§ 5. Типологія держав

Перші спроби раціональної типологізації держави були здійснені ще Аристотелем, який вважав, що основним критерієм розмежування держав є кількість людей, що правлять у державі, їх майновий стан і мета, яку вони перед собою ставлять.

Ганс Кельзен в основу типології держав покладав ідею політичної свободи. Він виділяв два типи держав: демократичні і авторитарні. Людвіг Гумплович класифікував держави в залежності від розміру їх територій і кількості населення.

Типологія держав передбачає теоретичний поділ усіх держав, що існували в минулому і існують натепер, на окремі типи, з метою ви­значення тих соціальних спільнот, чиї права та інтереси виражали і реалізовували держави, об’єднані у даний тип.

Тип держави — це сукупність держав, яким притаманні спільні загальні риси, що знаходять свій прояв у єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на тотожних за своїм соціально- економічним змістом суспільних відносинах, на однаковому поєд­нанні загальносоціального і вузькокласового аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку і ступені науково- технічного прогресу.

Отже, тип держави характеризується:

— елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

— системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

— системою методів і засобів, що застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності, на яких ґрунтується;

— реальним загальносоціальним змістом політики держави, міс­цем останньої у суспільстві;

— рівнем культурно-духовного розвитку суспільства в цілому і особи зокрема.

Виділяють два підходи до типології держав: а) формаційний;

б) цивілізаційний.

Формаційний підхід ґрунтується на марксистському вченні про зміну пов’язаних з типом виробничих відносин суспільно-еконо­мічних формацій, кожній із яких відповідає свій історичний тип держави. Відповідно до типу суспільно-економічної формації розріз­няють три основні типи держав: 1) рабовласницький; 2) феодальний;

3) буржуазний.

Формація — це історичний тип суспільства, що ґрунтуєть­ся на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно- економічної формації до іншої відбувається в результаті зміни таких, що вичерпали себе, типів виробничих відносин і заміни їх новим еко­номічним устроєм.

Поняття історичного типу суспільства пов’язується із встанов­ленням закономірної залежності класової сутності держави від ха­рактеру економічних відносин, що домінують у суспільстві на пев­ному етапі його розвитку. Історичний тип держави відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену па­нуванням даного типу власності на засоби виробництва.

За такого підходу держава набуває суто класової визначеності, виступаючи в якості диктатури панівного соціального класу. Слід за­уважити, що окрім трьох основних типів експлуататорських держав К. Маркс, Ф. Енгельс та В. Ленін виділяли ще один, неексплуататор- ський тип держави, а саме — соціалістичну державу, яка у найближ­чій історичній перспективі мала трансформуватися в громадське ко­муністичне самоврядування. Соціалістична держава розглядалася як антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для ото­тожнення прогресивних та регресивних моделей соціалізму, а також недостовірних трактувань сутності комуністичної формації.

Інший науковий підхід до типології держав — цивілізаційний — покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивіліза­ція», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу до типології держав (Дж.

Однак, на думку багатьох вчених, категорія «цивілізація» є більш аморфною. За допомогою цивілізаційного підходу є можливість по­яснити багатоваріантність історичного розвитку. Тойнбі зазначав, що саме культурний елемент являє собою душу, кров і плоть цивілізації. Він виділяє єгипетську, китайську, іранську, сирійську, західну, пра­вославну, арабську цивілізації.

З позиції цивілізаційного підходу держава слугує одним з най­важливіших факторів духовного розвитку суспільства, джерелом єд­нання всіх людей на основі морально-духовних цінностей.

Сьогодні наукова концепція цивілізаційного підходу до типології держав нараховує 21 цивілізацію, серед яких виділяють цивілізації первинні та вторинні.

До первинних цивілізацій належать держави: давньосхідна (Єги­пет, Персія, Вавилон); еллінська (Спарта, Афіни); римська; середньо­вічна.

Для первинних цивілізацій характерна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і соціально-економічне життя суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій насьогодні збереглися лише ті, що спромо­глися послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах суспільної діяльності (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська).

До вторинних цивілізацій належать держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки, а також сучасні держави.

Вторинні цивілізації виникли на основі відмінності, що позна­чилася між світським і релігійним життям суспільства. Влада вже не була такою всемогутньою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античнос­ті, тяжіє до ринкововласницького ладу, громадянського суспільства і організації держави на правових засадах. Держави Нового Світу пе­рейняли і розвили цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через лю­дину, через сукупність пануючих у даний історичний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дає змогу побачити в дер­жаві не лише інструмент політичного панування експлуататорських класів, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Зауважимо, що ані формаційний, ані цивілізаційний підхід не да­ють повної характеристики історичного розвитку держави. Перший дещо переоцінює роль класово-економічного аспекту у цьому роз­витку, а другий нерідко недооцінює соціально-економічний фактор. Тож кожен з них аналізує державу з великою часткою суб’єктивізму, що не дає змоги оцінити історичний розвиток держави з об’єктивної точки зору. Формаційний та цивілізаційний підходи класифікують держави з огляду на два основні складники, проте останній значною мірою тяжіє до типології суспільства, аніж типології держави, оскіль­ки змальовує її розвиток через низку суспільних зв’язків, акцентуючи увагу на тому, що людина — це перш за все конкретна духовно збага­чена особистість, а не класово-знеособлений індивід, характеризуючи не лише історичне протистояння соціальних спільнот суспільства, а й сферу їх взаємодії, що ґрунтується на основі загальнолюдських цін­ностей.

Слід також відзначити, що класифікація держав за типами може бути здійснена за низкою інших критеріїв, зокрема:

1. Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:

а) правові: держави, в яких панує режим конституційної за­конності;

б) неправові: держави, в яких домінує беззаконня.

2. Типи держав за способом набуття влади:

а) легітимні: набуття влади визнано законним з боку населен­ня країни і міжнародного співтовариства;

б) нелегітимні, але існуючі де-факто: набуття влади здійснено незаконним шляхом.

3. Типи держав за їх ставленням до релігії:

а) світські: всі релігійні організації відокремлені від держави і не можуть виконувати жодних політичних або юридичних функцій; держава та її органи не мають права контролювати ставлення своїх громадян до релігії; державне втручання у внутрішню діяльність церкви неможливе, так само, як не­можливе втручання релігійних конфесій у діяльність дер­жави (більшість демократичних держав);

б) клерикальні: певна релігія визнається як офіційна і має ста­тус державної релігії; в такій державі за церквою визнається широке коло прав, вона отримує певні фінансові субсидії, приймає участь у політичному житті, здійснює контроль за вихованням і навчанням дітей (Норвегія, Данія тощо);

в) теократичні: державна влада належить церкві, релігійні норми складають основу законодавства і регулюють усі сфе­ри суспільного життя; в такій державі глава держави є одно­часно релігійним діячем, а то й духовним лідером суспіль­ства (Іран, Пакистан, Саудівська Аравія, Марокко тощо);

г) атеїстичні: всі релігійні організації переслідуються владою, вони знаходяться під жорстким контролем, встановлено за­борону на проведення релігійних обрядів в громадських місцях (СРСР, деякі сучасні соціалістичні держави).

Запитання для самоконтролю

1. Що таке держава? У яких основних вимірах розглядає її поняття су­часна юридична наука?

2. Які ознаки держави Вам відомі? Які з них є обов’язковими, а які — ні, і чому?

3. Розкрийте поняття суверенітету. Які його види Ви знаєте?

4. В чому полягають сутність і соціальне призначення держави?

5. Що таке влада? В чому полягає особливість державної влади порів­няно з іншими її видами?

6. Розкрийте зміст поняття «тип держави». Які підходи до типології держав Вам відомі? В чому полягає їх суть?