Соціальна цінність, функції, принципи права

Як одне з найважливіших надбань людства право необхідно сприймати крізь призму його соціальної цінності. Для сучасного сус­пільства право являє собою фундаментальну цінність, оскільки фак­тично виступає гарантією збереження й розвитку людської цивіліза­ції.

Ціннісний вимір права має багато аспектів. Зокрема, право мож­на розглядати з позицій власної цінності як втілення ідей свободи, справедливості, рівності, толерантності, гуманізму, які становлять його глибинний зміст.

Інструментальна цінність права полягає передусім у тому, що право є універсальним загальновизнаним засобом встановлення і за­безпечення суспільно необхідного порядку, охорони соціальних цін­ностей, розв’язання соціальних конфліктів різного масштабу, дотри­мання балансу суспільних та особистих інтересів, а також власне механізмом реалізації цих інтересів.

Право, крім того, має історико-культурну цінність як не­від’ємний компонент світової культури і результат еволюції людини в процесі боротьби за свободу, рівність і справедливість.

Соціальна роль і призначення права розкриваються в його функці­ях, а фундаментальні основи формування і дії права - в його принципах.

Функції права - це основні напрями впливу права на суспільне життя, в яких виражається його соціальне призначення.

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні функції права. На загальносоціальному рівні право впливає на суспільну сві­домість, формуючи ціннісні орієнтири, створюючи певний вимір со­ціальної взаємодії, в якому можливе, належне й заборонене в людсь­ких вчинках знаходять своє чітке окреслення. Спеціально-юридичні функції відображають вплив права безпосередньо на суспільні відно­сини, поведінку людей. В особливостях цього впливу, що здійсню­ється тільки правовими засобами, розкриваються унікальні регулятивні властивості права, не притаманні іншим соціальним регуляторам.

Загальносоціальні функції права:

• гуманістична - право створює в суспільному середовищі атмос­феру поваги до життя й гідності людини, підґрунтя для розвитку особистості; виступає провідником моральних засад суспільства;

• організаційна - право забезпечує співіснування окремих людей, їхніх об'єднань, народів і держав, сприяє знаходженню суспільного компромісу та рівності всіх у своїх соціальних можливостях, ство­рює організаційні умови для забезпечення індивідуальних потреб кожного і суспільства в цілому;

• комунікативна - право виступає засобом встановлення специфіч­них, урегульованих, передбачуваних, контрольованих, охоронюва- них, формалізованих зв'язків між людьми, що ґрунтуються на пра­вових нормах;

• пізнавальна (гносеологічна) - через право, правові вимоги і проце­дури, принципи та ідеали людина отримує знання про найвищі за­гальнолюдські цінності - справедливість, свободу, рівність, а та­кож організацію суспільного життя, яка дозволяє їх втілювати;

• виховна - право впливає на свідомість людини, формуючи стимули активної правомірної поведінки, прагнення вирішувати суспільні проблеми правовими шляхами, утверджуючи верховенство права як фундаментальну засаду існування сучасного суспільства;

• інформаційна - право інформує людину про варіанти соціально значущої поведінки, реакцію суспільства на таку поведінку, соціа­льно припустимі шляхи задоволення власних потреб та інтересів;

• оціночна - право виступає критерієм можливого, обов'язкового, забороненого в суспільних відносинах, дозволяє достатньо чітко визначати наслідки юридично значущих вчинків людини;

• безпекова - право є механізмом і, водночас, певним середовищем, природні властивості якого забезпечують подолання різноманітних соціальних конфліктів, суперечностей, протистоянь, сприяють за- гальносоціальному зростанню і розвитку кожної людини.

