<<
>>

1.2. Об’єкт, предмет та структура теорії держави і права

Кожна наука має свій об’єкт та предмет пізнання, які тісно взаємодіють та співвідносяться, але повністю не співпадають.

Об’єкт – філософська категорія, що позначає будь-яку дійсну чи уявну, уречевлену чи ідеальну реальність, яка розглядається як щось зовнішнє у відношенні до людини та її свідомості і яка стає предметом теоретичної та практичної діяльності суб’єкта [4].

Об’єкт науки – це те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів. Процес вивчення об’єкту виражається в побудові його уявної наукової моделі, що розглядається у вигляді цілісної системи понять і сутнісних властивостей.

Об’єкт пізнання слід відрізняти від його предмету. Під предметом розглядають частину, певну сторону об’єкту, те, на що спрямована пізнавальна діяльність науки.

Змістовними щодо проблеми розмежування об’єкту та предмету науки, є напрацювання В. Нерсесянца, який вважає, що об’єкт – це те, що ще підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів відповідної науки. В процесі наукового вивчення вихідні емпіричні знання про об’єкт доповнюються теоретичними знаннями, тобто системою понять про основні сутнісні властивості, ознаки і характеристики об’єкта дослідження, про закономірності його генези, функціонування і розвитку. Наукове (теоретичне) пізнання являє собою творчий процес глибокого пізнання об’єкта вивчення в мисленні, у створенні його уявного образа (моделі) у вигляді визначеної системи понять про сутнісні властивості даного об’єкта. Ці вихідні сутнісні властивості об’єкта (в їх поняттєвому вираженні) і є предметом науки [5].

В юридичній науці проблема розмежування об’єкту та предмету є також методологічно важливою, адже, як слушно зазначає В. Сирих, визнання об’єкта загальної теорії права в якості її відносно самостійного елемента, відмінного від того, що розуміється предметом даної науки, має принципово важливе значення. Саме за допомогою цієї категорії визначається коло явищ і процесів об’єктивної реальності, з пізнанням яких починається складний, і очікуваний помилками і оманами процес пізнання предмета науки [6].

На думку В. Шабаліна, зміст об’єкта теорії держави і права – це фактично вся існуюча в тій чи іншій країні державно-правова надбудова, що включає в себе всі державні і правові інститути, правові норми, правовідносини, правопорядок, правотворчість, правозастосування і та ін.[7]. В. Сирих під об’єктом теорії держави і права розуміє сукупність механізму держави, норм права, юридичної, політичної, а також соціальної практики, в тій частині, в якій вона впливає на політико-правові явища і процеси[8].

Підхід В. Шабаліна та В. Сирих, щодо визначення змісту поняття «об’єкт теорії держави і права», на нашу думку, потребує уточнення, адже об’єкт – це те, на, що спрямована пізнавальна діяльність науки в її абстрактному вигляді, відповідно під предметом розглядають частину, певну сторону, сукупність знань про об’єкт пізнання. Отже, категорія «об’єкт» є ширшою, ніж «предмет», відповідно механізм держави, норма права, правовідносини, правопорядок, правотворчість, правозастосування, загалом юридична, політична, а також соціальна практика, в тій частині, в якій вона впливає на політико-правові явища і процеси, є елементами предмету теорії держави і права.

Узагальнюючи викладене, об’єктом теорії держави і права є самі держава і право, як взаємопов’язані та взаємодіючі явища соціокультурної реальності. Держава і право як об’єкт теорії держави і права розглядаються фахівцями-теоретиками як явища абстрактні, безпосередньо не пов’язані з конкретними прикладами.

Держава і право, як відомо, є об’єктом пізнання різноманітних гуманітарних наук (філософії, політекономії, соціології, політології та ін.), але вони вивчають державу і право лише в прикладному плані, в тому обсязі, який їм потрібен для більш глибокого пізнання предмету своєї науки.

Як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет.

Терміном «предмет» охоплюється саме та сторона суспільно-політичного життя, яку з’ясовує ця наука. Саме предмет визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце в сфері пізнання.

