Стаття 1. Основні поняття

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні.

Кооперативні виплати у сільськогосподарському обслуговую­чому кооперативі - повернення членам кооперативу частини попередньо надлишково сплаченої вартості наданих кооперати­вом послуг відносно їх фактичної вартості, що розподіляється за результатами фінансового року між його членами;

Кооперативні виплати є однією із фундаментальних специфічних ознак, що відрізняє кооператив, як особливу неприбуткову форму гос­подарської діяльності від різноманітних організаційно-правових форм підприємництва (діяльності з метою отримання прибутку).

Кооперативні виплати визначають специфічну неприбуткову еко­номічну природу^[VI] кооперативів як форми господарювання і характер­ні для багатьох видів кооперативів. Визначення терміну «кооперативні виплати» у базовому Законі «Про кооперацію» відрізняється і не по­ширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Але слід зазначити, що ця відмінність не є принциповою і має редакційний характер (див. табл. 1).

Таблиця 1

Поняття «кооперативні виплати»

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» конкрети­зує та уточнює визначення кооперативних виплат для сільськогоспо­дарських кооперативів — отриманий кооперативом дохід не просто розподіляється між членами, а повертається їм пропорційно їх участі в господарській діяльності (збуту через кооператив сировини, продукції її переробки, закупівлі засобів виробництва, користування технологіч­ними послугами кооперативу у відповідних обсягах).

Кооперативні виплати у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі можливі лише за двох умов:

1) члени сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу сплатили вартість послуг за попередньою ціною;

2) члени сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу сплатили за послуги суму більшу, ніж їхня фактична (реальна) вартість.

Слід зауважити, що у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі у формі кооперативних виплат може повертатися не вся надлишкова вартість наданих кооперативом послуг відносно їх фак­тичної вартості, а тільки частина, розмір якої визначається загальними зборами сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

Механізм визначення розміру та нарахування кооперативних виплат у розрізі видів діяльності кооперативу (якщо кооператив здійснює декілька видів діяльності) встановлюється Правилами внутрішньогосподарської діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

За бажанням членів кооперативу та на основі рішення загальних зборів членів кооперативу кооперативні виплати можуть бути викори­стані на збільшення додаткового паю членів кооперативу.

Правила внутрішньогосподарської діяльності^[7] кооперативу — нормативний документ, що встановлює вимоги до провадження господарської та іншої діяльності кооперативу відповідно до за­конодавства та статуту кооперативу.

Правила внутрішньогосподарської діяльності вперше передба­чено Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» в редакції Закону від 20.11.2012 № 5495-УІ як обов'язковий внутрішній локальний нормативно-правовий акт сільськогосподарського обслу­говуючого кооперативу. Правила внутрішньогосподарської діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу встановлюють механізми та способи реалізації положень статуту конкретного коо­перативу з урахуванням особливостей його господарської діяльності.

У Правила доцільно включати ті положення, які регулюють взаємо­відносини між членами кооперативу та/чи між кооперативом та його членами, що можуть змінюватися, через це їх недоцільно включати до статуту кооперативу.

Законодавством не передбачено, хто і в якому порядку затверджує Правила внутрішньогосподарської діяльності кооперативу. Виходячи із контексту Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію» та «Про кооперацію», враховуючи, що такі Правила встановлюють ме­ханізм і способи реалізації положень статуту кооперативу, тобто прак­тично мають таку ж силу, що і статут кооперативу, тому він повинен затверджуватися рішенням загальних зборів членів (зборів уповнова­жених^[8]) кооперативу.

Примірні правила внутрішньогосподарської діяльності сільсько­господарського обслуговуючого кооперативу затверджені наказом

Мінагрополітики від 30 жовтня 2013 р. № 643.

Більш детально про Правила внутрішньогосподарської діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу див. коментарі до ст. 8 Закону.

