Порядок відшкодування матеріальної шкоди

Обов’язок відшкодування шкоди, завданої державним службовцем є логічним продовженням ст. 8 «Основні обов’язки державного службовця» чинного Закону, абз. 15 якої передбачає, що державні службовців виконують також інші обов’язки.

При цьому слід зазначити, що шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов’язків. Йдеться про те, що державний службовець внаслідок неналежного виконання посадових обов’язків може заподіяти шкоду третій особі, яка також відшкодовується державою. У такому разі, ця шкода також є шкодою, заподіяною державним службовцем державі, і вона підлягає відшкодуванню.

У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини. Основним критерієм відшкодування шкоди у цьому разі є пропорційність розміру шкоди ступеню вини кожного із державних службовців.

Розмір відшкодування може бути зменшено у залежності від ряду обставин. Слід звернути увагу на те, що чинний Закон передбачає примірник перелік таких обставин і, при цьому важливо зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Так, під час визначення розміру відшкодування враховуються:

1) майнове становище державного службовця;

2) співвідношення розміру заподіяної шкоди до його заробітної плати;

3) ризик виникнення шкоди;

4) досвід державної служби;

5) надані державному службовцю накази (розпорядження);

6) інші обставини, у зв’язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необгрунтованим.

Стаття 82 чинного Закону уперше визначає основні положення досудового порядку відшкодування шкоди, завданої державним службовцем державному органові.

1) керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію (тільки письмову пропозицію), в якій зазначаються: а) розмір шкоди; б) порядок і строки відшкодування шкоди; в) обставини, що стали підставою для відшкодування. Таким чином йдеться про добровільне відшкодування шкоди державним службовцем;

2) державний службовець повинен (тобто зобов’язаний) дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.

Пропозиція про добровільне відшкодування шкоди може бути внесена керівником державної державному службовцеві:

а) протягом 3 місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред’явлення вимоги;

б) не пізніше ніж через 3 роки з дня заподіяння шкоди.

Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом 2 тижнів з дня отримання пропозиції. При цьому слід звернути увагу на те, що чинний Закону не передбачає жодних підстав для продовження цього строку, тобто виключається можливість затягування з боку державного службовця часу для надання письмової відповіді.

Підстави для звернення керівника державної служби з позовом до суду для примусового відшкодування є:

1) ненадання письмової відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди;

2) відмови від відшкодування шкоди;

3) невідшкодування шкоди до зазначеного у письмовій пропозиції строку.

Звернення до зарубіжного законодавства свідчить про різні підходи щодо правового регулювання питання відшкодування шкоди, завданої публічними службовцями. На підставі аналізу зарубіжного законодавства слід виокремити декілька підходів щодо правового регулювання майнової відповідальності:

1) Франція: закони про публічну службу не передбачають жодного положення щодо матеріальної відповідальності публічних службовців і вона

389 регулюється іншими законодавчими актами ;

2) Чехія: спеціальний закон про публічну службу визначає, що відповідальність держаних службовців за завдання шкоди регулюється Трудовим кодексом)^{[389] [390];}

3) Болгарія: спеціальний закон про публічного службовця передбачає: а) обов’язок державного службовця щодо відповідальності за шкоду, яку він завдав умисно, або грубою недбалістю щодо держави чи громадян через вчинення неправомірних дій або бездіяльності при або з приводу виконання ним службових обов’язків; б) відповідальність наступає шляхом відшкодування у повному розмірі завданої державним службовцем шкоди відповідно до умов та порядку, передбаченому Трудовим кодексом^[391];

4) Німеччина: спеціальний закон про чиновника передбачає: а) якщо чиновник навмисно або з грубої недбалості порушує покладені на нього обов’язки, то він повинен відшкодувати роботодавцю, завдання якого він виконував, пов’язану з цим шкоду; б) якщо декілька чиновників спільно заподіяли шкоду, о вони відповідають як солідарні боржники; в) вимоги відшкодування втрачають силу за давністю через: 3 роки - з моменту, в який роботодавець отримав відомості про шкоду та про зобов’язану до відшкодування особу; через 10 років - з початку скоєння дії, якщо такі

• • -392

відомості відсутні ;

5) Естонія: спеціальний закон про публічну службу передбачає, що: а) орган, який призначив чиновника на посаду, може звернутися до нього з пропозицією в письмовій формі про відшкодування шкоду у встановленому порядку; б) така пропозиція вноситься протягом 3 місяців з дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про відповідні обставини, але не пізніше, ніж через 3 роки з дня заподіяння шкоди; в) для відповіді чиновнику надається термін тривалістю не менше двох тижнів; г) у разі несвоєчасної відповіді чиновника на пропозицію, відмови від відшкодування чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції терміну, вона

393 відшкодовується примусово адміністративним судом ;

6) Литва: спеціальний закон про публічну службу передбачає, що: а) сума, яку необхідно компенсувати за шкоду, не може перевищувати 6 середніх зарплат публічного службовця; б) рішення про компенсацію шкоди повинно бути прийнято не пізніше одного місяця після виявлення шкоди;

в) частина некомпенсованої шкоди стягується в судовому порядку, при цьому сума стягнення не може перевищувати 20 відсотків зарплати, що виплачується публічному службовцю щомісяця^{[392] [393] [394].}