1. Загальна характеристика державної політики у сферах будівництва та житлово-комунального господарства

Діяльність будівельного комплексу та житлово-комунального господарства, кожної з їх підгалузей, їх підприємств, установ та організацій тісно пов'язані із забезпеченням першочергових життєвих потреб населення.

Будівництво є галуззю матеріального виробництва, яка забезпечує створення і реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного та житлового призначення.

Житлово-комунальна сфера охоплює управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво та ремонт. Житловий фонд — це сукупність житлових будинків, а також житлових приміщень незалежно від форм власності. Він складається із державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів та приватного житлового фонду. Комунальне господарство поділяється на такі групи об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства з очищення міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні і газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.).

Законодавство України у сферах будівництва та житлово-комунального господарства характеризується значною розгалуженістю. Виходячи з багатоманітності названих сфер економіки, воно охоплює досить велику кількість законодавчих та інших нормативно-правових актів, що належать до різних галузей права, і в тому числі до адміністративного права.

Базовими документами законодавства, що регулює відносини у сферах будівництва та житлово-комунального господарства, є схвалена Постановою Верховної Ради України від ЗО червня 1995 р. Концепція державної житлової політики[29] та затверджена Законом України від 24 червня 2004 р. Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004—2010 роки[30].

Відповідно до Концепції державної житлової політики спорудження, реконструкція та утримання житла є одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві.

З метою реалізації державної житлової політики концепція передбачає:

• розширення житлового будівництва за рахунок різних джерел фінансування;

• удосконалення системи інвестування житлового будівництва, створення умов для надання громадянам пільгових кредитів на будівництво або купівлю житла;

• регулювання розмірів плати за користування житлом та за комунальні послуги з урахуванням показників їх споживчої якості тощо.

Закон України «Про основи містобудування» (1992 р.) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища. Відповідно до нього головними напрямами містобудівної діяльності є: розробка і реалізація містобудівної документації; створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктур територій та населених пунктів; розробка правових актів, державних стандартів, норм і правил, пов'язаних із містобудуванням; контроль за дотриманням містобудівного законодавства тощо. Закон розкриває зміст державного регулювання у сфері містобудування, закріплює систему органів, які його здійснюють, визначає компетенцію органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері містобудування.

Закон України «Про архітектурну діяльність» (1999 р.) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності й надійності будинків, споруд та їх комплексів. Закон регулює питання організації та здійснення архітектурної діяльності, закріплює права і обов'язки суб'єктів архітектурної діяльності та відповідальність за порушення законодавства про архітектурну діяльність.

Важливими кроками для прискорення реформи у житловому господарстві є проведення змін з урахуванням ринкових відносин, впровадження нових форм обслуговування житлового фонду, зокрема через безпосереднє залучення громадян до участі в його утриманні та збереженні, створенні ринку існуючого житла.

Останніми роками відбулися значні зміни у правовідносинах власності, у тому числі в житловій сфері. Нині існують три основні форми власності: приватна, комунальна і державна. Зміна структури житлового фонду за формами власності тягне за собою і зміни в управлінні, обслуговуванні і експлуатації житлового фонду. На це спрямована затверджена Законом України Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004—2010 роки (2004р.).

Відповідно до зазначеної програми основними напрямами реформування і розвитку житлово-комунального господарства є:

• організація ефективного управління у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг;

• поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

• забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

• технічне переоснащення житлово-комунального господарства, наближення до вимог ЄС показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (2004 р.) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, закріплює принципи державної політики та повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, порядок здійснення контролю за дотриманням стандартів, нормативів, норм і правил та інше. Він запроваджує договірні відносини між споживачем і виконавцем послуг, встановлює прозорі процедури затвердження цін і тарифів, закріплює конкурсний порядок обрання виконавців.

Враховуючи динаміку розвитку ринкових відносин у сферах будівництва та житлово-комунального господарства, велике значення в їх регулюванні мають акти Кабінету Міністрів України. До основних із них належать: постанова Кабінету Міністрів «Про вдосконалення порядку призначення та надання населенню житлових субсидій» від 31 серпня 2000 p.; Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 p.; Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 22 вересня 2004 р., та деякі інші акти.