Поняття предмету не є природним досягненням… Думка про право не є чимось таким, чим кожен володіє безпосередньо; лише правильне мислення є знання і пізнання предмета, і наше пізнання повинно бути науковим [9].

Водночас слід погодитись з думкою І. Честнова, який зазначає, що уявлення про сутність і зміст предмета теорії держави і права залежить від цілої низки обставин: від об’єкта; рівня накопичених знань; потреб суспільства у вивченні тієї чи іншої сторони юридичної дійсності; політичної кон’юнктури (наприклад, від впливу західної ідеології); фінансування наукових досліджень; ступеню інституціалізації теорії держави та права (наприклад, від включення її в державний освітній стандарт); «переваг» суб’єкта пізнання (наприклад, від типу праворозуміння, наукового напрямку, до якого належить суб’єкт) [10].

Предмет загальної теорії держави і права створюється практично всією системою юридичних наук і пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають окремі сфери, сторони держави і права або історію державно-правового життя і не можуть дати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

В сучасній юридичній науці існують різноманітні підходи щодо визначення змісту предмета теорії держави і права.

Так, на думку М. Марченко, основу предмета теорії держави і права складають загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування держави і права, …[11]. О. Скакун вважає, що предметом теорії держави і права є об’єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування державних і правових явищ [12].

Автори академічного курсу з теорії держави і права (О. Копиленко, О. Зайчук, Н. Оніщенко та ін.) [13] розглядають предмет теорії держави і права як дослідження держави і права в якості специфічних суспільних явищ, загальні закономірності їх виникнення, призначення і функціонування, їх сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії, взаємовідносини між собою та правовідносини з іншими суб’єктами суспільного життя, основні державно-правові категорії, спільні для всіх галузей юриспруденції, а також особливості державно-політичної і правової свідомості та правової культури

Закономірності, що вивчаються теорією держави та права мають об’єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості конкретної людини. Ці закономірності залежать від ступеня розвитку суспільства та історичного періоду його функціонування.

Теорія держави та права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування та ін., таке завдання виконує вся система юридичних наук. Практичне значення оволодіння основними поняттями теорії держави та права полягає в тому, що знання загальних закономірностей дозволяє заздалегідь розпізнати головні тенденції розвитку державно-правових інститутів та процесів.

Отже, проаналізувавши вказані вище підходи щодо визначення змісту предмета теорії держави і права можна зробити висновок, що під предметом цієї юридичної науки фахівці-теоретики розглядають загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, інших державно-правових явищ.

Загалом слово «закономірність» характеризує причинні зв’язки, залежності, кореляції, що виявляються в природному та соціальному світі[14].

На думку С. Комарова, зміст поняття закономірність слід розглядати через вивчення зв’язків між явищами і процесами, що відбуваються в об’єктивній реальності. Отже, закономірність за С. Комаровим, – це:

1) зв’язки причинно-наслідкової залежності одних явищ (процесів) від інших, зв’язки взаємодії;

2) зв’язки об’єктивні, ті, що відбуваються в світі незалежно від волі і свідомості людей;

3) зв’язки необхідні, ті, що складаються неминуче, відбуваються в світі, не можуть виникати, наприклад, економічне панування в суспільному виробництві певної групи людей невідворотно тягне і політичне панування цієї ж групи;

4) зв’язки загальні, ті, що мають розповсюдження в різні епохи, в різних країнах і у різних народів, які характеризують дані явища (процеси) в суттєвих (основних) рисах;

5) зв’язки стійкі, ті, що існують невизначено тривалий час, а отже, і не можуть зникнути, зруйнуватись під дією інших явищ (процесів), так чи інакше пов’язані (взаємодіють).