Сільськогосподарська кооперація — система сільськогосподар­ських кооперативів, їх об'єднань, утворених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативів.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію», кооперація — це система кооперативних організацій, створених із метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Таким чином, сільськогосподарську кооперацію можна розглядати як частину систе­ми (підсистему) кооперації або одним із видів кооперації, що має певні особливості, відображені у Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». Це підтверджується положеннями ст. 5 Закону України «Про кооперацію», згідно з якою особливості функціонування сіль­ськогосподарської кооперації визначаються Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Сільськогосподарський виробничий кооператив — сіль­ськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподар­ської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової уча­сті з метою одержання прибутку.

Під англійським словом «кооператив» (cooperative) у світі розумі­ють, як правило, обслуговуючий кооператив без додавання слова «об­слуговуючий» (service).

Визначення виробничого кооперативу наведено в Цивільному та Господарському кодексах України, а також в Законі України «Про коо­перацію».

Цивільним кодексом України^[9] в залежності від мети діяльності (одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками) господарські товариства та виробничі кооперативи об'єднанні в єдину категорію підприємницьких товариств (стаття 84). При цьому виробничий кооператив визначається як добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (частина перша ст. 163 Кодексу).

Господарський кодекс України^[10] розглядає кооперативні підприєм­ства як корпоративні підприємства (частина п'ята ст. 63). Виробничим кооперативом (частина перша ст. 95 Кодексу) визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій тру­довій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управ­лінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

У Законі України «Про кооперацію»^[11] міститься найбільш загальне поняття виробничого кооперативу — це кооператив, який утворюєть­ся шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку (стаття 2)^[12].

Таким чином, сільськогосподарський виробничий кооператив, з одного боку, є видом виробничого кооперативу, з іншого — сільсько­господарського кооперативу, оскільки має характерну для них осо­бливість: об'єднує виробників сільськогосподарської продукції^[13] — фізич­них осіб.

• є юридичною особою;

• створюється шляхом об'єднання виключно фізичних осіб;

• його члени зобов'язані брати трудову участь у діяльності кооперативу, тобто особисто здійснювати виробничо- господарську діяльність;

• змістом функціонування є провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності;

• метою діяльності такої юридичної особи є одержання прибутку.

Сільськогосподарський кооператив — юридична особа, утворе­на фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об'єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою, зберіган­ням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, на­данням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про кооперацію», за напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житло­во-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупі­вельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Закон України «Про кооперацію» визначає кооператив як юридич­ну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добро­вільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господар­ської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соці­альних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 6).

Таким чином, сільськогосподарський кооператив є одним із видів кооперативів з особливостями, встановленими Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію». Отже, норми Закону України «Про кооперацію», окрім визначених Законом України «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» особливостей, стосуються у повній мірі сільсько­господарських кооперативів.

Головною особливістю сільськогосподарського кооперативу є його утворення виробниками сільськогосподарської продукції. Термін «ви­робники сільськогосподарської продукції» використовується у зна­ченні, встановленому Законом України «Про сільськогосподарський перепис».

Це означає, що утворювати сільськогосподарський кооператив мо­жуть лише виробники сільськогосподарської продукції — юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відо­кремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домо- господарства^[14]), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподар­ського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Об'єднання в кооператив має відбуватися на основі членства. Від­носини, пов'язані із членством у сільськогосподарському обслуговую­чому кооперативі, регулюються нормами ст. 6, а у сільськогосподар­ському виробничому кооперативі — ст. 12 цього Закону.

Слід зазначити, що цей закон регулює вказані правовідносини лише в загальних рисах. У ньому детально не виписано особливості правовідносин, пов'язаних із набуттям членства (права, обов'язки, від­повідальність членів, порядок набуття та припинення). Тому, згідно з пунктом 2 ст. 2 цього Закону, до вказаних правовідносин доцільно за­стосовувати відповідні норми Закону України «Про кооперацію».

Об'єднання в кооператив має відбуватися для провадження спіль­ної господарської та іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом, пе­реробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів вироб­ництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, а також наданням їм послуг із метою задоволення економічних, соці­альних та інших потреб на засадах самоврядування. У цьому контексті термін «спільна господарська діяльність» передбачає не стільки спіль­ну працю (трудову діяльність), скільки об'єднання зусиль у широкому розумінні.

