РОЗДІЛ 5 НЕФОРМАЛІЗОВАНІ КВАЗІДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Разом із джерелами адміністративного права, які мають форму документа, тобто є формалізованими, виокремлюють і неформалізовані джерела (квазідже- рела), в яких також можуть міститися норми адміністративного права^[127].

Державно-офіційні й легалізовані способи вираження та закріплення норм права надають їх змісту загальнообов’язкового юридичного значення. Натомість форми закріплення права, що не визнані державою як офіційні, тобто нефор­малізовані джерела, не є обов’язковими до виконання. Такі джерела, хоча й не містять безпосередньо правових приписів (є дійсними «квазіджерелами»), однак втілюються в разі відсутності конкретної норми та застосування аналогії права (переважно посередності звернення до “the rule of law” чи інших принципів), потреби вирішення складної правозастосовної ситуації (на основі доктриналь- них розробок)^[128].

Виходячи з наведеного визначення джерел сучасного адміністративного права - «такими є загальнообов’язкові правила поведінки, творцем яких є народ, міжнародна спільнота, органи державної та судової влади, які містять адмініст­ративні норми, мають як формалізовану, так і неформалізовану форму та регу­люють відносини, що виникають у процесі організації та здійснення публіч­ного адміністрування»^[129], основним чи то суб’єктом, чи то творцем власне джерел сучасного адміністративного права постає народ, який, на відміну від інших перерахованих суб’єктів, «творить» саме неформалізовані джерела адміністра­тивного права.

До того ж доречно зазначити, що держава є лише другорядним твор­цем права, головним же творцем є сам народ. У такому разі мова йде про норми моралі, традиції, звичаї та правову доктрину. Ці норми підтриму­ються стабільним суспільним порядком у суспільстві, силою звичок і громад­ською думкою та фіксуються у формі різних приписів про те, як слід чинити в кожному конкретного випадку.

У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004)^[132] наголошується, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути наповнені передусім ідеями соціальної спра­ведливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема НОРМИ МОРАЛІ, ТРАДИ­ЦІЇ, ЗВИЧАЇ тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об'єдну­ються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».

Як приклад, категорія «мораль» є центральною у визначенні об'єкта правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП. Відповідно адміністративні органи при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та адміністративний суд під час оскарження таких протоколів користуються природничим його розумінням, згідно з яким мораль є сукупністю суспільно прийнятних стандартів поведінки, спрямованих на забезпечення гідності особистості та соціальної гармонії. Суд підкреслює, що мораль має оціню­ватися на основі об'єктивних критеріїв, а не суб'єктивних оцінок окремих осіб. Для підтвердження порушення моралі потрібні докази, які б свідчили про реальний вплив поведінки особи на громадські стандарти та суспільну гармонію. Мораль як правова категорія вимагає збалансованого підходу між дотриманням суспільних норм та захистом прав і свобод особи.

Для визнання норм моралі, традицій та звичаїв джерелами адміністративного права потрібні такі передумови:

- об’єктивний елемент - їх тривала та загальна практика застосування;

- суб’єктивний елемент - загальна переконаність у тому, що їх застосу­вання є правомірним;

- змістовна визначеність - можливість їх формулювання у вигляді юридич­ної норми^[134].

Приклад із практики адміністративного судочинства щодо врахування «норми традицій». При вирішенні адміністративних справ, пов’язаних із визначенням національної приналежності, суди ґрунтуються на доказах, які підтверджують збереження та передання культурних традицій у родині. Так, дотримання звичаїв, мови, способу життя та інших культурних аспектів розглядаються як вагомі підстави для встановлення або коригування адмініст­ративними органами відповідної інформації в офіційних документах^[135].

Звичай є природним джерелом права, що регулює суспільні відносини в умовах, які не охоплені писаним законодавством. Він ґрунтується на історично усталених засадах, що відображають гуманність, справедливість і суспільну свідомість. Суди та адміністративні органи можуть використовувати звичай як джерело адміністративного права для забезпечення правового регулювання там, де відсутні чіткі нормативно-правові акти. Звичаї сприяють формуванню етичного та цивілізованого підходу до вирішення правових питань, особливо в умовах бойових дій. Їхня сила полягає у здатності доповнювати чинні правові норми, забезпечуючи баланс між правами людини, справедливістю та суспіль­ними інтересами. Як джерело права, звичай підкреслює важливість стабільності, правопорядку та збереження людської гідності за будь-яких обставин^{[136] [137].}

До переліку неформалізованих джерел адміністративного права належить правова доктрина - система основоположних поглядів правознавців, що визна­чають стратегічні перспективи правового розвитку держави, науково обґрун­товують важливі проблеми права з метою більш ефективного їх вирішення, безпосередньо орієнтують на практичну дію та можуть поставати як регуля­тор суспільних відносин^.

Визнання правової доктрини джерелом адміністративного права стало об’єк­тивною потребою, зокрема після набуття чинності КАСУ, який містив чималу кількість абсолютно нових для вітчизняних правозастосовників категорій (адмі­ністративна угода, суб'єкт владних повноважень, публічна служба тощо), що однак потрібно було покладати в основу відповідних судових та/або адміністра­тивних рішень. За відсутності законодавчого тлумачення змісту названих понять суб'єкти правозастосування користувалися правовою доктриною.

Правова доктрина як джерело адміністративного права може застосовува­тися в таких ситуаціях:

- існування прогалин у позитивному праві, оскільки саме правові ідеї є фундаментом права, його основою і мають велике значення для процесу тлумачення права;

- розроблення проєктів нормативних актів та їх ухвалення (затвердження);

- ухвалення рішень Конституційним Судом України;

- обґрунтування судового та/або адміністративного рішення (вживаючи формулювання «відповідно до панівної в науковій літературі думки»)^[138].

Запитання і завдання

1. Обґрунтуйте, чому право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

2. Наведіть приклад використання моралі як додаткового джерела адміністра­тивного права.

3. Розкрийте передумови, за яких норми моралі, традиції та звичаї можуть стати джерелами адміністративного права.

4. Наведіть приклад урахування норм традицій під час захисту національних прав людини і громадянина.

5. З'ясуйте місце й роль правового звичаю для врегулювання суспільних відно­син в умовах російсько-української війни.

6. Розкрийте категорійне розуміння правової доктрини.

7. З'ясуйте ситуації, коли правова доктрина може бути застосована як джерело адміністративного права.