Для теорії держави і права, зазначає С. Комаров, в системі універсальних зв’язків важливими є не всі їх сторони, а лише ті, що пояснюють властивості даних інститутів як особливих (специфічних) явищ суспільного життя, що відрізняються від всіх інших явищ. Відповідно, закономірностями в теорії держави і права є об’єктивні, необхідні, стійкі зв’язки державно-правових явищ між собою і з іншими суспільними (соціальними) явищами, зв’язки, які відтворюють (породжують) якісну визначеність державно-правових явищ, їх політико-юридичні властивості [15].

Комплексний аналіз специфічних державно-правових закономірностей здійснив П. Рабінович. Так, слушною є спроба автора розкрити загальне поняття державно-правової закономірності, механізм прояву соціальних та економічних закономірностей в правовій сфері, а також здійснити класифікацію державно-правових закономірностей. Зокрема, всі державно-правові закономірності П. Рабінович класифікував на такі види:

1) за системним розташуванням в соціальному просторі (зовнішні і внутрішні);

2) за історичними межами дії (всезагальні, загальні і особливі);

3) за ступенем охоплення державно-правової сфери (загальні і приватні);

4) за типом зв’язків державно-правових явищ (генетичні і структурно-функціональні);

5) за формою здійснення (статистичні і динамічні)[16].

В цілому, погоджуючись із запропонованою П. Рабіновичем класифікацією державно-правових закономірностей, С. Алєксєєв пропонує дещо інші підходи щодо класифікації зазначених закономірностей, а саме:

1) загальні закономірності виникнення і розвитку права;

2) загальні структурно-функціональні закономірності права;

3) спеціальні закономірності виникнення і розвитку права;

4) спеціальні структурно-функціональні закономірності права.

Серед конкретних закономірностей права С.Алексєєв виділяє такі:

1) підвищення в праві рівня нормативних узагальнень;

2) підсилення спеціалізації права, розвиток структури права;

3) удосконалення, зміцнення юридичних механізмів, що їх забезпечують;

4) закономірні зв’язки між загальними дозволами і нормами, що забороняють, загальними заборонами і нормами, що уповноважують [17].

Теорія держави та права вивчає, як слушно зазначає С. Комаров, не всі закономірності, розвитку держави та права, а лише загальні, основні, такі, що визначають державно-правову будову в цілому. Такими, на думку вченого, є:

- закономірності виникнення держави і права, зміни їх історичних типів; розвиток сутності і змісту держави та права;

- механізм, внутрішні і зовнішні функції держави;

- призначення апарату публічної влади, ознаки держави та права, основні закономірності побудови системи державних органів;

- загальні принципи демократії, законності і правопорядку; призначення і функції права, межі правового регулювання.

Загальні закономірності, це такі необхідні, причинно обумовлені, зв’язки і відносини, які визначають розвиток держави та права, однаково властиві всім типам держави та права. Однак ці закономірності специфічно втілюються в кожному їх типі, в той же час кожному історичному типу притаманні «власні» загальні закономірності, які також є предметом розгляду теорії держави та права. Інші приватні закономірності аналізуються в спеціальних юридичних науках [18].

Основні загальні закономірності є фундаментальними і універсальними закономірностями, оскільки вони однаково притаманні різним державам та їх правовим системам. Так, закономірностями сучасного розвитку держави є:

- збільшення обсягу загальносоціальних справ, які виконує держава;

- активне входження до міжнародних організацій та міждержавних об’єднань, додержання принципів і норм міжнародного права;

- посилення орієнтації на забезпечення прав людини;

- новий підхід до співвідношення функцій держави і права;

- нове співвідношення держави і суспільства, за яким держава створює умови (правила гри) для розвитку громадянського суспільства і безпосередньо не втручається у його діяльність;

- гнучкість у видозмінах і сполученнях інститутів держави.

Теорія держави та права вивчає не тільки закономірності, а й результати їх дії у вигляді тих чи інших сторін правової реальності, тобто опосередковані дії закономірностей (наприклад, невідворотність відповідальності – правовий принцип зумовлений такою закономірністю держави, як застосування засобів юридичної відповідальності)[19].