Загальні ознаки спільної господарської діяльності: наявність у її учасників спільної господарської мети, для досягнення якої вони об'єднують свої зусилля та можливі вклади (грошові кошти, матеріаль­ні та нематеріальні активи), спільно діють протягом певного періоду часу, здійснюють координацію своїх спільних дій, беруть участь у роз­поділі спільно досягнутого результату.

Можливість провадження спільної господарської та іншої діяль­ності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб робить практично невичерпними сфери застосування таких кооперативів.

Функціонування сільськогосподарського кооперативу, як і будь-якого іншого, на засадах самоврядування означає їхнє автоном­не функціонування, самостійне прийняття ними рішень із внутрішніх питань, включення виконавців у процеси прийняття рішень; колектив­не управління, можливість участі всіх членів у роботі органів управ­ління¹¹. ^[15]

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив — сіль­ськогосподарський кооператив, що утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб — виробників сіль­ськогосподарської продукції для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільсько­господарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів.

Закон України «Про кооперацію» встановлює, що обслуговуючий кооператив — це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно чле­нам кооперативу, а також іншим особам із метою провадження їх гос­подарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» за цілями, завданнями й характером діяльності виділяє два типи сільськогоспо­дарських кооперативів — обслуговуючі та виробничі (стаття 3).

Таким чином, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи є окремим видом як обслуговуючих (відповідно до Закону України «Про кооперацію»), так і сільськогосподарських (відповідно до Закону Укра­їни «Про сільськогосподарську кооперацію»), але з низкою особливос­тей, а саме:

• їх засновниками і членами виступають самі товаровиробники, які при цьому не втрачають своєї економічної самостійності;

• вони мають досить чітко визначену мету діяльності — зменшення витрат та/або збільшення доходів членів кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності, а не одержання прибутку юридичною особою, що їх принципово відрізняє від сільськогосподарських виробничих кооперативів, які діють виключно з метою отримання прибутку.

• з іншого боку — можливість ведення діяльності із захисту економічних інтересів значно розширює сферу діяльності таких кооперативів;

• можуть надавати послуги тільки своїм членам (інші обслуговуючі кооперативи можуть надавати послуги іншим особам, в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу^[16]). Важливим є те, що на відміну від виробничих, сільськогосподарські

обслуговуючі кооперативи можуть об'єднувати як фізичних, так і юри-

дичних осіб — виробників сільськогосподарської продукції

В абсолютній більшості країн світу під сільськогосподарськими ко­оперативами розуміють саме сільськогосподарські обслуговуючі коо­перативи.

Участь у господарській діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу — збут через такий кооператив си­ровини, продукції її переробки, закупівля засобів виробництва, користування технологічними послугами кооперативу в обсязі та порядку, передбачених його статутом та/або правилами внутріш­ньогосподарської діяльності^[17].

Економічна участь членів у діяльності кооперативу є одним із най­важливіших кооперативних принципів Декларації про кооперативну ідентичність.

Однією з умов членства в кооперативі, тобто обов'язком члена ко­оперативу, викладеним у ст. 6 цього Закону, є участь у господарській діяльності кооперативу.

Ст. 12 Закону України «Про кооперацію» участь у господарській ді­яльності кооперативу віднесена до прав члена кооперативу.

Таким чином, участь у господарській діяльності є одночасно і обов'язком, і правом члена сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

Участь у господарській діяльності членів кооперативу забезпечує стабільність його існування, оскільки плата за послуги, надані членам кооперативу, є основним джерелом надходжень до кооперативу. Якщо член кооперативу не користується запланованими послугами коопе­ративу, то це означає зменшення надходжень кооперативу від плати за такі послуги. У такому випадку сільськогосподарському обслуговую­чому кооперативу доведеться збільшувати вартість послуг для решти членів кооперативу, що зменшує його конкурентоспроможність у по­рівнянні з іншими надавачами подібних послуг.

Наголосимо, що надважливим є саме виконання членом коопера­тиву своїх зобов'язань щодо користування послугами кооперативу в запланованих обсягах і при створенні кооперативу кожен із його май­бутніх членів повинен чітко усвідомлювати свою відповідальність як за долю самого кооперативу, так і за наслідки своєї часткової чи повної

відмови від співпраці з кооперативом для інших його членів. Оскільки інший радикальний вихід із ситуації, коли обсяг діяльності членів коо­перативу зменшується, і функціонування такого кооперативу у зв'язку з цим стає економічно невигідним (збитковим) — це припинення ді­яльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

Слід пам'ятати, що у сільськогосподарських обслуговуючих коопе­ративах трудова участь членів кооперативу, на відміну від сільсько­господарського виробничого кооперативу, не є визначальною ознакою такого кооперативу^[18], оскільки, по-перше, кожен із членів сільсько­господарського обслуговуючого кооперативу зайнятий у своєму гос­подарстві, а, по-друге, трудова участь певної частини членів у коо­перативі порушує кооперативні принципи взаємовідносин між ними й рештою його членів та між ними і кооперативом.

Оскільки порядок визначення розміру пайового внеску кожного члена кооперативу визначається пропорційно до його участі в госпо­дарській діяльності кооперативу відповідно до запланованого обсягу й вартості послуг, що надаються кооперативом (ст. 7 цього Закону) із метою планування діяльності кооперативу, у тому числі фінансової, об­сяг і порядок користування послугами встановлюється або статутом, або правилами внутрішньогосподарської діяльності.

Якщо обсяг і порядок користування передбачено виключно у ста­туті сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, то слід враховувати, що статути юридичних осіб і зміни до них проходять дер­жавну реєстрацію в порядку, встановленому законодавством^[19]. Така процедура є тривалою у часі та платною. Правила ж затверджуються, як і статут чи зміни до нього, загальними зборами^[20], однак не потребу­ють державної реєстрації. Правила можна змінювати частіше, гнучко реагуючи на потреби членів кооперативу та ринку. Саме тому можна рекомендувати визначати обсяг і порядок користування послугами правилами внутрішньогосподарської діяльності. У статутах ж доцільно передбачити головні для кооперативу норми, які можуть змінюватися тільки у виняткових випадках.

Законодавець на сьогодні не встановлює та і не може встановлю-

вати жодних обмежень щодо розмірів участі в господарській діяльно­сті сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу його членів. Хоча донедавна такі обмеження існували в Україні та існують в інших країнах.

Порядок участі члена у господарській діяльності кооперативу ви­значається правилами внутрішньогосподарської діяльності.

Зобов'язання щодо участі члена кооперативу в його господарській діяльності є обов'язкового складовою частиною заяви про вступ до кооперативу.

Юридичні особи України та іноземних держав беруть участь у ді­яльності кооперативів через належним чином уповноважених пред­ставників^[21].

2. Інші терміни, що використовуються в цьому Законі, вживають­ся у значенні, встановленому в Законі України «Про кооперацію». Термін «виробники сільськогосподарської продукції» вико­ристовується у значенні, встановленому Законом України «Про сільськогосподарський перепис»^[22].

У Законі України «Про кооперацію» вживаються такі терміни: кооперативна організація — кооператив або кооперативне об'єднання.

Закон виокремлює тільки два види кооперативних організацій — кооператив і кооперативне об'єднання. Із метою створення сприят­ливих умов для власної діяльності та продовження такої діяльності у збільшених масштабах сільськогосподарські кооперативи можуть об'єднуватися у кооперативні об'єднання як за видами діяльності (наприклад, об'єднання молочних кооперативів), територіальною оз­накою (наприклад, районне чи обласне об'єднання сільськогосподар­ських обслуговуючих кооперативів), так і за двома ознаками одночас­но (наприклад, районне об'єднання молочарських кооперативів).

Кооперативні об'єднання можуть створюватися також для вико­нання представницьких функцій, лобіювання інтересів своїх членів в урядових та інших структурах.

У свою чергу, кооперативні об'єднання теж можуть об'єднувати­ся — створювати об'єднання об'єднань.

Кооперативні об'єднання можуть по-різному називатися — спілка, ліга, асоціація, альянс тощо. Кооперативні об'єднання є юридичними особами, які створюються і діють відповідно до кооперативних ціннос­тей і принципів;

Кооператив — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших по­треб на засадах самоврядування (див. коментарі до пункту 1 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»);

виробничий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або ін­шої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку (див. коментарі до пункту 1 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»);

обслуговуючий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надан­ня послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговую­чі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (Див. коментарі до пункту 1 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»);

споживчий кооператив (споживче товариство) — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридич­них осіб для організації торговельного обслуговування, заготі­вель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення спожив­чих потреб його членів.

Споживче товариство є первинною ланкою споживчої кооперації. Споживче товариство — самостійна, демократична організація грома­дян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного й соціального стану.

Відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю споживчої коопе­рації, регулюються Законом «Про споживчу кооперацію» та іншими законодавчими актами України (стаття 4 Закону України «Про спожи­вчу кооперацію»). Відповідно до Закону України «Про споживчу коопе­рацію», споживча кооперація в Україні — це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою по­ліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торго­вельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному й культурно­му розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародно­му кооперативному русі).

Згідно з частиною першою ст. 111 Господарського кодексу України, споживча кооперація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, самостійною організаційною формою коопе­ративного руху.

Обслуговуючі кооперативи та споживчі товариства можуть викону­вати однакові або близькі за змістом завдання у формуванні й функціо­нуванні аграрного ринку (наприклад, заготівля сільськогосподарської продукції та організація її збуту). Однак вони різняться тим, що суб'єк­тами кооперування у сільському чи сільськогосподарському коопе­ративі є виробники сільськогосподарської продукції, а у споживчих товариствах — споживачі товарів чи послуг, зокрема сільськогоспо­дарської продукції. Таким чином, споживчі товариства захищають інте­реси споживачів сільськогосподарської продукції, а сільськогосподар­ські кооперативи — її виробників.

Пай — майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна^[23], у тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки;

Пай є основним поняттям кооперативу, уся діяльність якого пов'я­зана із цим поняттям.

У широкому розумінні пай є внеском, як правило, майновим чи гро­шовим, у спільну справу при її заснуванні, а також часткою юридичної чи фізичної особи у загальному обсязі майна, створеного з її участю (пайовиків).

Створюючи кооператив, його засновники передають юридичній особі (фактично у користування) майно, яке забезпечує можливість ко­оперативу існувати та провадити свою статутну діяльність. Про­цедура повторюється при вступі нових членів у кооператив.

Розмір паю члена кооперативу визначається загальними зборами кооперативу пропорційно до його участі у господарській діяльності ко­оперативу відповідно до запланованого обсягу й вартості послуг, що надаються кооперативом.

Принцип пропорційності при визначенні розміру пайових вне­сків — головний, що обумовлено особливостями пайових відносин у кооперативах:

• паї кожного члена кооперативу пов'язані з користуванням послугами свого кооперативу;

• паї не можуть вільно переходити від однієї особи до іншої;

• може бути передбачена персональна матеріальна відповідальність членів кооперативу за борги кооперативу у випадку його ліквідації.

У збутовому чи постачальницькому кооперативі розрахунок па­йових внесків може провадитися, виходячи з обсягів продукції, що будуть реалізовані через кооператив, наприклад, кількість зерна, що зберігатиметься, перероблятиметься або реалізовуватиметься. У ко­оперативі зі спільним використанням техніки розмір пайових внесків залежатиме від обсягу послуг, на використання яких члени коопера­тиву беруть зобов'язання (наприклад, кількість гектарів, які обробля­тимуться кооперативною технікою, кількість днів використання коо­перативної техніки). Таким чином, розмір пайового внеску окремого члена кооперативу залежить від індивідуального товарообігу у коо­перативі, загального обсягу господарської діяльності кооперативу за певний період, загальної суми інвестиційних та операційних витрат, кількості членів — клієнтів кооперативу.

