Стаття 3. Сфера дії цього Закону

1. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на держав­ну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

2. Дія цього Закону поширюється на державних службовців:

1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;

2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) місцевих державних адміністрацій;

4) органів прокуратури;

5) органів військового управління;

6) закордонних дипломатичних установ України;

7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визна­чені статтею 91 цього Закону;

8) інших державних органів.

3. Дія цього Закону не поширюється на:

1) Президента України;

2) Главу Адміністрації Президента України та його заступників, Постійного Пред­ставника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників;

3) членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів;

4) Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомов­лення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів На­ціонального агентства з питань запобігання корупції, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших держав­них колегіальних органів;

5) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників;

6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його за­ступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників;

7) народних депутатів України;

8) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників;

9) службовців Національного банку України;

10) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим;

11) депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування;

111) суддів Конституційного Суду України;

112) постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;

12) суддів;

13) прокурорів;

14) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;

15) працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів го­сподарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами;

16) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;

17) осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівни­ків інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом;

18) працівників патронатних служб.

4. Критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які викону­ють функції з обслуговування, затверджуються Кабінетом Міністрів України за подан­ням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Перелік посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуго­вування, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формуван­ня та реалізує державну політику у сфері державної служби, за поданням керівника державної служби у відповідному органі.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є визначення сфери дії Закону виходячи з переліку державних органів, на державних службовців яких поширюється дія Закону; посадових і службових осіб, на яких не поширюється дія Закону, тобто які не належать до державних службовців; а також залишення поза сферою державної служби працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є чітке визначення сфери дії Закону та предмета його правового регулювання, що досягається насамперед шляхом розмежування посад державної служби та інших посад (політичних посад, посад патронат- ної служби тощо).

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) між­народних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

Стаття, визначаючи сферу регулювання Закону, наводить перелік державних органів і посадових осіб, визначених Конституцією України, а саме: Президент України (розділ V), КМУ та інші органи виконавчої влади (розділ VI), органи правосуддя та прокуратури (розділ VIII), НБУ (стаття 100), Уповноважений ВРУ з прав людини (стаття 101) та деякі інші.

При визначенні предмета та сфери регулювання Закону враховано рекомендації (стандарти) міжнародних організацій, зокрема Рекомендації №R (2000) 6 та (2000) 10 Комітету Міністрів Ради Європи з питань регулю­вання державної служби в країнах Європейського Союзу, а також положення окремих законодавчих актів країн-членів ЄС, які регулюють процедуру про­ходження публічної служби.

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Понятійний апарат коментованої статті стосується насамперед визна­чення як видів, так і найменувань конкретних державних органів, зокрема міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих держав­них адміністрацій, органів прокуратури, органів військового управління, закордонних дипломатичних установ України.

Зміст термінів розкривається у відповідних спеціальних законах.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Стаття системно пов’язана не тільки з іншими статтями Закону, а й з відповідними законодавчими актами, що регулюють відносини у відповідній сфері. Так, згідно з частиною другою коментованої статті дія Закону поши­рюється на державних службовців:

Секретаріату КМУ, який згідно із статтею 47 Закону «Про Кабінет Міністрів України»^[18] здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Уряду. Секре­таріат КМУ як постійно діючий орган провадить свою діяльність на підставі положення, що затверджується КМУ^[19];

міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діяль­ність яких регулюється Законом «Про центральні органи виконавчої вла­ди»^[20] та іншими законодавчими актами, зокрема так званими спеціальними законами;

місцевих державних адміністрацій, діяльність яких регулюється Зако­ном «Про місцеві державні адміністрації»^[21];

органів прокуратури, діяльність яких регулюється Законом «Про про­куратуру»^[22]. При цьому слід звернути увагу на те, що дія Закону «Про дер­жавну службу» не поширюється на прокурорів;

органів військового управління. Згідно із статтею 1 Закону «Про оборону України»^[23], до органів військового управління належить Міністерство обо­рони, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів, Генеральний штаб Збройних Сил, інші штаби, командування, управління, постійні чи тим­часово утворені органи у Збройних Силах та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління (в межах їхньої компетен­ції) військами (силами), з’єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації;

закордонних дипломатичних установ України, до яких згідно із стат­тею 1 Закону «Про дипломатичну службу»^[24] належать дипломатичні представ­ництва та консульські установи України в інших державах, представництва при міжнародних організаціях.

державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 Закону. У згаданій статті передбачена певна специ­фіка призначення на посаду та звільнення з посади за окремими посадами в місцевих державних адміністраціях, апаратах (секретаріатах) ВРУ, допоміж­них органів, утворених Президентом України, у Представництві Президента України в АР Крим, Антимонопольному комітеті, Державному комітеті теле­бачення і радіомовлення, Секретаріаті Уповноваженого ВРУ з прав людини, Фонді державного майна, КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судах, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, НАЗК, РНБО, Рахунковій палаті, а також у державних колегіальних органах, посади голів та членів яких не належать до посад державної служби;

інших державних органів. Законом не наводиться виключний перелік державних органів, на державних службовців яких поширюється його дія. І це цілком виправдано з точки зору динаміки розвитку системи управління публічної адміністрації, утворення, реорганізації та ліквідації державних органів або зміни їх найменування. Визначення таких державних органів повинне здійснюватися через ознаки, зазначені у частині першій статті 1 Закону. Крім того, як правило, в законодавчих актах, що встановлюють порядок утворення і діяльності відповідних державних органів, прямо зазна­чаються вимоги щодо їх комплектування державними службовцями і регу­лювання їх діяльності Законом.

При цьому ще раз важливо наголосити, що більшість державних служ­бовців працює в органах виконавчої влади.

Посади в державних органах,на які не поширюється дія Закону

Насамперед це «політичні посади», а також посади, які по суті не є політичними, але їх виведено з-під дії Закону і загалом законодавства про державну службу.

Коментована стаття і в цілому Закон не визначають, за якими озна­ками або критеріями ті чи інші посади можуть бути віднесені до політичних.

Такі особи мають бути звільненими від щоденних адміністративних справ та управління персоналом. Це означає, що, зважаючи на специфіку відносин у відповідних сферах, процедура призначення (обрання) на певні посади та звільнення з посади, обсяг функцій і повноважень за цими посадами та поря­док їх здійснення регулюються окремими законами.

Такими посадами згідно з частиною третьою коментованої статті є посади:

Президента України. Президент згідно з частиною першою статті 102 Конституції України є главою держави. Його статус і повноваження визнача­ються виключно Основним Законом;

Глави Адміністрації Президента України та його заступників, Постійного Представника Президента України в АР Крим та його заступ­ників. Адміністрація Президента є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом відповідно до його повноважень, що визначені пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України, який провадить свою діяльність на підставі відповідного Положення^[26]. Згідно з пунктом 8 зазначеного Положення, Глава Адміністрації Президента, його перший заступник і заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом. Найвищою посадовою особою державної служби в Адміністра­ції Президента України є керівник апарату, який згідно з частиною п’ятою статті 91 Закону «Про державну службу» також призначається на посаду та звільняється з посади Президентом.

Повноваження та порядок діяльності Постійного Представника Прези­дента України в АР Крим і його заступників визначаються законом^[27];

членів КМУ, перших заступників та заступників міністрів. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону «Про Кабінет Міністрів України», а також частиною п’ятою статті 9 Закону «Про центральні органи виконавчої влади», посади членів КМУ, перших заступників та заступників міністрів також належать до політичних посад, на які не поширюється дія трудового законодавства та законодавства про державну службу;

Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету, Голову та членів НАЗК, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів ЦВК, голів та членів інших державних колегіальних органів.

Згідно із статтями 1 і 4 Закону «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення»^[28], Національна рада як конституційний постійно діючий колегіальний орган складається з восьми осіб, по чотири члени якого призначаються ВРУ та Президентом України. Голова обирається Національною радою з числа її членів таємним голосуванням.

Антимонопольний комітет згідно із спеціальним законом^[29] є державним органом із спеціальним статусом, який утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України, Голова Антимонопольного комітету призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра України і звільняється з посади ВРУ. Закон «Про Антимонопольний комітет України», яким питання призначення на посаду та звільнення з посади Голови Комітету і державних уповноваже­них віднесено до компетенції Президента України, потребує приведення у відповідність з Конституцією.

