§1. Теоретичні засади буржуазного кримінального права

Становлення й розвиток сучасного кримінального і кримінально-процесуального права значною мірою здійснювалося під упливом ідей епохи західноєвропейського Просвітництва, лібералізму, які зумовили появу нових теорій кримінального права: просвітницько-гуманістичної теорії, класичної та соціологічної шкіл кримінального права.

1.1. Просвітницько-гуманістична теорія кримінального права

Початок цієї теорії поклали такі відомі просвітителі й гуманісти: Ш. Монтеск’є, Ч. Беккаріа, Вольтер. Ш. Монтеск’є у трактатах «Перські листи», «Про дух законів» критикував невиправдану жорстокість феодального кримінального права, вважаючи за необхідне законодавчо обмежити коло кримінально караних діянь, чинених у релігійній сфері. На його думку, страх покарання (навіть такого, як спалювання на багатті) не є ефективним засобом запобігання злочинів. «Вдумайтесь у причину будь-якої розбещеності, і ви побачите, що вона походить від безкарності злочинів, а не від слабкості покарань», тому невідворотність покарання (а не його жорстокість) є ефективним засобом попередження злочинів» .

Подальший розвиток ідеї Монтеск’є одержали у працях Ч. Беккаріа (1738— 1794 рр.) — італійського просвітителя, юриста, автора трактату «Про злочини і покарання» (1764 р.), який зробив значний внесок у гуманізацію кримінального права. Систематизувавши кримінально-правові погляди своїх попередників і висловивши ряд нових ідей, Беккаріа визначив перспективи деяких сфер правової науки, вказав шляхи вдосконалення кримінального законодавства. Він чітко сформулював найважливіші принципи кримінального права:

• покарання за злочини можуть бути встановлені тільки законом;

• суддя не може, навіть під приводом ревного служіння суспільному благу, збільшувати міру встановленого в законі покарання;

• суворість покарання має залежати від тяжкості злочину.

• цілями покарання має бути не кара, не відплата, а прагнення перешкодити винному знову нанести шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж.

Питання про страту також досить докладно досліджувалося в трактаті. «Страта марна, — писав Беккаріа, — оскільки дає людям приклад жорстокості»[131] [132]. Мислитель пропонує замінити страту довічною каторгою, вважаючи це покарання, по-перше, більш гуманним, а по-друге, більш ефективним з погляду загальної превенції.

Вольтер, так само як Монтеск’є і Беккаріа, дотримувався гуманістичного підходу до кримінального права. Дві його роботи («Коментар до книги про злочини і покарання» і «Нагорода за справедливість і гуманізм») присвячені питанням попередження злочинності, спі- вмірності злочину й покарання, неефективності застосування страти як покарання. Він був одним з перших, хто торкнувся проблеми стимулів та обмежень у кримінальному праві.

Отже, основні положення просвітницько-гуманістичної теорії кримінального права можна звести до таких положень:

• необхідно мінімізувати застосування страти (особливо в таких жорстоких формах, як колесування і спалення на багатті);

• злочинність і караність діянь мають бути встановлені законом;

• релігійні злочини не повинні бути карані або, принаймні, карані жорстоко;

• суворість покарання повинна залежати від тяжкості скоєного злочину;

• ціль покарання полягає не у відплаті за злочин, а в загальній і приватній превенції.

Положення цієї теорії вплинули як на юридичну науку, так і на практику. Після

Французької революції у країнах Західної Європи виникають цілісні системи кримінально-правових догм — школи кримінального права. Серед них найбільш відомими є класична та антрополого-соціологічна школи кримінального права.

1.2.