Із паїв і додаткових паїв (пайових внесків) формується пайовий фонд кооперативу, що є одним із джерел формування майна коопе­ративу.

Умови й порядок повернення паю визначаються статутом кооперативу.

Особа, яка внесла свій майновий пай у кооператив у формі земель­ної ділянки, отримує свій майновий пай виключно у формі земельної ділянки, тобто в натурі (на місцевості).

Земельна ділянка в якості паю, як правило, використовується сіль­ськогосподарським обслуговуючим кооперативом для розміщення виробничої інфраструктури (складу, переробного цеху тощо). Із метою забезпечення стійкості діяльності сільськогосподарського обслугову­ючого кооперативу умови повернення такої земельної ділянки необ­хідно чітко визначати в окремих договорах.

Асоційовані члени сільськогосподарського обслуговуючого коопе­ративу здійснюють пайові внески у розмірі, визначеному статутом цьо­го кооперативу. Законодавство не містить обмежень щодо пайових внесків асоційованих членів кооперативу, однак експерти вважають, що сума внесків таких членів кооперативу не повинна перевищувати 10-20% пайового фонду. Обмеження частки асоційованих членів дуже важливе, оскільки кооператив повинен залишатися кооперативом, ос­новними власниками якого є виробники сільськогосподарської про­дукції^[24].

Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду.

Пай може також вноситися майновими внесками, які оцінюються й обліковуються у грошовій формі;

Додатковий пай — добровільний грошовий чи інший майно­вий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу понад пай у пайовому фонді кооперативу.

Внаслідок збільшення обсягів діяльності через кооператив, його члени мають право внести додатковий пай. Механізм визначення роз­міру додаткового паю кожного члена кооперативу та його сплати у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі визначається Правилами внутрішньогосподарської діяльності сільськогосподар­ського обслуговуючого кооперативу;

Вступний внесок — грошовий чи інший майновий неповорот­ний внесок, який зобов'язана сплатити особа у разі вступу до коо­перативної організації.

Однією з обов'язкових умов, необхідних для набуття членства в кооперативній організації (кооператив, кооперативне об'єднання) є вступний внесок фізичної або юридичної особи безпосередньо при вступі в кооператив. Метою вступних внесків є забезпечення організа­ційної діяльності кооперативу до початку здійснення стабільної госпо­дарської діяльності, за рахунок якої покриватимуться поточні витрати кооперативу, у тому числі організаційні.

Законом допускається будь-яка форма (грошова, не грошова) вступного внеску, але як правило, на практиці застосовується грошова форма внеску.

Вступний внесок є неповоротним, оскільки зараховується до непо­дільного фонду, який не підлягає розподілу між пайовиками.

Земельна ділянка не може бути формою вступного внеску, оскіль­ки в разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їхньої вартості на момент виходу, а земельної ділянки—у натурі.

Порядок встановлення розміру та сплати вступного внеску вста­новлюється статутом кооперативу, установчим договором коопера­тивного об'єднання;

Членський внесок — грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об'єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об'єднання.

Слід звернути увагу на те, що членські внески існують тільки в коо­перативних об'єднаннях. Вони відсутні у кооперативах.

Членський внесок сплачується виключно у грошовій формі (на від­міну від вступного внеску, який може сплачуватися у іншій майновій формі) та не повертається при будь-якому припиненні членства у коо­перативному об'єднанні.

Статут кооперативного об'єднання повинен містити порядок вста­новлення розміру та сплати членського внеску.

Виходячи з економічної сутності кооперативних об'єднань, коопе­ративні об'єднання формують свої фонди та працюють як кооперати­ви, тому сплата членських виглядає логічною лише для кооперативних об'єднань (союзи, асоціації, ліги тощо), які створюються для виконання представницьких функцій, лобіювання інтересів своїх членів;

Цільовий внесок — грошовий чи інший майновий внесок чле­на кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу.

Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забез­печення його статутної діяльності й використовується за рішенням ор­ганів управління кооперативу.

Спеціальний фонд, як правило, створюється для реалізації окре­мих програм (проектів) кооперативу і на інші цілі не використовуєть­ся. Прикладом такої спеціальної програми може бути надання нових послуг для окремої частини членів кооперативу, які, власне, і вносити­муть цільові внески, щоб організувати надання таких послуг та у май­бутньому користуватися ними.

Розмір і порядок формування спеціального фонду затверджуються рішенням загальних зборів членів Кооперативу.

Пайовий фонд — фонд, що формується із пайових внесків чле­нів кооперативу і є одним із джерел формування майна коопера­тиву, розмір якого може змінюватися.

Оскільки пайовий внесок члена сільськогосподарського обслуго­вуючого кооперативу формується із його паю та додаткових паїв, то пайовий фонд — це майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів коопера­тиву.

Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові паї (пайові внески) нараховуються виплати на паї — виплати частини доходу кооперативу на паї члена та асоційова­ного члена кооперативу (див. також коментар до ст. 26 Закону Украї­ни «Про кооперацію»);

Резервний фонд — фонд, що формується за рахунок відраху­вань від доходу кооперативу та інших не заборонених законо­давством надходжень, використовується для покриття шкоди від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до статі 2 Кодексу Цивільного захисту України, надзви­чайна ситуація — обстановка на окремій території чи суб'єкті господа­рювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Тільки для покриття шкоди від таких ситуацій можуть використову­ватися кошти резервного фонду кооперативу.

Резервний фонд створюється, окрім відрахувань від доходу коо­перативу, ще й за рахунок перерозподілу неподільного фонду, пожер­твувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень;

Неподільний фонд — обов'язковий фонд, що формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу і не підлягає розподілу між пайовиками.

Розмежування майна сільськогосподарського кооперативу на па­йовий і неподільний фонди відбиває специфіку майнових відносин, що існують між самим кооперативом та його членами, і має самостійне юридичне значення.

Формування неподільного фонду вступними внесками лише запо­чатковується. Надалі він може поповнюватися відрахуваннями від до­ходу кооперативу, що формується у процесі його діяльності.

Кооперативний принцип створення неподільного фонду заснова­но на тому, що метою кооперативної діяльності є не накопичення ка­піталу для наступного розподілу між окремими членами кооперативу, а, скоріше, створення спільного капіталу, що використовується на за­гальне благо всіх членів кооперативу.

Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу ви­значається статутом кооперативу.

Неподільний фонд може бути перерозподілено на користь резерв­ного фонду.

У випадку ліквідації кооперативу майно неподільного фонду не під­лягає поділу між його членами й передається за рішенням ліквідацій­ної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним ор­ганізаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому в рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна.

Зауважимо, що пайові внески членів кооперативу до неподільного фонду не зараховуються.

Неподільний фонд використовується для забезпечення статутної діяльності, зокрема для розвитку кооперативу

Зростання частки неподільного фонду у структурі майна коопера­тиву стабілізує майнову базу кооперативу, підвищує його стійкість, са­модостатність, а також стабілізує процеси його діяльності.

У ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» наво­дяться такі визначення:

виробники сільськогосподарської продукції — юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці^[25], домогосподар- ства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаче­ною класифікацією видів економічної діяльності^[26], мають у володінні,

користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призна­чення чи сільськогосподарських тварин;

домогосподарство — сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

У попередніх редакціях Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» використовувався такий термін:

сільськогосподарський товаровиробник — фізична або юридич­на особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій із реалізації сільськогосподар­ської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і ба­гаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75% загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть осо­бисте селянське господарство^[27].

Таким чином, існуюча редакція Закону України «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» розширила коло осіб, які можуть бути членами сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, оскільки не іс­нує тепер вимоги щодо доходу, отриманого від операцій із реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки. Таким чином, щоб стати членом сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, будь-якій особі достатньо мати у воло­дінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин і займатися сільсько­господарською діяльністю.