Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

Сумісництво - це виконання державним службовцем, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час в цьому ж державному органі, або в іншій установі чи організації.

а) перше виконується у позаробочий час, друге - у робочий час;

б) перше може виконуватися як в тому ж самому державному органі, так і в іншій установі чи організації, друге - тільки в тому ж самому органі;

в) для першого у чинному законодавстві передбачаються обмеження і заборони (кількість годин у позаробочий час, кількість голин на рік тощо), для другого - обмежень і заборон немає.

Державним службовцям забороняється:

1. Займатися іншою оплачуваною (окрім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Інша оплачувана діяльність, у контексті чинного Закону, - це будь-яка діяльність, за яку особа отримує заробітну плату, окрім: викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту. Таким чином, державному службовцю дозволяється займатися такими видами діяльності, як:

а) наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (п.

б) викладацька діяльність - це діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору (п. 4. ч.1 ст. 1)^[249];

в) творча діяльність - індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність (абз. 4 ст. 1)^[250]. Отже, у наведеній дефініції визначальним є поняття «твір, що має культурну цінність». При цьому Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» не надає визначення як цього поняття, так і переліку об’єктів, що становлять його зміст. Звернення до ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» дає підстави зазначити, що Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори;

г) медична практика - це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (абз.

д) інструкторська та суддівська практика із спорту. Насамперед слід зазначити, що чинне законодавство України не передбачає нормативного визначення цих понять. Звернення до їх доктринального визначення надає можливість зазначити, що: суддівська практика зі спорту - це професійна діяльність спортивного судді, спрямована на забезпечення дотримання правил спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також достовірності зафіксованих результатів; інструкторська практика зі спорту - це професійна діяльність фізичної особи, яка має спеціальні знання та навички у сфері фізичної культури і спорту та безпосередньо здійснює фізичне виховання спортсменів у процесі їх спортивної підготовки, інших фізичних осіб у процесі проведення фізкультурно-оздоровчої, спортивно-масової роботи, проведення інших заходів, необхідних для спортивної підготовки спортсменів (команд спортсменів), а також здійснення керівництва тренувальною і(чи) змагальною роботою спортсменів (команд спортсменів)^[252].

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК). При цьому важливо звернути увагу на те, що в Законах «Про запобігання корупції» і чинному Законі використовується поняття «підприємницька діяльність», а в ГК України - поняття «підприємництво».

Іншими словами: чи спрямованість на отримання прибутку є неодмінною властивістю підприємницької діяльності, чи достатньо й однієї лише спрямованості на досягнення «економічних і соціальних результатів» (змоделювати які можна і поза «прибутком»)? Аналіз спеціалізованої господарсько-правової літератури дозволяє констатувати справедливість першої із альтернатив. Так, коментуючи положення ГК України, науковці зазвичай наголошують, що спрямування на отримання прибутку - основна ознака підприємництва, оскільки вона визначає безпосередньо мету, задля якої здійснюється така діяльність (залишаючи осторонь, названу першою у ст. 42 ГК України, складову мети - націленість на «досягнення економічних і соціальних результатів»); інші фахівці хоча й і враховують обидва елементи нормативно зафіксованої мети підприємництва, але зміщують основний акцент також на прибуток, характеризуючи підприємницьку діяльність через її «спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і соціальних результатів»^[253]. Таким чином слід зазначити, що: а) спрямованість та отримання прибутку є неодмінною і достатньою ознакою мети підприємницької діяльності (економічні і соціальні результати є суміжною та одночасною характеристикою цілі, виступають одним із ефектів прибутку, можуть мати прояв в окремих наслідках підприємництва, але не потребують самостійного встановлення; мінімум, для цілей антикорупційного законодавства); б) одержання прибутку є ключовою ознакою мети підприємництва, як бажаної кінцевої точки цього процесу, як результату, до якого прагне особа, займаючись відповідною активністю; в) відсутність прибутку в конкретний момент часу не свідчить однозначно про непідприємницький характер діяльності; головне - це спрямованість останньої на отримання прибутку, а тому недосягнення бажаної мети жодним чином не нівелює підприємницької природи відповідної активності.

2. Входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Заборона щодо входження до складу правління інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку не є абсолютною і державному службовцю дозволяється входити до їх складу, якщо: а) здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі; б) представляють інтереси держави в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації. При цьому важливо відмітити, що таке входження не є самостійним і потребує відповідного дозволу відповідного державного органу. Слід мати на увазі, що державному службовцю не забороняється брати участь у загальних зборах підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини, абз. 2 п. 2 рішення)^[254]. Стосовно інших понять, що становлять це обмеження, слід зазначити:

1) підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку,

передбаченому ГК та іншими законами. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: а) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); б) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); в) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; г) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

д) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);

2) господарське товариство - це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Правовий статус органів управління господарським товариством визначається ГК, ЦК, Законами: «Про господарські товариства» ^[255], «Про акціонерні товариства» ^[256], «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»^[257] тощо;

3) наглядова рада (спостережна рада) може створюватися в товаристві з числа акціонерів, для представлення інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу. В роботі наглядової ради товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення наглядової ради акціонерного товариства обов’язкове. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на наглядову раду акціонерного товариства може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії;

4) виконавчий орган підприємства (організації) здійснює керівництво його поточною діяльністю, організовує виконання рішень загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, діє від імені підприємства (організації). Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників (акціонерів) господарського товариства, які є носіями корпоративних прав^[258] (абз. 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини). Виконавчий орган підприємства (організації) може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор) (ч. 2 ст. 161 ЦК);

5.3.2.6) голова правління товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь- який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів. Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах;

5) ревізійна комісія товариства створюється для здійснення контролю за його фінансово-господарською діяльністю з числа акціонерів. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, наглядової ради товариства та інші посадові особи. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно із

статутом товариства. Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, наглядової ради акціонерного товариства, з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів.

Важливо зазначити, що обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності не поширюються на депутатів Верховної Ради АРК, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови ВРУ, Першого заступника Голови ВРУ та заступника Голови ВРУ, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у ВРУ.

8.14.