НАЗК згідно із статтею 4 Закону «Про запобігання корупції»^[30] є колегі­альним центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, до складу якого входить п’ять членів. Члени НАЗК призначаються на посаду та звільняються з посади КМУ за спеціальною процедурою на конкурсних засадах. Голова обирається НАЗК з числа його членів.

Рахункова палата згідно із статтями 1 і 17 спеціального закону^[31] є дер­жавним колегіальним органом, що складається з дев’яти членів (Голова Рахункової палати, його заступник та інші члени), призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється ВРУ.

Центральна виборча комісія згідно із спеціальним законом^[32] є постійно діючим колегіальним державним органом, до складу якого входять 15 членів, призначення на посаду та звільнення з посади яких відповідно до статті 6 цього Закону здійснюється ВРУ за поданням Президента України.

Дія коментованого Закону також не поширюється на голів та членів інших державних колегіальних органів. Йдеться, зокрема, про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та кому­нальних послуг^[33], Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації^[34], Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку^[35];

Секретаря РНБО та його заступників. Згідно із статтею 7 відповідного закону^[36] Секретар РНБО призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України, його заступники — Президентом за подання Секре­таря зазначеної Ради;

Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступ­ників. Державний комітет телебачення і радіомовлення згідно з Положенням про зазначений Комітет^[37] є центральним органом виконавчої влади із спеці­альним статусом. Відповідно до пункту 9 згаданого Положення, Голова Комі­тету призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра і звільняється з посади ВРУ, а його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади КМУ за поданням Прем’єр-міністра.

Фонд державного майна згідно із спеціальним законом^[38] є також цент­ральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України, Голова Фонду державного майна призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра і звільняється з посади ВРУ. Закон України «Про Фонд державного майна України», яким питання призначення на посаду та звільнення з посади Голови Фонду і його заступників віднесено до компетенції Президента Укра­їни, потребує приведення у відповідність з Конституцією;

народних депутатів України. Статус народного депутата, як і сукуп­ність його прав, обов’язків і відповідальності, визначається Конституцією та законом^[39];

Уповноваженого ВРУ з прав людини та його представників. Уповнова­жений ВРУ з прав людини згідно із спеціальним законом^[40] призначається на посаду та звільняється з посади ВРУ (стаття 5), а представники Уповнова­женого призначаються на посаду та звільняються з посади його рішенням.

Якщо узагальнити наведений вище перелік державних органів, керів­ників та/або членів яких залишено поза межами державної служби, то основним критерієм такого рішення стала наявність спеціальних проце­дур (порядків) призначення на відповідну посаду, звільнення з посади та об’єктивна неможливість застосування до них більшості положень Закону «Про державну службу».

Дія Закону не поширюється на:

службовців НБУ. Згідно з частиною другою статті 64 Закону «Про Націо­нальний банк України»^[41], службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій НБУ та займають посади, передба­чені штатним розписом. Необхідно зазначити, що попередньою редакцією статті 64 законопроекту передбачалося, що на службовців НБУ поширюється дія Закону «Про державну службу». Проте у ході розгляду законопроекту представники НБУ запропонували на його працівників не поширювати дію Закону. Очевидно, це зумовлено бажанням уникнути регулювання в усіх аспектах (від питань добору і призначення до умов оплати праці);

депутатів Верховної Ради АР Крим, Голову Ради міністрів АР Крим та його заступників, міністрів АР Крим. Порядок обрання депута­тів Верховної Ради АР Крим, призначення на посаду та звільнення з посади Голови Ради міністрів АР Крим та його заступників, міністрів АР Крим визначається Законом «Про затвердження Конституції Автоном­ної Республіки Крим»^[42], «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим»^[43], «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим»^[44], «Про місцеві вибори»^[45]. Слід зауважити, що Закон України «Про Раду міні­стрів Автономної Республіки Крим», яким передбачено, що посади Голови Ради міністрів АР Крим та його заступників, міністрів АР Крим належать до відповідних категорій посад державних службовців, потребує приведення у відповідність із Законом «Про державну службу»;

депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування. Порядок обрання депутатів місцевих рад, призначення на посаду та звіль­нення з посади посадових осіб місцевого самоврядування регулюється Зако­нами «Про місцеві вибори», «Про місцеве самоврядування в Україні»^[46], «Про службу в органах місцевого самоврядування»^[47], «Про статус депутатів місцевих рад»^[48].