Теорія держави та права має ряд особливостей, що дають можливість відокремити цю науку від інших загальнотеоретичних дисциплін:

1. Закономірності, що вивчаються теорією держави та права властиві державі і праву одночасно, що зумовлюється єдиною метою існування державно-правових явищ – упорядкування суспільних відносин, так і для держави і права окремо, тому що кожне з цих явищ має самостійний характер.

2. Закономірності, що вивчаються теорією держави та права виступають в якості загального для держави та права і в якості особливого для суспільства в цілому. Це визначається наявністю інших, окрім держави та права, елементів суспільства.

3. Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і безпосередньо залежать від розвитку суспільства, то теорія держави та права визначає ті закономірності розвитку суспільства, що безпосередньо впливають на розвиток державно-правових явищ.

4. Оскільки основу суспільних відносин складає економічна система, то теорія держави та права визначає закономірності взаємного впливу економічних та державно-правових відносин.

5. Вивчення закономірностей держави та права як основних засобів здійснення політичної влади, а також існування в суспільстві інших органів та організацій, що здійснюють політичні функції, визначає необхідність дослідження закономірностей взаємодії держави та інших елементів правової системи суспільства (політичні партій, рухів, громадських організацій).

6. Призначення держави як основного засобу регулювання відносин між людьми визначає необхідність дослідження закономірностей таких соціальних категорій, як правова свідомість, правова культура, правовідносини, правопорядок та юридична відповідальність.

В теорії держави і права існують різноманітні підходи щодо класифікації закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права як основи, ядра предмету теорії держави і права.

Так, деякі науковці (А. Корольов, Л. Явич) їх розмежовують на загальні та специфічні. Загальними закономірності є тому, що вони властиві державі і праву як цілісним суспільним явищам, і в той же час вони є специфічними по відношенню до загальних закономірностей суспільства в цілому [20].

Закономірності також можна класифікувати на ті, що в рівній мірі поширюються на державу і право, та властиві тільки державі або тільки праву. Перші розглядаються як загальні, а другі – як особливі закономірності. При цьому в якості, особливих закономірностей поряд з традиційними закономірностями інколи розглядають правові принципи, а в якості загальних закономірностей в предмет теорії держави і права включаються поряд з «чистими» закономірностями виникнення, розвитку та становлення держави і права, здійснюючі на них безпосередній вплив економічні, політичні та інші об’єктивні соціальні закономірності.

Водночас слід зазначити, що держава та право є відносно самостійними елементами суспільства і без розуміння специфічних закономірностей, які притаманні лише їм як єдиній системі, не можна зрозуміти і скласти цілісного уявлення як про загальні державно-правові явища так і окремі державно-правові інститути. Вивчення специфічних закономірностей держави і права й складає завдання теорії держави та права.

Не заперечуючи значення виділення закономірностей при характеристиці предмета теорії держави і права, слід звернути увагу на думку Ю. Оборотова щодо значення випадковостей в існуванні права і держави, тільки через призму яких і можна, як правило, з’ясувати всю багатоманітність державних утворень і правових культур, проникнути в специфіку окремої держави і особливостей його правової системи. Саме тому, в якості предмета теорії держави і права, слід розглядати, зазначає Ю. Оборотов, систему знань про закономірності і випадковості виникнення, розвитку та функціонування держави і права, їх ролі в сучасних цивілізаціях і культурах [21].

Водночас, слід зазначити, що в юридичній науці існують й інші думки щодо визначення змісту предмета теорії держави і права. Наприклад, П. Раянов [22]. до предмету теорії права і держави відносить також систему основних понять юриспруденції, серед яких центральними держава і право.

Узагальнюючи різноманітні підходи щодо визначення змісту предмета теорії права і держави в цілому їх можна звести до двох.