Спеціально-юридичні функції права:

• регулятивна - полягає в упорядкуванні суспільних відносин шля­хом встановлення правил соціально корисної або припустимої (правомірної) поведінки:

- регулятивно-статична - право закріплює вже сформовані суспі­льством відносини правовими засобами, тобто як правовідносини;

- регулятивно-динамічна - право спонукає до формування й роз­витку необхідних для суспільства відносин, створюючи та удо­сконалюючи їхні правові моделі;

• охоронна - полягає в забороні соціально шкідливої або небезпеч­ної (протиправної) поведінки та забезпеченні непорушності урегу­льованих правом суспільних відносин, основним засобом чого є юридична відповідальність:

- відновлювальна - за допомогою права порушені суспільні відно­сини (порушені права), якщо це можливо, повертаються до попе­реднього непорушеного стану (повернення у власність, позбав­лення неналежного права), а у разі неможливості їхнього повного відновлення - здійснюється компенсація або відшкоду-вання втрат;

- примусова - психологічний або фізичний вплив, що здійснюється спеціальними правовими засобами, з метою приведення неналежної поведінки людей відповідно до вимог правових норм;

- карна - право передбачає варіанти справедливої реакції на по­рушення встановлених правовими нормами правил поведінки, що виражається в негативних для порушника наслідках (позбав­лення волі, конфіскація майна, штрафування тощо).

Принципи права - це фундаментальні правові ідеї, вихідні по­ложення, постулати, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Принципи права виступають своєрідним глибинним базисом не тільки окремих норм, інститутів і галузей права, а й правової систе- ми^[17] в цілому. Вони служать основним орієнтиром для правотворчої, правозастосовної, правоохоронної діяльності. Маючи загальноо­бов’язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрі­шньої єдності і взаємодії всіх елементів правової системи.

Принципи права притаманні будь-якій правовій системі. Як правило, вони знаходять закріплення в текстах основних правових документів та виступають стрижнем змісту правових норм. Прикла­дом безпосереднього відображення правових принципів у законодав­стві є проголошення конституціями багатьох держав принципів суве­ренітету, народовладдя, рівності всіх перед законом і судом тощо.

Виділяють загальнолюдські принципи права і принципи права на­ціональних правових систем (правових сімей^[18]).

Загальнолюдські принципи є результатом еволюції права як соці­ального регулятора, правовим виразом найвищих соціальних ціннос­тей, тому вони становлять незмінний у часі і просторі фундамент права, незалежний від типу правової системи, структури системи пра­ва, засобів правового регулювання тощо.

Загальнолюдські (універсальні) принципи права:

• гуманізм;

• справедливість;

• загальна рівність;

• пріоритет прав людини;

• верховенство права;

• демократизм.

Серед загальнолюдських принципів права можна виділити окре­му групу сформованих ще античною римською юриспруденцією принципів, що відображають аксіоматичні основи досягнення спра­ведливості в процесі юридичного вирішення суспільних проблем:

- нікого не можна карати безвинно;

- не можна бути суддею у власній справі або створювати для се­бе право;

- ніхто не зобов’язаний звинувачувати себе;

- умисел не карається;

- незнання закону не звільняє від відповідальності;

- закон зворотної сили не має;

- без вказівки в законі немає ні правопорушення, ні покарання за нього;

- за правопорушення й завдану ним шкоду відповідає особисто правопорушник тощо.

Принципи права національної правової системи відображають основи побудови і функціонування системи правового регулювання в певних державних та територіальних межах. За своєю суттю ці прин­ципи відповідають загальнолюдським принципам права. Вони є їхнім продовженням, деталізацією мовою права, юридичних понять і конс­трукцій, правових засобів тієї чи іншої правової системи.

Принципи права національної (конкретної)

правової системи:

• загальні (загальноправові) - зумовлюють усі компоненти правової системи, будучи значною мірою спільними і для різних правових систем (законність, верховенство закону в системі нормативно- правових актів, незалежність правосуддя, взаємна відповідальність держави й особи, узгодженість норм права, рівноправність різних форм власності тощо);

• міжгалузеві - становлять основу кількох споріднених галузей пра­ва (зокрема гласність судочинства - у кримінальному і цивільному процесах; принцип свободи договору - у цивільному, господарсь­кому, банківському праві; матеріальна відповідальність - у цивіль­ному, трудовому, фінансовому праві тощо);

• галузеві - притаманні одній галузі права (диспозитивність, рівність сторін майнових відносин - у цивільному праві; імперативність, презумпція невинуватості - у кримінальному праві; свобода досту­пу до відкритої інформації - в інформаційному праві);

• принципи правового інституту - властиві окремому інституту права (несприйняття подвійного громадянства - в інституті грома­дянства конституційного права України та деяких інших країн; не­припустимість цензури - в інституті засобів масової інформації ін­формаційного права).

6.4