Очевидно, що три останні перераховані групи винятків є значною мірою зайвими, адже згадані суб’єкти владних повноважень не належать до кате­горії «державних органів». Отже, в принципі не потрапляють до сфери дії Закону.

Дія Закону не поширюється на:

суддів. Порядок обрання особи на посаду судді та звільнення з посади визначається Конституцією України, Законом «Про судоустрій і статус суд­дів»^[49] та деякими іншими законодавчими актами;

суддів КСУ. Виокремлення категорії суддів КСУ, на яких не поширю­ється дія Закону, обумовлено прийняттям нового Закону «Про Конституцій­ний Суд України»^[50];

постійного представника КМУ у КСУ. Зазначена посада передбачена у прикінцевих положеннях нового Закону «Про Конституційний Суд України». Зазначеним Законом доповнено статтю 36 Закону «Про Кабінет Міністрів України» частиною другою, згідно з якою інтереси КМУ у КСУ представляє постійний представник КМУ у КСУ.

Слід зауважити, що така посада була і раніше, але рішення щодо її введення приймалося КМУ (постанова від 20 квітня 2005 р. № 314^[51]). Зазна­чена посада була ліквідована згідно з пунктом 2 постанови КМУ від 20 грудня 2010 р. № 1151^[52];

прокурорів. Як зазначено вище, дія Закону поширюється на державних службовців органів прокуратури, крім прокурорів;

працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування. Йдеться про категорію працівників державних органів, які не виконують завдання і функції держави, визначені статтею 1 Закону. Механізм визна­чення таких посад регулюється частиною четвертою коментованої статті. їхня зайнятість регулюється трудовим законодавством.

Дія Закону не поширюється на:

працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності, а також навчаль­них закладів, заснованих державними органами. Йдеться про працівників суб’єктів господарювання, а також бюджетних установ і організацій, зокрема навчальних закладів, які утворені відповідними державними органами згідно з їхніми повноваженнями, визначеними законом. Зазначені працівники також не виконують завдання і функції держави, визначені статтею 1 Закону.

Ураховуючи, що згадані суб’єкти в принципі не належать до категорії «державних органів», то і цей виняток є певною мірою зайвим у Законі. Його наявність виправдана лише потребою в чіткому відмежуванні від регу­лювання у чинному раніше законодавстві, коли окремі посади державної служби вводилися не лише в державних органах;

військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових фор­мувань, утворених відповідно до закону. Непоширення дії Закону на військо­вослужбовців концептуально реалізує принцип поділу державної служби на цивільну та мілітаризовану^[53], правове регулювання якої має визначатися окремими законами. Так, відповідно до статті 2 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу»^[54], військова служба є державною службою особливого характеру. Час проходження військової служби зараховується громадянам до державної служби. Порядок проходження військової служби регулюється зазначеним Законом, спеціальними законами, а також поло­женнями про проходження служби у відповідних військових формуваннях, які затверджуються Президентом України. Крім Збройних Сил, дія Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» поширюється на СБУ, Дер­жавну прикордонну службу, Національну гвардію, Управління державної охорони, Службу зовнішньої розвідки та Державну спеціальну службу транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Варто зауважити, що ряд перелічених органів фактично мають подвійний статус: військового формування та правоохоронного органу спеціального призна­чення (СБУ, Управління державної охорони, Державна прикордонна служба, Національна гвардія);

осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та пра­цівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Такого ж підходу, як до військовослужбовців, дотримано стосовно осіб рядового і начальницького складу, яким присво­юються спеціальні звання. До таких державних органів належать, зокрема, Національна поліція, НАБУ, Державна кримінально-виконавча служба. Порядок проходження служби регулюється спеціальними законами та відпо­відними положеннями.

