Покарання у виді обмеження волі

Обмеження волі — це основний вид покарання, який законодав­цем розглядається, як такий, що не пов’язаний з ізоляцією засуджено­го від суспільства. Стаття 61 КК визначає, що обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Але ця теза доволі часто стає об’єктом критики з боку вчених, фах­івців, правозахисників та працівників правоохоронних органів. Відо­мо, що цей вид покарання відбувають в спеціальних установах — ви­правних центрах. На сьогодні їх нараховується 24. Майже всі виправні центри, які існують в Україні, створені на базі, так званих, колоній-по- селень, які будувалися і існували в радянські часи. В цих колоніях за­суджені відбували покарання у виді позбавлення волі. Тому здається дуже сумнівною можливість організувати процес виконання і відбу­вання покарання не пов’язаного з ізоляцією від суспільства всередині установ, які пристосовані для відбування позбавлення волі, тобто по­карання безпосередньо пов’язаного з ізоляцією від суспільства.

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-тери­торіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня зобов’язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених. Управління Державної пені­тенціарної служби України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, а також до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Строк покарання у виді обмеження волі встановлюється в діапа­зоні від одного до п’яти років. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі. Це важливе положення, оскільки воно вказує на атрибутивну ознаку обмеження волі, — реальність цього покарання, тобто те, що процес виконання-відбування обмеження волі починає здійснюватися з мо­менту фактичного виникнення правовідносин. У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72 КК України, зараховується час попереднього ув’язнення під вартою, а також час слідування під вар­тою до виправного центру.

Каральні властивості обмеження волі полягають у покладенні на засудженого обов’язку працювати, й утриманні його в кримінально- виконавчій установі. Крім того обмежуються права засудженого на вільне пересування, розпорядження власним часом, вільне обран­ня виду діяльності та кола спілкування і інші права, безпосередньо пов’язані з обсягом можливостей вільної особи.

4.