§ 3. Соціальна цінність права
До проблеми соціальної цінності права в різний час зверталися С. С. Алексеев (який перший спеціально розробив і обґрунтував ціннісну природу права на монографічному рівні), Ю. О.
Тихомиров, О. В. Сурілов, О. Ф. Черданцев, Л. С. Явич, П. М. Рабинович і багато інших відомих учених.Підґрунтям соціальної цінності права є те, що право своїм змістом заперечує свавілля та беззаконня, передбачає соціальну впорядкованість і нормальні умови життя особистості й усього суспільства.
Цінність є категорією міри, що передбачає спрямування розвитку права до посилення його соціальної ефективності, до вирішення проблеми подальшого нарощування ціннісного потенціалу. Цінність, як і істина, конкретна, абстрактної цінності не існує. Це означає, що соціальна цінність права залежить від соціальної цінності окремих юридичних законів. У зв’язку з цим може йтися і про соціальну антицінність деяких юридичних законів, що перетворюються на гальмо суспільного розвитку. Це трапляється тоді, коли юридичні закони створюються з метою захисту інтересів, що носять лише зовні суспільний характер, або інтересів, які втратили такий характер з перебігом суспільного розвитку.
Цінність права зумовлена передусім тим, наскільки право адекватно відбиває і виражає потреби й інтереси суспільства, надає загальне значення потребам та інтересам дійсним, а не уявним.
До складу поняття «соціальної цінності права» (разом із формальною визначеністю його норм, іх забезпеченістю і стійкістю) включають також комплекс юридично гарантованих можливостей вільного вибору рішень і дій суб’єктів суспільних відносин, зважаючи на існування системи закріплених законом
суб’єктивних прав громадян і організацій, що забезпечують їх творчу самостійність.
П. М. Рабинович, вивчаючи проблеми права, виділяє цілу систему показників його соціальної цінності, що має не лише теоретичне, а й велике практичне значення. Ця система складається з: а) складу та об’єму потреб особистості, які не можуть бути задоволені зовні права, без звернення до законодавства;
б) поширеності правових чинників серед усіх засобів, якими необхідно скористатися людині для задоволення своїх потреб;
в) кількості громадян, що дійсно звертаються до права для забезпечення належних умов свого існування та розвитку; г) рівня престижу права серед громадськості. З цих показників учений як головне виділяє повагу до закону, який виключає будь-які відхилення від юридичної норми і, отже, забезпечує реальне застосування і дію прийнятих законів та інших правових актів, що ґрунтуються на них.