Стаття 1

1. Для цілей цієї Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи ви­знання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступа­ють як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.

2. Ця стаття не завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування.

1. Поняття «катування» може мати різний зміст, різне напов­нення - залежно від мети його визначення.

Як зазначалося вище, у Декларації про захист усіх осіб від кату­вання та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання, /давалось дещо інше визначення катування. Так само відрізняється і визначення катування, що міститься у ст. 127 Кримінального кодексу України (далі - КК).

У цій Конвенції термін «катування» визначається, як вказано в її ст. 1, «для цілей цієї Конвенції». Такими цілями є, зокрема, визна­чити обов'язки держав-сторін у контексті запобігання і протидії катуванню (див. статті 2, 3 і далі). Якщо той чи інший міжнародний договір у цій сфері має інші цілі, то і поняття «катування» у ньому може бути визначене інакше, у т. ч. більш широко; те саме стосу­ється внутрішнього законодавства держав-сторін Конвенції (див.

ч. 2 ст. 1).

Відповідно до цієї Конвенції не визнається катуванням, зокре­ма здійснення стосовно людини без її вільної згоди медичних чи наукових дослідів, хоча воно і заборонене Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.

2. Поняття «катування» відповідно до цієї Конвенції визначаєть­ся за допомогою сукупності об’єктивних та суб’єктивних ознак, що характеризують діяння, спеціального суб’єкта його вчинення, форму вини та мету, яку переслідує винний.

3. Основний безпосередній об’єкт посягання при катуванні альтернативний - залежно від форми діяння ним може бути здо­ров’я та воля людини (коли заподіюється і фізичний біль, і моральні страждання) або ж тільки воля людини (коли заподіюються тільки моральні страждання).

При цьому потерпілим (жертвою) може бути будь-яка особа, тобто людина.

Отже, з об’єктивної сторони катування передбачає заподі­яння у будь-який спосіб:

- сильного болю або

- фізичного чи морального (точніше було б казати - психо­логічного) страждання.

Як з об’єктивної, так і з суб’єктивної сторін такі біль або страж­дання не будуть вважатися катуванням, якщо вони: а) виникають внаслідок лише законних санкцій; б) невіддільні від цих санкцій;

в) спричиняються законними санкціями випадково.

Так, особі може бути спричинено біль під час її законного за­тримання уповноваженими особами (у тому числі пов’язаного із нанесенням ударів, примушуванням лежати на землі, одяганням наручників тощо) або фізичні і психологічні страждання - під час законного тримання в слідчому ізоляторі чи інших місцях несвободи, які, звісно, мало чим нагадують санаторій.

4. З суб’єктивної сторони катування не може бути вчинене через необережність - це завжди умисна дія. Заподіяні особі че­рез недбалість або злочинну самовпевненість сильний біль або страждання, за певних умов, також можуть потягнути кримінальну відповідальність, але вони не можуть розглядатися як катування, а тому не тягнуть за собою правових наслідків, передбачених цією Конвенцією.

Крім того, навіть і умисні дії, що полягають у спричиненні сильного болю або страждання, не завжди є катуванням. Для того, щоб вони могли бути визнані катуванням, необхідно, щоб винна особа, застосовуючи їх, переслідувала одну з таких цілей:

- отримати від жертви або від третьої особи відомості;

- отримати від жертви або від третьої особи визнання;

- покарати жертву за дії, які вчинила вона або третя особа;

- покарати жертву за дії, у вчиненні яких вона підозрюється;

- залякати жертву;

- примусити жертву або третю особу [до певної поведінки];

- здійснити дискримінацію будь-якого виду.

5. Нарешті, згідно з Конвенцією, навіть якщо сильний біль чи відповідне страждання застосовані з однією із перелічених вище цілей, вони все ще можуть бути не визнані катуванням, якщо їх вчинено без жодної участі офіційної особи.

Отже, катуванням визнається лише відповідне діяння, вчинене одним з таких суб’єктів:

1) державною посадовою особою;

2) іншою особою, яка виступає як офіційна особа;

3) іншою особою, яка діє з підбурювання офіційної особи, чи з її відома, чи за її мовчазної згоди.

6. Катування, як воно визначене у Конвенції, відрізняється від катування, як воно визначене у ст. 127 КК України, за кількома ознаками (див. табл. 1).

Таблиця 1. Відмінність катування, передбаченого Кон­венцією, від катування, як воно визначене у ст. 127 КК України

Слід зазначити, що стосовно поняття «катування» український законодавець проявляє непослідовність: в різний час це поняття у статті 127 КК України визначалось по-різному.

Початкова редакція була такою:

«Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чиморального страждання шляхом нанесення побоїв,мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п ’ятироків.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».

Згідно із Законом від 12 січня 2005 року № 2322-IV, статтю було викладено у новій редакції:

«Стаття 127- Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чиморального страждання шляхам ін^анее^с^іпсі побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать 'їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покаратиза його дії,які він скоїв або у ско­єнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб^[72] -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівниками правоохоронних органів, -

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ят­надцяти років.

4 Дії, передбачені частиною третьою цієї статті,якщо вони призвели до загибелі людини, -

караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі».

Відповідно до Закону від 15 квітня 2008 року № 270-VI, редакцію статті було змінено утретє і вона набула такого вигляду:

«Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чимаральнага страждання шляхам нанесення побоїв,мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, ско­єні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого служ­бового становища, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років».

Згідно із Законом від 5 листопада 2009 року № 1707-VI, слова «службовою особою з використанням свого службового стано­вища» було вилучено, замість них додано інші слова - «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості», а також поси­лено санкцію частини 2 статті 127 - передбачено позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.