто підкреслити, що формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, моніторингу інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Продовжуючи аналіз, звернемо увагу, що у попередній редакції Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» (ст. 28) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, було визначено Міністерство України у справах науки і технологій, Положення про утворення якого було затверджено указом Президента України від 23 листопада 1996 року № 1121 [61]. Підкреслимо, що зазначене Міністерство поставало центральним органом виконавчої влади, яке забезпечувало проведення у життя державної політики у сфері наукової і науково - технічної діяльності. Надалі, на підставі указів Президента України, воно було ліквідовано та утворено, відповідно, у історичному аспекті, наступні органи: по- перше, Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Указ Президента України від 13 серпня 1999 року № 987) [62]; по-друге, Міністерство освіти і науки України (Указ Президента України від 7 червня 2000 року № 773) [63]; по-третє, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (Указ Президента України від 8 квітня 2011 року № 410) [64], на сьогодні - Міністерство освіти і науки України.

Таким чином, у сучасних умовах Міністерство освіти і науки (далі - Міносвіти) України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади та постає головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту.

Виходячи із мети нашого дослідження у цьому підрозділі, серед основних завдань Міносвіти України визначимо наступні: 1) формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту; 2) з’ясування перспективи і пріоритетних напрямів розвитку з питань освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту; 3) забезпечення розвитку освітнього, наукового, інноваційного, інформаційного потенціалу України, інтелектуальної власності, видів спорту та фізичного виховання різних груп населення; 4) здійснення нормативно-правового забезпечення у сферах, що належать до компетенції Міносвіти України; 5) затвердження норм, стандартів і технічних регламентів у сфері програмного забезпечення, електронного документообігу, структури інформаційних ресурсів та обміну інформацією (єдині формати обміну даними) для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 6) забезпечення розвитку загальнодержавної системи науково - технічної інформації, національної інноваційної системи, системи наукової і науково-технічної експертизи проектів державних, міжнародних та регіональних програм. Крім того, на сьогодні Міністр Міносвіти України спрямовує та координує діяльність Державної служби інтелектуальної власності України, Державної служби молоді та спорту України, Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, Державної інспекції навчальних закладів України.

Надалі зазначимо, що постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2010 р. № 290 [65], з метою забезпечення ефективного формування та реалізації

державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій, було утворено Державний комітет України з питань науково- технічного та інноваційного розвитку (далі - Комітет). Загально-правовий статус Комітету було визначено як центральний орган виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Крім того, визначено, що Комітет є правонаступником Міністерства освіти і науки України в частині забезпечення реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій і створюється на базі Департаменту науково- технологічного розвитку, Департаменту інновацій та трансферу технологій Міністерства освіти і науки України та Департаменту інновацій Державного агентства України з інвестицій та інновацій шляхом їх виділення зі складу зазначених центральних органів виконавчої влади.

Разом з тим, вже 5 липня 2010 року Державний комітет України з питань науково-технічного та інноваційного розвитку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2010 року № 548 [66] було ліквідовано. Цією ж постановою також було ліквідовано Державний комітет інформатизації, що був утворений, в свою чергу, на базі Управління інформатизації Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 272 [67]. Водночас на базі органів, що ліквідуються, було утворено Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації та визначено, що він є правонаступником Державного комітету інформатизації України і Державного комітету України з питань науково-технічного та інноваційного розвитку.

Нарешті, на підставі Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [56] з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації було реорганізовано у Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації. Надалі указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 437 [68] було прийнято Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України (далі - Держінформнауки України), у якому закріплювалися його загально-правовий статус, а також функції та завдання. Так, Держінформнауки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України (далі - Міністр); входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, що становить основні завдання Держінформнауки України.