Прихильники першого підходу (В. Бабаєв, Д. Керимов, В. Козлов, В. Нерсесянц, А. Піголкін та ін.) відстоюють концепцію розмежування предмету теорії держави і теорії права. Так, досліджуючи проблеми предмету і методології теорії права, В. Козлов дійшов висновку, що ідея нерозривного зв’язку держави та права обмежує предметну сферу теорії держави і права закономірностями, загальними для держави та права. В результаті цього, власні закономірності права, закріплені в суспільній системі, відійшли на задній план, а взаємозв’язок між державою і правом став тлумачитися як причинно-наслідкова залежність права від держави. При цьому підкреслюється, що це веде до пріоритету державної влади над правом, соціальною справедливістю, моральними принципами. Саме тому В. Козлов пропонує відмовитися від штучного об’єднання теорії держави та права в складі загальної теорії і виділити теорію права в самостійну науку зі своїм предметом. Д. Керимов відстоює ідею щодо розмежування предмета теорії держави та теорії права, підкріплюючи її такими аргументами. Загальна теорія права включає в себе ряд напрямків, які слід розподілити на основні і неосновні. Різниця між першими і другими полягає в тому, що вони іманентно притаманні предмету даної науки, їх відсутність означає позбавлення загальної теорії права самостійності.

Стосовно неосновних напрямків загальної теорії права, то вони більш рухливі, по мірі дозрівання можуть вийти за рамки даної науки і набути самостійного існування, скласти самостійні галузі правового знання. Так, наприклад, аксіологія права, психологія права, порівняльне правознавство, що нині розвиваються в рамках загальної теорії права, з часом, при відповідному саморозвитку, з досягненням відповідного рівня і достатніх наукових знань, можуть набути самостійного значення, перевтілитись в самостійні галузі права. Узагальнюючи викладене, зазначає Д. Керимов, предметом загальної теорії права є правова дійсність, загальні і специфічні закономірності її розвитку, на основі пізнання і використання яких розробляються фундаментальні проблеми, що мають методологічне значення для галузевих юридичних наук [23].

Протилежну точку зору мають прихильники другого підходу (В. Лазарєв, С. Липень, М. Матузов, А.Малько та ін.), які відстоюють єдність предмета теорії права і теорії держави і вважають невиправданими існуючі в юридичній науці спроби розмежувати теорію держави від теорії права [24].

Вважаємо, що слід погодитися з прибічниками другого підходу щодо єдності предмета теорії права та теорії держави, як складових елементів об’єкта цієї юридичної науки. Зазначене підтверджується такими аргументами:

1) політико-юридичний характер держави, що характеризує державу як, передусім, правову категорію, а, отже, й необхідність дослідження юридичною наукою теорії держави, зокрема її загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування. Якщо наука в цілому вивчає закономірності розвитку природи і суспільства, то предметом науки теорії права і держави, зазначає А. Бобильов, є загальні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування права і держави. Це означає, що теорія права і держави вивчає виникнення права і держави; взаємозв’язок права і держави; їх характерні ознаки, форми, сутність, зміст; місце і роль права і держави в житті суспільства і його політичній системі; правосвідомість; законність; законодавчий процес; правомірну поведінку; юридичну відповідальність та інші блоки питань, які безпосередньо пов’язані з державно-правовим життям суспільства[25].

2) спільність виникнення та історичного розвитку держави і права. Мова йде про те, що переважна більшість науковців розглядають процес виникнення (походження) держави і права в діалектичній єдності та взаємозв’язку. Правові системи, існуючі в світі, власне являють собою державно-правові системи, оскільки вони характеризують не тільки стан і взаємозв’язок галузей права, систему законодавства, але й сукупність правових установ в державі, зокрема, систему судових органів, їх взаємодію з іншими гілками влади.

3) діалектичний зв’язок та взаємодія функціонування держави і права. Йдеться про те, що сама держава (компетентні державні органи) встановлює правові норми, відповідно право закріплює правовий статус органів державної влади, визначає межі дозволеної, забороненої та обов’язкової поведінки. Якщо право є порядком в суспільстві, то держава встановлює та підтримує цей порядок. Держава і право становлять єдність соціальної цілісності й поділу, служать формами реалізації управління у соціально диференційованому суспільстві, зумовлюють одне одного, перебувають у відносинах взаємопроникнення[26]. Право як засіб соціального управління та культурна цінність проявляється в суспільних відносинах між різними суб’єктами, відповідно держава повинна забезпечити охорону цих відносин, бути відкритою для людини, груп, суспільства загалом;

4) необхідність єдності понятійно-категоріального апарату юриспруденції в межах однієї науки – теорії держави та права. Значна кількість понять, категорій теорії держави та теорії права взаємозалежні та взаємодоповнюючі (наприклад, правова держава, громадянське суспільство, правова система та ін.).

