§ 2. Правовий вплив на впровадження маловідходних технологій, енергозберігаючої техніки та виробництво безпечної продукції

В міру розвитку сучасного виробництва з його масштабністю і темпами зрос­тання все більшої актуальності набувають проблеми розробки і впровадження технологій енергозбереження та виробництва безпечної продукції, маловідход­них і безвідходнихтехнологій.

Термін «безвідходні технології» був запропонований академіками М. М. Ce- меновим та І. В. Петряновим-Соколовим у 1972 році. Відповідно до визначення, прийнятого Європейською економічною комісією OOH в 1974 році та декларації «Про маловідходну і безвідходну технології та використання відходів», безвід­ходні технології- це технології, в яких практично застосовуються знання, методи і засоби з тим, щоб в рамках потреб людини забезпечити раціональне викорис­тання природних ресурсів і енергії і захистити навколишнє середовище.

Безвідходна технологія є таким методом виробництва продукції, при якому вся сировина і енергія використовуються найраціональніше і комплексно в циклі: сировинні ресурси-виробництво-споживання-вторинні ресурси, і будь-які дії на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування. Це формулювання не повинне сприйматися абсолютно, тобто не треба думати, що виробництво можливе без відходів. Уявити собі абсолютно безвідходне виробництво просто неможливо. Проте, відходи не повинні порушувати нор­мальне функціонування природних систем. Іншими словами, людство виробило критерії непорушного стану природи. Створення безвідходних виробництв від­носиться до вельми складного і тривалого процесу, проміжним етапом якого є маловідходне виробництво. Під маловідходним виробництвом слід розуміти таке виробництво, результати якого при дії їх на навколишнє середовище не перевищують рівня, допустимого санітарно-гігієнічними нормами.

Застосування маловідходнихтехнологій передбачено Стокгольмською кон­венцією «Про стійкі органічні забруднювачі», ратифіковану 18 квітня 2007 року¹. В якій говориться, що пріоритетна увага повинна приділятися розгляду підходів стосовно запобігання утворенню й викидам хімічних речовин, та до ефективних заходів відносить маловідходні технології.

Конвенцією «Про захист Чорного моря від забруднення», ратифікованою 4 лютого 1994 року^{[404] [405], передбачено, що при науково-технічній співпраці та мо­ніторингу сторони, при необхідності, співробітничають у розробці, одержанні і впровадженні чистих і маловідходних технологій, зокрема шляхом вжиття за­ходів для сприяння обміну такими технологіями. Ця конвенція закріплює поло­ження, згідно якого вибір методів вилучення відходів у промислових стоках має здійснюватись з врахуванням наявності і можливості застосування відповідних чистих та маловідходних технологій.}

У ст. 22 Закону «Про охорону атмосферного повітря» передбачено надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам - суб'єктам підприєм­ницької діяльності податкових, кредитних та інших пільгу разі впровадження ними маловідходних, енергозберігаючих і ресурсозберігаючихтехнологій, засто­сування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат. Цю ж саму умову повторює Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. ст. 41 і 48). Надання податкових, кредитних пільгу разі впровадження мало­відходних, безвідхідних, енергозберігаючих і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негатив­ний вплив на води, передбачено також Водним кодексом (ст. 29).

У ст. 9 Закону України «Про альтернативні види палива»^[406] закріплено, що організаційно-економічні заходи щодо стимулювання виробництва (видобутку) та споживання альтернативних видів палива включають застосування у сфері альтернативних видів палива економічних важелів і стимулів, передбачених законодавством України для підприємств, установ, організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з розробками і впровадженням маловідходних ре­сурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій у процесі використання нетрадиційних та поновлюваних джерел і видів енергії, у тому числі викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище в процесі виробництва альтернативних видів палива;

Правовий вплив на впровадження маловідходних технологій, енергозбе­рігаючої техніки та виробництво безпечної продукції має Закон України «Про відходи» який визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх зби­ранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захоронениям, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.

В Україні існує Закон «Про Загальнодержавну програму поводження з ток­сичними відходами»¹. Ця програма передбачає розв'язання таких основних завдань, як обмеження утворення токсичних відходів шляхом реструктуризації виробництва (там, де це можливо), регенерації, впровадження маловідходних технологій та процесів замкнутого циклу.

Про екологізацію виробництва шляхом впровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходнихта екологічно безпечних технологічних процесів говориться і у роз­порядженні КМУ від 3 вересня 2009 року «Стратегічні напрями та завдання щодо залучення міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2009-2012 роки»^{[407] [408].}

Метою енергозбереження в цілому є підвищення енергоефективності у всій країні, у всіх її містах і поселеннях, у всіх галузях для розвитку економіки країни і поліпшення екологічної ситуації. Питання екології одне з найважливі­ших завдань енергозбереження. Одним з дієвих способів зменшення впливу людини на навколишнє середовище - це підвищення ефективності викорис­тання енергії, тобто енергозберігаючі технології. Щодо нормативно-правового регулювання енергозберігаючих технологій, в Україні діють розпорядження КМУ «Питання впровадження оптичних енергозберігаючих технологій» від 28 жовтня 2009 року^[409]; постанова КМУ «Про затвердження Державної цільової науково- технічної програми «Розробка і впровадження енергозберігаючих світлодіодних джерел світла та освітлювальних систем на їх основі» від 9 липня 2008 року^[410];- наказ Національного агентства України з питань забезпечення ефективного ви­користання енергетичних ресурсів «Порядок включення до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які займаються розробкою, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів» від 1 квітня 2008 року^[411]; розпорядження КМУ від 13 грудня 2001 року «Про утво­рення Міжвідомчої робочої групи з координації здійснення особливо важливих енергозберігаючих проектів» та інші нормативно-правові акти.

До правил, що стосуються виробництва і використання безпечної промисло­вої продукції, належать стандарти (державні, галузеві, стандарти підприємств), окремі рішення компетентних органів про заборону використання певних мате­ріалів, сировини, напівфабрикатів (наприклад, м’яса, виробленого на територіях, де оголошено карантин у зв'язку з інфекційними хворобами тварин); акти, в яких встановлено граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в готовій продукції; приписи державних інспекторів.

Питання якості та безпеки продукції регламентуються Законами «Про вете­ринарну медицину»¹, «Про безпечність та якість харчових продуктів»². Останнім встановлюється, що безпечним є такий харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров'я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням. Цим Законом передбачаються принципи та порядок здійснення державного контролю і нагляду. Закон також вимагає, щоб особи, які займаються виробництвом або введенням в обігхарчо- вих продуктів, застосовували санітарні заходи та належну практику виробництва, системи управління безпекою харчових продуктів HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points) та/або інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів.

Для виробництва безпечної продукції існує нагальна потреба забезпечення сумісності національних та міжнародних метрологічних вимог. У ст. 2.4 Угоди про технічні бар'єри в торгівлі у рамках Світової Організації Торгівлі передбаче­но обов'язок країн розробляти їхні національні технічні регламенти на основі міжнародних вимог. Законодавча метрологія охоплює чотири основні види діяльності: встановлення законодавчих вимог; контрольта/або оцінювання від­повідності діяльності; наглядза продукцією та діяльністю; створення необхідної інфраструктури для забезпечення єдності вимірювань та відповідності засобів вимірювальноїтехніки.

Результатом зусиль світового суспільства відносно запобігання і контролю забрудненню навколишнього середовища, впровадження природоохоронних за­ходів, використання екологічно чистихтехнологій стало прийняття у 1992 році на конференції OOH в Ріо-де-Жанейро Декларації щодо навколишнього середови­ща. У1993 році Міжнародна організація зі стандартизації ISO створила технічний комітет TK 207 «Управління навколишнім середовищем», задачею якого стало розроблення системи стандартів для управління навколишнім середовищем. Важливим результатом діяльності TK 207 стало прийняття в 1996 році п'яти стан­дартів ISO серії 14000, що містили склад та опис елементів системи управління навколишнім середовищем, настанови з їх застосування, а також настанови щодо здійснення екологічного аудиту. У 2004 році Міжнародною організацією зі стандартизації ISO був здійснений перегляд стандартів серії ISO 14000. Як на­слідок, в 2006 році в Україні було введено в дію національні стандарти: ДСТУISO 14001:2006 Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосу­вання (15014001:2004, IDT) - на заміну ДСТУ ISO 14001-97; ДСТУ ISO 14004: 2006 Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, систем та засобів забезпечення (ISO 14004:2004, IDT) - на заміну ДСТУ ISO 14004-97. Впроваджуючи систему екологічного управління, кожна організація повинна визначити законодавчі та інші регламентуючі вимоги стосовно навколишнього середовища, які вона зобов'язана виконати, та які застосовні до екологічних аспектів її діяльності, продукції чи послуг.