Розглядаючи аналогічні питання щодо реформування державних органів, але вже в інноваційній сфері, нагадаємо, що, відповідно до указу Президента України від 30 грудня 2005 року № 1873 [69], було утворено Державне агентство України з інвестицій та інновацій як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, тобто спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Варто зазначити, що основними завданнями агентства поставали, по-перше, участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики; по-друге, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності. Надалі згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2010 року № 356 [70] його було перейменовано на Державне агентство України з інвестицій та розвитку. Крім того, було реорганізоване Національне агентство України з іноземних інвестицій та розвитку шляхом приєднання до Державного агентства України з інвестицій та розвитку, до якого й перейшов статус правонаступника. Державне агентство України з інвестицій та розвитку набуло статусу центрального органу виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності, а участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності є одним із основних завдань.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2010 року № 570 [71] на базі Українського центру сприяння іноземному інвестуванню, що

ліквідується, було утворено Державне агентство України з управління національними проектами, основним завданням якого є забезпечення реалізації стратегічно важливих проектів, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектора економіки України (тобто, національних проектів). Нагадаємо, що Український центр сприяння іноземному інвестуванню було утворено для забезпечення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримки інвестиційної діяльності іноземних інвесторів та сприяння залученню іноземних інвестицій в економіку України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2005 року № 666 [72], який, в свою чергу, став правонаступником ВАТ «Агентство з питань іноземних інвестицій», що було утворено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 259 [73].

Однак, відповідно до указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 [56] та на підставі указу Президента від 12 травня 2011 року № 583 [74], було затверджено Положення про Державне агентство України з інвестицій та управління національними проектами (далі - Держінвестпроект України). Держінвестпроект України (входить до системи органів виконавчої влади) є центральним органом виконавчої влади та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектора економіки України).

Таким чином, Державне агентство України з інвестицій та управління національними проектами створене на виконання указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1080 з метою оптимізації системи державних органів, є

правонаступником Державного агентства України з управління національними проектами і Державного агентства України з інвестицій та розвитку (виключаючи функції щодо інноваційної діяльності, оскільки їх правонаступником постає Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації, аналіз якого було проведено вище).

Водночас, як зазначалося вище, для реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства було утворено Держінформнауки України. Аналізуючи функції Держінформнауки України, дійшли висновку, що привертає до себе увагу їх значна кількість, а, отже, і значне коло питань, вирішення яких покладається на даний орган. Тому, виходячи із мети нашої роботи у цьому підрозділі, ми пропонуємо функції Держінформнауки України, умовно розподілити на дві групи. Перша група - функції, реалізація яких дає змогу вирішувати загальні питання забезпечення реалізації державної політики НТРІ, друга - функції, реалізація яких безпосередньо сприяє створенню умов для впровадження ІКТ в аграрний сектор України.

Отже, визначимо першу групу функцій Держінформнауки України, який: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; 2) організовує прогнозно-аналітичні дослідження тенденцій науково- технічного та інноваційного розвитку, а також розвитку інформаційного суспільства та сфери інформатизації; 3) готує і подає Міністру освіти і науки України пропозиції щодо: а) визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, інноваційної діяльності; б) проектів державних цільових наукових, науково-технічних та інноваційних програм і визначення обсягу коштів державного бюджету для їх фінансування; в) утворення спеціалізованих державних інноваційних фінансово- кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути таких установ (положення про них); 4) проводить щороку аналіз результативності провадження наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, трансферу технологій, ефективності використання державних фінансових, матеріально-технічних ресурсів, а також кадрового потенціалу; 5) бере участь у здійсненні в установленому порядку проведення державної наукової та науково- технічної експертизи проектів міждержавних і державних цільових програм, у тому числі Національної програми інформатизації, інноваційних проектів, проектів технологічних парків та завдань (проектів) інформатизації; 6) здійснює в установленому законодавством порядку державну реєстрацію технологічних парків та їх проектів, інноваційних проектів, проектів наукових парків, веде Державний реєстр інноваційних проектів, Державний реєстр проектів технологічних та наукових парків; 7) проводить в установленому порядку конкурсний відбір інноваційних проектів, проектів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для їх фінансової підтримки за рахунок коштів державного бюджету, здійснює фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для задоволення потреб держави; 8) формує бази даних про інноваційні програми та проекти, міжнародні інноваційні програми і проекти, у реалізації яких беруть участь вітчизняні державні підприємства в рамках міжнародного інноваційного співробітництва, а також відповідних грантів; 9) сприяє розвитку інноваційної інфраструктури та інфраструктури трансферу технологій, стимулює залучення інвестицій в цьому напрямі; 10) координує адміністрування адресного простору національного сегмента мережі Інтернет тощо.