Узагальнюючи існуючі серед фахівців-теоретиків різноманітні підходи щодо визначення предмету теорії держави і права, а також власну точку зору, предмет теорії держави і права можна визначити як систему основних понять та категорій юридичної науки, загальних та специфічних закономірностей, випадковостей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а також інших пов’язаних з ними явищ.

Предмет теорії держави та права пізнається в певній послідовності – системі, яка, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних компонентів (частин), що утворюють структуру цієї юридичної науки.

Термін «структура» (від лат. struktura – будова, розміщення, порядок) – спосіб закономірного зв’язку між складовими предметів і явищ природи та суспільства, мислення та пізнання, сукупність істотних зв’язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність; внутрішню будову чого-небудь[27].

Поняття структури є складним і багатогранним, що обумовлено не тільки і не стільки її елементним складом, але і особливими зв’язками між різними елементами в межах певної системи. В цьому контексті слушним є твердження, що структура є одним із компонентів порядку в системі [28].

Між системою та її структурою існує тісний діалектичний взаємозв’язок, хоча категорія «структура» більш стабільна, ніж категорія система. Видозмінюється ж структура лише в тому випадку, коли система в процесі свого об’єктивного розвитку дійде певного критичного стану, який обумовить зміну внутрішньої будови цієї системи.

Відповідно під структурою теорії держави та права слід розуміти єдність її елементів, їх властивостей та взаємозв’язків між ними в межах певної системи. Проникнення в сутність структури теорії держави та права є необхідною передумовою пізнання предмету цієї юридичної науки.

При цьому слід зазначити, що серед науковців не існує єдиного підходу щодо розгляду структури теорії держави та права.

Так, В. Сирих до структурних елементів теорії держави та права відносить такі:

1. Проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: проблеми сутності, змісту і форми права; проблеми структури, побудови і дії права.

2. Проблеми внутрішньої організації держави як органа управління справами суспільства.

3. Загальні проблеми історії держави і права.

4. Проблеми шляхів і способів пізнання держави і права.

5. Проблеми функціонування і розвитку юридичної науки.

6. Проблеми використання юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих і інших органів і установ держави [29].

Проте, переважна більшість науковців (А. Венгеров, О. Зайчук, А. Малько, Н. Оніщенко, О. Скакун та ін.) в якості структурних елементів теорії держави та права розглядають: теорію держави та теорію права [30].

В юридичній науці існують й інші підходи до розгляду структурних елементів теорії держави та права. Так, С. Алексєєв вважає, що теорія права складається із трьох взаємопов’язаних частин: філософії права, соціології права, і спеціально-юридичної теорії.Філософію права складають методологічні проблеми правознавства, а соціологію права – питання ефективної дії законодавства, умов і причин правопорушень, соціальної структури і рівнів правової свідомості населення. Спеціально-юридична теорія включає в себе проблеми джерел права, класифікації юридичних норм, юридичних фактів, колізійних норм, прийомів тлумачення і застосування юридичних норм. При цьому автор справедливо підкреслює, що запропонований ним поділ теорії права має досить умовний характер. Мова йде не про підгалузі науки, а скоріше за все, про загальні напрямки в межах єдиної науки [31]. О. Мартишин поділяє точку зору С. Алексєєва щодо структури теорії держави і права, однак, поряд з філософією та соціологією права, замість спеціально-юридичних теорій пропонує віднести юридичну догматику [32].

Слід погодитися з точкою зору Р. Ромашова, який дещо по-іншому підходить до структурування змісту теорії держави і права як науки, а саме: внутрішню будову цієї юридичної науки необхідно розглядати в контексті двох основних підходів: предметного і функціонального.

Відповідно до предметного підходу структурування теорії держави і права передбачається виділення двох основних структурних розділів – «теорії держави» і «теорії права». Відповідно до функціонального підходу структурування теорії держави і права виділяють юридичну догматику, юридичну техніку, філософію права, соціологію права.

Узагальнюючи викладене до структурних елементів сучасної теорії держави та права (предметний підхід) слід віднести такі:

1. Загальнотеоретичні питання юридичної науки. Проблеми функціонування і розвитку юриспруденції, зокрема її змісту, функцій, структури та методології пізнання. Вироблення теоретичних пропозицій удосконалення функціонування держави і права.

2. Теорія держави. Проблеми держави як форми організації та управління суспільством. Поняття, сутність, типологія, функції, механізм, форма держави, її місце в політичній системі громадянського суспільства та ін.

3. Теорія права. Проблеми внутрішньої організації права як регулятора суспільних відносин, зокрема: поняття, сутності, змісту, принципів, функцій, структури і форми права; формування і дії права.

4. Теорія прав людини. Співвідношення категорій «людина», «особа», «громадянин». Взаємодія особи з іншими соціальними інститутами. Поняття та класифікація прав людини, їх співвідношення з правами громадянина. Теоретичні основи правового статусу суб’єктів права.

5. Теорія юридичної техніки, законодавчої стилістики, методів тлумачення права в діяльності правотворчих, правозастосовчих і інших органів і установ.

6. Теорія правової системи (юридична компаративістика). Поняття, ознаки, структура, функції правової системи, її співвідношення з іншими підсистемами соціальної системи. Типи (сім’ї) правових систем та їх змістовна характеристика.

В межах функціонального підходу виділяють: юридичну догматику, юридичну техніку, філософію права, соціологію права.

Юридична догматика – сукупність понять і принципів, що є вихідним, базовим фундаментом юриспруденції й у силу цього виступають як незмінні категорії.

Юридична техніка – сукупність прийомів, способів, процедур, за допомогою яких здійснюється юридична діяльність (правотворчість, право тлумачення, правореалізація та ін.).

Соціологія права – галузь загальної теорії права, що вивчає його функціонування в системі соціальних інститутів. Соціологічне розуміння права обумовлено об'єктивними процесами суспільного розвитку, упорядкуванням та захистом соціальних відносин від шкідливих посягань – розглядається як передумова появи «писаного права», у свою чергу суспільні відносини, що виникають на підставі правових норм, виступають у якості динамічної складової права і, таким чином, являють собою «реальне (живе) право».

Філософія права – основна частина загальної теорії права, що вивчає його першооснови, сутність і методологічні засоби праворозуміння, правотворчості, правозастосування, правосуддя. Основне питання, що вирішується в межах філософії права – це питання про відношення праворозуміння (правового мислення) до правової реальності (правового буття). Від вирішення цього питання залежить відношення до таких теоретико-правових проблем як співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, природного і позитивного, публічного і приватного права, права і закону.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 1.2. Об’єкт, предмет та структура теорії держави і права:

  1. 1.2. Об’єкт, предмет та структура теорії держави і права
  2. 1.3. Методологія теорії держави і права
  3. 1.4. Функціональне призначення теорії держави і права
  4. 1.1. Предмет теорії держави і права
  5. 1.3. Роль і місце теорії держави і права в системі юридичних наук
  6. 1.4. Функції теорії держави і права
  7. Розділ 2МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА2.1. Поняття і призначення методологіїОзнайомившись з предметом теорії держави і права, слід з'ясувати, за допомогою яких засобів, прийомів ця наука досягає своїх цілей, тобто які методи використовуються в науковому пізнанні явищ державно-правової дійсності. Теорія держави і права має не лише свій предмет, але й метод. Предмет теорії держави і права дає відповідь на запитання, яку галузь сус
  8. МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
  9. 2.2. Структура методології теорії держави і права
  10. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -