Державні органи: ознаки і види

Державні органи різняться між собою за індивідуальними за­вданнями, функціями, структурою, компетенцією, сферою діяльності, проте на відміну від підприємств та установ, мають важливі риси, обов’язково притаманні кожному з них.

Державний орган - це елемент (ланка) апарату держави, що бере участь у реалізації функцій держави шляхом здійснення управлінської діяльності в межах юридично визначеної компе­тенції і наділений для цього державно-владними повноважен­нями і необхідними матеріально-технічними засобами.

При цьому наявність державно-владних повноважень або держав­но-владного характеру діяльності є найважливішою ознакою, яка ра­зом з іншими дозволяє чітко вирізнити державні органи серед усіх державних і недержавних організацій.

Завдання, функції і повноваження кожного органу держави (пра­вовий статус) у сучасних правових державах обов’язково визнача­ються відповідними нормативно-правовими актами. В Україні таки­ми актами є закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій та статус суддів», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про Службу безпеки України», «Про національне антикорупційне бюро», «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію» та інші. Це стає запорукою реалізації одного з керівних правових принципів дія­льності суб’єктів державно-владних повноважень, що створює для них особливий режим правового регулювання - «дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Водночас засади діяльності державних службовців (загальні пра­ва й обов’язки, правила і процедури набору кадрів, проходження служ­би, система заохочень і відповідальності) в Україні встановлені окре­мим нормативно-правовим актом - Законом України «Про державну службу».

Державна служба - це професійна діяльність державних службовців із підготовки пропозицій щодо формування держав­ної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністра­тивних послуг.

Ж Державний службовець - це особа (громадянин), яка займає посаду державної служби в державному органі, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановле­ні для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з реалізаці­єю завдань та виконанням функцій державного органу.

Діяльність державних службовців передусім пов’язана з такою роботою, як:

- готування пропозицій стосовно формування державної політи­ки у відповідній сфері;

- розроблення, удосконалення проектів нормативно-правових актів;

- надання адміністративних послуг^[13];

- здійснення державного нагляду (контролю);

- управління державним майном;

- управління персоналом державних органів;

- реалізація інших повноважень відповідного органу.

Проте не всі особи, які обіймають посади в державних органах, мають статус державного службовця. Окремі їх категорії залежно від специфіки виконуваних завдань і функцій можуть мати інший статус, що встановлюється відповідними нормативно-правовими актами. До таких категорій належать Президент України, члени Кабінету Мініс­трів України, заступники міністрів, народні депутати України, Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини, судді, працівники прокуратури, військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань і деякі інші.

Будучи невід’ємними складовими єдиного і цілісного державно­го апарату, загалом виконуючи завдання і реалізуючи функції держа­ви, державні органи різняться між собою за місцем у державному апараті та особливостями створення й функціонування. Більш глибо­ко висвітлити індивідуальні властивості державних органів як скла­дових апарату держави дозволяє розподіл їх на певні види за різними ознаками.

Види державних органів:

1. За шляхом утворення:

• первинні - створені шляхом прямого волевиявлення населення (шляхом виборів);

• вторинні - інші органи, створені первинними та підзвітні їм.

2. За способом набуття повноважень:

• виборні - найчастіше це представницькі органи (парламент, пре­зидент), у деяких країнах обираються судді;

• призначувані - виконавчо-розпорядчі органи, органи прокурату­ри тощо;

• успадковані - спадковий монарх;

• змішані - ті, які мають одночасно ознаки попередніх (наприклад, Конституційний Суд України).

3.

• постійні - утворені без обмеження терміну існування;

• тимчасові - створюються для досягнення короткочасних цілей.

4. За місцем в апараті держави:

• вищі - призначені вирішувати всі суспільно важливі проблеми на найвищому загальнодержавному рівні (парламент, президент, уряд);

• центральні - існують для управління в певній сфері суспільного життя на всій території держави (міністерства, державні служби);

• місцеві - здійснюють свою діяльність у межах окремої адмініст­ративно-територіальної одиниці (округа, області, району, міста тощо).

5. За характером компетенції:

• загальної компетенції - повноважні приймати рішення з будь- яких питань (парламент, президент, державна адміністрація);

• спеціальної (галузевої) компетенції - мають обмежену компетен­цію, створюються для вирішення проблем у вузькій специфічній сфері державної діяльності (Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації).

6. За принципом розподілу влади:

• законодавчі (парламент);

• виконавчі (уряд, міністерства, відомства, служби);

• судові (в Україні це суди загальної юрисдикції);

• контрольно-наглядові (прокуратура, спеціалізовані інспекції).

7. За способом прийняття рішення:

• колегіальні - ті, в яких рішення приймаються голосуванням;

• єдиноначальні - рішення приймає одна особа (керівник органу).

8. За кількісним складом:

• одноособові (президент, уповноважений з прав людини);

• багатоособові (переважна більшість державних органів).

Серед державних органів також виокремлюються органи, спеціа­льно створені для виконання безпекових функцій держави - органи безпеки (Служба безпеки України, Управління державної охорони України тощо).

Кожен з органів держави одночасно може розглядатися за всіма наведеними ознаками. Наприклад, Верховна Рада України є первин­ним, виборним, постійно діючим, колегіальним державним органом, одним із вищих органів держаної влади і єдиним законодавчим орга­ном в Україні.

Поряд з державними органами участь в управлінні суспільним життям беруть органи місцевого самоврядування (муніципальні ор­гани).

Органи місцевого самоврядування формуються громадянами, ко­трі проживають у межах певної адміністративно-територіальної оди­ниці (село, селище, район, область, місто) для самостійного вирішен­ня питань місцевого значення за рахунок місцевих бюджетів. На законних підставах їм можуть делегуватись окремі повноваження ор­ганів виконавчої влади, здійснення яких забезпечується державними коштами. При цьому діяльність органів місцевого самоврядування контролюється відповідними державними органами.

Слід зазначити, що формування структури апарату держави, тоб­то створення окремих державних органів, безпосередньо визначаєть­ся завданнями і функціями, які притаманні державі на певному етапі її розвитку. Особливо це стосується органів спеціальної компетенції, які виникають та існують винятково для здійснення певного вузького напряму діяльності.

Зокрема, серед органів, спеціально призначених для реалізації інформаційних функцій в Україні, залежно від завдань можна виділи­ти:

1) орган, що здійснює загальне управління інформаційною дія­льністю держави (Міністерство інформаційної політики України);

2) органи, що формують і забезпечують реалізацію державної інформаційної політики у певних сферах (у сфері телекомунікацій, зв’язку, телебачення і радіомовлення, захисту інформації тощо);

3) органи, що здійснюють управління в галузі одержання і збері­гання інформації (у галузі архівної справи, статистичної діяльності тощо);

4) органи (підрозділи окремих органів), що здійснюють інфор­маційно-аналітичне забезпечення органів державної влади;

5) органи безпеки, або спеціальні безпекові підрозділи в межах окремих організацій.

5.3