Перейдемо до визначення другої групи функцій Держінформнауки України, який: 1) координує діяльність органів виконавчої влади щодо: а) виконання загальнодержавних програм та проектів інформатизації; б) забезпечення інтеграції їх інформаційних систем і ресурсів у Єдиний веб-портал; 2) подає пропозиції до проектів державних програм технологічного оновлення галузей промисловості щодо набуття або передачі прав на технології та/або їх складові; 3) бере участь у визначенні пріоритетних напрямів інформатизації органів державної влади; 4) розробляє і впроваджує автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронної звітності»; 5) забезпечує розроблення та впровадження Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства; 6) сприяє залученню інвестицій, впровадженню новітніх технологій та використанню управлінського досвіду у сфері інформатизації, користування національними інформаційними ресурсами; 7) бере участь у розробленні норм, стандартів і технічних регламентів у сфері програмного забезпечення, електронного документообігу, структури інформаційних ресурсів та обміну інформацією (єдині формати обміну даними) для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 8) здійснює у межах своїх повноважень управління й координацію діяльності з питань формування, використання та захисту державних електронних інформаційних ресурсів; 9) забезпечує ведення Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів органів державної влади; 10) реалізує організаційні заходи щодо запровадження електронного документообігу тощо.

Продовжуючи аналіз другого рівня структури системи державних органів щодо формування і реалізації державної політики НТРІ та визначившись з загально- правовим статусом й загально-правовою характеристикою, по-перше, Міносвіти України (головним державним органом другого рівня нашої системної моделі), по - друге, Державного агентства України з питань науки, інновацій та інформатизації, пропонуємо продовжити дослідження наступних органів. Так, до сфери управління Держінформнауки України входять допоміжні структури. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що провадяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1717 ( в редакції від 19 жовтня 2011 року) [75] було утворено Державний фонд фундаментальних досліджень. Серед основних завдань Фонду визначимо наступні: 1) підтримка на конкурсній основі фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що проводяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими; 2) провадження діяльності, спрямованої на методичне, організаційне і фінансове забезпечення фундаментальних наукових досліджень; 3) організація та виконання наукознавчих і наукометричних досліджень з питань перспективного розвитку науки в Україні та світі; 4) сприяння науковим контактам і розповсюдженню інформації в галузі фундаментальних наукових досліджень, у тому числі за кордоном; 5) налагодження та підтримка міжнародного наукового співробітництва в галузі фундаментальних наукових досліджень.

Органами управління Фонду є наглядова рада, рада Фонду та дирекція Фонду. Зазначимо, що функції наглядової ради Фонду виконує Міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень відповідно до цього Положення (Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1717) та Положення про Міжвідомчу раду з координації фундаментальних досліджень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 164 [76]. Підкреслимо, що Міжвідомча рада з координації фундаментальних

досліджень була утворена при Національній академії наук України для сприяння розвитку фундаментальних досліджень в Україні та є постійно діючим допоміжним органом. Таким чином, Державний фонд фундаментальних досліджень постає допоміжним органом Держінформнауки України, що регулює питання, які пов’язані з фундаментальними науковими дослідженнями.

Наступний допоміжний орган Держінформнауки України - Державний інноваційний фонд, який, відповідно до ст. 38 Закону України «Про наукову і

науково-технічну діяльність», був утворений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 243 [77] з метою фінансового

забезпечення проведення державної політики у науковій і науково-технічній діяльності і заходів, спрямованих на розвиток та використання досягнень науки в Україні.

Однак, на реалізацію Указу Президента України від 15 грудня 1999 року «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» [78] та з метою забезпечення реалізації державної інноваційної політики і залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки Кабінет Міністрів України постановою від 13 квітня 2000 року № 654 [79] утворив на базі Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, що ліквідуються, Українську державну інноваційну компанію (далі - Компанія) як небанківську фінансово- кредитну установу, підпорядкувавши її Державному агентству України з інвестицій та інновацій. Компанія стала правонаступником майнових прав і обов’язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень. Основними завданнями Компанії є: 1) організація роботи з відбору та експертизи інноваційних проектів, спрямованих на забезпечення розвитку економіки; 2) фінансування інноваційних проектів, спрямованих на впровадження прогресивних науково-технічних розробок і технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємствам кредитів, їх інвестування тощо та провадження з ними спільної діяльності; 3) залучення позабюджетних джерел, у тому числі іноземних, для фінансування інноваційних проектів; 4) забезпечення повернення інноваційних позик Державного інноваційного фонду шляхом запровадження управління борговими зобов’язаннями дебіторів.

Варто підкреслити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2006 року № 1335 [80] Українську державну інноваційну компанію було віднесено до сфери управління Державного агентства України з інвестицій та інновацій (слід зазначити, що у зв’язку з ліквідацією цього Агентства компанія належить до сфери управління Держінформнауки України). Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 року № 1007 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» [81] Українську державну інноваційну компанію перейменовано в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу.

Нарешті, до сфери управління Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України належить і Державна наукова установа «Державний інститут науково-технічної та інноваційної експертизи», що була утворена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2011 року № 1042 [82] на базі державного підприємства «Український державний центр науково -технічної та інноваційної експертизи», що реорганізується шляхом перетворення.

Узагальнюючи, підкреслимо, що проведений аналіз дає змогу дійти наступного висновку. Центральним органом державної влади на другому рівні структури системи державних органів формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ постає Міносвіти України. Головним допоміжним органом Міносвіти України щодо забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій, діяльність якого керуються Міністром, є Державне агентство України з питань науки, інновацій та інформатизації. Водночас, до сфери управлінської дії Держінформнауки України відносяться допоміжні структури: по- перше, Державний фонд фундаментальних досліджень та Міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень при Національній академії наук України; по-друге, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (попереднє найменування - Українська державна інноваційна компанія, яка була правонаступником Державного інноваційного фонду); по-третє, Державна наукова установа «Державний інститут науково-технічної та інноваційної експертизи».

Завершуючи дослідження запропонованої нами структури системи державних органів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ, визначимось з останнім, третім рівнем. Нагадаємо, що третій рівень ми розглядаємо як рівень державних органів зі спеціальною компетенцією щодо формування та реалізації зазначеної політики, який будується на принципах тактичної взаємодії. Обґрунтуванням нашої позиції щодо переліку державних органів на третьому рівні постає розуміння того, що сфера науково-технічного розвитку та інновацій перетинається з усіма сферами суспільного життя та охоплює широке коло суспільних відносин, упорядкування яких здійснюється майже усіма державними органами. У зв’язку з цим до третього рівня структури системи державних органів щодо формування та забезпечення реалізації державної політики НТРІ ми відносимо різноманітні міністерства України, Службу безпеки України, інші центральні органи виконавчої влади.

З огляду на предмет монографічного дослідження вважаємо за доцільне перевірити справедливість нашої гіпотези щодо місця й ролі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій. З цією метою необхідно, на нашу думку, проаналізувати ті завдання і функції, які покладені на зазначене Міністерство відповідно до існуючих нормативно-правових актів. Передусім з’ясуємо загально-правовий статус Міністерства. Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 500 [83], Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації: 1) державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави; 2) державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Крім того, Мінагрополітики України відповідно до покладених завдань проводить наступну діяльність. По-перше, визначає пріоритетні напрями, стратегію та механізм розвитку у даних сферах та галузях. По-друге, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Мінагрополітики України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. По- третє, здійснює аналіз діяльності та прогнозує розвиток галузей агропромислового виробництва з урахуванням їх зонального розміщення, кон’юнктури аграрного та продовольчого ринку, а також необхідності насичення продовольчого ринку продуктами вітчизняного виробництва. По-четверте, вживає заходів, спрямованих на техніко-технологічне переоснащення галузей агропромислового виробництва, розвиток сільськогосподарського машинобудування, енергозбереження,

координацію інноваційних проектів.

До того ж, Мінагрополітики України: 1) забезпечує розроблення рекомендацій і науково-методичного обґрунтування ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств агропромислового комплексу; 2) забезпечує розроблення та вдосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних із виробництвом продукції агропромислового комплексу, правового статуту суб’єктів аграрних правовідносин, земельних і майнових відносин за участю аграрних товаровиробників; 3) забезпечує у межах своїх повноважень впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, створення системи національних інформаційних ресурсів; 4) виступає державним замовником науково - дослідних робіт у визначених сферах та галузях, фінансує та координує їх проведення, сприяє впровадженню у виробництво сучасних розробок і прогресивного досвіду; 5) проводить роботу з впровадження через проектування в будівництво науково-технічних розробок, енергозберігаючих технологій, нових матеріалів і конструкцій, які здешевлюють будівництво, скорочують термін виконання робіт та експлуатаційні витрати; 6) забезпечує у межах своїх повноважень проведення моніторингу внутрішнього і зовнішнього аграрного та продовольчого ринку, створює і забезпечує постійне функціонування системи інформаційного забезпечення діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо.

Аналіз функцій, які має реалізувати Мінагрополітики України, дає змогу переконатися у справедливості нашої гіпотези. Дійсно, сфера науково-технічного розвитку та інновацій «перетинається» з аграрною сферою, а провідний орган державного управління в аграрному секторі економіки - Міністерство аграрної політики та продовольства України - уповноважений надавати пропозиції щодо формування державної політики науково-технічного розвитку та інновацій, а також, забезпечуючи її реалізацію, поставати органом державного управління у сфері науково-технічного розвитку та інновацій, взаємодіючи як з відповідними службами та агенціями (що підпадають під його управлінський вплив в аграрному секторі), так із іншими органами державного управління у сфері науково-технічного розвитку та інновацій (на усіх рівнях запропонованої структури). Водночас вважаємо за необхідне зазначити, що концептуальне бачення реалізації ролі Міністерства аграрної політики та продовольства України у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій буде викладено у наступному підрозділі.

Узагальнюючи, вважаємо за доцільне підкреслити, що запропонована нами структура системи державних органів щодо формування і забезпечення реалізації державної політики науково-технічного розвитку та інновацій, яка враховує системну модель конструктивної взаємодії державних органів НТРІ, дає змогу завдяки розподілу на три рівні системно уявити діяльність державних органів у сфері науково-технічного розвитку й інновацій та, відповідно, більш ґрунтовно підійти до організації необхідного рівня взаємодії між зазначеними державними органами у формі конструктивної (тобто ресурсозберігаючої) стратегічної та тактичної взаємодії. Таким чином, можна обґрунтовано стверджувати, що під час впровадження ІКТ у будь-яку сферу суспільного розвитку (наприклад, аграрну, внутрішніх справ, сферу безпеки та ін.) необхідно виходити із положень державної політики науково-технічного розвитку та інновацій, розробити ефективний організаційно-правовий механізм впровадження ІКТ у відповідну сферу суспільного життя, який має враховувати, серед іншого, запропоновану у роботі систему органів державної влади, що формують та забезпечують реалізацію зазначеної державної політики. Вважаємо за доцільне ще раз акцентувати увагу на тому, що забезпечення реалізації політики у роботі розглядається як державне управління у сфері науково - технічного розвитку та інновацій. Водночас зауважимо, що відповідно до концепції монографії у другому розділі будуть проведені відповідні дослідження, які дадуть змогу визначити організаційно-правовий механізм впровадження ІКТ в аграрний сектор України.

1.4.