Певною мірою проблематичним є співвідношення Закону та іншого спе­ціального законодавства, яке, зокрема, регулює проходження служби (або визначає її особливості) в органах доходів і зборів (глава 79 МКУ; розділ XVIII-I ПКУ), адже посадовим особам органів доходів і зборів також присво­юються спеціальні звання (стаття 573 МКУ, стаття 343 ПКУ).

Очевидно, законодавство у цій сфері має і далі розвиватися шляхом повної уніфікації підходів, принаймні для державної служби в усіх органах виконавчої влади.

Дія Закону не поширюється на працівників патронатних служб. Згідно з частиною першою статті 92 Закону, до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови ВРУ, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем’єр-міністра та інших членів КМУ, помічників-консультантів народних депутатів, помічників та наукових консультантів суддів КСУ, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах. Наряду із Законом, порядок утворення та діяльності патронатних служб регулюється також окремими законами, зокрема статтею 47 Закону «Про Кабінет Міністрів України», статтею 12 Закону «Про центральні органи виконавчої влади».

Необхідно зазначити, що раніше згідно із Законом «Про державну службу» 1993 р. працівники патронатних служб мали статус державного службовця. Тому виведення патронатної служби за межі державної служби можна вважати важливим досягненням, що дає змогу максимально чітко і без винятків регулювати відносини, пов’язані зі вступом на державну службу, її проходженням і припиненням.

Таке розмежування двох типів служби є повністю виправданим (деталь­ніше в коментарі до статті 92 Закону).

Дія Закону не поширюється на працівників державних органів, які вико­нують функції з обслуговування.

Частиною четвертою коментованої статті передбачено, що критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджує КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, а перелік посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за поданням керівника державної служби у відповідному органі.

Згідно з постановою КМУ від 6 квітня 2016 р. № 271^[55], критеріями визна­чення переліку посад працівників державних органів, які виконують функ­ції з обслуговування, є зміст і характер виконуваної ними роботи, що в переважній більшості не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з виконанням завдань і функцій держави, визначених частиною першою статті 1 Закону, а також роботи, що пов’язана із створенням належ­них умов для функціонування державного органу, а саме:

комплексним обслуговуванням і ремонтом будинків, реставраційними та будівельно-монтажними роботами;

документальним забезпеченням та діловодством (крім працівників, які опрацьовують документи з обмеженим доступом);

комп’ютерним забезпеченням та впровадженням інформаційних тех­нологій (крім працівників, до компетенції яких належить адміністрування загальнодержавних реєстрів та баз даних, а також забезпечення захисту інформації);

виконанням функцій секретаря і стенографіста, комп’ютерним набором тексту, роботою з копіювальною та розмножувальною технікою, записом і опрацюванням цифрових даних;

веденням архіву та виконанням функцій з бібліотечного обслуговування; матеріально-технічним та господарським забезпеченням.

Водночас не належать до посад працівників, які виконують функції з обслуговування, посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів.

Перелік посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, визначається відповідно до:

документів, а саме регламентів, директив, методичних рекомендацій, посібників, кваліфікаційних характеристик, посадових інструкцій, норматив­них документів, які визначають вимоги до змісту і характеру виконуваної за посадою роботи, вимоги до напряму підготовки (отримання особою професії, спеціальності) та інші вимоги до рівня професійної компетентності осіб, що претендують на зайняття посад працівників державних органів, які викону­ють функції з обслуговування;

проектів організаційно-розпорядчих документів, що відображають струк­туру державних органів, зокрема співвідношення посад державної служби та посад працівників таких органів, які виконують функції з обслуговування.

На виконання вимог Закону та пункту 2 постанови КМУ від 6 квітня 2016 р. № 271 державними органами, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, розроблено та подано НАДС для затвердження переліки посад працівників державних органів, які виконують функції з обслугову­вання, а державними органами, юрисдикція яких поширюється на терито­рію однієї або кількох областей, м. Києва або м. Севастополя, на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, розроблено та подано відповідним територіальним органам НАДС для затвердження переліки посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування.