§ 4. Змішаний (гібридний) тип правових систем

До змішаного типу правових систем відносять законодавство скандинавських країн та країн Балтії, яке розвивалося під впливом континентального та англосаксонського права, а також латиноамери­канську правову сім’ю, на розвиток якої істотний вплив справило іс­панське цивільне та американське конституційне право.

Здавалося б, країни Північної Європи та Латинської Америки, знаходячись у різних частинах світу, не могли розвиватися однотип­но. Однак, незалежно одне від одного, північноєвропейське і латино­американське право сформувалися під впливом рецепції деяких еле­ментів одних і тих самих типів правових систем — континентальної та загального права. І хоча сприйняття іноземного елемента лягало на національний ґрунт, який був і є досить неоднорідним у скандинав­ських і латиноамериканських країнах, їх правові системи мають бага­то спільного. Однак при схожих спільних рисах кожна з груп зберігає свої особливості.

Об’єднання правових систем скандинавських країн в одну гру­пу обумовлено спільністю їх ґенези і сучасного розвитку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Ця група правових систем не зазнала глибокого впливу римського права, на відміну від країн романо-германського права. Вона зазнала його лише частково — так само, як і впливу торго­вельних звичаїв міст-держав німецького узбережжя Балтики за часів Середньовіччя. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим — через континентальне право.

Основи єдності в нормах скандинавських країн закладені ще в ХІІ ст. Тісні політичні, економічні та культурні зв’язки північноєв- ропейських країн справили істотний вплив на формування єдиного скандинавського права. У середні віки три королівства — Данія, Нор­вегія і Швеція — створили єдиний союз, закріплений Кальмарською унією 1397 р., який проіснував до 1523 р. І в подальшому зв’язки цих держав не переривалися, що сприяло виробленню спільних рис їх правових систем.

Більш складний історичний шлях пройшла Фінляндія. Будучи завойованою Швецією в ХІІ-ХІІІ ст., вона перебувала у її складі до 1809 року. Після російсько-шведської війни Фінляндія відійшла до Росії, перетворившись на її автономну одиницю. Таке становище Фінляндії деякою мірою дозволило їй зберегти самобутню правову систему, а після набуття незалежності в 1918 році відновити перерва­ні відносини зі Швецією.

Вплив правової системи Данії прослідковується в Норвегії та Іс­ландії, тому що з кінця XIV ст. і впродовж наступних 400 років дат­ська королівська династія централізовано правила в цих трьох держа­вах. У 1814 році Данія змушена була поступитися Норвегією Швеції. У 1906 році Норвегія спромоглася набути статусу повної автономії. Ісландія була проголошена незалежною державою в 1918 році, але за­лишалася в унії з монархічною Данією до 1944 року.

У XVII-XVIII ст.

Спільність державно-правових коренів скандинавських країн, розвиток культурних зв’язків, одне історичне минуле послужили під­ставою для єдності джерел права, системи права і системи законодав­ства, уніфікації скандинавського права.

Основними джерелами скандинавського права є закони та під- законні акти, що мають найвищу юридичну силу, правовий звичай, що визнається допоміжним джерелом права і застосовується здебіль­шого у сфері торгового і морського права, судовий прецедент, що є важливим джерелом права і не завжди допоміжним, особливо у сфері цивільно-правових відносин, позаяк деякі правові інститути цивіль­ного обороту та цивільних правопорушень законодавчо не врегульо­вано. Однак, на відміну від англійського прецедентного права, судо­ві рішення у скандинавських країнах формулюються конкретно і не виступають як загальні, жорсткі та суворі правила, розраховані на їх безумовне застосування в наступних аналогічних справах. Ще одним джерелом скандинавського права є принципи права, що використо­вуються при розгляді конкретної юридичної справи. Так, в Ісландії суддя при винесенні рішення у справі керується власною правосвідо­містю, принципами справедливості і гуманізму. На джерелах сканди­навського права позначився вплив германського права. Він був осо­бливо значним між двома світовими війнами ХХ ст.

Схожість правових систем латиноамериканських держав обу­мовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і розвитку під впливом континентального права Європи, спільністю основного юридичного джерела права — нормативно-правового акта і принци­пів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйняттям аме­риканського конституційного права.

Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Португалії, тому в своєму історичному розвитку зазнали значного впливу їхніх правових систем. На цей час правові системи латиноамериканських країн близькі до романської групи континентального права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн формувалося під сильним впливом правової системи США. Демократична Конституція Спо­лучених Штатів стала точкою відліку для конституційного розвитку більшості країн Латинської Америки.

Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві мо­делі права — романську (в галузі приватного права) і американську (в галузі публічного права).