§ 1. Поняття і основні характеристики ВИБОРЧОГО ПРАВА

Обирати собі уряд має право лише той народ,

який завжди знаходиться в курсі всього, що відбувається.

Томас Джефферсон

Так звана економічна влада, можливо, і є засобом примусу, але в руках приватних осіб вона ніколи не буде ані єдиною, ані по- вною, ніколи не стане владою на усім життям людини.

Фрідріх фон Хайєк

Однією з найбільш дієвих форм безпосередньої демократії є вибори. Саме вибори перетворюють волевиявлення більшості громадян України у волю Українського народу при формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Принаймні, так має бути в ідеалі. На практиці ж все залежить не від системи, а від людей, які у ній знаходяться.

Під виборами слід розуміти форму безпосереднього народовладдя, зміст якої полягає у волевиявленні народу з метою формування представницьких органів держави чи місцевого самоврядування та обрання посадових осіб цих органів шляхом голосування.

За суб’єктами вибори передбачають обрання Президента України, формування Верховної Ради України, формування Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних) рад та обрання сільських, селищних, міських голів.

Поняття виборів тісно пов’язане з поняттям виборчого права, що вживається в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному сенсі виборче право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з формуванням виборних органів публічної влади, а також взаємовідносини між виборцями та відповідними виборчими органами, які забезпечують організацію і проведення виборів.

Об’єктивне виборче право опосередковано в Конституції України та виборчих законах, зокрема законах України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року, «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 року, «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року, «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року, «Про Державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 року тощо.

Суб’єктивне виборче право — це гарантоване державою і закріплене в Конституції право громадянина держави обирати та бути обраним до її органів, а також до органів місцевого самоврядування. Це право також слід розуміти як встановлене Конституцією та законами України право громадянина України брати участь в усіх видах виборів на всіх стадіях їх організації, підготовки і проведення.

Суб’єктивне виборче право розглядають крізь призму його активного та пасивного аспектів. Зокрема, активне виборче право передбачає право громадянина обирати своїх представників до органів публічної влади, пасивне ж виборче право є правом громадянина бути обраним до цих органів.

Правовою основою для реалізації виборчих прав громадян є виборче законодавство, що створює нормативну базу демократичних виборів. Для демократичних держав основою виборчого законодавства є міжнародні норми виборчого права.

Серед міжнародно-правових актів в галузі виборчого права першою є Загальна декларація прав людини, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У статті 21 Декларації відзначено, що «кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи за допомогою вільно обраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду. Ця воля повинна знаходити своє відображення в періодичних і легітимних виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування чи за допомогою інших рівнозначних форм, які забезпечують свободу голосування».

16 грудня 1966 року Асамблеєю ООН було прийнято Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (набрав чинності 23 березня 1976 року), який проголошує право кожного громадянина «голосувати і бути обраним на дійсних періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні, що забезпечує вільне волевиявлення виборців» (стаття 25).

У червні 1990 року на Копенгагенській нараді Конференції з питань людського виміру[1] НБСЄ було прийнято Документ, у якому говорилося, що «воля народу, яка виражається вільно і чесно в ході періодичних дійсних виборів, є основою влади і законності будь-якого уряду.

■ проводять вільні вибори з розумною періодичністю, як це встановлено законом;

■ допускають, щоб усі мандати, принаймні в одній палаті національного законодавчого органу, були об’єктом вільної змагальності кандидатів у ході всенародних виборів;

■ гарантують усім дорослим громадянам загальне і рівне виборче право;

■ забезпечують, щоб голосування проводилося таємно чи застосовувалася рівноцінна процедура вільного голосування і щоб підрахунок голосів і повідомлення про нього були чесними, а офіційні результати були неодмінно опубліковані;

■ забезпечують, щоб не встановлювалися ніякі юридичні чи адміністративні бар’єри для безперешкодного доступу до засобів масової інформації на недискримінаційній основі для всіх політичних угруповань чи окремих осіб, які хочуть взяти участь у виборчому процесі і мають на це право відповідно до закону;

■ забезпечують, щоб кандидати, які одержали необхідну кількість голосів, визначену законом, належним чином займали посаду і могли залишатися на цій посаді до закінчення строку своїх повноважень чи до припинення їх іншим способом, який регламентується законом відповідно до демократичних парламентських і конституційних процедур;

■ забезпечують присутність спостерігачів, як національних, так і іноземних, що може і має підвищити авторитетність виборчого процесу для держав, у яких проводяться вибори».

26 березня 1994 року Рада Міжпарламентського Союзу, який об’єднує парламенти 129 держав (в тому числі й український Парламент), прийняла Декларацію про критерії вільних і справедливих виборів. У ній визначено, що «держави повинні:

■ встановити дієву і недискримінаційну процедуру реєстрації виборців;

■ сприяти становленню і вільній діяльності політичних партій, регулювати фінансування політичних партій і виборчих кампаній, встановлювати рівні умови для суперництва в ході виборів;

■ приймати національні програми соціальної освіти, забезпечувати умови для ознайомлення з виборчими процедурами і правилами».

Крім того, під час виборів «держава та її органи зобов’язані забезпечувати:

■ свободу пересування, зібрань, об’єднань і вираження думок, особливо під час політичних зборів і мітингів;

■ такі умови, коли при голосуванні виключається підкуп чи інші протизаконні дії, зберігається безпека і цілісність процесу голосування, а підрахунок голосів проводиться підготовленим персоналом і є таким, що його можна піддати об’єктивній перевірці;

■ щоб випадки порушення прав людини і скарги, які стосуються виборчого процесу, розглядалися швидко й ефективно в часових межах виборчого процесу виборчими комісіями чи суддями».

Викладені положення цих міжнародних документів стали засадни- чою основою для формування національного виборчого законодавства, яке забезпечує і гарантує демократичне волевиявлення Українського народу.